Постанова

від 21.02.2024 по справі 487/938/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.02.24

22-ц/812/260/24

Справа №487/938/22

Провадження № 22-ц/812/259/24

№ 22-ц/812/260/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 лютого 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 ,

подану адвокатом Мотельчук Юлією Ігорівною

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гаврасієнком В.О., повний текст складено 11 грудня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2023 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гаврасієнком В.О., повний текст складено того ж дня, за заявою представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Рудь Ольгою Анатоліївною про ухвалення додаткового рішення у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики

В С Т А Н О В И В:

21 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 15 березня 2017 року позивач надав відповідачу ОСОБА_2 позику у розмірі 120000 грн, строком до 10 березня 2020 року з цільовим призначенням на придбання житлової нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1 з прилюдних торгів. В подальшу 22 березня 2017 року були проведені електронні торги з реалізації частки квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира була реалізована 2-ма лотами по 1/4 частці за ціною 35590,80 грн за кожну частку. Переможцем торгів визнано ОСОБА_2

26 червня 2017 року ОСОБА_2 приватним нотаріусом були видані два Свідоцтва за №1786 та 1787 про право власності на частку нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 , що в сукупності складає частку вказаної квартири. Право власності на 1/2частку за ОСОБА_2 в Реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано 26 червня 2017року. Таким чином, відповідач ОСОБА_2 витратив кошти отримані за розпискою за їх цільовим призначенням придбавши на електронних торгах та зареєструвавши за собою право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 21 грудня 2018 року ОСОБА_2 було виділено в натурі зі спільної часткової власності в самостійний об`єкт нерухомості 48/100часток квартири АДРЕСА_1 та припинено право спільної часткової власності.

Рішенням за№ 116від 22 лютого 2019року вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно окрему адресу- квартира АДРЕСА_1 .

22квітня 2019року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.

На момент реєстрації вказаної квартири за ОСОБА_2 останній перебував у шлюбі з ОСОБА_3 .

Шлюб між відповідачами тривав в період з 19 січня 2008 року по 01 липня 2020 року та був розірваний рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва( справа №487/6740/19).

Таким чином, на момент отримання ОСОБА_2 грошових коштів відповідачі перебувалиу зареєстрованомушлюбі, тавідповідно, отриманіза розпискоюкошти були спрямовані вінтересах сім`їна придбанняспільного житла за адресою: АДРЕСА_2 ).

Підтвердженням тогофакту, що квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю та придбана за спільнікошти подружжя є рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від02 березня 2020року посправі №487/8331/19. Цим же рішенням визнано право власностіна 1/2частку квартири АДРЕСА_1 за відповідачем ОСОБА_3 , право власності за якою було зареєстровано в Державному реєстріречових правна нерухомемайно 08 лютого 2022року за№ 46673553.

Відповідач ОСОБА_2 не виконав своє зобов`язання щодо повернення суми позики в обумовлений сторонами строк.

Вказує, що неодноразово та безрезультатно намагався повернути суму шляхом проведення чисельних переговорів із відповідачем як під час телефонних розмов, так і при особистих зустрічах.

Посилаючись на те, що гроші отримані ОСОБА_2 за розпискою від 15 березня 2017 року використані ним в інтересах сім`ї, а саме на придбання нерухомості, яка визнана об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідач ОСОБА_3 була обізнана про боргові зобов`язання свого чоловіка, позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь заборгованість за договором позики від 15 березня 2017 року у розмірі 120000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 15 березня 2017 року у розмірі 120000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1200,00 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Встановлено відповідачу ОСОБА_3 та її представнику адвокату Рудь О.А. строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат, який не може перевищувати 5 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд встановивши факт невиконання позичальником зобов`язання за договором позики, що не заперечувалось останнім в ході розгляду справи та прийшов до переконання, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню сума боргу за договором позики, оскільки таким договором не покладається його виконання на дружину позичальника, остання не надавала згоду на укладання договору позики, факт використання таких коштів в інтересах сім`ї по справі належними та допустимим доказами не доведено, що виключає виникнення солідарного обов`язку іншого подружжя разом з боржником, а відтак колишня дружина ОСОБА_3 , не може відповідати за його зобов`язаннями в розумінні статті 65 СК України.

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2023 року з урахуванням ухвали про виправлення описки того ж суду від 26 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Стягуючи з позивача судові витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції оцінивши наявні у справі докази, відсутність клопотань сторони позивача про зменшення розміру витрат, часткове задоволення позовних вимог позивача, дійшов висновку про обґрунтованість заяви представника відповідача ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2023 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2023 року, позивач посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято із порушенням норм матеріального права при неповно з`ясованих обставинах справи, тому просив про його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Вказував, що в цій справі факт того, що договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї підтверджується цільовим призначенням самої позики, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2021 року по справі №487/8331/19, показами ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Факт того, що майно, придбане за кошти отримані ОСОБА_2 за договором позики від 15 березня 2017 року, використане в інтересах сім`ї підтверджується рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2021 року по справі №487/8331/19, яким квартиру АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Під час ухвалення оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача про те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти отримані за договором позики від 15 березня 2017 року, що не заперечувалось ОСОБА_2 .

Посилався на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що зазначена квартира могла бути придбана за інші кошти, що належали родині ОСОБА_5 .

У цій справі не виникає сумніву, що квартира АДРЕСА_1 була придбана в інтересах сім`ї ОСОБА_5 , оскільки покращила майновий стан останньої та при розлученні була розподілена між колишнім подружжям.

Спірним є джерело походження коштів, які були витрачені на покупку зазначеної нерухомості.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що вищезазначена квартира була придбана за інші кошти, ніж за кошти передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 за договором цільової позики від 15 березня 2017 року наданої на придбання квартири АДРЕСА_1 .

Жодних належний та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 витратив запозичені у ОСОБА_1 кошти не за цільовим призначенням та не в інтересах сім`ї ОСОБА_3 не надано.

Отримані ОСОБА_2 кошти за договором позики від 15 березня 2017 року були у володінні останнього та подружжя під час шлюбу, отже сторони мали можливість та право розпорядитися ними спільно за взаємною згодою. Якщо припустити що ОСОБА_3 могла бути і не освічена щодо отримання її чоловіком позики від ОСОБА_1 , проте наслідки цієї діяльності у вигляді отриманих грошей як ОСОБА_2 так і ОСОБА_3 мали можливість витратити під час спільного подружнього життя, оскільки позику було отримано 15 березня 2017 року, а шлюб розірвано 01 липня 2020 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Рудь О.А. апеляційну скаргу не визнала, просили залишити її без задоволення, а рішення від 28 листопада 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 грудня 2023 року залишити без змін. Також просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на оплату правової допомоги адвоката за надання правової допомоги у апеляційному суді, на підтвердження чого надала довіреність на справу від 18 січня 2024 року, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, що складаються: попередня усна консультація - 300 грн., вивчення та правовий аналіз апеляційної скарги - 500 грн., складання відзиву на апеляційну скаргу та подання (направлення) до суду - 1800 грн., а всього на суму 2600 грн., бланк замовлення правової допомоги №4 від 23 січня 2024 року та ордер.

Відповідач ОСОБА_2 правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (частина 5 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 січня 2008 року, який розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 червня 2020 року.

15березня 2017року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику урозмірі 120000грн,строком до10березня 2020року зцільовим призначеннямна придбанняжитлової нерухомості,а самеквартири АДРЕСА_1 зприлюдних торгів(а.с.6).

22 березня 2017 року були проведені електронні торги з реалізації 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Згідно протоколів за № 244355 та 244354 з проведення електронних торгів вказана квартира була реалізована 2-ма лотами по 1/4 частці за ціною 35590,80 грн за кожну частку.

Переможцем торгів визнано ОСОБА_2 ( а.с.7,8)

26 червня 2017 року ОСОБА_2 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. були видані два Свідоцтва за № 1786 та 1787 про право власності на 1/4 частку нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 , що в сукупності складає 1/2 частку вказаної квартири ( а.с.9,11).

Згідно копії свідоцтва про право власності та копії Витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на 1/2 частку за ОСОБА_2 в Реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано 26 червня 2017 року( а.с.10,12).

В подальшому рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018року по справі № 487/1684/18 ОСОБА_2 було виділено в натурі зі спільної часткової власності в самостійний об`єкт нерухомості 48/100 часток квартири АДРЕСА_1 та припинено право спільної часткової власності(а.с.13-14).

Рішенням Миколаївської міської ради № 116 від 22 лютого 2019 року квартирі АДРЕСА_1 присвоєно окрему адресу, а саме: квартира АДРЕСА_4 .

22 квітня 2019 року право власності ОСОБА_2 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2021 року по справі №487/8331/19 визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя нерухоме майно, зокрема - квартира АДРЕСА_1 , здійснено її поділ між подружжям та визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці вказаної квартири за кожним ( а.с.16-20).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав від 21 лютого 2022 року, ОСОБА_3 зареєструвала право власності на належну їй частку 02 лютого 2022 року, а ОСОБА_2 22 квітня 2019 року( а.с.15,21).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності у ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_2 солідарного обов`язку з погашення заборгованості за договором позики від 15 березня 2017 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК Українипередбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК Українивизначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно достатті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першоїстатті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другійстатті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 760/28272/17).

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина першастатті 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого2022 року у справі № 757/4041/18.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей1046,1047 ЦК Українисуд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.

Такий правовий висновок щодо застосування статей1046,1047 ЦК Українивикладено Верховним Судом у постанові від 17 липня 2023 року у справі № 635/4559/21.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до розписки від 15 березня 2017 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 120000 грн. та зобов`язалася їх повернути до 10 березня 2020 року.

З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про наявність між цими сторонами правовідносин, які випливають з договору позики від15 березня 2017 року; позичальник не виконав зобов`язання перед позикодавцем; факт написання розписки ОСОБА_2 не заперечував.

Звертаючись до суду з позовом, як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що борг за договором позики є спільним боргом подружжя, оскільки відповідачі на час укладання договору перебували в шлюбі, кошти бралися в інтересах сім`ї на придбання нерухомого майна, тому стягненню підлягає з обох відповідачів.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням нормЦК Українипідлягають застосуванню нормиСК України.

Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина першастатті 21 СК Українивизначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першоїстатті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Так, положеннястатті 60 СК Українисвідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Згідно з частиною третьоюстатті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьоїстатті 61 СК Україникореспондує частині четвертійстатті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина другастатті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина першастатті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина першастатті 69 СК України).

Відповідно до частини другоїстатті 73 СК Українистягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.

Встановлено, що при укладенні договору позики, оформленого розпискою, не було отримано згоди ОСОБА_3 на його укладення, а правочин виходить за межі дрібно-побутового.

З огляду на наведене, використання коштів в інтересах сім`ї та цільового використання коштів позивачем не доведено, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення боргу за договором позики.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 607/3973/18.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У цивільній справі №487/8331/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, у рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2021 року, яке набрало законної сили,було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за спільні кошти подружжя. Будь- яких заперечень з боку ОСОБА_2 стосовно того, що квартиру було придбано за кошти, які він отримав на підставі договору позики від 15 березня 2017 року, яка є предметом розгляду даної справи, не заявляв.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх не спростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем не надано належних і допустимих доказів про укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих ОСОБА_2 у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім`ї, а саме для придбання квартири АДРЕСА_1 , а також, що ОСОБА_3 давала згоду на укладення такого договору і знала про придбання вказаного майна за ці грошові кошти. Під час розгляду справи, ОСОБА_3 наполягала на тому, що квартира придбавалась за їхні, подружжя кошти, про що надавала відповідні докази. Вказані доводи та докази, на які посилалась відповідач на їх підтвердження, під час розгляду справи позивачем не спростовані.

На підставі належної оцінки наданих сторонами доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати ОСОБА_3 , як зобов`язану особу (боржника) за укладеним ОСОБА_2 договором позики у формі розписки, оскільки згоди на його укладення ОСОБА_3 не надавала, а факт укладення цього правочину в інтересах сім`ї та використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім`ї у цій справі є недоведеним, належними і допустимими доказами не підтверджується.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_3 , як з другого з подружжя, задоволенню не підлягають.

Визнання позову ОСОБА_2 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки визнання позову одним із відповідачів не звільняє позивача від обов`язку доведення своїх вимог щодо другого з подружжя, зокрема доведення факту укладення договору позики в інтересах сім`ї та витрачання отриманих на підставі цього правочину коштів в інтересах сім`ї, у цьому випадку, як встановлено судом першої інстанції, не підтверджується належними і допустимими доказами.

Аналіз постанов Верховного Суду, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі: 640/1846/19, 2011/13610/12, 638/18231/15, 755/16464/20, 756/8056/19 від 11 жовтня 2023 року, 641/9402/13 свідчить проте, що встановлені і у цих справах обставини, що формують зміст правовідносин, не підпадають під критерії подібності до справи, яка розглядається, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили із конкретних обставин та фактичної доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

За такого, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено використання коштів за спірними договорами позики в інтересах сім`ї, а тому відсутні підстави для солідарного стягнення боргу з обох з подружжя.

Рішення суду першої інстанції є достатньо вмотивованим та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2023року, з урахуванням ухвали про виправлення описки того ж суду, заяву представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Рудь О.А. про ухвалення додаткового рішення задоволено, ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

Додаткова рішення мотивована тим, що суд оцінивши у справі докази, відсутність клопотань сторони позивача про зменшення розміру витрат, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, суд дійшов висновку, що з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Так, згідно копії договору про надання правової допомоги № 02/02-22 від 02 лютого 2022року укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Рудь О.А., остання здійснювала представництво відповідача ОСОБА_3 у суді першої інстанції.

Копією бланку замовлення правової допомоги №3 від 02 травня 2022 року підтверджується надання правової допомоги на загальну суму 10000 грн., з яких:

попередня усна консультація щодо характеру спірних правовідносин - 700 грн;

ознайомлення з матеріалами судової справи №487/938/22, провадження 2/487/1428/22 в Заводському районному суді м. Миколаєва. Зняття копій документів 700 грн.;

вивчення та правовий аналіз позовних матеріалів. Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини. Пошук актуальної судової практики, правових висновків Верховного Суду з аналогічних спорів 840 грн.;

усні консультації, зокрема щодо особливостей розгляду судом даної категорії справ, роз`яснення процесуальних прав та обов`язків відповідача, як сторони у справі, оцінка поданої позовної заяви ОСОБА_1 та загалом судового розгляду, перспектив досягнення позитивного результату. Вироблення та узгодження правової позиції по справі 700 грн.;

складання та направлення адвокатських запитів , клопотань, заяв до суду тощо. Складання процесуальних та правових документів (зокрема, але не виключно відзиву на позовну заяву, заперечення, зустрічного позову, відповіді на відзив, оформлення додатків до них, складання клопотань до суду тощо). Подання (направлення) документів до суду 4900 грн.;

представництво інтересів клієнта в Заводському районному суді м. Миколаєва. Участь у судових засіданнях. Отримання ухвал, рішення суду 1400 грн.;

консультативно-роз`яснювальна робота з клієнтом, ознайомлення його з ходом розгляду судової справи - 700 грн.;

моніторинг руху справи в суді 60 грн.

Позивач повідомлявся судом першої інстанції про призначене судове засідання для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення. Обґрунтованої заяви про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу від ОСОБА_1 до суду не надходило. Обсяг наданої правничої допомоги, складність справи, з дотриманням принципів, встановлених устатті 141 ЦПК України, а також з урахуванням відсутності з боку позивача заперечень щодо розмір заявлених до відшкодування витрат, суд першої інстанції, з врахуванням вимог статті 137 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви у повному обсязі.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо невідповідності нормам процесуального права додаткового рішення суду від 18 грудня 2023 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мотельчук Юлією Ігорівною залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2023 року та додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 21 лютого 2024 року.