Ухвала

від 20.02.2024 по справі 580/445/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

20 лютого 2024 року Справа № 580/445/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області та Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоплаченої суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

12.01.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (далі відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (відповідач 2), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиплати належної належного розміру суддівської винагороди за період з 01.12.2023 по 31.12.2023;

- стягнути з відповідачів недоплачену суддівську винагороду за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 включно у сумі 96 624 грн.

Ухвалою від 17.01.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

19.02.2024 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява позивача про забезпечення позову, у якій позивач просить заборонити відповідачам вчиняти дії по списанню/перерозподілу/витраті коштів передбачених/закладених/виділених на виплату суддівської винагороди судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 .

Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначив, що згідно вимог законодавства та за усталеною судовою практикою судді, який призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється виплата суддівської винагороди. Проте відповідачі свідомо нехтують вимогами Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і не здійснюють нарахування та виплату суддівської винагороди попри існування наказу голови Канівського міськрайонного суду від 25.02.2022 №2-а «Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони та добровольчих формувань територіальних громад», тому існує об`єктивна необхідність у забезпеченні позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо списання/перерозподілу/витрат коштів, закладених на виплату суддівської винагороди позивачу, оскільки списання/перерозподіл/витрата коштів може призвести до утрудненого виконання рішення суду по даній справі. Також вказав, що відповідно до листа ТУ ДСА України в Черкаській області від 09.02.2024 кошти на виплату суддівської винагороди на суддів Канівського міськрайонного суду Черкаської області, у тому числі й на позивача, закладалися у повній мірі, починаючи з 2022 року, що свідчить, на думку позивача, про наявність коштів для виплати йому суддівської винагороди. Однак фонд оплати праці зменшувався за рахунок перебування позивача в ЗСУ. Таким чином, кошти, які закладаються у фонд оплати праці на виплату суддівської винагороди регулярно зменшуються відповідачами (на суму закладену на виплату позивачу суддівської винагороди) з незрозумілих причин, що в подальшому робить ускладнене/неможливе виконання рішення суду.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України, може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. 2 ст. 151 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За приписами ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу, регулюються Бюджетним кодексом України

Частиною 1 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що:

1) бюджет це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

4) бюджетна програма - сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій;

6) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження;

8) бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування;

Статтею 3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники коштів поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України.

Частиною 5 вказаної статті визначені повноваження головного розпорядника бюджетних коштів. Зокрема, головний розпорядник 3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; 4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно частини 7 вказаної статті у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету, а також в розрізі класифікації кредитування бюджету - щодо надання кредитів з бюджету.

Частиною 12 вказаної статті передбачено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, затвердженого наказом ДСА України від 10.05.2023 №229, останнє є розпорядником бюджетних коштів.

Отже, за змістом вказаних приписів перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в тому числі й на виплату суддівської винагороди, здійснює Міністерство фінансів України за поданням Державної судової адміністрації як головного розпорядника бюджетних коштів, призначених на виплату суддівської винагороди.

Слід зазначити, що такий перерозподіл може бути здійснений лише в межах бюджетного року, позаяк 31 грудня кожного року усі бюджетні призначення втрачають чинність.

Позивач просить заборонити відповідачам здійснювати списання/перерозподіл/витрату коштів, призначених для виплати йому суддівської винагороди, проте перерозподіл бюджетних асигнувань відноситься до повноважень Міністерства фінансів України, а не відповідачів.

Враховуючи зазначене відсутні підстави для забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем.

Водночас відповідно до статті 55 Бюджетного кодексу України захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду на оплату праці працівників бюджетних установ.

Отже, відсутні підстави стверджувати, що у разі перерозподілу бюджетних асигнувань виконання рішення суду про стягнення суддівської винагороди буде утрудненим.

Зважаючи на вказане заява позивача про забезпечення позову є необгрунтованою і задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною 5 статті 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 139, 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №580/445/24 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя Алла РУДЕНКО