Постанова

від 21.02.2024 по справі 910/5725/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. Справа№ 910/5725/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Паращук В.С.,

від відповідача - Борисенков В.С.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ"

на рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 (повний текст рішення складено 02.11.2023)

у справі № 910/5725/23 (суддя Ейвазова А.Р.)

За позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ"

про стягнення 2 055 012,47 грн., визнання недійсним договору в частині, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ" про стягнення 2 055 012, 47 грн. та визнання недійсним договору в частині.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір №65-22 від 14.07.2022 року в частині включення до суми договору податку на додану вартість є недійсним, оскільки операція з постачання передбаченого договором товару оподатковувалась за нульовою ставкою. Внаслідок чого відповідачем безпідставно отримані у складі ціни товару грошові кошти у сумі 1 855 180, 00 грн., які ним на вимогу не повернуті. Також позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.04.2023 року позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Юкойл" про стягнення 2 055 012,47 грн. разом з доданими до неї матеріалами передано за встановленою підсудністю на розгляд Господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.10.2023 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ" на користь Військової частини НОМЕР_1 1 855 180 грн - основного боргу, 38577,58 грн - 3% річних, 161254,89 грн - втрат від інфляції, а також 30 825,19 грн в рахунок відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором. Відмовлено у задоволенні позову в частині визнання недійсним п.3.3 договору №65-22 від 14.07.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариствам обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ", в частині включення до ціни податку на додану вартість за ставкою 20% у розмірі 1 855 180 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визнання недійсним п.3.3 договору в частині включення до ціни товару податку на додану вартість у сумі 1 855 180, 00 грн. не підлягають задоволенню, враховуючи, що договір у відповідній частині є абсолютно недійсним - таким, що не породжує виникнення у позивача обов`язку сплачувати у складі ціни товару відповідний податок за ставкою 20%. Відтак, грошові кошти у розмірі 1 855 180, 00 грн. отримані відповідачем у складі ціни товару, хоча у позивача не виникло відповідного обов`язку сплачувати відповідні кошти, оскільки договір у відповідній частині є нікчемним. Також суд першої інстанції перевіривши розрахунок вимог в частині стягнення втрат від інфляції та 3% річних встановив, що вони підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки розрахунок здійснений позивачем з урахуванням дійсного розміру боргу, встановленого індексу інфляції, заявленого періоду прострочення.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 року в частині стягнення 161 254,89 грн. - втрат від інфляції, які нараховані з серпня 2022 року по квітень 2023 року та 38 577,58 грн. - 3% річних, які нараховані з 03.08.2022 року по 12.04.2023 року, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовну заяву в цій частині залишити без задоволення.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є частково незаконним та не обґрунтованим. Зокрема скаржник вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що в силу ч. 2, ст. 215 Цивільного кодексу України, пункт 3.3. договору у відповідній частині не потребує визнання недійсним та такий пункт договору у відповідній частині є недійсним з моменту укладення договору в силу Закону. На думку скаржника, суд першої інстанції не обґрунтував свій висновок щодо нікчемності договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість відповідною нормою Закону, яка передбачає часткову недійсність договору. Відповідно скаржник вважає, що місцевий господарський суд, встановивши обставини невідповідності умов п. 3.3. договору приписам постанови №178 та Податкового кодексу України, мав би визнати договір в цій частині недійсним. Відтак, до моменту набрання законної сили рішенням у даній справі, яким буде визнано недійсним п. 3.3. договору, обов`язок відповідача з повернення спірних коштів на користь позивача відсутній, а отже нарахування коштів, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України є передчасним та безпідставним.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Кравчук Г.А, Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2022 року, витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №910/5725/23.

06.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду Київської області надійшли матеріали справи №910/5725/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ" на рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 року, розгляд справи призначено на 13.07.2022 року.

19.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Військової частини НОМЕР_1 , позивача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 року клопотання Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

02.02.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ", відповідача у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 року розгляд справи відкладено на 21.02.2024 року.

В судовому засіданні 21.02.2024 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, однак рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, листом від 11.07.2022 року №537-22-вих позивач звернувся до відповідача з питань укладення договору на поставку оливи моторної, у якій просив врахувати вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року №718 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (а.с.19), однак, у листі-поясненні від 13.07.2022 року за вих.№40-4/1307-1 відповідач вказав на відсутність підприємства як виробника та постачальника у документах мобілізаційного плану держави та повідомив, що вказана постанови Кабінету Міністрів України до нього не застосовується, і просив укласти договір на загальних умовах. (а.с.20).

В подальшому, 14.07.2022 року між В/ч НОМЕР_1 (замовник) та ТОВ "СП ЮКОЙЛ" (виконавець) укладено договір №65-22 (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов`язується передати замовнику у власність товар по коду ДК 021:2015:09210000-4-Мастильні засоби (09211100-2-Моторні оливи), далі по тексту - товар, якість, кількість, асортимент і ціна якого зазначені у специфікації, що є невід`ємною частиною договору (додаток №1), а замовник - прийняти цей товар та оплатити на умовах договору (п.1.1 договору). (а.с.11-13, 14-15).

Відповідно до п.1.2 договору замовник має право зменшити обсяг закупівлі товару (кількість товару) в залежності від реального фінансування видатків, а товар, що поставляється виконавцем, повинен відповідати технічним умовам виробника, що діють на території України і підтверджуються паспортом виробника та сертифікатом відповідності і зазначені в паспорті заводу-виготовлювача, сертифікаті якості.

Згідно п.п. 3.1,3.2 договору: ціна товару визначається сторонами в національній валюті України - гривні; поставка товару здійснюється за цінами, визначеними у специфікації до цього товару; ціна товару зазначається у специфікації та включає в себе вартість товару, всі податки, збори, необхідні платежі, що сплачуються або мають бути сплачені згідно із законодавством України, а також всі інші витрати виконавця.

Пунктом 3.3. договору сторони встановили, що загальна суму договору становить 11 131 080грн, у т.ч. ПДВ 1 855 180, 00 грн.

Відповідно до п. 3.4. договору виконавець гарантує незмінність ціни на поставлений товар з моменту отримання заявки замовника до моменту зарахування коштів, сплачених замовником, на поточний рахунок виконавця.

Як установлено п.4.4 договору, датою розрахунків за цим договором вважають день надходження коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", але не пізніше ніж до 31.12.2022 року, а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань; строк дії договору може бути продовжено за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні (п.11.2 договору).

Додатком №1 до відповідного договору є специфікація (а.с.16, зворот), якою визначено найменування товару, його кількість, ціна товару та загальну сума з ПДВ - 11 131 070, 00 грн.

21.07.2022 року позивачем перераховано відповідачу 11 131 080, 00 грн., у т.ч. 1 855 180, 00 грн. - податок на додану вартість, на виконання зобов`язань за договором за поставку оливу моторної, а саме платіжними дорученнями №433 від 21.07.2022 року - 2 822 575, 71 грн., №435 від 25.07.2022 року - 2 822 454, 72 грн., №471 від 02.08.2022 року - 2 703 158, 58 грн., №434 від 22.07.2022 року - 2 782 890, 98 грн. (а.с.21-24).

Листом від 17.06.2022 року за вих.№11-17057/0/6-22 Адміністрація державної прикордонної служби України направила, у т.ч. позивачу, копію індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України №697/ІПК/99-00-21-03-02-05 від 06.06.2022 року щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану. (а.с.25-27).

Листом від 29.07.2022 року за №82415-32-18-03-05 Головне управління Державної податкової служби України в Одеській області на запит позивача від 12.07.2023 року №538-22- роз`яснила питання оподаткування податком на додану вартість за нульовою ставкою операцій із постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення морських, повітряних суден. (а.с.28,31-32).

23.09.2022 року позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№755-22 від 23.09.2022 року, в якому просив повернути податок на додану вартість у сумі 1 855 180, 00 грн., сплачений відповідно договору у складі ціни товару (а.с.17), однак, відповідач повідомив про відсутність підприємства, як виробника та постачальника у документах мобілізаційного плану держави. (а.с.33).

Отже, спір у даній справі виник на думку позивача у зв`язку з тим, що п. 3.3. договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 1 855 180, 00 грн. є недійсним, тому у відповідача наявний обов`язок повернути отримані у складі ціни товару грошові кошти у розмірі 1 855 180, 00 грн. з урахуванням втрат від інфляції та 3% річних.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила наступне.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно із підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення в має визначену цим законом загальну структуру.

Відповідно до ст. 2 цього Закону охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій тощо.

Згідно наданої індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України від 06.06.2022 року №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №178. (зворот а.с. 25-27).

При цьому норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому. оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Колегія суддів зазначає, що договір №65-22 від 14.07.2022 року укладено між Військовою частиною № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «СП ЮКОЙЛ» після прийняття постанови КМУ №178 від 02.03.2022 року «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

При цьому, пункт 3.3 договору містить положення про те, що сума договору включає в себе ПДВ (20 %).

Отже, оскільки замовником товару за договором №65-22 від 14.07.2022 року виступає Військова частина № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, наведений пункт 3.3 договору суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 року у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20 %, а не за нульовою ставкою.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 року визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 року, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.11.2023 року у справі №910/2416/23.

При цьому, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції, що договір у відповідній частині є абсолютно недійсним - таким, що не породжує виникнення у позивача обов`язку сплачувати у складі ціни товару відповідний податок за ставкою 20% невірним виходячи з наступного.

Частина перша статті 236 Цивільного кодексу України визначає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Нікчемний правочин недійсний через пряму вказівку у правовій нормі у момент його вчинення, тому судового рішення про визнання його недійсним не вимагається (quae contra ius fiunt debent utique pro infectis haberi - зроблене проти закону повинне вважатися нікчемним). Нікчемний правочин не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання.

Водночас, колегія суддів зазначає, що ні вимоги постанови КМУ №178 від 02.03.2022 року, ні вимоги Податкового кодексу України не місять прямої вказівки, згідно з якої договір укладений без врахування їх вимог є недійсним, тому такий договір або його умови не можуть вважатися нікчемними в силу закону, а такий правочин є оспорюваним.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.3 договору про закупівлю товарів за державні кошти №65-22 від 14.07.2022 року в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків у розмірі 1 855 180, 00 грн.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу суму податку на додану вартість у розмірі 1 855 180, 00 грн., сплачену за договором, колегія суддів відзначає наступне.

За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 1 855 180, 00 грн. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року у справі № 916/707/21.

За таких обставин судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позову у частині стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 1 855 180, 00 грн. за договором №65-22 від 14.07.2022 року, як безпідставно набуті грошові кошти.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2, ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1, ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок щодо застосування ч. 2, ст. 625 Цивільного кодексу України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.

За змістом ст.ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України положення ст. 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання та вимоги про повернення боргу до моменту його усунення.

З правового аналізу положень ч. 2, ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 1, ст. 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що у випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключається можливість застосувати приписів ч. 2, ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки у боржника виникає обов`язок повернути безпідставно одержані кошти починаючи з наступного дня після їх отримання.

З урахуванням наведеного та перевіривши відповідний розрахунок штрафних санкцій, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 38 544, 85 грн., нарахованих за період з 03.08.2022 року по 12.04.2023 року, та інфляційних втрат в розмірі 161 254, 89 грн. за період серпень 2022 року по лютий 2023 року.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі не було надано суду апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 року з мотивів викладених в апеляційній скарзі, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку щодо скасування рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним пункту 3.3 договору про закупівлю товарів за державні кошти №65-22 від 14.07.2022 року в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків у розмірі 1 855 180, 00 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову у відповідній частині.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СП ЮКОЙЛ" на рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 року у справі №910/5725/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 року у справі № 910/5725/23 скасувати в частині відмови у задоволенні заявлених вимог про визнання недійсним п.3.3. договору та прийняти в цій частині нове рішення, яким:

«Визнати недійсним пункт 3.3 договору про закупівлю товарів за державні кошти №65-22 від 14.07.2022 року в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків у розмірі 1 855 180, 00 грн. (один мільйон вісімсот п`ятдесят тисяч сто вісімдесят гривень) 00 коп.»

3. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 року у справі № 910/5725/23 залишити без змін.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №910/5725/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.02.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко