Постанова

від 20.02.2024 по справі 127/16657/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 127/16657/17

провадження № 61-10993св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вінницька міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2022 року у складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Оніщука В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень та витребування земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Вінницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просила суд визнати недійсним рішення 54 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 31 жовтня 2014 року № 1871 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу гр. ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 0510100000:03:059:0475), площею 689 кв. м, безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд за рахунок земель комунальної власності; визнати недійсним рішення 51 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 29 серпня 2014 року № 1807

у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу гр. ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 0510100000:03:059:0480), площею 600 кв. м, безоплатно

у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель комунальної власності; витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 689 кв. м (кадастровий номер 0510100000:03:059:0475), яка розташована у АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачам ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 було передано у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:03:059:0475 та 0510100000:03:059:0475 відповідно, які накладаються на земельну ділянку НОМЕР_3 площею 1 000 кв. м на

АДРЕСА_2 , що перебуває у постійному користуванні позивача на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 березня

1997 року № 197. На момент прийняття оскаржуваних рішень Вінницькою міською радою ОСОБА_1 як постійний землекористувач не надавала своєї згоди, право користування земельною ділянкою не було припинене,

а тому, посилаючись на порушення її прав, просила суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня

2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду

від 05 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

від 27 червня 2022 року стягнено з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 9 630,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та стягнено на користь ОСОБА_3 2 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовувала свої вимоги.

Висновком експерта № 421 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 30 липня 2018 року встановлено, що по земельній ділянці НОМЕР_3 відсутні відомості щодо лінійних розмірів, координат поворотних точок та прив`язок земельної ділянки до місцевості, також відсутній проект забудови, у якому могли бути вказані площі і лінійні розміри земельної ділянки, що виділялася, із вказівкою прив`язки майбутньої будівлі до меж суміжного землекористувача, у зв`язку з чим встановити, чи накладаються межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків неможливо.

При повторній судовій земельно-технічній експертизі (висновок № 2203-2205/20-21 від 29 червня 2021 року) встановлено, що фактично рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 березня 1997 року № 197 не виконано, а тому встановити, чи накладаються межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків та відобразити накладення меж схематично на плані неможливо. Крім того, земельній ділянці, яка була надана у постійне користування позивача, не було присвоєно кадастровий номер, вона відсутня на кадастровій карті України, а тому її неможливо чітко ідентифікувати на місцевості.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд,

посилаючись на вимоги статей 137, 141 ЦПК України, вважав відсутніми правові підстави для зменшення розміру понесених відповідачами витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 листопада 2022 року ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 14 червня 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.

У грудні 2022 року справа № 127/16657/17 надійшла до Верховного Суду.

13 грудня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушення норм матеріального та процесуального права, без урахування правових висновків Верховного Суду

у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29 січня 2020 року

у справі № 127/21638/17, від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18.

Суди помилково посилалися на висновки судової земельно-технічної експертизи, оскільки експертами не було взято до уваги технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що була розроблена сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_6 .

Суди не з`ясували, де саме на місцевості розташована земельна ділянка позивача, та кому попередньо належала земельна ділянка, яка оскаржуваними рішеннями Вінницької міської ради була передана у власність відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Ухвалюючи додаткове судове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, не викликав сторін для надання пояснень, що позбавило позивача права надати свої заперечення, та безпідставно задовольнив заяву представника відповідачів.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2022 року представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - адвокат Путілін Є. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів ОСОБА_1 , просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 31 березня 1997 року № 197 «Про надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва на АДРЕСА_2 » було надано в постійне користування ОСОБА_7 земельну ділянку НОМЕР_3 площею 1 000 кв. м на АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку за рахунок міськземфонду (т. 1, а. с. 10).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 24 листопада

2011 року ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (т. 1, а. с. 11).

Згідно з повідомленням Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області від 29 квітня 2016 року

№ 5102/Д/02-28-13-04 ОСОБА_1 обліковується у Вінницькій ОДПІ як фізична особа - користувач земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що використовується для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (т. 1, а. с. 14).

Рішенням Вінницької міської ради від 29 серпня 2014 року № 1807 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність громадянам» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 ; передано ОСОБА_3 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель комунальної власності земельну ділянку площею 600 кв. м на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0510100000:03:059:0480) (т. 1, а. с. 18, 19).

На підставі свідоцтва про право власності від 11 грудня 2014 року

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 0,06 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0480, розташованої на АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 83964481 від 31 березня 2017 року (т. 1, а. с. 25, 26).

Рішенням Вінницької міської ради від 31 жовтня 2014 року № 1871 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність громадянам» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 ; передано ОСОБА_4 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель комунальної власності земельну ділянку площею 689 кв. м на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0510100000:03:059:0475) (т. 1, а. с. 20, 21).

На підставі вказаного рішення 11 вересня 2014 року Реєстраційною службою Вінницького міського управління юстиції Вінницької області за індексним

№ 26648830 ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

20 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 0,0689 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0475, розташованої на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н. В. за реєстровим

№ 648 (т. 1, а. с. 196).

Висновком експерта № 421 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 30 липня 2018 року встановлено, що враховуючи

що по земельній ділянці НОМЕР_3 площею 1 000 кв. м на АДРЕСА_2 , яка рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 31 березня 1997 року № 197 надана в постійне користування ОСОБА_9 , відсутні відомості щодо лінійних розмірів, координат поворотних точок та прив`язок земельної ділянки до місцевості, також відсутній проект забудови, у якому могли бути вказані площі і лінійні розміри земельної ділянки, що виділялася, із вказівкою прив`язки майбутньої будівлі до меж суміжного землекористувача встановити, чи накладаються межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків, площею 0,1000 га, діл. АДРЕСА_2 , яка була надана в постійне користування ОСОБА_9 , на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0689 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0475, та площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0480, які розташовані в АДРЕСА_1 , станом на час проведення дослідження неможливо, також неможливо відобразити накладення схематично на плані (т. 2, а. с. 10-21).

Згідно з висновком повторної судової земельно-технічної експертизи № 2203-2205/20-21 від 29 червня 2021 року на підставі проведеного дослідження, враховуючи наявні матеріали, вимоги нормативно-правових актів з питань землеустрою та результати проведеного натурного обстеження, встановлено, що у зв`язку з відсутністю проекту відведення згідно зі статтею 19 ЗК України (№ 561-ХІІ), земельна ділянка площею 0,1000 га (діл. НОМЕР_3) на АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку ОСОБА_7 фактично не надана, також рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 березня 1997 року № 197 не виконано, відповідно встановити, чи накладаються межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків, площею 0,1000 га, (діл. НОМЕР_3), на АДРЕСА_2 , яка була надана

у постійне користування ОСОБА_7 , на земельні ділянки для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0689 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0475, та площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0480, які розташовані в АДРЕСА_1 не визнається за можливе, відповідно неможливо відобразити накладення меж схематично на плані (т. 3, а. с. 107-122).

Відповідно до повідомлення комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 08 липня 2019 року № 202суд/вих інвентаризаційна справа будівельного кварталу на АДРЕСА_2 , до якої примикають вул. Глінська та вул. Ентузіастів, відсутня (т. 2, а. с. 244).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16

ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила статей 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Поняття доказів закріплено у статті 76 ЦПК України відповідно до якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими

і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними у розумінні частини першої статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 як на підставу позовних вимог посилалася на те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:03:059:0475 та 0510100000:03:059:0475, які передано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскаржуваними рішеннями Вінницької міської ради, накладаються на земельну ділянку НОМЕР_3 площею 1 000 кв. м на

АДРЕСА_2 , яка перебуває у її постійному користуванні.

У випадку, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає у справі експертизу (стаття 103 ЦПК України).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого

2018 року призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання, чи накладаються межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків, площею 0,1000 га, діл. АДРЕСА_2 , яка була виділена в постійне користування згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 березня 1997 року № 197 ОСОБА_7 , на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0689 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0475, та площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0480, які розташовані в АДРЕСА_1 (відобразити схематично на плані).

Висновком експерта № 421 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 30 липня 2018 року встановлено, що враховуючи

що по земельній ділянці НОМЕР_3 площею 1 000 кв. м на АДРЕСА_2 , яка рішенням виконавчого комітету від 31 березня 1997 року № 197 Вінницької міської ради народних депутатів надана в постійне користування ОСОБА_9 , відсутні відомості щодо лінійних розмірів, координат поворотних точок та прив`язок земельної ділянки до місцевості, також відсутній проект забудови, у якому могли бути вказані площі і лінійні розміри земельної ділянки, що виділялася, із вказівкою прив`язки майбутньої будівлі до меж суміжного землекористувача встановити, чи накладаються межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків, площею 0,1000 га, діл. АДРЕСА_2 , яка була надана в постійне користування ОСОБА_9 , на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0689 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0475, та площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0480, які розташовані в АДРЕСА_1 , станом на час проведення дослідження неможливо, також неможливо відобразити накладення схематично на плані.

Не погоджуючись із зазначеним висновком експерта як таким, що викликає сумніви у його правильності, позивач подала до суду клопотання про проведення повторної судової земельно-технічної експертизи.

Відповідно до вимог частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 січня 2020 року у справі призначено повторну судову земельно-технічну експертизу.

Згідно з висновком повторної судової земельно-технічної експертизи

№ 2203-2205/20-21 від 29 червня 2021 року на підставі проведеного дослідження, враховуючи наявні матеріали, вимоги нормативно-правових актів з питань землеустрою та результати проведеного натурного обстеження, встановлено, що у зв`язку з відсутністю проекту відведення згідно зі статтею 19 ЗК України (№ 561-ХІІ), земельна ділянка площею 0,1000 га (діл. НОМЕР_3)

на АДРЕСА_2 , для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку ОСОБА_7 фактично не надана, також рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 березня

1997 року № 197 не виконано, відповідно встановити, чи накладаються межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків, площею 0,1000 га, (діл. НОМЕР_3), на АДРЕСА_2 , яка була надана у постійне користування ОСОБА_7 , на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0689 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0475, та площею 0,0600 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0480, які розташовані в АДРЕСА_1 не визнається за можливе, відповідно неможливо відобразити накладення меж схематично на плані.

Установивши, що земельній ділянці НОМЕР_3 площею 1 000 кв. м на АДРЕСА_2 , яка рішенням виконавчого комітету від 31 березня 1997 року № 197 Вінницької міської ради народних депутатів надана в постійне користування ОСОБА_9 , не було присвоєно кадастровий номер, вона відсутня на кадастровій карті України, її неможливо чітко ідентифікувати на місцевості, врахувавши висновки експертизи та повторної експертизи у комплексному аналізі з наявними в матеріалах справи доказами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Доводи касаційної скарги свідчать про незгоду ОСОБА_1 із висновками проведених у справі судових експертиз та висновками судів по суті спору, містять посилання на докази, що були предметом дослідження

й оцінки судами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції у силу вимог статті 400 ЦПК України.

Касаційний перегляд традиційно вважається екстраординарним з огляду на особливий характер суду касаційної інстанції як суду права, а не фактів, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 127/21638/17,

від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, від 21 серпня 2019 року

у справі № 922/2821/18, є безпідставними, оскільки в цих справах та справі, яка переглядається, судами встановлені різні фактичні обставини.

Колегія суддів наголошує, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України щодо застосування висновків Верховного Суду, викладених у спірних правовідносинах, полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише

у справах, у яких відносини є подібними.

Загальний підхід, який підлягає використанню через методологію застосування класичного прецеденту (релевантності), вимагає застосування практики Верховного Суду через схожість фактів або юридичних висновків,

і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих підставах.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд повинен визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі

їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають

при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Щодо оскарження додаткового рішення суду

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина друга статті 137 ЦПК України).

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним щодо предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачами, надано: 1) договір про надання правової допомоги від 07 листопада 2017 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг)

№ ПЄ-000001 від 17 жовтня 2018 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ПЄ-000002 від 14 червня 2022 року, квитанцію від 17 жовтня

2018 року № 50 (на оплату у розмірі 3 680,00 грн), квитанцію від 14 червня

2021 року № 140622 (на оплату у розмірі 5 950,00 грн), ОСОБА_2 сплатив адвокату Путіліну Є. В. за надання правничої допомоги 9 630,00 грн; 2) договір про надання правової допомоги від 07 листопада 2017 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ПЄ-000001 від 14 червня 2022 року, квитанцію від 14 червня 2021 року № 140623 (на оплату у розмірі 2 750,00 грн), ОСОБА_3 було сплатив адвокату Путіліну Є. В. за надання правничої допомоги 2 750,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції з`ясував склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. При визначенні суми відшкодування суд обґрунтовано виходив із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру.

Доводи касаційної скарги про порушення судом норм процесуального права

у частині розгляду питання про ухвалення додаткового рішення без виклику сторін для надання пояснень є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявником норм права, оскільки за змістом частини четвертої статті 270 ЦПК України суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання у разі встановлення такої необхідності. Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідачами не було надано попереднього розрахунку суми судових витрат, що позбавило позивача права надати свої заперечення, спростовуються матеріалами справи.

З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для скасування додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2022 року.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про повідомлення про час та місце розгляду справу з метою участі у судовому засіданні

У касаційній скарзі ОСОБА_1 міститься клопотання про повідомлення її про час та місце розгляду справу з метою участі у судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої вказаної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень

у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Судом касаційної інстанції не ухвалювалося рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, а тому підстави для розгляду справи за участю сторін відсутні.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Таким чином, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи

у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи з викликом сторін в судове засідання є непереконливими, тому відсутні правові підстави для задоволення клопотання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров