Рішення

від 21.02.2024 по справі 508/1070/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Одеської області

Справа № 508/1070/23

Номер проведження 2/508/30/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2024 року Миколаївський районний судОдеської області у складі:

головуючоїсудді Корсаненкової О.О.

за участю секретаря Сівачової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Миколаївка Одеської області цивільну справу № 508/1070/23 за позовом Комунального некомерційного підприємства «Южненська міська лікарня», інтереси якого представляє адвокат Судаков Валерій Валерійович, до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, суд

установив:

У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 за наказом головного лікаря КНЗ «Южненська міська лікарня» № 1097-к від 31.12.2010 року призначений на посаду завідувача стаціонарного відділення. 06.08.202014 року в пологове відділення закладу поступила ОСОБА_2 з ознаками вагітності 41 тиждень. ОСОБА_1 , перебуваючи на робочому місці згідно графіка роботи, прийняв ОСОБА_2 для проведення пологів, внаслідок чого було допущено інтранатальну загибель плоду. Відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальне провадження за ч.1 ст.140 КК України, яке ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 26.12.2017 року (справа № 522/11305/15-к) було закрито, останнього було звільнено від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності. 24.02.2020 року Київський районний суд м.Одеси ухвалив рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КНЗ «Южненська міська лікарня», третя особа ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування, витрат на поховання та спорудження пам`ятнику, відшкодування моральної шкоди, завданою смертю, яким позов задоволено частково (справа № 947/21503/19). Зазначеним рішенням стягнуто з КНЗ «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 250 000, 00 грн.; стягнуто з КНЗ «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної шкоди в розмірі 250 000, 00 грн.; стягнуто з КНЗ «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на санаторне лікування в розмірі 4 589, 00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також, стягнуто з КНЗ «Южненська міська лікарня» на користь держави судовий збір у розмірі 5 045, 89 грн. Платіжним дорученням № 1 від 02 червня 2020 року КНЗ «Южненська міська лікарня» перерахувала на рахунок Южненського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 555 858, 17 грн. Таким чином, ОСОБА_1 перебуваючи у трудових відносинах з позивачем, під час виконання посадових обов`язків, наніс матеріальну та моральну шкоду ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка відшкодована потерпілим КНЗ «Южненська міська лікарня». У зв`язку з чим, в порядку ст.ст.1172, 1191 ЦК України, п.3 ч.1 ст.134 КЗпП України, позивач просить стягнути із ОСОБА_1 на користь КНП «Южненська міська лікарня» шкоду, нанесену установі, у розмірі 555 858, 17 грн.

Ухвалою суду від 26.10.2023 року було відкрито провадження у вказаній справі із призначенням підготовчого судового засідання та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Підготовче судове засідання від 22.11.2023 року було відкладено за клопотаннями відповідача.

13.12.2023 року підготовче судове засідання було відкладено за клопотанням представника відповідача для надання можливості ознайомитися із матеріалами справи.

Ухвалою суду від 10.01.2024 року справу було призначено до судового розгляду по суті.

31.01.2024 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення та додаткові пояснення у справі, відповідно до яких просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Представник відповідача обґрунтовує свою позицію тим, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 було закрите, а останнього звільнено від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності. Отже, відповідач не вважається судимою особою, на нього не покладаються жодні процесуальні наслідки через звільнення від кримінальної відповідальності. Вважає, що при вирішенні цього спору, суду слід керуватися позицією Конституційного суду України щодо презумпції невинуватості та відсутністю постановленого відносно ОСОБА_1 обвинувального вироку, оскільки цивільно-правова відповідальність настає при наявності таких умов (підстав): протиправність, шкода, вина, причинний зв`язок. За правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 27.07.2023 року у справі № 334/10099/21, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що матеріальна та моральна шкода заподіяна відповідачем, оскільки не доведено протиправність дій ОСОБА_1 , його вина, причинно-наслідковий зв`язок між його діями та шкодою, яка заподіяна позивачу.

Судове засідання від 31.01.2024 року було відкладено у зв`язку з неявкою відповідача та його представника.

В судове засідання представник позивача не з`явився, заявою від 20.02.2024 року просив розглянути справу за його відсутності, на позовних вимогах наполягав.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронних листів та поштовими конвертами, що повернулися на адресу суду.

Згідно із ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання сторін, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси № 947/21503/19 від 24.02.2020 року було задоволено частково позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Комунального закладу «Южненська міська лікарня» (Одеська область м.Южне вул.Хіміків, 1), третя особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення витрат на лікування, витрат на поховання та спорудження пам`ятнику, відшкодування моральної шкоди, завданою смертю.

Зазначеним рішенням встановлено, що новонароджена дитина жіночої статі, батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , загинула в короткий проміжок часу під час пологів.

Відносно лікаря ОСОБА_1 було порушене кримінальне провадження за ч.1ст.140 КК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2017 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.05.2019 року, обвинувачений за ч. 1ст. 140 КК України ОСОБА_1 звільнений від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрите.

Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2019 року у відкриті касаційного провадження - відмовлено.

У вказаній ухвалі, судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 згідно наказу головного лікаря Комунального закладу «Южненська міська лікарня» № 1097-к від 31.12.2010 року призначений на посаду завідувача стаціонарного пологового відділення КЗ «Южненська міська лікарня».

Будучи медичним працівником - лікарем акушером-гінекологом, маючи першу кваліфікаційну категорію та відповідні повноваження ОСОБА_1 в порушенні своєї посадової інструкції, законів України та наказів МОЗ України, відповідно до своєї кваліфікаційної категорії, маючи можливість належним чином виконати свої обов`язки, а саме: перебуваючи у медичному закладі, маючи достатній досвід та кваліфікацію, всі необхідні умови та засоби для проведення лікування та лабораторних досліджень, провівши огляд потерпілої ОСОБА_2 , допустив злочинну недбалість (неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого) у реалізації ряду заходів, направлених на встановлення та дослідження об`єктивного стану породіллі, недооцінки факторів ризику перинатальної та материнської патології (гігантський плід) та неправильно вибрав тактику ведення пологів, внаслідок чого, спричинив тяжкі наслідки для хворої ОСОБА_2 (вагітність згідно Міжнародної статистичної класифікації хвороб МКХ-10 є хворобою), а саме допустив інтранатальну загибель плоду (згідно рішень Європейського суду з прав людини «життя» плоду тісно пов`язане з життям вагітної жінки і не може тлумачитися окремо від нього та права матері та плоду нерозривно пов`язані).

Так, 06.08.2014 року о 07.00 год. в пологове відділення КЗ «Южненська міська лікарня», яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Хіміків, будинок 1, поступила вагітна ОСОБА_2 з ознаками вагітності 41 тиждень, пологи треті термінові, перший період пологів, крупний плід.

Завідуючий пологовим відділенням КЗ «Южненська міська лікарня» Сінчук О.О., перебуваючи на робочому місці згідно графіка роботи, прийняв ОСОБА_2 для проведення пологів.

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 360 від 15.12.2014 року, слідує що, смерть дитини виникла в результаті родової травми, та знаходиться у причинному зв`язку з неправильними діями осіб медичного персоналу, а саме лікаря, що лікував, та пов`язані, як з необґрунтованим рішенням про проведення пологів в КУ «Южненська міська лікарня», так і з невиконанням додаткового акушерського прийому по вивільненню ручки і розродженню, після відсутності ефекту від проведеного прийому « Мак - Робертса ». Смерть дитини можна було запобігти за умови своєчасної діагностики гігантського плоду на етапі жіночої консультації та акушерського відділення КУ «Южненська міська лікарня» та прийняття рішення про госпіталізацію в перинатальний центр КУ «ООКЛ». Тактика та план ведіння пологів були вибрані без урахування наявності факторів ризику (гігантський плід масою 5580 гр.) материнської та перинатальної патології. Таким чином, рішення про проведення пологів в КУ «Южненська міська лікарня» було необґрунтованим та в даному випадку необхідно було направити ОСОБА_2 для пологів в перинатальний центр КУ «ООКЛ».

Із висновку експерта № 5974 від 30.01.2015 року вбачається, що ОСОБА_2 , 1976 року народження, має в даний час такі індивідуально-психологічні особливості, як емоціональна ригідність, фіксованість на негативних переживаннях. Особистість в даний час характеризується зниженням кількості соціальних контактів, рівня активності і фону настрою, підвищенням рівня тривоги. Спостерігається фіксірованність на своїх переживаннях, знижена самооцінка. Відчуває почуття безвиході, фрустрировані основні життєві потреби. Знижено здатність до концентрації уваги, підвищена виснаженість уваги. У ОСОБА_2 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах перешкоджають активному соціальному функціонуванню потерпілої як особистості і виникло в результаті втрати дитини при народженні. До цих особливостей відносяться зниження рівня активності і фону настрою, підвищення рівня тривоги, фіксованість на своїх переживаннях, знижена самооцінка, відчуття безвиході, фрустірованність основних життєвих потреб, зниження способності до концентрації уваги, підвищення виснаженість уваги. Зазначені особливості можуть бути узагальненими як стан дистресу. Втрата дитини (інтранатальна загибель плода) є значно психотравмуючою для ОСОБА_2 . Їй заподіяні значні страждання (моральна шкода). Питання про розмір компенсації моральної шкоди не відноситься до компетенції експерта-психолога, розмір компенсації моральної шкоди визначається виключно судом. У разі, якщо суд буде використовувати формулу Ерделевського для визначення величини матеріальної компенсації моральної шкоди, коефіцієнт «і» (коефіцієнт індивідуальних особливостей) має дорівнювати 2.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1ст.140 КК України, як неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого.

При цьому, судом звернуто увагу на те, що при вирішенні питання про закриття кримінального провадження відносно відповідача, останній не заперечував проти винесення такого рішення.

Судом також було звернуто увагу на те, що з точки зору цивільного судочинства ухвала суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, зумовлює виникнення у потерпілих (позивачів) цивільно-процесуального права на пред`явлення позову, а відносини з відшкодування шкоди трансформуються в деліктні зобов`язання щодо відшкодування шкоди, завданої злочином.

Судом було встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування моральної та матеріальної (витрати на санаторне лікування) шкоди, завданої позивачам неправомірними діями та бездіяльністю лікаря акушера-гінеколога та завідувача стаціонарного пологового відділення КЗ «Южненська міська лікарня» ОСОБА_1 під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, а тому саме юридична особа має відшкодувати завдану позивачам шкоду.

Вищезазначеним судовим рішенням з Комунального закладу «Южненська міська лікарня», код ЄДРПОУ 34592230, на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 250 000 гривень. Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня», код ЄДРПОУ 34592230, на користь ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , компенсацію моральної шкоди в розмірі 250 000, 00 гривень. Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня», код ЄДРПОУ 34592230, на користь ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , додаткові витрати на санаторне лікування в розмірі 4 589, 24 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також, стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня», код ЄДРПОУ 34592230, на користь держави судовий збір у розмірі 5 045, 89 гривень (а.с. 14-19).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальнимкодексом України (далі ЦПК України), звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положеньстатті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За положеннями ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Таку правову позицію було викладено у постанові Верховного суду від 12.07.2023 року у справі № 663/1169/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Згідно із постановами про відкриття виконавчого провадження № № 62110814, 62110393, 62110025 від 19.05.2020 року, начальником відділу Южненського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Свір Володимиром Олександровичем, відкриті виконавчі провадження з виконання виконавчого листа № 947/21503/19, виданого 24.02.2020 року суддею Київського районного суду м.Одеси Маломуж А.І. щодо стягнення з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , додаткових витрат на санаторне лікування в розмірі 4 589, 24 грн. та 250 000, 00 грн., на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , компенсації моральної шкоди в розмірі 250 000, 00 грн. (а.с. 20-22).

Відповідно до постанов про розмір мінімальних витрат виконавчих проваджень №№ 62110814, 62110025, 62110393, визначено розмір мінімальних витрат виконавчих проваджень, загальна сума яких складає 270, 00 грн. для кожного (а.с. 23-28).

За постановами про стягнення виконавчого збору, виконавчий збір у провадженнях №№ 62110814, 62110025, 62110393 стягнуто у розмірі 458, 90 грн., 25000,00 грн., 25000,00 грн. відповідно (а.с. 29-31).

Із платіжного доручення № 1 від 02.06.2020 року вбачається, що КНП «Южненська міська лікарня», код ЄДРПОУ 34592230, перераховані кошти Южненському МВДВС МРУМЮ м.Одеса, код ЄДРПОУ 35056497, в розмірі 555 858, 17 грн. (№ 947/21503/19 від 24.02.2020-на підс.осн.док ВК №200602РВNKI000000005212) (а.с. 32).

Постановами від 03.06.2020 року було закінчено виконавчі провадження №№ 62110814, 62110025, 62110393 та припинено чинність арешту майна боржника, а також скасовано інші заходи примусового виконання рішення, у зв`язку зі сплатою боргу, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій (а.с. 33-38).

Таким чином, між сторонами існує спір щодо порядку відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дій працівника, який регулюється нормами Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

За положеннями ст.22,1166 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч.1 ст.1172 ЦК України,юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч. 1ст. 1191 ЦК України,особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченоїстаттею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змістуглави 82 ЦК Українивбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першоїстатті 1191 ЦК Українинабуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі № 760/28302/18-ц, від 02.11.2020 року у справі № 133/1238/17.

Згідно із частиною 1статті 130 Кодексу законів про працю України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

За приписами ч.2 ст.130 КЗпП, умовами настання матеріальної відповідальності працівника є пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Пряма дійсна шкода, завдана діями відповідача, проявляється у виплаті відшкодування моральної та матеріальної шкоди на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки КНП «Южненська міська лікарня», відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівника.

Протиправна поведінка та вина в діях відповідача підтверджується рішенням Київського районного суду м.Одеси від 24.02.2020 року та ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 26.12.2017 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.05.2019 року, й свідчить про його вину.

Згідно із п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 року №12, звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, у порядку, встановленомуКримінально-процесуальним кодексом.

При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися у тому, що діяння, яке поставлено особі у провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину, особа винувата у вчиненні останнього, а також, що умовами та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбаченіКримінальним кодексом Українита лише після цього має бути постановлено (ухвалено) відповідне судове рішення у визначеномуКримінально-процесуальним кодексом України.

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи, про визнання її невинуватою у злочині, а передбачені законом підстави звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема у зв`язку із закінченням строків давності, визнаються нереабілітуючими. З урахуванням того, що від кримінальної відповідальності може звільнятись лише та особа, яка зобов`язана її нести, вирішенню питання про звільнення від кримінальної відповідальності має передувати і точне встановлення фактичних обставин, і правильна кваліфікація вчиненого злочину.

Отже, ОСОБА_1 , погоджуючисьна звільнення його від кримінальної відповідальності за ч.1ст.140 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності та на закриттякримінального провадження, відповідно до вимогст. 49 КК України, що є нереабілітуючими підставами, погодився, що судом точно встановлені фактичні обставини справи та дана правильна кваліфікація вчиненого ним злочину, а судом було встановлено, що діяння, яке поставлено ОСОБА_1 у провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину за ч.1ст. 140 КК Українита останній винуватий у його вчиненні.

У зв`язку із зазначеним, суд відхиляє як необґрунтовані посилання представника відповідача на те, що відсутність обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 , звільнення останнього від кримінальної відповідальності, не покладає на нього жодних процесуальних наслідків.

Причинний зв`язок між протиправною та винною дією і шкодою, яка настала є прямим, оскільки шкода, завдана внаслідок неналежного виконання своїх посадових обов`язків та ненаданням належної медичної допомоги, відшкодовувалася КНП «Южненська міська лікарня», як роботодавцем за шкоду, яку наніс працівник під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, що безпосередньо нанесло майнову шкоду позивачу, за рахунок якого відшкодована вказана шкода.

Це положення законодавства передбачає перехід права вимоги регресу від однієї особи до іншої при виникненні деліктного (позадоговірного) зобов`язання, а саме із заподіяння шкоди. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За збиток, заподіяний підприємству під час виконання трудових обов`язків, працівники (крім посадових осіб), з вини яких його заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямого дійсного збитку, але не більше ніж їхній середній місячний заробіток. Матеріальну відповідальність понад середній місячний заробіток допускають лише у випадках, визначених у законодавстві (ст. 132 КЗпП).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

У пункті9постанови ПленумуВерховного судуУкраїни від29.12.1992року №14«Про судовупрактику всправах провідшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам,організаціям їхпрацівниками» роз`яснено,що судам слід мати на увазі, що до позовних заяв проматеріальну відповідальність уповному розмірішкоди, заподіяноїдіями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.3 ст.134 КЗпП), повинні додаватисьдокази, якіпідтверджують, щовчинення працівником таких діяньвстановлено упорядку кримінальногосудочинства. Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом.

За змістом ч. 3 ст. 136 КЗпП покриття шкоди, заподіяної працівником, провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч.3 ст.233 КЗпП України).

Як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Судом встановлено, що КНП «Южненська міська лікарня», як відповідальна особа за шкоду, завдану їх працівником - відповідачем у справі під час виконання ним трудових обов`язків, сплатило 504589 грн. (250000 грн. моральної шкоди, спричиненій ОСОБА_4 , 250000 грн. моральної шкоди та 4589 грн. додаткових витрат на санаторне лікування ОСОБА_5 ) на користь третіх осіб в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дій відповідача, які визнані судом кримінальним правопорушенням, а отже позивач зазнав збитків на таку суму коштів.

З матеріалів справи вбачається наявність в діях ОСОБА_1 всіх складових елементів цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправної поведінки, яка виявилась у неналежному виконанні посадових обов`язків, яке містило ознаки кримінального правопорушення; завданої шкоди у вигляді сплати КНП «Южненська міська лікарня» моральної та матеріальної шкоди потерпілим особам; причинного зв`язку між її спричиненням та протиправною поведінкою відповідача, а також вина заподіювача шкоди, як лікаря акушера гінеколога та завідувача стаціонарного пологового відділення закладу, який неналежним чином виконував свої посадові обов`язки та не надав медичну допомогу пацієнту на належному рівні.

Правова позиція Верховного суду, викладена у постанові від 27.07.2023 року у справі № 334/10099/21, на яку посилається представник відповідача у своїх письмових поясненнях, не може бути застосована у даній справі, оскільки стосується інших правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачені кошти у зазначеній сумі 02.06.2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1, тому право регресної вимоги у позивача до відповідача виникло з дня виплати відшкодування. Із даним позовом заклад звернувся до суду 17.10.2023 року.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Наступними багаточисленними постановами Кабінету Міністрів України цей карантин продовжувався, не перериваючись, до з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, коли його було відмінено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651.

За Прикінцевими положеннями КЗпП, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, відповідно Прикінцевих положень КЗпП строк в один рік з дня виплати роботодавцем відшкодування в даному випадку не закінчився.

За встановлених обставин, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази в межах заявлених вимог, суд дійшов висновку, що відповідач, як винна особа, має покрити шкоду, заподіяну підприємству, у повному розмірі (на підставі п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України) сплаченого потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розміру відшкодування моральної та матеріальної шкоди, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача інших сум (сплачених позивачем витрат виконавчого провадження та виконавчого збору) задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.42 вищевказаного Закону кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Отже, виконавче провадження є формою примусового виконання судових рішень.

Разом з тим, будь-яке судове рішення в силу вимог ст. 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання та може бути виконане боржником добровільно.

Таким чином, понесення позивачем витрат у зв`язку із примусовим виконанням судового рішення в частині стягнення шкоди не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із будь-якими діями відповідача. Позивач КНП «Южненська міська лікарня» зазнало витрат, у зв`язку із здійсненням виконавчого провадження внаслідок невиконання рішення суду добровільно. За таких обставин, вказані витрати не можуть вважатися шкодою, яка має бути відшкодована працівником на користь роботодавця в порядку регресу згідно вимог ч. 1 ст. 1191 ЦК та п. 3 ст. 134 КЗпП.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на проведення виконавчих дій у ВП №№ 62110814, 62110025, 62110393 у розмірі 270, 00 грн., 270 грн., 270 грн., а також виконавчого збору у розмірі 458, 90 грн., 25000,00 грн., 25000,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по оплаті судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (91%), у сумі 6069,97 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Комунального некомерційного підприємства «Южненська міська лікарня», інтереси якого представляє адвокат Судаков Валерій Валерійович, задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Южненська міська лікарня» шкоду, нанесену установі, у розмірі 504589,00 грн. (п`ятсот чотири тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять грн.), а також судові витрати в розмірі 6069,97 грн.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Одеської області.

Позивач Комунальне некомерційне підприємство «Южненська міська лікарня», 65481 Одеська область м.Южне вул.Хіміків, 1, код ЄДРПОУ 34592230.

Представник позивача Судаков Валерій Валерійович, АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Представник відповідача ОСОБА_6 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя Олена КОРСАНЕНКОВА