Ухвала

від 19.02.2024 по справі 916/2427/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"19" лютого 2024 р.Справа № 916/2427/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І., розглянувши подання (вх.№ 2-250/24 від 16.02.2024) головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко С. В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи керівника боржника ТОВ Бразерс Бучеловської Дарини Володимирівни у справі № 916/2427/20

за позовом Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20992104)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Бразерс (65069, м. Одеса, вул. Героїв Сталінграду, буд. 70, кв. 12, код ЄДРПОУ 32859327)

про стягнення 361 400,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.10.2020р. у справі № 916/2427/20 позовну заяву Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до товариства з обмеженою відповідальністю Бразерс про стягнення 36400,00 грн. задоволено у повному обсязі, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Бразерс на користь Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 180 700 грн. штрафу, 180 700 грн. пені та 5421 грн. витрат по сплаті судового збору.

17.11.2020 на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 видано відповідні накази.

16.02.2024 до суду від головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко С. В. надійшло подання (вх.№ 2-250/24), відповідно до якого останній просить суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України фізичну особу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та являється керівником боржника ТОВ Бразерс (65069, м. Одеса, вул. Героїв Сталінграду, буд. 70, кв. 12, код ЄДРПОУ 32859327), до виконання зобов`язань, покладених на неї наказом суду від 17.11.2020 у справі № 916/2427/20 про стягнення з боржника на користь стягувача грошових коштів у розмірі 361 400,00 грн.

Обґрунтовуючи подання, виконавець вказує, що на примусовому виконанні у Суворовському відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головного державного виконавця Савченко С.В. знаходиться виконавче провадження №71763994 з виконання наказу № 916/2427/20, виданого господарським судом Одеської області 17.11.2020 про стягнення з боржника на користь стягувача грошові кошти у розмірі 361 400,00 грн.

Так, виконавець вказує, що 09.05.2023 ним винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію вказаної постанови направлено сторонам виконавчого провадження, однак рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Також, під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації, наданої на запити ДПС України, МВС України, інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, аграрного реєстру, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області, рухоме та нерухоме майно належне боржнику на праві власності, а також кошти на рахунках у банківських установах, відсутні.

При цьому, виконавцем 23.05.2023 та 04.12.2023 на адресу боржника та керівника юридичної особи надсилались виклики щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак керівник ТОВ "Бразерс чи інша уповноважена особа на виклики не з`явилась, про причини неявки не повідомила виконавця.

Враховуючи викладене, виконавець вказує, що рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від його виконання, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів.

Розглянувши подання головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко С. В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи керівника боржника ТОВ Бразерс, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р., виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

В ч. 1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Так, з матеріалів подання вбачається, що 08.05.2023 року Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулося до Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій Тервідділення просило відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 17.11.2020 року у справі № 916/2427/20 та стягнути з ТОВ «Бразерс» в дохід загального фонду держбюджету 180 700,00 грн. штрафу та 180 700,00 грн. пені.

09.05.2023 року старшим державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко С.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № ВП 71763994 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської від 17.11.2020 по справі №916/2427/20 щодо боржника ТОВ Бразерс, п. 2 якої зобов`язано боржника протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно, та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Також, 09.05.2023 року старшим державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко С.В.- в межах виконавчого провадження ВП №71763994- винесена постанова про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту, та /або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику - ТОВ «Бразерс».

Крім того, 23.05.2023 року старшим державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко С.В. - в межах виконавчого провадження ВП №71763994 - винесена постанова про арешт майна боржника, згідно якої був накладений арешт на майно, що належить боржнику ТОВ «Бразерс», у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 348 409 грн.

Поряд з цим, 23.05.2023 та повторно 04.12.2023 виконавцем було здійснено виклик керівника ТОВ «Бразерс» - Бучеловську Дарину Володимирівну, а саме було зобов`язано з`явитись на прийом до виконавця та надати: пояснення керівника або іншої уповноваженої особи за фактом невиконання вимог виконавчого документа, а також повідомити про заходи, що вживаються з метою його виконання; достовірні відомості про кошти у гривнях та іноземній валюті, інші цінності (дорогоцінні метали, ювелірні вироби тощо), у тому числі про кошти на рахунках і вкладах у банках та інших фінансових установах, про рахунки в цінних паперах у депозитарних установах, що знаходяться на території України та за її межами, з зазначенням назви відповідної установи та адреси, на підтвердження чого надати копії відповідних договорів або інших документів; достовірні відомості про наявність готівки в національній та іноземній валюті, що перебуває в касах або інших сховищах; достовірні відомості про майно, у тому числі про майно, що перебуває у спільній власності (місцезнаходження, технічна характеристика тощо) з наданням копій підтверджуючих документів про відповідне право; достовірні відомості про майно, що перебуває в заставі/іпотеці або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні від інших осіб (місцезнаходження майна, його характеристика тощо) з наданням копій підтверджуючих договорів та додатків до них; достовірні відомості про майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу; достовірні відомості про майнові права, на які може бути звернено стягнення, зокрема частки у статутному капіталі юридичних осіб, в тому числі майнові права, що є предметом застави/іпотеки. з наданням копій підтверджуючих документів. Також було повідомлено про обов`язок письмово повідомляти про повне чи часткове самостійне виконання рішення, виникнення обставин, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця перебування (у тому числі про зміну реєстрації).

Проте, як зазначає виконавець, керівник ТОВ "Бразерс чи інша уповноважена особа, на виклики не з`явилась, про причини неявки не повідомила виконавця.

13.12.2023 на запит виконавця від 04.12.2023 № 147747 Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області повідомило, що згідно даних уніфікованої автоматизованої електронно-облікової системи-реєстру Держпродспоживслужби за ТОВ «Бразерс» (код ЄДРПОУ 32859327) трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка, інші механізми в Одеській області не зареєстровані.

До того ж, державним виконавцем -з метою отримання інформації щодо наявності у ТОВ Бразерс будь-якого майна, у т.ч. транспортних засобів, грошових коштів, - були направлені запити до Міністерства внутрішніх справ України, Державної фіскальної служби України, на які отримано відповіді від вказаного Міністерства № 185161056 від 16.12.2023 про відсутність у Товариства зареєстрованих транспортних засобів та від Державної фіскальної служби України № 185161059 від 16.12.2023 про відсутність інформації щодо відкритих рахунків боржника.

18.12.2023 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області - на запит виконавця від 04.12.2023 № 147760 стосовно надання інформації про зареєстровані земельні ділянки за вказаною у запиті юридичною особою, - повідомило, що відповідно до інформації, яка наявна в програмному забезпеченні ведення Державного земельного кадастру земельні ділянки за юридичною особою, що зазначена у запиті, не зареєстровано.

Також 21.12.2023 головним державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко С.В. був складений акт державного виконавця, в якому зазначено, що на момент виходу виконавця за місцезнаходженням боржника - ТОВ Бразерс за адресою, яка вказана у виконавчому документі, вказане Товариство за такою адресою фактично не знаходиться, а будинок являється гуртожитком ТОВ «Комплекс».

Крім того, державним виконавцем було сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ТОВ Бразерс.

Враховуючи вищенаведені дії державного виконавця в контексті вирішення судом питання щодо наявності підстав для обмеження у праві виїзду за межі України керівника ТОВ «Бразерс», яке є боржником у вказаному виконавчому провадженні, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 338 ГПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Выдповыдно до ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

В силу ст. 1291 КонституціїУкраїни, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За умовами ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Ч.1, ч. 2 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Ст. 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.

За положеннями п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішення по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також, суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За умовами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а виконавці при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов`язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Положеннями ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

П. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

З наданої державним виконавцем інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Бразерс" є Бучеловська Дарина Володимирівна.

Ч. 3 ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи.

В силу ч. 1 ст. 337 Господарського процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Ст. 33 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

В силу ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Вказане право віднесено цивільним законодавством до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Положеннями ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в країну громадян України" унормовано, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

На виконання п. 2 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" №261/2008 від 24.03.2008 щодо врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, Міністерством юстиції України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано спільний лист №25-32/463 №25-5347 від 27.05.2008, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, причому питання такого обмеження вирішується судом.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2020 у справі № 910/8130/17 зроблено висновок, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. При цьому Касаційний господарський суд у вищевказаній постанові зазначив, що Закон України Про виконавче провадження є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто, вказаним Законом врегульовано права та обов`язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права. Відтак, якщо спеціальною нормою права (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження) передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України Про виконавче провадження.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України (висновки Верховного Суду України при проведенні аналізу судової практики в листі від 01.02.2013 щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України).

Поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти). Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Однією з підстав для відмови у задоволенні подання є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання (лист Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України").

В рішенні у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що обмеження останнього має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі; по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених частиною третьою статті 2 Протоколу №4 до Конвенції; по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Отже, вирішуючи питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за судовим рішенням, суд має встановити на підставі належних та допустимих доказів чи вчиняв виконавець інші передбачені законом заходи щодо виконання судового рішення і такі заходи виявилися безрезультатними. Адже обмеження у праві виїзду за межі України є виключним заходом, а тому з метою уникнення обмеження конституційних прав особи може бути застосоване в останню чергу, що узгоджується з приписами статті 337 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вказаною статтею також передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

В даному випадку, примусове виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/2427/20 від 17.11.2020 передбачає вчинення виконавцем виконавчих дій щодо звернення стягнення на майно боржника.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (ч. 1 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження").

В ч. 6 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

За ч. 2 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

В положеннях ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Наразі, у матеріалах подання відсутні докази на підтвердження вчинення державним виконавцем з визначеною частиною восьмою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" періодичністю дій щодо перевірки майнового стану боржника.

Зокрема, надані державним виконавцем докази підтверджують здійснення ним дій щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника лише у грудні місяці 2023 року, у той час як виконавче провадження було відкрито ще у травні 2023 року, а з поданням про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України державний виконавець звернувся у лютому місяці 2024 року, що підтверджує недотримання державним виконавцем на час звернення до місцевого господарського суду встановленої законом періодичності проведення відповідних перевірок майнового стану боржника.

Крім того, суд враховує, що державний виконавець мав можливість з`ясувати (перевірити) наявність/відсутність належного боржнику рухомого майна, яке включає в себе не лише транспортні засоби, зокрема, отримати відомості від реєстраторів акцій чи інших цінних паперів тощо. Докази вчинення державним виконавцем дій щодо виявлення електронних гаманців боржника у матеріалах справи також відсутні, хоча саме на кошти боржника в силу приписів закону стягнення звертається в першу чергу.

Отже, суд зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні та до місцевого господарського суду не подано належних - у розумінні приписів ст. 76 Господарського процесуального кодексу України - доказів на підтвердження дотримання державним виконавцем порядку та строків проведення періодичних перевірок майнового стану ТОВ «Бразерс», а також повноти вчинених виконавчих дій.

До того ж, у наданих державних виконавцем до суду матеріалах з виконавчого провадження № 71763994 відсутні жодні докази на підтвердження отримання боржником направлених йому державним виконавцем постанов та вимог.

З огляду на вказане, а також враховуючи відсутність доказів обізнаності ТОВ «Бразерс» про існування даного виконавчого провадження № 71763994, а відтак і свідомого ухилення від виконання судового рішення, суд дійшов висновку про недоведеність державним виконавцем наявності правових підстав для задоволення подання (вх.№2-250/24 від 16.02.2024) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи - ОСОБА_1 , яка є керівником боржника ТОВ Бразерс. Адже, сама по собі наявність невиконаного боржником зобов`язання жодним чином не свідчить про необхідність застосування такого виключного заходу, як обмеження гарантованого фізичній особі права на свободу пересування.

Таким чином, у задоволенні подання державного виконавця - слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 232-235, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

У задоволенні подання головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко С В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи - керівника ТОВ Бразерс Бучеловської Дарини Володимирівни (вх.№ 2-250/24 від 16.02.2024), поданого у справі № 916/2427/20, - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 19.02.2024 року та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя Ю.І. Мостепаненко