Рішення

від 20.02.2024 по справі 445/364/24

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 445/364/24

провадження № 2-о/445/62/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Сивака В. М.

секретаря судового засідання Захарчук Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду в м. Золочеві Львівської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Золочівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Золочівського районного суду Львівської області із заявою про встановлення факту народження ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ, Україна, дитини жіночої статі на ім`я ОСОБА_2 у батьків: мати ОСОБА_1 , громадянство Україна, батько ОСОБА_3 , громадянство Україна. Заяву мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ Луганської області у неї народилась дитина жіночої статі на ім`я ОСОБА_2 . Вказала, що не перебувала у зареєстрованому шлюбі з батьком дитини. На території м. Луганськ Луганської області, де народилася дитина, діяльність державних органів влади України, в тому числі органів (установ)державної реєстрації актів цивільного стану України, припинена та не здійснюється у зв`язку з тимчасовою окупацією. Факт народження дитини на тимчасово окупованій території підтверджують: свідоцтво про народження від 18 січня 2018 Серії НОМЕР_1 ; довідка про народження 26.3/426-13-03 від 21 листопада 2020р., медична довідка про новонародженого від 08.01.2018, що видано медичними закладами та незаконними органами (установами) реєстрації актів цивільного стану, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України. Отримати документи, що підтверджують факт народження за зразками чиннного законодавства України, здійснити реєстрацію факту народження та отримати свідоцтво про народження у позасудовому порядку не є можливим, оскільки у заявниці відсутні документи, на підставі яких здійснюється відповідна реєстрація. Встановлення факту народження в судовому порядку необхідно заявниці для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного документу - свідоцтва про народження, згідно чинного законодавства України, а також для оформлення дитині статусу внутрішньо переміщеної особи.

В судове засідання заявниця не з`явилася, у поданій заяві просила справу розглядати у її відсутності та задовольнити таку.

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності заявниці та заінтересованої особи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється, згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

При цьому відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в тому числі справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Судом встановлено, що заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України, виданого 19.01.2024.

Згідно довідки від 05.02.2024 року №1315-7001959022, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, фактичне місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ Луганської області. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , довідкою про народження 26.3/426-13-03 від 21 листопада 2020р., медичною довідкою про новонародженого від 08.01.2018 року.

Територія м.Луганськта Ровеньківськогорайону Луганськоїобласті станомна сьогодніє тимчасовоокупованою територією,у зв'язку зчим відповіднодо НаказуМіністерства зпитань реінтеграціїтимчасово окупованихтериторій Українивід 22.12.2022№309«Про затвердженняПереліку територій,на якихведуться (велися)бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» включена до відповідного переліку територіальних громад, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Так згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, народження дитини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Разом з тим держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Частиною 4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження.

Так пунктом 2 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/2 від 18 жовтня 2000 року, передбачено, що підставами для проведення державної реєстрації народження є один із документів: а) медичний висновок про народження, сформований в Реєстрі медичних висновків електронної системи охорони здоров`я; б) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о); в) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о); г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о); ґ) медичний документ, виданий компетентним суб`єктом іншої держави, що підтверджує факт народження, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як вбачається з матеріалів заяви, отримані заявницею документи на підтвердження факту народження дитини є недійсними на території України, оскільки видані незаконно створеними органами на тимчасово окупованій території України, а відомості про народження не внесенні до Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Відтак з огляду на вказане зареєструвати факт народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану громадян Міністерства юстиції України заявниця не в змозі, оскільки документи про народження, які видані незаконними органами, не є документами, на підставі яких можливо провести державну реєстрацію народження особи, а отже не створюють жодних юридичних наслідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.

Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них.

При цьому відповідно до ч. 4 даної статті Закону за відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Аналогічно пунктом 2 глави 1 розділу ІІІ вказаних вище Правил державної реєстрації актів цивільного стану визначено, що при відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження такою жінкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

За правилами ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Водночас пунктом 7 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян України та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Оскільки, як встановлено судом Луганська область м. Хрустальний, Ровеньківський район з 07.04.2014 року є тимчасово окупованою територією України, в якій проживала заявниця, та народилася дочка відтак заявниця була позбавлена можливості у встановленому законом порядку зареєструвати народження дитини одразу ж після її народження.

У відповідності до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, а тому приходить до висновку, що факт народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є доведеним та підлягає встановленню.

При цьому відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 315, 317, 354, 355, 430 ЦПК України, Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд, -

у х в а л и в :

заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Золочівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт народження ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , дитини жіночої статі на ім`я - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ Луганської області, Україна, у батьків : мати - ОСОБА_1 , громадянка України, батько - ОСОБА_3 , громадянин України.

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Копію судового рішення невідкладно надіслати до органу Державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації народження дитини.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення,

Оскарження даного рішення не зупиняє його виконання.

Повний текст судового рішення складено 20.02.2024 року.

Суддя В. М. Сивак