Постанова

від 20.02.2024 по справі 420/7498/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/7498/19

Головуючий І інстанції: Радчук А.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 27.06.2023р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ДАРЛ» до Головного управління ДПС в Одеській області та третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеперс Кліпс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

11.12.2019р. ТОВ «ВК «ДАРЛ» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ДПС в Одеській області та третьої особи - ТОВ «Пеперс Кліпс», в якому просило суд визнати та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.02.2019р. за №0008181407 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму у розмірі 104 183,75 грн. (з яких 83347 грн. - за податковим зобов`язанням та 20836,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення податкового органу є неправомірним та безпідставним, оскільки воно ґрунтуються на необґрунтованих і помилкових висновках незаконно проведеної перевірки, а не на підставі належного аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «ВК «ДАРЛ» і первинних документів.

Представник ГУ ДПС в Одеській області надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) позов ТОВ «ВК «ДАРЛ» - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 21.02.2019р. №0008181407 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на суму 104183,75 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТОВ «ВК «ДАРЛ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2101 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ГУ ДПС в Одеській області 14.07.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2023р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

08.08.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За змістом п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «ВК «ДАРЛ» зареєстровано в якості суб`єкта господарювання 09.03.2016р., про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №15561020000057474. Основним видом економічної діяльності підприємства за КВЕД є: 11.07 виробництво безалкогольних напоїв; виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки.

У період з 03.12.2018р. по 07.12.2018р. згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України, на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 26.11.2018р. №9274 та направлень від 28.11.2018р. №10747/14-07, №10748/14-07 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ВК «ДАРЛ» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником TOB «Скірос» (ТОВ «Пеперс Кліпс») за період з 01.10.2017р. по 31.10.2017р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 14.12.2018р. №2765/15-32-14-07/40325466, в якому вказано, що на запит контролюючого органу від 03.12.2018р. до перевірки позивачем надано не усі документи, а саме: договір від 29.09.2017р. №917/41ТО; протокол та накази про призначення директора та головного бухгалтера; оборотно-сальдові відомості по рахунку 685 за період 01.10.2017-31.11.2017 по контрагентам; акт звірки взаєморозрахунків із TOB «Скірос»; акти виконаних робіт; акт звірки взаєморозрахунків із ТОВ «Дюлонг Плюс»; платіжні доручення; договір про переведення боргу від 16.10.2017р. №16/10-2; договір оренди нерухомого майна від 25.11.2016р. №210-17 ОР; заявки про ремонт від головного інженера.

Крім того, у цьому акті зафіксовано, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «ВК «ДАРЛ» вимог п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2017р., на суму - 83347 грн.

Не погодившись з такими висновками акту перевірки від 14.12.2018р. №2765/15-32-14-07/40325466, ТОВ «ВК «ДАРЛ» скористалось правом, передбаченим у п.86.7 ст.86 ПК України, та подало до ГУ ДФС в Одеській області письмові заперечення від 08.02.2019р. №4032-54/19 на вказаний акт перевірки. У додатках до заперечень було надано: копію Договору від 29.09.2017р. №947/41ТО; копію Договору від 16.10.2017р. №16/10-2; службові записки від 17.09.2017р., 10.08.2017р., 03.09.2017р., а також 06.09.2017р.

Однак, рішенням ГУ ДФС в Одеській області від 19.02.2019р. №3007/10/15-32-14-07-07, за результатами розгляду заперечень, висновки акту від 14.12.2018р. №2765/15-32-14-07/40325466 -залишено без змін.

Далі, на підставі вказаного вище акту перевірки від 14.12.2018р. №2765/15-32-14-07/40325466, уповноваженою особою ГУ ДФС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.02.2019р. №0008181407 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 104183,75 грн., з яких 83347 грн. - за податковим зобов`язанням та 20836,75 грн. - за штрафними санкціями.

Не погодившись із цим рішенням, позивач подав відповідну скаргу до ДФС України.

Однак, 31.05.2019р. рішенням ДФС України №25331 дане податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 21.02.2019р. №0008181407 було залишено без змін, а скаргу підприємства - без задоволення.

Не погоджуючись із вказаними діями та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як визначено ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (або вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; із дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема із дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (окрім НБУ), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п.75.1 ст.75 ПК України).

При цьому, відповідно до пп.21.1.1,21.1.4 п.21.1 ст.21 ПК України, посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, окрім іншого, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як видно зі змісту приписів пп.14.1.185 п.14.1 ст.14 ПК України, постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України регламентовано те, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не відбулося, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку повинні братися до уваги виключно ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, податковим кредитом вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПК України (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 цього Кодексу).

У силу вимог п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту, зокрема, відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг, а також придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України регламентовано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як визначено п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

При цьому, у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними у абз.1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, що отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі ж якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

У відповідності до пп.200.1 та 200.2 ст.200 ПК України, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. за №996-ХІV, бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Так, як визначено у ст.1 Закону №996-ХІV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Стаття 9 цього Закону закріплює, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або ж інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічне визначення первинних документів надано і конкретизовано у п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88).

Разом із тим, слід зазначити про те, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних, несуть особи, які безпосередньо склали та підписали ці первинні документи.

Таким чином, вищезазначені законодавчі положення пов`язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та наявністю первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Як встановлено з матеріалів справи та вже зазначалося вище, спірну перевірку підприємства позивача було проведено з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником TOB «Скірос» (ТОВ «Пепер Кліпс») за період з 01.10.2017р. по 31.10.2017р.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2017р. між ТОВ «ВК «ДАРЛ» (Замовник) та «Скірос» (Виконавець) був укладений Договір №917/41ТО на виконання послуг по поточному і профілактичному ремонту виробничого обладнання, розташованого за адресою: вулМиколи Вороного,12/А, м.Одеса, з матеріалів виконавця. Вартість послуг за цим договором склала - 500080,80 грн. Оплата «безготівкова». При цьому, згідно умов даного договору, «Замовник» сплачує 100% вартості після виконання послуг та зобов`язаний повністю сплатити за послуги за 30 календарних днів після підписання акту прийому виконаних робіт. Договір діє до 31.12.2017р.

Разом з тим, як видно зі змісту спірного акту перевірки від 14.12.2018р. №2765/15-32-14-07/40325466, в ньому зазначено, що вказана господарська операція в дійсності не відбулась.

Вказані вище висновки відповідача обґрунтовані тим, що згідно з умовами договору, TOB «Скірос» мав виконати роботи з власних матеріалів. Але, аналізом номенклатури товарів/робіт/ послуг придбання за весь період діяльності відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних, не встановлено придбання товарів - будь-яких деталей, що були зазначені як використані при ремонтних роботах, в актах виконаних робіт. Також, не встановлено придбання вище перелічених деталей/запасних частин і ТОВ «ВК «ДАРЛ».

Крім того, як вказано у акті перевірки, згідно з даними бухгалтерського обліку та інших документів, наданих до перевірки, у жовтні 2017р. та інших періодах жодних коштів на адресу ТОВ «Скірос» від позивача за оформлені роботи не перераховувалось.

Також, як встановлено по справі, представником підприємства було додатково надано до матеріалів перевірки тристоронній договір від 16.10.2017р. №16/10-2 про переведення боргу, який укладений між ТОВ «ВК «ДАРЛ» (боржник), ТОВ «Скірос» (первісний кредитор) та ТОВ «Дюлонг Плюс» (новий кредитор).

Але, контролюючий орган надав зауваження до цього Договору, зокрема, у договорі переведення боргу зазначено, що право вимагати виникло згідно з договором від 29.10.2017р. №917/41ТО, а між ТОВ «Скірос» та ТОВ «ВК «ДАРЛ» було укладено договір від 29.09.2017р. №917/41ТО. Акти виконаних робіт та податкові накладні виписані у день укладення цього договору про переведення боргу 16.10.2017р. Також, перевіряючі звернули увагу й на те, що наданий позивачем договір переведення боргу взагалі не відповідає вимогам ЦК України.

В актах звіряння та у картках рахунку 685 відсутня фіксація наявності боргу станом на 16.10.2017р. та відсутнє проведення операції з переведення боргу між контрагентами станом на дату укладення договору переведення боргу - 16.10.2017р., що суперечить умовам використання «договору переведення боргу».

Таким чином, сукупність чинників стосовно неправильного застосування статей ЦК України та оформлення договору про переведення боргу, наявність неточностей та помилок у підставах виникнення «заборгованості», відсутність актів звіряння взаєморозрахунків між ТОВ «ВК «ДАРЛ» та ТОВ «Скірос» відносно встановлення фактів наявності заборгованості станом до укладення договору, на думку контролюючого органу, нібито дає підстави вважати, що усі згадані документи, підписані між ТОВ «ВК «ДАРЛ» - ТОВ «Скірос» - ТОВ «Дюлонг Плюс» оформлені з формальним підходом до формування документів при відсутності реального надання послуг.

Також, як вбачається зі змісту спірного акту перевірки, відповідач наводить доводи і про неможливість контрагентом - ТОВ «Скірос» взагалі надавати оформлені роботи/послуги, згідно з інформацією, наявною у базах даних ДФС, даних Єдиного реєстру податкових накладних, податкових інформацій, Єдиного державного реєстру та ін.

Позивач же, у свою чергу, наголошує, що господарські взаємовідносини між ТОВ «ВК «ДАРЛ» та ТОВ «Скірос» є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які надавались до перевірки, проте не взяті до уваги відповідачем.

У світлі наведених доводів учасників справи та наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів встановила, що 29.09.2017р. між ТОВ «ВК «ДАРЛ» (замовник) та «Скірос» (виконавець) дійсно був укладений Договір №917/41ТО на виконання послуг по поточному і профілактичному ремонту виробничого обладнання, розташованого за адресою: вул.Миколи Вороного,12/А, м.Одеса, з матеріалів виконавця. Вартість послуг - 500080,80 грн.

На підтвердження виконання та реальності даного договору від 29.09.2017р. позивачем було надано як до перевірки, так і до суду 1-ї інстанції належним чином оформлені та засвідчені копії наступних документів, а саме: акти виконаних робіт від 16.10.2017р. №161, №162, №163, №164, якими сторони Договору №917/41ТО засвідчили (підписання та печатки підприємств) надання послуг по ремонту та технічному обслуговуванню виробничого обладнання. В якості додатків до вказаних актів сторонами Договору також були складені і акти з детальним описом робіт та обладнання/устаткування, що передавалось на ремонт.

Згідно з наявною у справі оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 685, за період 01.10.2017р. по 31.11.2017р. по контрагенту ТОВ «Скірос» оборот складає 500080,80 грн.

Крім того, судами обох інстанцій по справі встановлено, що ТОВ «Скірос» були складені та зареєстровані в ЄРПН на користь ТОВ «ВК «ДАРЛ» податкові накладні.

Далі, як вбачається з матеріалів справи, на підставі Договору від 16.10.2017р. за №16/10-2про переведення боргу, укладеного між ТОВ «ВК «ДАРЛ» (боржник), ТОВ «Скірос» (первісний кредитор) та ТОВ «Дюлонг Плюс» (новий кредитор), усі розрахунки надані по Договору від 29.09.2017р. №917/41ТО та послуги здійснювались на користь ТОВ «Дюлонг Плюс».

Відповідно до умов вказаного Договору про переведення боргу від 16.10.2017р. №16/10-2, «первісний кредитор» передав належне йому право вимоги за договором від 29.09.2017р. №917/41ТО з «боржником», а «новий кредитор» прийняв право вимоги, що належало первісному кредитору.

На підтвердження розрахунків позивачем було надано до суду 1-ї інстанції копії платіжних доручень від 14.11.2017р. №1170, №1171, №1172, №1173, згідно з якими, ТОВ «ВК «ДАРЛ» перерахувало на користь ТОВ «Дюлонг Плюс» грошові кошти за Договором про переведення боргу від 16.10.2017р. №16/10-2.

При цьому, також слід звернути увагу й на ой факт, що між позивачем та ТОВ «Дюлонг Плюс» було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2017р. по 31.12.2017р. на суму 500080,80 грн.

Враховуючи складені та зареєстровані ТОВ «Скірос» на користь ТОВ «ВК «ДАРЛ» податкові накладні, позивачем суми ПДВ 83347 грн. було включено до складу податкового кредиту у декларації з ПДВ за жовтень 2017р., що відображено у додатку 5 до даної декларації.

Отже, за таких обставин, на переконання колегії суддів, зазначені вище докази та первинні документи у повному обсязі підтверджують правомірність віднесення підприємством позивача до податкового кредиту сум податку на додану вартість від вартості послуг, отриманих від TOB «Скірос» (ТОВ «Пепер Кліпс»).

Надаючи оцінку рішенню суду 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ДПС в Одеській області, колегія суддів, як і окружний суд, також відхиляє і посилання контролюючого органу щодо неправильного застосування статей ЦК України та оформлення Договору про переведення боргу від 16.10.2017р. №16/10-2, оскільки цей договір на даний час є чинним і недійсним у судовому порядку не визнавався, а надання йому правової оцінки виходить за межі повноважень суду адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору із урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

А у ст.204 ЦК України чітко закріплено «презумпцію правомірності правочину» та передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів не приймає доводи відповідача й про те, що у договорі переведення боргу закріплене право вимагати виникло згідно з Договором від 29.10.2017р. №917/41ТО, однак між ТОВ «Скірос» і ТОВ «ВК «ДАРЛ» було укладено договір від 29.09.2017р. №917/41ТО, в якості таких, що впливають на реальність укладеного договору, адже помилкове написання дати договору - 29.10.2017р., замість вірної - 29.09.2017р. очевидно свідчить про наявність виключно «технічної описки», ніж на те, що вказаний договір про переведення боргу виник раніше підстави для вимоги.

У контексті ж висновків податкової перевірки, варто звернути увагу і на те, що відповідачем так і не було доведено, яким же саме чином факт складання актів виконаних робіт і податкових накладних у день укладення відповідного Договору про переведення боргу від 16.10.2017р. впливає на правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом - TOB «Скірос» за період з 01.10.2017р. по 31.10.2017р.

Разом із тим, з огляду на позицію апелянта щодо неможливості контрагентом - ТОВ «Скірос» надавати оформлені роботи (послуги), викладену у заявах по суті справи та, відповідно, апеляційній скарзі, колегія суддів насамперед вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальних характер, а тому, відповідно, ТОВ «ВК «ДАРЛ» не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб-контрагентів, оскільки вони перебувають поза межами його впливу.

Так, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, жодним чином не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений будь-якими повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може в повному обсязі володіти інформацією стосовно виконання (неналежного виконання) його контрагентами або контрагентами останніх усіх податкових зобов`язань.

Під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника податків за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

Водночас, судова колегія звертає увагу й на те, що належними та допустимими, в розумінні ст.124 Конституції України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду, оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, що передбачені у ст.191 та ст.212 КК України, або ж рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, адже наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207,208,250 ГК України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином, або ж рішення суду про визнання правочину недійсним, оскільки у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою стосовно визнання такого правочину недійсним.

Проте, як свідчать матеріали цієї справи, представником відповідача не надано до судів обох інстанцій жодних належних доказів щодо наявності будь-яких обвинувальних вироків суду або рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами чи рішень суду про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та вказаним вище контрагентом.

Як уже зазначалося колегією суддів вище, відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Тобто, з урахуванням вимог ст.9 Закону №996-ХІV, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ повинен бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Так, судовою колегією під час викладення обставин вже наводився перелік документів, які цілком підтверджують реальність господарських операцій ТОВ «ВК «ДАРЛ» з його безпосереднім контрагентом. У матеріалах справи наявні усі первинні документи та належним чином засвідчені їх копії, які підтверджують фактичне здійснення цих спірних господарських операцій, спрямовані на досягнення господарської мети, а також економічної доцільності.

Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, основним видом економічної діяльності ТОВ «ВК «ДАРЛ» за КВЕД 11.07 є «виробництво безалкогольних напоїв»; «виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки».

Позивач, у свою чергу, доводить, що виробниче обладнання, яке використовується ним для здійснення господарської діяльності підприємства, а саме для виробництва безалкогольних напоїв, потребувало ремонту (обслуговування), про що директору підприємства неодноразово і доповідав інженер виробничого обладнання.

З матеріалів справи вбачається, що наказом директора ТОВ «ВК «ДАРЛ» від 17.09.2017р. за №05-А, за результатами розгляду службових записок головного інженера, були виділені кошти на ремонт та технічне обслуговування виробничого обладнання.

У матеріалах справи наявні відповідні службові записки від 17.09.2017р.

Тобто, господарські взаємовідносини з TOB «Скірос» (ТОВ «Пеперс Кліпс») мали економічну обґрунтованість по забезпеченню діяльності ТОВ «ВК «ДАРЛ» шляхом підтримання обладнання у робочому стані для ведення своєї господарської діяльності.

За загальним правилом, реальність здійснення господарської операції повинна досліджуватися саме на підставі первинних документів, складених за результатами таких операцій та не може ґрунтуватися виключно на отриманій податковій інформації з баз даних податкового органу.

Суд зазначає, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, відсутність основних засобів у певного контрагента, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або ж третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

До того ж, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та (або) послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція з цих спірних питань викладена Верховним Судом у постанові від 12.07.2019р. у справі №808/109/18.

Таким чином, судова колегія вважає цілком обгрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що в матеріалах даної справи наявні усі необхідні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. При чому, варто зауважити, що ці документи складені за результатами реально проведених господарських операцій та з дотриманням вимог діючого на момент виникнення правовідносин законодавства і містять у собі усі необхідні відомості щодо змісту і обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Тобто, фактичні обставини об`єктивно засвідчують саме правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин, що дало право позивачу включити дані суми до своїх витрат та податкового кредиту.

Отже, за таких обставин, спірні господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, що зумовлює помилковість висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, а тому, вони не можуть бути покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 21.02.2019р. №0008181407.

При цьому, одночасно варто зауважити й про те, що окремі несуттєві дефекти первинних документів бухгалтерського та податкового обліку не можуть слугувати достатньою підставою для висновків податкового органу про нереальність цих господарських операцій.

Крім того, надаючи оцінку доводам сторін спору в контексті реальності спірних господарських операцій, суд зазначає про те, що обставини щодо фіктивності контрагентів позивача можуть бути встановлені виключно лише вироком суду, що набрав законної сили. При цьому, слід врахувати той факт, що відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства не є належними і достатніми доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків.

У контексті встановлених у даній справі обставин, колегія суддів звертає увагу, що як на час спірної перевірки ТОВ «ВК «ДАРЛ», так і час ухвалення судового рішення, не ухвалено жодного вироку та (або) постановлено ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень.

Відповідач, у свою чергу, теж не наводить жодних доводів та не надає будь-яких доказів щодо ухвалення судом вироку у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї адміністративної справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що норми діючого податкового законодавства не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути належною і достатньою підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

Отже, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні бути підтверджені належними, достатніми, достовірними доказами із законних джерел у їх взаємній сукупності.

Факт же відсутності у відповідних контрагентів позивача достатніх трудових та матеріальних ресурсів, про що і зазначив суд 1-ї інстанції, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у позивача первинних документів, які спростовують такі доводи. За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Такої ж правової позиції неодноразово дотримувався і Верховний Суд у постановах, від 20.02.2018р. у справі №817/149/17, від 29.03.2018р. у справі №813/2758/16, від 03.10.2019р. у справі №813/4079/15, від 15.04.2020р. у справі №826/13929/17, від 31.01.2019р. у справі №802/548/15-а, від 03.10.2019р. у справі №813/4079/15, від 26.02.2019р. у справі №П/811/530/17 та від 25.02.2021р. у справі №640/3515/19, від 21.01.2021р. у справі №820/4411/16, від 19.03.2021р. у справі №280/5429/18, від 07.07.2021р. у справі №640/3406/20, від 29.09.2021р. у справі №300/1490/20 та від 17.11.2021р. у справі №120/3426/19-а.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні положення містяться і в ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а доводи апелянта, у свою чергу, цих висновків не спростовують.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А за правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах обох інстанцій.

Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 20.02.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко