Рішення від 18.01.2024 по справі 369/4556/22

Справа № 369/4556/22

Провадження № 2/369/527/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К.К.,

за участю:

прокурора Тарасенко А.С.,

представника відповідача Правдюка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали цивільної справи № 369/4556/22 за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Герасимів Юлії Вадимівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом їх повернення,-

В С Т А Н О В И В:

8 червня 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Герасимів Юлії Вадимівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» про визнання недійсними рішень, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом їх повернення.

Зазначений позов заступник керівника Київської обласної прокуратури обґрунтував тим, що прокуратурою області встановлено порушення вимог земельного та лісового законодавства під час набуття у власність громадян земельних ділянок на території Ходосівської сільської ради, що полягає в наступному.

На підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/30, «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність», вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0021 загальною площею 0,8034 га на території с. Ходосівка Обухівського району Київської області.

ОСОБА_4 здійснила відчуженнявказаної земельноїділянки 16липня 2021року напідставі оплатногодоговору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Зима Н.Ф., реєстровий № 1417, на користь ОСОБА_1 .

У подальшому на підставі заяви ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0021 загальною площею 0,8034 га на дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222487000:03:0001:5362 загальною площею 0,3322 га., 3222487000:03:0001:5363 загальною площею 0,4712 га та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на них.

Крім того рішенням Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/19, «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність», вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0014 загальною площею 1,3411 га на території с. Ходосівка Обухівського району Київської області.

ОСОБА_3 здійснив відчуженнявказаної земельноїділянки 16липня 2021року напідставі оплатногодоговору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Зима Н.Ф., реєстровий № 1422, на користь ОСОБА_1 .

У подальшому на підставі заяви ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки здійснено поділ земельної ділянки 3222487000:03:0001:0014 загальною площею 1,3411 га на дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222487000:03:0001:5683 загальною площею 0,6605 га. та 3222487000:03:0001:5684 загальною площею 0,6806га та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на них.

На підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/41, «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність», вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0017 загальною площею 0,8141 га на території с. Ходосівка Обухівського району Київської області.

ОСОБА_2 здійснила відчуження вказаної земельної ділянки 16 липня 2021 року на підставі оплатного договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Зима Н.Ф., реєстровий № 1423, на користь ОСОБА_1 .

У подальшому на підставі заяви ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0017 загальною площею 0,8141 га на дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222487000:03:0001:5572 загальною площею 0,4192 га., 3222487000:03:0001:5573 загальною площею 0,3953 га та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на них.

Таким чином ОСОБА_5 на сьогоднішній день є власником шести земельних ділянок з кадастровими номерами:

-3222487000:03:0001:5362 загальною площею 0.3322 га.;

-3222487000:03:0001:5363 загальною площею 0.4712 га.;

-3222487000:03:0001:5572 загальною площею 0.4192 га.;

-3222487000:03:0001:5573 загальною площею 0.3953 га.;

-3222487000:03:0001:5683 загальною площею 0.6605 га.,;

-3222487000:03:0001:5684 загальною площею 0.6806 га.;

Вказані земельні ділянки відносяться за основним цільовим призначенням до земель сільськогосподарського призначення (вид цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства) та розташовані в межах території Феодосіївської територіальної громади Обухівського району Київської області.

Прокурор вважає, що надання земельних ділянок громадянам здійснено всупереч вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірні земельні ділянки фактично перебували в постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва Київської обласної державної організації «КИЇВАГРОЛІС».

Позивач зазначив, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист № 964 від 09.11.2021 та № 110 від 09.02.2022) земельні ділянки відповідачів повністю накладаються на землі кварталу №30 Києво-Святошинського державного агролісництва за даними лісовпорядкування 2006 року.

Також на підтвердження права Києво-Святошинського державного агролісництва Київської обласної державної організації «КИЇВАГРОЛІС» на спірні земельні ділянки позивач посилається на матеріали лісовпорядкування 2008 року.

На думку, позивача спірні земельні ділянки відносились до державної власності, оскільки згідно п. 5 Розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно ст. 57 Земельного кодексу України Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Прокурор вважає, що оспорюваним розпорядженням та договорами купівлі-продажу порушено інтереси держави, адже з власності держави протиправно вибули лісові землі.

На підставі викладеного, прокурор просив суд:

1.Визнати недійсними рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/41 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність;

2.Визнати недійсними рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/19 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність;

3.Визнати недійсними рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/30 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність;

4.Скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень:

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:5362 приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В. від 23 липня 2021 року за реєстраційним номером 59470351;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:5363 приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В. від 23 липня 2021 року за реєстраційним номером 59470655;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:5683 приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В. від 23 липня 2021 року за реєстраційним номером 59472597;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:5684 приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В. від 23 липня 2021 року за реєстраційним номером 59472976;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:5572приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В. від 23 липня 2021 року за реєстраційним номером 59471109;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:5573 приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю.В. від 23 липня 2021 року за реєстраційним номером 59471491;

5.Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами:

-3222487000:03:0001:5362 загальною площею 0.3322 га.;

-3222487000:03:0001:5363 загальною площею 0.4712 га.;

-3222487000:03:0001:5572 загальною площею 0.4192 га.;

-3222487000:03:0001:5573 загальною площею 0.3953 га.;

-3222487000:03:0001:5683 загальною площею 0.6605 га.,;

-3222487000:03:0001:5684 загальною площею 0.6806 га.;

6.Покласти на відповідачів судові витрати.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 серпня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цій справі. Призначено підготовче судове засідання.

19 квітня 2023 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Правдюка В.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову в повному обсязі, вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

У відзиві представник відповідача зазначив, що спірні земельні ділянки тривалий час використовувались як сільськогосподарські землі. Згідно проекту формування території і встановлення меж Ходосівської сільської Ради народних депутатів та сільського населеного пункту Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області 1994 року, території, що пізніше були сформовані у спірні земельні ділянки входили до земель, які обліковувалась як землі сільськогосподарського призначення ще за Радгоспом «Хотівський», що підтверджено відповідним державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ №001599 від 01.12.1997.

Пізніше радгосп «Хотівський» був перетворений в КСП «Агрокомбінат «Хотівський». У зв`язку із чим Ходосівською сільською Радою народних депутатів 06.12.1999 був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002924.

Представник відповідача зазначає, що вказане право постійного користування було припинене на підставі заяви землекористувача згідно розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації №1187 від 23.02.2010, а земельна ділянка зарахована до земель запасу державної власності. Із врахуванням цього надання земельних ділянок громадянам на підставі оспорюваних рішень повністю відповідало закону. Відповідність відповідних територій межам оскаржуваних земельних ділянок підтверджено схематичними матеріалами які подані в оригіналі до суду.

Відповідач ставить у відзиві під сумнів достовірність наданих позивачем доказів (лист № 964 від 09.11.2021 та № 110 від 09.02.2022), вказує на суперечності в оформленні вказаних доказів та недоліки в оформленні.

На думку відповідача прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що земельні ділянки в дійсності вкриті лісами чи використовувались в лісогосподарському господарстві.

Також відповідач зазначає, що надані прокурором докази не відповідають вимогам до матеріалів лісокористування визначені законом, а сама наявність матеріалів лісовпорядкування щодо відповідних земель не доведена.

На думку відповідача прокурором невірно застосовані положення п 5 Розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України оскільки згідно зазначеної норми закону матеріали лісовпорядкування можуть тимчасово посвідчувати права державних лісогосподарських підприємств лише на фактично раніше надані або передані їм землі.

Відповідач вважає, що здійснено свавільне і непропорційне втручання у право ОСОБА_1 .. Як вказаний громадянин, так і попередні власники земельних ділянок є добросовісними набувачами землі, вони не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність рішень органу державної влади щодо реалізації нею наданої законодавством компетенції, а зобов`язані були лише дотримуватися встановлених законом умов та порядку набуття земельних ділянок у власність. Вважає позовні вимоги прокурора не є належним способом захисту інтересів держави у цій справі і є неефективними, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України; також наголошував на спливі строків позовної давності.

Таким чином, відповідач вважає безпідставними твердження прокурора про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення. Також вважає не доведеним твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка раніше передавалася в користування Києво-Святошинського державного агролісництва Київської обласної державної організації «КИЇВАГРОЛІС». Отже, подання позову суперечить вимогам діючого законодавства.

Крім того, відповідач посилається на те, що подання прокурором позову в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації не відповідає приписам законодавства: Закону України «Про прокуратуру».

Також відповідач, просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності до спірних правовідносин.

Прокурором 24 травня 2023 року подано до суду відповідь на відзив на позов, в якому ставляться під сумнів доводи відповідача щодо належності земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення. Зазначає що КСП Агрокомбінат «Хотівський» припинив свою діяльність, а СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» не може вважатись правонаступником КСП Агрокомбінат «Хотівський». Існуючі розбіжності в наданих доказах пояснює тим, що розробка матеріалів лісовпорядкування триває певний період часу.

Від представника ОСОБА_1 24 травня 2023 року надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вказано що процедура набуття відповідними земельними ділянками КСП Агрокомбінат «Хотівський» чи СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» не є предметом спору. Наголошує що чинність відповідних титульних документів на право користування землею КСП «Агрокомбінат Хотівський» чи СТОВ Агрокомбінат «Хотівський» ніким не оспорена, вони не визнані недійсними. Наведені додаткові аргументи щодо недостовірності доказів поданих прокурором.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представник відповідача відповідача ОСОБА_1 - адвокат Правдюк В.М. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи прокурора, представника відповідача, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/30, «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність», вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0021 загальною площею 0,8034 га на території с. Ходосівка Обухівського району Київської області.

ОСОБА_4 здійснила відчуження вказаної земельної ділянки 16 липня 2021 року на підставі оплатного договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Зима Н.Ф., реєстраційний № 1417, на користь ОСОБА_1 .

У подальшому на підставі заяви ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0021 загальною площею 0,8034 га на дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222487000:03:0001:5362 загальною площею 0,3322 га., 3222487000:03:0001:5363 загальною площею 0,4712 га та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на них.

Крім того рішенням Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/19, «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність», вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0014 загальною площею 1,3411 га на території с. Ходосівка Обухівського району Київської області.

ОСОБА_3 здійснив відчуження вказаної земельної ділянки 16 липня 2021 року на підставі оплатного договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Зима Н.Ф., реєстраційний № 1422, на користь ОСОБА_1 .

У подальшому на підставі заяви ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки здійснено поділ земельної ділянки 3222487000:03:0001:0014 загальною площею 1,3411 га на дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222487000:03:0001:5683 загальною площею 0,6605 га. та 3222487000:03:0001:5684 загальною площею 0,6806га та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на них.

На підставі рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 12 липня 2021 року № 24/41, «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність», вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0017 загальною площею 0,8141 га на території с. Ходосівка Обухівського району Київської області.

ОСОБА_2 здійснила відчуження вказаної земельної ділянки 16 липня 2021 року на підставі оплатного договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Зима Н.Ф., реєстраційний № 1423, на користь ОСОБА_1 .

У подальшому на підставі заяви ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:0001:0017 загальною площею 0,8141 га на дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222487000:03:0001:5572 загальною площею 0,4192 га., 3222487000:03:0001:5573 загальною площею 0,3953 га та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на них.

Таким чином ОСОБА_5 на сьогоднішній день є власником шести земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222487000:03:0001:5362 загальною площею 0.3322 га., 3222487000:03:0001:5363 загальною площею 0.4712 га., 3222487000:03:0001:5572 загальною площею 0.4192 га., 3222487000:03:0001:5573 загальною площею 0.3953 га., 3222487000:03:0001:5683 загальною площею 0.6605 га., 3222487000:03:0001:5684 загальною площею 0.6806 га., які відносяться за основним цільовим призначенням до земель сільськогосподарського призначення (вид цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства) та розташовані в межах території Феодосіївської територіальної громади Обухівського району Київської області.

До матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії відповідних рішень, договорів купівлі-продажу та інших документів.

Як вбачається з листа Київської обласної прокуратури від 06 січня 222 року № 12/1-3вих22 остання надіслала на адресу Київської обласної державної адміністрації лист, в якому зазначила, що Київська обласна державна адміністрація є належним суб`єктом владних повноважень до компетенції якого віднесені повноваження по захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та просила повідомити Київську обласну прокуратуру про вжиті Київською обласною державною адміністрацією заходи щодо усунення вказаних порушень і повернення земельних ділянок у власність держави (пред`явлення позову тощо), або повідомити про неможливість звернення до суду з вказаних питань з метою вжиття заходів представницького характеру Київською обласною прокуратурою в порядку, визначеному ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

Київська обласна державна адміністрація листом від 09 січня 2022 року № 31.01.01.-13/72 повідомила Київську обласну прокуратуру про те, що юридичний департамент Київської обласної державної адміністрації не володіє відповідною інформацією, а також іншими доказами, що підтверджують обставини, стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви.

Листом від 01 червня 2022 року № 12/2-267 вих-22 заступник керівника Київської обласної прокуратури повідомив Київську обласну державну адміністрацію про пред`явлення позову до суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Щодо участі прокурора у справі слід зазначити таке.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються нездатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Особливості участі та статусу прокурора в цивільному процесі, а також порядок та підстави звернення прокурора до суду, визначено статтею 56 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

Предметом спору зазначеної цивільної справи є поновлення порушеного права власності держави на землі лісового фонду, оскільки на земельну ділянку, яка є предметом спору, було неправомірно зареєстроване право власності за відповідачами та змінено її цільове призначення всупереч вимогам закону. Контроль за використанням та охороною спірної земельної ділянки знаходиться в межах повноважень Київської обласної державної адміністрації.

За приписами статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Відповідно до вимог частин третьої та п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно із частиною першою та пунктом а) частини другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Статтею 189 ЗК України встановлено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

У даному спорі органом, який здійснює захист інтересів держави самостійно є Київська обласна державна адміністрація, як орган виконавчої влади, до компетенції якого входить розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб відповідно до вимог пункту 5 статті 122, пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, а власником земельної ділянки держава Україна.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

На підтвердження підстав для звернення з цим позовом в інтересах Київської обласної державної адміністрації Київська обласна прокуратура надає листи від 06 січня 222 року № 12/1-3вих22 згідно якого прокурор зазначив, що Київська обласна державна адміністрація є належним суб`єктом владних повноважень до компетенції якого віднесені повноваження по захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та просила повідомити Київську обласну прокуратуру про вжиті Київською обласною державною адміністрацією заходи щодо усунення вказаних порушень і повернення земельних ділянок у власність держави (пред`явлення позову тощо), або повідомити про неможливість звернення до суду з вказаних питань з метою вжиття заходів представницького характеру Київською обласною прокуратурою в порядку, визначеному ст.23 Закону України «Про прокуратуру», від від 09 січня 2022 року № 31.01.01.-13/72, згідно якого Київська обласна державна адміністрація повідомила Київську обласну прокуратуру про те, що юридичний департамент Київської обласної державної адміністрації не володіє відповідною інформацією, а також іншими доказами, що підтверджують обставини, стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви та від 01 червня 2022 року № 12/2-267 вих-22, згідно якого, заступник керівника Київської обласної прокуратури повідомив Київську обласну державну адміністрацію про пред`явлення позову до суду.

Суд звертає увагу на те, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, аналогічна позиція висловлена у постанові ВП ВС від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16.

Таким чином,суд визнаєобґрунтованим належнимчином потребуу зверненніпрокурора зцим позовомв інтересахоргану виконавчоївлади,який не виявлявбажання захищатиінтереси державистосовно цихземельних діляноку суді.

Щодо ефективного способу захисту, суд вважає за потрібне зазначити такі обставини.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається впорядку, визначеному законом.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналогічний підхід до врегулювання правовідносин у сфері володіння власністю демонструє цивільне законодавство.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частино першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями частин першої та другої та третьої статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власностівважається набутимправомірно,якщо іншепрямо невипливає іззакону абонезаконність набуттяправа власностічи необґрунтованістьактивів,які перебуваютьу власності,не встановленісудом.

Так, власником земель лісогосподарського призначення до виділення у власність спірної земельної ділянки, була держава. Вважаючи, що виділення спірної земельної ділянки суперечить вимогам законодавства, заступник прокурора звернувся до суду в інтересах держави в особі органу виконавчої влади розпорядника земель лісогосподарського значення, які знаходяться в межах юрисдикції Київської обласної державної адміністрації.

Таким чином, суду слід з`ясувати, у який спосіб має бути поновлене право власності позивача на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яке останній вважає порушеним.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15-а, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст. ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (про принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю зазначено у п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (п. п. 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц виклала такий правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогамЗК Україниє неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених устатті 59 цього Кодексу(див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушеннямЗК Українита Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки особи можуть мати такі ділянки на праві власності.

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; с уб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; г ромадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Враховуючи вищенаведене, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свої попередні висновки про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації.

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавиливолодіннянерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачаєправо володіннянерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Звертаючись до суду з цим позовом заступник керівника Київської обласної прокуратури просив визнати недійсними рішення Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність», скасувати рішення про державну реєстрацію спірних земельних ділянок та усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння відповідача ділянок з кадастровими номерами 3222487000:03:0001:5362 загальною площею 0.3322 га., 3222487000:03:0001:5363 загальною площею 0.4712 га., 3222487000:03:0001:5572 загальною площею 0.4192 га., 3222487000:03:0001:5573 загальною площею 0.3953 га., 3222487000:03:0001:5683 загальною площею 0.6605 га., 3222487000:03:0001:5684 загальною площею 0.6806 га.

На час звернення заступника керівника Київської обласної прокуратури із цим позовом спірні земельні ділянки перебували у власності відповідача ОСОБА_1 .

Отже, враховуючи вищевикладене, власник з дотриманням вимог ст. ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності, повернення майна чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

А відтак, враховуючи, що спірні земельні ділянки зареєстровані за ОСОБА_1 , заступник керівника Київської обласної прокуратури позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки не заявив, тому заявлені ним позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності та повернення спірних земельних ділянок не є ефективним способом захисту права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог заступника керівникаКиївської обласноїпрокуратури вінтересах державив особіКиївської обласноїдержавної адміністраціїдо Феодосіївськоїсільської радиОбухівського районуКиївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,приватного нотаріусаБучанського районногонотаріального округуГерасимів ЮліїВадимівни,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна стороніпозивача:Державне підприємство«Спеціалізоване лісогосподарськепідприємство «Київоблагроліс»про визнаннянедійсними рішень,скасування державноїреєстрації таусунення перешкоду користуванніта розпорядженніземельними ділянками,шляхом їхповерненняслід відмовити, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Щодо позовної вимоги до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Герасимів Юлії Вадимівни, суд зазначає таке.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор чи приватний нотаріус не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Отже, позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не може бути звернена як до державного реєстратора, так і до приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень, яких позивач визначив відповідачами. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 569/15704/18 (провадження № 61-871св21), від 07 липня 2021 року у справі № 369/5589/19 (провадження № 61-5097св21).

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначеної процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

З огляду на встановлені обставини справи, зміст та характер відносин сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна не можуть бути пред`явлені до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем, а відтак у задоволенні вимог до нього належить відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що в задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено, понесені ним судові витрати у справі, які складаються з судового збору покладаються судом на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 21, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 13, 19, 48, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог заступника керівникаКиївської обласноїпрокуратури вінтересах державив особіКиївської обласноїдержавної адміністраціїдо Феодосіївськоїсільської радиОбухівського районуКиївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,приватного нотаріусаБучанського районногонотаріального округуГерасимів ЮліїВадимівни,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна стороніпозивача:Державне підприємство«Спеціалізоване лісогосподарськепідприємство «Київоблагроліс»про визнаннянедійсними рішень,скасування державноїреєстрації таусунення перешкоду користуванніта розпорядженніземельними ділянками,шляхом їхповернення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Фінагеєва