Рішення
від 08.02.2024 по справі 916/3354/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3354/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Прімєрова Н.Г.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3354/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехгаз ЛХЗ» (79070, м. Львів, вул. Бережанська, 6)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Таїрово Вайнері» (67801, Одеська обл., Одеський р-н, смт. Овідіополь, вул. Берегова, № 9А)

про стягнення 688 201,93 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

02.08.2023 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехгаз ЛХЗ» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Таїрово Вайнері», в якій позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 688201,93 грн, з яких: 499412,40 грн заборгованості за отриману продукцію, 9117,58 грн пені, 22669,07 грн 3% річних та 157002,88 грн інфляційних втрат, а також стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки рідкого двоокисного вуглецю № 12/СО2 від 22.11.2019, в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

За ствердженням позивача, згідно договору № 12/СО2 від 22.11.2019, видаткових накладних та ТТН відповідач отримав від позивача промислову продукцію (рідкий двоокис вуглецю (вуглекислота, діоксид вуглецю скраплений)) на суму 649412,40 грн, проте оплата за отриману продукцію здійснена частково 25.11.2021 в сумі 150000,00 грн.

Відтак, позивач наголошує, що за відповідачем рахується заборгованість по оплаті за поставлену продукцію в сумі 499412,40 грн, у зв`язку з чим 18.03.2023 позивачем була направлена претензія з вимогою сплатити суму основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 647457,54 грн.

Як зауважує позивач, дана претензія була отримана відповідачем 29.03.2023, однак наразі заборгованість відповідачем не сплачена та відповідь на претензію не надана.

Також, позивач вважає, що відповідач, прострочивши виконання грошового зобов`язання за договором поставки, зобов`язаний сплатити позивачу, окрім основної заборгованості у вказаному розмірі, пеню, інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідач у відзиві на позові (вх. № 28758/23 від 23.08.2023), заперечуючи проти доводів позивача, зазначив, що з позовними вимогами не погоджується, оскільки у нього відсутні оригінали документів, на які посилається позивач, та останнім не було надано до суду жодної специфікації.

Окрім того, відповідач вказує, що позивачем не було надано жодного письмового замовлення відповідача на поставку продукції, де сторонами узгоджувалися кількість продукції та дата поставки, а в первинних документах міститься підпис не уповноваженої відповідачем особи на отримання продукції, не зазначені посади відповідальних осіб за здійснення господарських операцій та директор не уповноважував осіб отримувати спірну продукцію.

Відтак, відповідач вважає, що вказані видаткові та товарно-транспортні накладні не можуть бути належними доказами передання товару належному перевізнику та відповідач спірний товар не отримував.

Отже, відповідач заперечує існування заборгованості перед позивачем в розмірі 499412,40 грн, а також заперечує факт отримання ним претензії, оскільки вказаний у позові лист надійшов на іншу адресу та його отримала невідома особа.

Підсумовуючи, відповідач додає, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про отримання відповідачем товару та виникнення у останнього зобов`язань по сплаті продукції, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Надавши відповідь на відповідь (вх. № 35057/23 від 05.10.2023), позивачем було зазначено, що ним була здійснена поставка товару відповідачу, який було сплачено ним частково. Додатково позивач зауважив, що якщо б відповідач дійсно не отримував товар позивача, то обов`язково надав би відповідь на пред`явлену йому претензію позивача, проте відповідних заперечень щодо факту отримання товару останній не отримував.

Щодо доводів відповідача про неотримання ним претензії, позивач наголошує, що відповідач не надав доказів про зміну його місцезнаходження, юридичної адреси, а відтак, останній несе ризик настання пов`язаних із цим несприятливих наслідків, зокрема, неотримання направленої йому претензії.

Окрім того, позивачем було зазначено суду, що спірні видаткові накладні містять обов`язкові реквізити та неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, та не є підставою для невизнання господарської операції. При цьому, спірні видаткові накладні містять печатку підприємства, що, на думку позивача, свідчить про те, що ТОВ «Таїрово Вайнері» брало участь у здійсненні господарських операцій за спірними видатковими накладними.

Також, у зв`язку з запереченнями відповідача щодо отримання ним товару, позивач додатково зауважив, що на виконання вимог Податкового кодексу України ним було складено та зареєстровано в ЄРПН на користь відповідача відповідні податкові накладні.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2023 року позовна заява вх.№ 3860/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

04.08.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийняти позовну заяву (вх.№ №3860/23 від 02.08.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу № 916/3354/23 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

10.08.2023 від ТОВ «Таїрово Вайнері» на електронну адресу суду надійшло клопотання (вх. № 27303/23), відповідно до якого відповідач просив надати можливість ознайомитись з матеріалами справи № 916/3354/23 та зняти копії необхідних документів. Того ж дня, до суду надійшло клопотання (вх. № 27307/23 від 0.08.2023) тотожного змісту. Вказані клопотання були задоволені судом та 14.08.2023 матеріали справи № 916/3354/23 були надані представнику відповідача для ознайомлення та отримання необхідних фотокопій.

23.08.2023 на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача (вх. № 28727/23) на позовну заяву, який не містить КЕП представника, у зв`язку даний відзив був долучений до матеріалів справи, проте не прийнятий судом до розгляду як такий, що не підписаний належним чином.

Між тим, 23.08.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Таїрово Вайнері» надійшло клопотання (вх. № 28730/23) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, відзив на позов (вх. № 28758/23 від 23.08.2023) разом із клопотанням (вх. № 28815/23 від 23.08.2023) про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання (вх. № 28818/23 від 23.08.2023) про витребування у позивача оригіналів документів, які судом були долучені до матеріалів справи та прийняті до розгляду разом із доданими до них документами.

30.08.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Таїрово Вайнері» (вх. № 28730/23 від 23.08.2023), постановлено розглядати справу № 916/3354/23 в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження по справі та призначено підготовче засідання суду на "21" вересня 2023 року об 11:20 год.

18.09.2023 представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до суду із заявою (вх.№ 32108/23), якою просив допустити адвоката як представника до участі у справі № 916/3354/23.

20.09.2023 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 32807/23), відповідно до якого ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» просило зобов`язати відповідача направити йому належним чином оформлений відзив на позов з додатками та клопотаннями, а також надати позивачу строк для підготовки та надання відповіді на відзив та відкласти розгляд справи № 916/3354/23 на іншу дату.

21.09.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/3354/23 на "10" жовтня 2023 року о 10:30 год.

26.09. 2023 за вх.№ 33518/23 до суду від ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» надійшла заява, відповідно до якої позивач одночасно просив суд надати можливість його представнику брати участь у судових засіданнях по справі № 916/3354/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, а також доручити забезпечення проведення судових засідань в режимі відеоконференцзв`язку Господарському суду Львівської області. В задоволенні вказаної заяви ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» (вх. №33518/23 від 26.09.2023) судом відмовлено відповідною ухвалою суду від 27.09.2023.

02.10.2023 за вх.№ 34290/23 до суду від ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в Господарському суді Львівської області, в задоволенні якої судом також було відмовлено ухвалою суду від 05.10.2023 у зв`язку з відсутністю технічної можливості бронювання майданчика (залу) для проведення судового засідання в Господарському суді Львівської області у визначену дату та час.

05.10.2023 позивач надав до суду відповідь на відзив (вх. № 35057/23), яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї документами.

В той же день позивачем також було подано до суду клопотання (вх. № 35059/23 від 05.10.2023) про поновлення строку на подання відповіді на відзив, яке судом долучено до матеріалів справи.

05.10.2023 засобами поштового зв`язку від позивача до суду також надійшла заява (вх. № 35214/23), до якої, на виконання ухвали суду від 30.08.2023, були додані оригінали доданих до позову документів, які позивач просив повернути після їх дослідження в судовому засіданні.

06.10.2023 за вх.№ 35296/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехгаз ЛХЗ» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів, яке судом було задоволено повністю відповідною ухвалою від 10.10.2023.

Окрім того, 06.10.2023 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 35307/23) про витребування у Головного управління ДПС в Одеської області доказів, зокрема податкових декларацій, які подавалися ТОВ «Таїрово Вайнері» протягом 2021-2023 років.

09.10.2023 представником ТОВ «Таїрово Вайнері» подано клопотання (вх. № 35482/23), відповідно до якого представник просив відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку із необхідністю додаткового часу для надання заперечень проти відповіді на відзив

10.10.2023 за результатами розгляду клопотання позивача (вх. № 35307/23) про витребування доказів, судом було постановлено протокольну ухвалу про відмову в його задоволенні у зв`язку недостатньою обґрунтованістю, а також, з урахуванням клопотання відповідача, у підготовчому засіданні судом було проголошено протокольну ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "20" жовтня 2023 року об 11:30 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 11.10.2023 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

Між тим, 10.10.2023 за вх. № 35770/23 від ТОВ «Таїрово Вайнері» до суду надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, в якому відповідач зазначав, що надані позивачем до суду копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних визивають сумнів в підписанні їх особисто директором ТОВ «Таїрово Вайнері» Криловою Т.В.

20.10.2023 ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» до суду було подано клопотання (вх. 37416/23), де позивач просив суд витребувати у Головного управління ДПС в Одеській області інформацію чи було включено платником податку на додану вартість - ТОВ «Таїрово Вайнері» до складу свого податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно спірних податкових накладних протягом 2021, 2022, 2023 р.р. Того ж дня до суду надійшло клопотання (вх. № 37425/23) про витребування доказів, тотожного змісту.

20.10.2023 судом було проголошено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні по справі № 916/3354/23 до 07.11.2023 о 14:40 год.

02.11.2023 відповідач надав до суду заперечення (вх. № 39479/23) на клопотання про витребування доказів, де зауважив, що ТОВ «Таїрово Вайнері» із вказаним клопотанням не погоджується, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

06.11.2023 позивачем до суду надано заперечення (вх. 39839/23) на клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, які судом також були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

07.11.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» (вх. № 37416/23 від 20.10.2023) та витребувано у Головного управління ДПС в Одеській області інформацію чи було включено платником податку на додану вартість ТОВ «Таїрово Вайнері» до складу свого податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно податкових накладних, складених та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ», а саме: № 25 від 08.10.2021, № 59 від 19.10.2021, № 78 від 26.10.2021, № 7 від 01.11.2021, № 14 від 04.11.2021, № 29 від 09.11.2021, № 41 від 12.11.2021, № 99 від 18.11.2021, № 127 від 26.11.2021, № 10 від 03.12.2021, № 49 від 15.12.2021, № 86 від 27.12.2021 протягом 2021, 2022, 2023 років.

Того ж дня, в підготовчому засіданні судом було проголошено протокольну ухвалу про перерву до 08.11.2023 о 12:30 год.

08.11.2023 відповідач надав суду клопотання (вх. № 40339/23), яким просив долучити до матеріалів справи № 916/3354/23 оригінали документів, в яких містяться вільні зразки підпису Крилової Т.В. для проведення почеркознавчої експертизи. Вказане клопотання разом із документами були долучені до матеріалів справи № 916/3354/23.

08.11.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання ТОВ «Таїрово Вайнері» (вх. № 35770/23 від 10.10.2023), призначено у справі № 916/3354/23 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, та зупинено провадження у справі № 916/3354/23.

29.11.2023, у зв`язку з надходженням запиту (ухвали) Південно-західного апеляційного господарського суду (вх. № 1587/23 від 28.11.2023), справу № 916/3354/23 справу надіслано до суду апеляційної інстанції.

12.12.2023 за вх. № 43894/23 від Головного управління ДПС в Одеській області, на виконання ухвали суду від 07.11.2023, надійшла відповідна інформація щодо ТОВ «Таїрово Вайнері», яка була витребувана судом.

18.12.2023 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехгаз ЛХЗ» задоволено, скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.11.2023 (про призначення експертизи) та справу №916/3354/23 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

25.12.2023 матеріали справи № 916/3354/23 Південно-західним апеляційним господарським судом повернуто до Господарського суду Одеської області.

27.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області призначено підготовче засідання у справі № 916/3354/23 на "11" січня 2024 року о 14:40 год.

04.01.2024 до суду від ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» надійшло клопотання (вх. № вх.№ 385/24) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, яке судом було задоволено відповідною ухвалою від 08.01.2024.

11.01.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/3354/23, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3354/23 до судового розгляду по суті на "23" січня 2024 року о 12:40 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/3354/23 по суті на 08 лютого 2024 року об 10:40 год. ТОВ «Таїрово Вайнері» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/3354/23 повідомлено ухвалою суду від 12.01.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

18.01.2024 за вх.№ 2242/24 до суду від ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, яке судом було задоволене ухвалою суду від 22.01.2024.

23.01.2024 у судовому засіданні по справі № 916/3354/23, у зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом проголошено протокольно ухвалу про перерву до "08" лютого 2024 року о 10:40 год., про що відповідача повідомлено ухвалою суду від 24.01.2024 відповідно до ст. 120 ГПК України.

Представник позивача в судових засіданнях по суті виступив із вступною промовою, в судових дебатах повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті.

Відповідач - ТОВ «Таїрово Вайнері», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, оскільки всі наявні в матеріалах справи докази свідчать про обізнаність його про розгляд даної справи, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, відповідно до поданих ним до суду заявах по суті проти позовних вимог заперечував.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 08.02.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

22.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртехгаз ЛХЗ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таїрово Вайнері» (покупець) укладено договір № 12/СО2 поставки рідкого двоокису вуглецю (далі - договір), відповідно до умов п.п. 1.1. якого, постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає промислову продукцію рідкий двоокис вуглецю (вуглексилота) (надалі - продукція) та оплачує її згідно умов даного договору.

Пунктами 2.1., 2.3. договору передбачено, що поставка продукції здійснюється транспортом постачальника. Продукція постачається окремими партіями, кількість та дату поставки сторони визначають на підставі письмового замовлення покупця, яке складається покупцем у письмовій (у тому числі електронній та/або друкованій) формі та надсилається покупцеві за допомогою телефонного, факсимільного зв`язку за номером (032) 232-10-18, кур`єрської служби доставки, пошти на адресу 79070 м. Львів, вул. Бережанська, 6. або електронного повідомлення, відправленого постачальнику по електронній пошті office@ukrtehgaz.com. покупця, але в будь-якому разі поставка продукції здійснюється не пізніше 5 робочих днів від дати відправки замовлення покупцем. Поставка продукції здійснюється на умовах DDP (згідно Інкотермс 2010).

Згідно п.п. 2.6., 2.7. договору датою поставки продукції вважається дата фактичної передачі товару покупцю згідно видатковій та товарно-транспортній накладній. При передачі товару постачальник зобов`язаний надати покупцеві наступні копії документів з подальшою передачею оригіналів: рахунок-фактуру; видаткову накладну на товар; податкову накладну. Податкова накладна, що виписується постачальником та передається покупцю, має відповідати вимогам, встановленим Податковим кодексом України. Податкова накладна має бути зареєстрована в єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог, встановлених Податковим кодексом України; документи, що підтверджують якість товару.

Ціна товару, узгоджена сторонами, вказується у видатковій накладній та рахунку на сплату узгодженій сторонами (п. 3.1. договору)

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. договору оплата кожної поставленої партії продукції здійснюється покупцем не пізніше 30 календарних днів з дати поставки продукції покупцю шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

У випадку прострочення покупцем здійснення оплати за отриману продукцію понад строк, вказаний у п. 4.1. даного договору, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,01% від вартості несплаченої продукції за кожний день прострочення.

За умовами п.п. 9.1., 9.2. договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. У разі, якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення дії даного договору не заявить письмово про його припинення, даний договір вважається продовженим на тих же умовах на наступний календарний рік.

Відповідно до п. 10.5. договору, у випадку зміни у будь-якою із сторін місцезнаходження, юридичної адреси, назви, банківських реквізитів чи ін. вона зобов`язується протягом 10 календарних днів письмово повідомити про це іншу сторону, а у разі неповідомлення несе ризик настання пов`язаних із цим несприятливих наслідків.

Матеріали свідчать про те, що на виконання укладеного між сторонами договору № 12/СО2 від 22.11.2019 ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» поставило на територію ТОВ «Таїрово Вайнері», а останнє прийняло у власність товар на загальну суму 649412,40 грн, що вбачається з наданих до матеріалів справи копій та відповідних оригіналів:

1. Видаткових накладних: № 990 від 08.10.2021 на суму 40014,00 грн; № 1026 від 19.10.2021 на суму 73062,60 грн; № 1042 від 26.10.2021 на суму 39124,80 грн; № 1062 від 01.11.2021 на суму 22971,00 грн; № 1075 від 04.11.2021 на суму 43126,20 грн; № 1091 від 09.11.2021 на суму 34086,00 грн; № 1105 від 12.11.2021 на суму 56167,80 грн; № 1122 від 18.11.2021 на суму 37198,20 грн; № 1162 від 26.11.2021 на суму 89216,40 грн; № 1185 від 03.12.2021 на суму 86252,40 грн; № 1221 від 15.12.2021 на суму 79583,40 грн; № 1260 від 27.12.2021 на суму 48609,60 грн.

2. Товарино-транспортних накладних: № 504933 від 06-08.10.2021, № 504858 від 17-19.10.2021, № 504991 від 25-26.10.2021, № 504996 від 31.10.2021 - 01.11.2021; № 504999 від 03.-04.11.2021; № 504945 від 08-09.11.2021; № Р1105 від 12.11.2021; № 504831 від 17-18.11.2021; № 504834 від 25-26.11.2021; № 504819 від 03.12.2021; № 504702 від 15.12.2021; № 504708 від 27.12.2021.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Таїрово Вайнері» підписані представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

При цьому факт передання позивачем товару для перевезення за видатковими накладними та отримання його відповідачем засвідчено підписами представників вантажовідправника та вантажоодержувача, засвідчених печатками сторін.

За результатами поставок товару позивач зареєстрував податкові накладні № 25 від 08.10.2021 на суму 40014,00 грн, № 59 від 19.10.2021 на суму 73062,60 грн, № 78 від 26.10.2021 на суму 39124,80 грн, № 7 від 01.11.2021 на суму 22971,00 грн, № 14 від 04.11.2021 на суму 43126,20 грн, № 29 від 09.11.2021 на суму 34086,00 грн, № 41 від 12.11.2021 на суму 56167,80 грн, № 99 від 18.11.2021 на суму 37198,20 грн, № 127 від 26.11.2021 на суму 89216,40 грн, № 10 від 03122021 на суму 86252,40 грн, № 49 від 15.12.2021 на суму 79583,40 грн, № 86 від 27.12.2021 на суму 48609,60 грн.

В свою чергу відповідачем 25.11.2021 сплачено суму основного боргу на загальну суму 150000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 25.11.2021.

З метою досудового врегулювання спору, 18.03.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію від 12.12.2022 щодо сплати наявної заборгованості за отриману згідно договору № 12/СО2 від 22.11.2019 промислову продукцію у розмірі 499412,40 грн, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат. Докази належного направлення позивачем даної претензії на адресу відповідача та отримання її останнім 29.03.2023 наявні в матеріалах справи.

Також як вбачається з матеріалів справи, на запит суду ГУ ДПС в Одеській області надано відповідь № 21899/5/15-32-04-08-05 від 30.11.2023 в якій зазначено, що згідно з інформацією, яка зберігається в інформаційно-комунікаційній системі ДПС України, за період з 01.10.2021 по 31.10.2023 ТОВ «Таїрово Вайнері» включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ згідно податкових накладних, виписаних та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальником ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ»:

- до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2021 року від 18.11.2021 № 9350585950 включено податкові накладні від 08.10.2021 № 25, від 19.10.2021 № 59, від 26.10.2021 № 78 на загальну суму ПДВ 25366,90 грн;

- до податкової декларації з ПДВ за листопад 2021 року від 20.12.2021 № 9387150818 включено податкові накладні від 01.11.2021 № 7, від 04.11.2021 № 14, від 09.11.2021 № 29, від 12.11.2021 № 41, від 18.11.2021 № 99, від 29.11.2021 № 127 на загальну суму ПДВ 47127,60 грн;

- до податкової декларації з ПДВ за грудень 2021 року від 19.01.2022 № 9422018622 включено податкові накладні від 03.12.2021 № 10, від 15.12.2021 № 49, від 27.12.2021 № 86 на загальну суму ПДВ 35740,90 грн.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Укртехгаз ЛХЗ» та ТОВ «Таїрово Вайнері» носять договірний характер, укладений між ними договір № 12/СО2 поставки рідкого двоокису вуглецю від 22.11.2019 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був. Сторони факт укладання договору № 12/СО2 поставки рідкого двоокису вуглецю від 22.11.2019 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір № 12/СО2 поставки рідкого двоокису вуглецю від 22.11.2019 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 649412,40 грн.

Первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363.

За приписами пунктів 2.1.-2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 №88 (далі - Положення №88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Згідно з пунктами 2.4., 2.5. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать зокрема, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна тощо, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Правовідносини з перевезення вантажів регулюються Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363, у п. 11 якого встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом (п.11.3.). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники (п.11.4.). У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику (п.11.5.).

Згідно зазначених вище положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники та один примірник товарнотранспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника).

Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач - відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ місце складання, підпис начальника відділу збуту з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача також міститься підпис у графі «отримав(ла)» та печатка підприємства, що отримало товар.

Досліджуючи наявні в матеріалах справи видаткові накладні, суд встановив відсутність одного з обов`язкових реквізитів первинного документа - прізвища та посади відповідальної особи, натомість наявність усіх інших обов`язкових реквізитів - таких, як дата складання, назва підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назва покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, кількість, ціна, вартість продукції, особисті підписи представників від продавця та покупця (підписи яких були засвідчені відтисками печатки товариств). Поряд з цим, суд також враховує, що відповідно до положень ст. 581 ГК України використання у своїй діяльності печатки є правом, а не обов`язком суб`єкту господарювання.

При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведене свідчить, що не зазначення у видатковій накладній розшифровки підпису особи (без вказівки прізвища), що отримала товар, у разі існування іншіх реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є безумовною підставою для висновку, що така видаткова накладна не є первинним документом, який ілюструє відповідну господарську операцію та дає змоги дійти висновку про її зміст.

З урахуванням наведених норм, за висновком суду, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар, за наявності її підпису, який засвідчений відтиском печатки покупця, яка в даному випадку використовувалася, а також наявність усіх інших обов`язкових реквізитів первинного документу, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі, а також не є підставою для невизнання господарської операції (поставки товару). Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Крім того, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на усіх видаткових накладних та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних, суд зауважує, що відповідачем жодних доказів на підтвердження того, що печатка була загублена ТОВ «Таїрово Вайнері», викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, суду не надано.

Також, суд зазначає, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.

В даному ж випадку, надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні також оформлені належним чином, у відповідності до вимог законодавства України та містять всі необхідні дані і реквізити. Кожна накладна містить вичерпну інформацію про зміст та обсяг господарської операції, підписи осіб, які приймали участь у здійсненні операції, підписи засвічені печаткою або штампом. Надані до матеріалів справи товарно - транспортні накладні, крім вищезазначеної інформації містять дані про перевізника, автомобіль, водія, місце завантаження і розвантаження, тощо.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Проте, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Щодо додаткового підтвердження факту належного постачання позивачем спірного товару та, відповідно, належне його отримання відповідачем, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, зокрема, наведеною у постановах Верховного Суду України від 21.06.2023 по справі №916/3027/21, від 04.10.2023 по справі №902/77/22, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.

Так, згідно з пунктом 201.1 ст. 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Таким чином, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки. Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий правовий висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, податкова накладна (залежно від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за видатковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Отже, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі - постачальником на користь другої сторони - покупця, за умови формування покупцем податкового кредиту може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Під час розгляду даної справи, на виконання вимог ухвали суду Головним управлінням ДПС в Одеській області було підтверджено факт включення відповідачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум ПДВ згідно спірних видаткових накладних та податкових накладних, виписаних та зареєстрованих позивачем в ЄРПН, за якими суми придбання покупцем від постачальника відповідають сумі здійснених позивачем поставок за вищевказаними видатковими накладними, факт отримання товару за якими, відповідач заперечує.

Таким чином, зазначеними вище доказами підтверджується, що після отримання від позивача товару за спірними видатковими накладними, відповідні операції були відображені відповідачем в податковій звітності, чим засвідчено волю останнього до настання правових наслідків, які породжує факт поставки товару. При цьому, доказів в підтвердження того, що відображені в податкових деклараціях відповідача за жовтень-грудень 2021 року операції з позивачем, відносяться до інших господарських правовідносин, а не до договору поставки № 12/СО2 від 22.11.2019, до матеріалів справи не надано.

З урахуванням наведеного, суд зазначає про врахування судом наданих позивачем податкових накладних в якості доказу реальності події поставки.

У даному випадку матеріали справи не містять іншої інформації про існування між позивачем та відповідачем, як договірних, так і позадоговірних правовідносин з постачання продукції.

При цьому, відповідач не надав жодних доказів того, що відображені в його податковій звітності операції відносяться до інших господарських правовідносин із позивачем, а не до договору поставки 12/СО2 від 22.11.2019.

Таким чином, відповідач обізнаний про існування спірного договору та про його умови, що підтверджується частковою оплатою спірної продукції та відображенням відповідних господарських операцій у податковій звітності відповідача, а отже вищевказані докази в їх сукупності підтверджують факт передачі позивачем у власність відповідача спірної продукції за договором, що є підставою для виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриману відповідачем продукцію.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про підтвердження матеріалами справи факту прийняття відповідачем товару за спірними видатковими накладними, що є підставою для виникнення в нього обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

При цьому, як вже було встановлено судом, відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково в розмірі 150000,00 грн, вартість решти отриманого товару останнім не сплачено.

З урахуванням положень пункту 4.1 договору № 12/СО2 від 22.11.2019 відповідач повинен був сплатити вартість поставленого товару за видатковими накладними: № 1042 від 26.10.2021 на залишкову суму 2201,40 грн - в строк до 25.11.2021; № 1062 від 01.11.2021 на суму 22971,00 грн - в строк до 01.12.2021; № 1075 від 04.11.2021 на суму 43126,20 грн - в строк до 06.12.2021; № 1091 від 09.11.2021 на суму 34086,00 грн - в строк до 09.12.2021; № 1105 від 12.11.2021 на суму 56167,80 грн - в строк до 13.12.2021; № 1122 від 18.11.2021 на суму 37198,20 грн - в строк до 20.12.2021; № 1162 від 26.11.2021 на суму 89216,40 грн - в строк до 27.12.2021; № 1185 від 03.12.2021 на суму 86252,40 грн - в строк до 03.01.2022; № 1221 від 15.12.2021 на суму 79583,40 грн - в строк до 14.01.2022; № 1260 від 27.12.2021 на суму 48609,60 грн - в строк до 26.01.2022.

Відтак, судом встановлено, що позивачем зобов`язання за договором поставки виконано належним чином, здійснення господарських операцій підтверджується первинними документами, виконання цих зобов`язань прийнято покупцем належним чином, товар повністю не оплачено, строк виконання обов`язку відповідача з повної оплати товару настав, оскільки оплата здійснюється не пізніше 30 календарних днів з дати поставки продукції покупцю.

Суд констатує, що при оцінці дій сторін за критерієм добросовісності слід виходить з такого: чи вчинила кожна із сторін всі дії, спрямовані на полегшення виконання зобов`язання та на запобігання неможливості виконання; чи проявила кожна із сторін турботу щодо власності іншої сторони; чи дійсно сторони діяли спільно для досягнення мети зобов`язання; чи надавали сторони одна одній необхідну інформацію щодо виконання зобов`язання.

Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 12/СО2 від 22.11.2019 поставки рідкого двоокису вуглецю, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, у розмірі 499412,40 грн.

Таким чином відповідач належними і допустимими доказами не спростував доводів позивача, що борг за товар становить 499 412,40 грн, які підлягають до примусового стягнення з відповідача.

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.

Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.

Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.

У свою чергу, відповідач не надав доказів існування об`єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов`язання з оплати товару, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 499412,40 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 9117,58 грн., 3% річних у розмірі 22669,07 грн. та інфляційних втрат у розмірі 157002,88 грн., суд зазначає наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

При цьому, позивачем при розрахунку пені неправомірно здійснено розрахунок починаючи з дня коли зобов`язання ще мало виконуватись, тобто в розрахунок включено останній день строку оплати за кожною поставленою партією.

Відповідно до п. 4.2. договору при порушенні термінів оплати відповідно до умов договору покупець має сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Частиною 5 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Також, позивачем при нарахуванні пені за видатковими накладними № 1075 від 04.11.2021, № 1105 від 12.11.2021, № 1122 від 18.11.2021 та № 1162 від 26.11.2021 не враховано положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки 04.12.2021, 12.12.2021, 18.12.2021 та 26.12.2021 є вихідними днями та відповідно строк оплати настав у перший робочий день, а отже прострочка оплати розпочалась з наступного дня, тобто - 07.12.2021, 14.12.2021, 21.12.2021 та 28.12.2021 відповідно.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок пені, приймаючи до уваги момент виникнення права вимоги, встановлений умовами договору, порядок нарахування пені, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», та визначений позивачем період нарахування, належний до стягнення розмір пені за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманого товару за розрахунком суду складає 9028,42 грн.

Отже підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені в загальному розмірі 9028,42 грн. Решта заявлених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 89,16 грн не підлягають задоволенню з вищевказаних підстав, зокрема, невірного визначення початку періоду прострочення за зобов`язаннями по видатковим накладним.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Відповідно до правової позиції постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 визначено, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно правової позиції, а саме постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16 визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних та інфляційні врати.

Перевіркою правильності розрахунку 3% річних судом виявлено допущення позивачем помилок, аналогічних що і при нарахування пені, а саме не враховано, що кінцевий день оплати, та такий день стосовно чотирьох видаткових накладних припав на вихідний день, тому за результатами здійсненого судом перерахунку вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 22595,75 грн.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок інфляційних, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов`язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що визначена позивачем сума інфляційних втрат у розмірі 157002,88 грн є арифметично вірною, відповідає приписам чинного законодавства, а тому вимога про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки рідкого двоокисного вуглецю № 12/СО2 від 22.11.2019 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з огляду на помилки допущені при обрахунку 3% річних та пені, в частині стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 688039,48 грн, у тому числі: 499412,40 грн заборгованості за отриманий товар, 157002,88 грн збитків від інфляції, 9028,42 грн пені та 22595,78 грн 3% річних.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 10320,59 грн. покладаються на відповідача відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таїрово Вайнері» (67801, Одеська обл., Одеський р-н, смт. Овідіополь, вул. Берегова, № 9А, код ЄДРПОУ 40837596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехгаз ЛХЗ» (79070, м. Львів, вул. Бережанська, 6, код ЄДРПОУ 35721095) суму основної заборгованості в розмірі 499 412 (чотириста дев`яносто дев`ять тисяч чотириста дванадцять) грн 40 коп, інфляційні втрати в розмірі 157 002 (сто п`ятдесят сім тисяч дві) грн 88 коп, пеню в розмірі 9 028 (дев`ять тисяч двадцять вісім) грн 42 коп, 3% річних в розмірі 22 595 (двадцять дві тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 78 коп та судовий збір у сумі 10 320 (десять тисяч триста двадцять) грн 59 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19 лютого 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський

СудГосподарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення08.02.2024
Оприлюднено22.02.2024
Номер документу117105159
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв

Судовий реєстр по справі —916/3354/23

Ухвала від 15.04.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Ярош А.І.

Ухвала від 18.03.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Ярош А.І.

Ухвала від 11.03.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Ярош А.І.

Рішення від 08.02.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 24.01.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 22.01.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 12.01.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Ухвала від 08.01.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Цісельський О.В.

Постанова від 18.12.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Принцевська Н.М.

Ухвала від 12.12.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Принцевська Н.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні