Постанова

від 24.09.2024 по справі 508/1070/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4872/24

Справа № 508/1070/23

Головуючий у першій інстанції Корсаненкова О. О.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства «Южненська міська лікарня» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, на рішення Миколаївського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Корсаненкової О.О. 21 лютого 2022 року у смт. Миколаївка Одеської області, -

встановила:

У жовтні 2023 року КНЗ «Южненська міська лікарня» звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 за наказом головного лікаря КНЗ «Южненська міська лікарня» № 1097-к від 31.12.2010 року був призначений на посаду завідувача стаціонарного відділення. 06.08.202014 року в пологове відділення закладу поступила ОСОБА_2 з ознаками вагітності 41 тиждень. ОСОБА_1 , перебуваючи на робочому місці згідно графіка роботи, прийняв ОСОБА_2 для проведення пологів, внаслідок чого було допущено інтранатальну загибель плоду. Відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 140 КК України, яке ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2017 року (справа № 522/11305/15-к) було закрито, останнього було звільнено від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності. 24.02.2020 року Київський районний суд м. Одеси ухвалив рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КНЗ «Южненська міська лікарня», третя особа: ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування, витрат на поховання та спорудження пам`ятнику, відшкодування моральної шкоди, завданою смертю, яким позов було задоволено частково (справа № 947/21503/19). Зазначеним рішенням стягнуто з КНЗ «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 250000,00 грн.; стягнуто з КНЗ «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної шкоди в розмірі 250000,00 грн.; стягнуто з КНЗ «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на санаторне лікування в розмірі 4589,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також, стягнуто з КНЗ «Южненська міська лікарня» на користь держави судовий збір у розмірі 5045,89 грн. Платіжним дорученням № 1 від 02.06.2020 року КНЗ «Южненська міська лікарня» перерахувала на рахунок Южненського відділу державної виконавчої служби в Одеському району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 555858,17 грн. Таким чином, ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з позивачем, під час виконання посадових обов`язків, наніс матеріальну та моральну шкоду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка відшкодована потерпілим КНЗ «Южненська міська лікарня». У зв`язку із викладеним, в порядку ст. ст. 1172, 1191 ЦК України, п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь КНП «Южненська міська лікарня» шкоду, нанесену установі, у розмірі 555858,17 грн.

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 21.02.2024 року позовні вимоги КНЗ «Южненська міська лікарня» було задоволено частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь КНП «Южненська міська лікарня» шкоду, нанесену установі, у розмірі 504589,00 грн., а також судові витрати у розмірі 6069,97 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було залишено поза увагою, що при звільненні від кримінальної відповідальності особа не зобов`язана визнавати себе винною, достатньо лише надати згоду на звільнення від кримінальної відповідальності. Також особа, що звільнена від кримінальної відповідальності, не вважається судимою; на таку особу не покладаються жодні процесуальні наслідки через звільнення від кримінальної відповідальності.

Сторони про розгляд справи на 24.09.2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явилися.

Сторони у справі сповіщалися шляхом направлення судових повісток на офіційні електронні адреси.

Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5 ст. 4 ЦПК України).

24.09.2024 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника КНП «Южненська міська лікарня» надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності представника.

Згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі № 947/21503/19 від 24.02.2020 року було задоволено частково позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення витрат на лікування, витрат на поховання та спорудження пам`ятнику, відшкодування моральної шкоди, завданою смертю.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18.06.2024 року, яке набрало законної сили, рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.02.2020 року було скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Комунального закладу «Южненська міська лікарня», третя особа: ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування, витрат на поховання та спорудження пам`ятнику, відшкодування моральної шкоди, завданою смертю - задоволено частково. Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди у розмірі 250000 грн. Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної шкоди у розмірі 250000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

При розгляді цивільної справи № 947/21503/19 судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що новонароджена дитина жіночої статі, батьками якої були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , загинула в короткий проміжок часу під час пологів.

Відносно лікаря ОСОБА_1 було порушене кримінальне провадження за ч. 1 ст. 140 КК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2017 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.05.2019 року, обвинувачений за ч. 1 ст. 140 КК України ОСОБА_1 звільнений від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрите.

Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2019 року у відкриті касаційного провадження було відмовлено.

У вказаній ухвалі, судом касаційної інстанції було встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 , згідно наказу головного лікаря Комунального закладу «Южненська міська лікарня» № 1097-к від 31.12.2010 року, був призначений на посаду завідувача стаціонарного пологового відділення КЗ «Южненська міська лікарня».

Будучи медичним працівником - лікарем акушером-гінекологом, маючи першу кваліфікаційну категорію та відповідні повноваження, ОСОБА_1 , в порушення своєї посадової інструкції, законів України та наказів МОЗ України, відповідно до своєї кваліфікаційної категорії, маючи можливість належним чином виконати свої обов`язки, а саме: перебуваючи у медичному закладі, маючи достатній досвід та кваліфікацію, всі необхідні умови та засоби для проведення лікування та лабораторних досліджень, провівши огляд потерпілої ОСОБА_2 , допустив злочинну недбалість (неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого) у реалізації ряду заходів, направлених на встановлення та дослідження об`єктивного стану породіллі, недооцінки факторів ризику перинатальної та материнської патології (гігантський плід) та неправильно вибрав тактику ведення пологів, внаслідок чого, спричинив тяжкі наслідки для хворої ОСОБА_2 (вагітність згідно Міжнародної статистичної класифікації хвороб МКХ-10 є хворобою), а саме допустив інтранатальну загибель плоду (згідно рішень Європейського суду з прав людини «життя» плоду тісно пов`язане з життям вагітної жінки і не може тлумачитися окремо від нього та права матері та плоду нерозривно пов`язані).

Так, 06.08.2014 року о 07:00 год. в пологове відділення КЗ «Южненська міська лікарня», яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Хіміків, будинок 1, поступила вагітна ОСОБА_2 з ознаками вагітності 41 тиждень, пологи треті термінові, перший період пологів, крупний плід.

Завідуючий пологовим відділенням КЗ «Южненська міська лікарня» ОСОБА_1 , перебуваючи на робочому місці згідно графіка роботи, прийняв ОСОБА_2 для проведення пологів.

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 360 від 15.12.2014 року, слідує що, смерть дитини виникла в результаті родової травми, та знаходиться у причинному зв`язку з неправильними діями осіб медичного персоналу, а саме лікаря, що лікував, та пов`язані, як з необґрунтованим рішенням про проведення пологів в КУ «Южненська міська лікарня», так і з невиконанням додаткового акушерського прийому по вивільненню ручки і розродженню, після відсутності ефекту від проведеного прийому «Мак-Робертса». Смерть дитини можна було запобігти за умови своєчасної діагностики гігантського плоду на етапі жіночої консультації та акушерського відділення КУ «Южненська міська лікарня» та прийняття рішення про госпіталізацію в перинатальний центр КУ «ООКЛ». Тактика та план ведіння пологів були вибрані без урахування наявності факторів ризику (гігантський плід масою 5580 гр.) материнської та перинатальної патології. Таким чином, рішення про проведення пологів в КУ «Южненська міська лікарня» було необґрунтованим та в даному випадку необхідно було направити ОСОБА_2 для пологів в перинатальний центр КУ «ООКЛ».

Із висновку експерта № 5974 від 30.01.2015 року вбачається, що ОСОБА_2 , 1976 року народження, має в даний час такі індивідуально-психологічні особливості, як емоціональна ригідність, фіксованість на негативних переживаннях. Особистість в даний час характеризується зниженням кількості соціальних контактів, рівня активності і фону настрою, підвищенням рівня тривоги. Спостерігається фіксірованність на своїх переживаннях, знижена самооцінка. Відчуває почуття безвиході, фрустрировані основні життєві потреби. Знижено здатність до концентрації уваги, підвищена виснаженість уваги. У ОСОБА_2 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах перешкоджають активному соціальному функціонуванню потерпілої як особистості і виникло в результаті втрати дитини при народженні. До цих особливостей відносяться зниження рівня активності і фону настрою, підвищення рівня тривоги, фіксованість на своїх переживаннях, знижена самооцінка, відчуття безвиході, фрустірованність основних життєвих потреб, зниження способності до концентрації уваги, підвищення виснаженість уваги. Зазначені особливості можуть бути узагальненими як стан дистресу. Втрата дитини (інтранатальна загибель плода) є значно психотравмуючою для ОСОБА_2 . Їй заподіяні значні страждання (моральна шкода). Питання про розмір компенсації моральної шкоди не відноситься до компетенції експерта-психолога, розмір компенсації моральної шкоди визначається виключно судом. У разі, якщо суд буде використовувати формулу ОСОБА_4 для визначення величини матеріальної компенсації моральної шкоди, коефіцієнт «і» (коефіцієнт індивідуальних особливостей) має дорівнювати 2.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст.140 КК України, як неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого.

При цьому, судом звернуто увагу на те, що при вирішенні питання про закриття кримінального провадження відносно відповідача, останній не заперечував проти винесення такого рішення.

Судом також було звернуто увагу на те, що з точки зору цивільного судочинства ухвала суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, зумовлює виникнення у потерпілих (позивачів) цивільно-процесуального права на пред`явлення позову, а відносини з відшкодування шкоди трансформуються в деліктні зобов`язання щодо відшкодування шкоди, завданої злочином.

Судом було встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування моральної та матеріальної (витрати на санаторне лікування) шкоди, завданої позивачам неправомірними діями та бездіяльністю лікаря акушера-гінеколога та завідувача стаціонарного пологового відділення КЗ «Южненська міська лікарня» ОСОБА_1 під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, а тому саме юридична особа має відшкодувати завдану позивачам шкоду.

Як вказувалось вище, судовим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.02.2020 року у справі № 947/21503/19 позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було задоволено частково. Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 250000 грн. Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної шкоди в розмірі 250000 грн. Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на санаторне лікування в розмірі 4589,24 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18.06.2024 року, яке набрало законної сили, рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.02.2020 року було скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Комунального закладу «Южненська міська лікарня» (третя особа - ОСОБА_1 ) про стягнення витрат на лікування, витрат на поховання та спорудження пам`ятнику, відшкодування моральної шкоди, завданою смертю - задоволено частково. Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди у розмірі 250000 грн. Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної шкоди у розмірі 250000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Відповідну правову позицію було викладено у постанові Верховного суду від 12.07.2023 року у справі № 663/1169/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Згідно із постановами про відкриття виконавчого провадження № № 62110814, 62110393, 62110025 від 19.05.2020 року, начальником відділу Южненського міського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Свір В.О., були відкриті виконавчі провадження з виконання виконавчого листа № 947/21503/19, виданого 24.02.2020 року суддею Київського районного суду м. Одеси Маломуж А.І. щодо стягнення з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 додаткових витрат на санаторне лікування в розмірі 4589,24 грн. та 250000,00 грн., на користь ОСОБА_2 - компенсації моральної шкоди в розмірі 250000,00 грн. (а.с. 20-22).

Із платіжного доручення № 1 від 02.06.2020 року вбачається, що КНП «Южненська міська лікарня» були перераховані кошти Южненському МВДВС МРУМЮ м. Одеса у розмірі 555858,17 грн. (а.с. 32).

Постановами від 03.06.2020 року було закінчено виконавчі провадження №№ 62110814, 62110025, 62110393 та припинено чинність арешту майна боржника, а також скасовано інші заходи примусового виконання рішення у зв`язку зі сплатою боргу, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій (а.с. 33-38).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами існує спір щодо порядку відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дій працівника, який регулюється нормами Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

За положеннями ст. 22, 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі № 760/28302/18-ц, від 02.11.2020 року у справі № 133/1238/17.

Згідно із ч. 1 ст. 130 Кодексу законів про працю України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Згідно ч. 2 ст. 130 КЗпП, умовами настання матеріальної відповідальності працівника є пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Пряма дійсна шкода, завдана діями відповідача, виявилась у виплаті відшкодування моральної та матеріальної шкоди на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки КНП «Южненська міська лікарня», відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівника.

Згідно із п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 року №12, звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом.

При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися у тому, що діяння, яке поставлено особі у провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину, особа винувата у вчиненні останнього, а також, що умовами та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені Кримінальним кодексом України та лише після цього має бути постановлено (ухвалено) відповідне судове рішення у визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України.

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи, про визнання її невинуватою у злочині, а передбачені законом підстави звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема у зв`язку із закінченням строків давності, визнаються нереабілітуючими. З урахуванням того, що від кримінальної відповідальності може звільнятись лише та особа, яка зобов`язана її нести, вирішенню питання про звільнення від кримінальної відповідальності має передувати і точне встановлення фактичних обставин, і правильна кваліфікація вчиненого злочину.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , погоджуючись на звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності та на закриття кримінального провадження, відповідно до вимог ст. 49 КК України, що є нереабілітуючими підставами, погодився, що судом точно встановлені фактичні обставини справи та дана правильна кваліфікація вчиненого ним злочину, а судом було встановлено, що діяння, яке поставлено ОСОБА_1 у провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину за ч. 1 ст. 140 КК України та останній винний у його вчиненні.

У зв`язку із зазначеним, суд правильно відхилив, як необґрунтовані, посилання представника відповідача на те, що відсутність обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 , звільнення останнього від кримінальної відповідальності, не покладає на нього жодних процесуальних наслідків.

Вказані обставини спростовують у повному обсязі доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції було залишено поза увагою, що при звільненні від кримінальної відповідальності особа не зобов`язана визнавати себе винною, достатньо лише надати згоду на звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки ухвала суду про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав зумовлює виникнення у потерпілих осіб цивільно-процесуального права на пред`явлення позову, а відносини з відшкодування шкоди трансформуються в деліктні зобов`язання щодо відшкодування шкоди, завданої злочином.

Причинний зв`язок між протиправною та винною дією і шкодою, яка настала є прямим, оскільки шкода, завдана внаслідок неналежного виконання своїх посадових обов`язків та ненаданням належної медичної допомоги, відшкодовувалася КНП «Южненська міська лікарня», як роботодавцем за шкоду, яку наніс працівник під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, що безпосередньо нанесло майнову шкоду позивачу, за рахунок якого відшкодована вказана шкода.

Це положення законодавства передбачає перехід права вимоги регресу від однієї особи до іншої при виникненні деліктного (позадоговірного) зобов`язання, а саме із заподіяння шкоди. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За збиток, заподіяний підприємству під час виконання трудових обов`язків, працівники (крім посадових осіб), з вини яких його заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямого дійсного збитку, але не більше ніж їхній середній місячний заробіток. Матеріальну відповідальність понад середній місячний заробіток допускають лише у випадках, визначених у законодавстві (ст. 132 КЗпП).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що судам слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.3 ст.134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства. Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом.

Судом першої інстанції було встановлено, що КНП «Южненська міська лікарня», як відповідальна особа за шкоду, завдану їх працівником - відповідачем у справі під час виконання ним трудових обов`язків, сплатило 504589 грн. (250000 грн. моральної шкоди, спричиненій ОСОБА_5 , 250000 грн. моральної шкоди та 4589 грн. додаткових витрат на санаторне лікування ОСОБА_6 ) на користь третіх осіб в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дій відповідача, які визнані судом кримінальним правопорушенням, а отже позивач зазнав збитків на таку суму коштів.

Однак, колегією суддів приймається до уваги, що постановою Одеського апеляційного суду від 18.06.2024 року у справі № 947/21503/19 було стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди у розмірі 250000 грн., та на користь ОСОБА_3 - компенсацію моральної шкоди у розмірі 250000 грн. В іншій частині позовних вимог, а саме щодо стягнення 4589 грн. додаткових витрат на санаторне лікування на користь ОСОБА_6 - відмовлено.

Таким чином, резолютивна частина рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає зміні шляхом виключення із загальної суми шкоди, нанесеної КНП «Южненська міська лікарня» ОСОБА_1 , суми у розмірі 4589,00 грн.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у діях ОСОБА_1 вбачається наявність всіх складових елементів цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправної поведінки, яка виявилась у неналежному виконанні посадових обов`язків, яке містило ознаки кримінального правопорушення; завданої шкоди у вигляді сплати КНП «Южненська міська лікарня» моральної та матеріальної шкоди потерпілим особам; причинного зв`язку між її спричиненням та протиправною поведінкою відповідача, а також вина заподіювача шкоди, як лікаря акушера гінеколога та завідувача стаціонарного пологового відділення закладу, який неналежним чином виконував свої посадові обов`язки та не надав медичну допомогу пацієнту на належному рівні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачені кошти у зазначеній сумі 02.06.2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1, тому право регресної вимоги у позивача до відповідача виникло з дня виплати відшкодування. Із даним позовом заклад звернувся до суду 17.10.2023 року.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 року було запроваджено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Наступними багаточисленними постановами Кабінету Міністрів України цей карантин продовжувався, не перериваючись, до з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року, коли його було відмінено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651.

Отже, відповідно Прикінцевих положень КЗпП строк в один рік з дня виплати роботодавцем відшкодування в даному випадку не закінчився.

За встановлених обставин, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази в межах заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку, що відповідач, як винна особа, має покрити шкоду, заподіяну підприємству, у повному розмірі (на підставі п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України) сплаченого потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розміру відшкодування моральної та матеріальної шкоди, однак частково неправильно визначив розмір такої шкоди, на підставі чого, як вже вказувалось вище, оскаржуване судове рішення підлягає зміні.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача інших сум (сплачених позивачем витрат виконавчого провадження та виконавчого збору) задоволенню не підлягали, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам відзиву на позовну заяву, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Комунального некомерційного підприємства «Южненська міська лікарня», однак неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 21.02.2024 року підлягає зміні, із викладенням його мотивувальної та резолютивної частин в редакції цієї постанови. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 21 лютого 2024 року - змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Абзац другий резолютивної частини рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 21 лютого 2024 року викласти у наступній редакції:

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Южненська міська лікарня» шкоду, нанесену установі, у розмірі 500000,00 грн., а також судові витрати в розмірі 6069,97 грн.

В решті судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 04 жовтня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе