Рішення

від 21.02.2024 по справі 904/5889/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2024м. ДніпроСправа № 904/5889/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Савенко В.А.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок", Дніпропетровська область, м. Новомосковськ

до Новомосковської районної спілки споживчих товариств, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ

про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Новомосковської районної спілки споживчих товариств, в якій просить суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу від 28.07.1998, який зареєстрований на Товарній біржі "Новомосковська" за реєстраційним № 000006 від 28.07.1998 та укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок, в особі директора Волошина Віктора Анатолійовича та Новомосковською райспоживспілкою, в особі Власенко Ніли Миколаївни на об`єкт нерухомості: магазин-А шл/бл., обкл.плиткою, розміром 330,4 кв.м. загальною площею з надвірними побудовами: сарай-Б, В, навіс-Г, вбиральня-Д, що знаходиться за адресою: вул. Гетьманська, 239, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область та розташований на земельній ділянці площею 2101 кв.м;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок право власності на об`єкт нерухомості: магазин-А шл/бл., обкл.плиткою, розміром 330,4 кв.м. загальної площі з надвірними побудовами: сарай-Б, В, навіс-Г, вбиральня-Д, що знаходиться за адресою: вул. Гетьманська, 239, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, розташованого на земельній ділянці площею 2101 кв.м.

Суд ухвалою від 13.11.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок" залишив без руху. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Ринок" усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін; шляхом реєстрації свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі у строк до 27.11.2023 включно.

23.11.2023 до господарського суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2021 про залишення позовної заяви без руху. Разом із вказаною заявою позивач подав до суду відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін та повідомив, що зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Суд ухвалою від 24.11.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання на 18.12.2023.

30.11.2023 позивач подав до суду клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Суд ухвалою від 04.12.2023 клопотання позивача задовольнив.

08.12.2023 відповідач подав до суду заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи за відсутності відповідача.

В підготовче засідання 18.12.2023 з`явився представник позивача. Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився.

Позивач в позовній заяві просив суд залучити Товарну біржу "Новомосковська" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Суд ухвалою від 18.12.2023 відклав підготовче засідання на 23.01.2024. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок" про залучення Товарної біржі "Новомосковська" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - відмовив.

В підготовче засідання 23.01.2024 представники позивача та відповідача не з`явились.

Суд ухвалою від 23.01.2024 закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 21.02.2024.

У судове засідання 21.02.2024 представники позивача та відповідача не з`явились. 21.02.2024 позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28.07.1998 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ринок» (покупець) та Новомосковською райспоживспілкою (продавець) укладено угоду купівлі-продажу нерухомості (далі - договір).

Продавець продав, а покупець придбав об`єкт нерухомості: магазин А шл/бл., обкл.плиткою, розміром 330,4 кв.м загальної площі з надвірними побудовами: сарай Б, В, навіс Г, вбиральня Д, що знаходиться за адресою: м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл. вул. Радянська (нова назва - Гетьманська), 239, розташований на земельній ділянці площею 2101 кв.м (п. 1 договору).

Зазначений об`єкт нерухомості належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Новомосковською міською Радою, 14.07.1998, зареєстрованого в Новомосковському БТІ за № 113-1, що підтверджується довідкою-характеристикою, що видана в Бюро Технічної Інвентаризації за місцем розташування об`єкта нерухомості за № 1716 від 14.07.1998 (п. 2 договору).

Об`єкт нерухомості проданий за 25 000,00 грн, які продавець одержав від покупця до підписання угоди (п. 3 договору).

Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України, ця угода підлягає реєстрації в Бюро Технічної Інвентаризації за місцем розташування об`єкта нерухомості (п. 11 договору).

Згідно з відміткою, що міститься на угоді купівлі-продажу нерухомості від 28.07.1998, відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угоду зареєстровано на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № 000006 від 28.07.1998.

Відповідно до відмітки Новомосковського БТІ, що міститься на угоді купівлі-продажу нерухомості від 28.07.1998, нерухоме майно: магазин по вул. Радянська, 239, було зареєстровано в Новомосковському БТІ на праві колективної власності за ТОВ "Ринок" 28.07.1998, запис внесений у реєстрову книгу № 1 за реєстровим номером 2.

Позивач зазначає, що всі істотні умови договору були виконані, а саме відповідач отримав грошові кошти та передав позивачу всі документи і ключі від магазину.

Як зазначає позивач, відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 26.07.1999 серії І-ДП № 003055 (а.с. 18-21), виданого Вільненською сільською Радою народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області України, земельна ділянка площею 0,284 га, на якій розташоване нерухоме майно: магазин, що знаходиться за адресою: вул. Гетьманська (колишня назва Радянська), 239 м. Новомосковськ Дніпропетровська область, перебуває у постійному користуванні ТОВ "Ринок". Як зауважує позивач, законне володіння ТОВ "Ринок" земельною ділянкою, кадастровий номер 1223281500:02:081:0072, розташованою за адресою: вул. Гетьманська (колишня Радянська) 239 м. Новомосковськ Дніпропетровської області, підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2600566272022 від 15.12.2022 (а.с. 22).

Позивач стверджує, що з моменту прийняття об`єкта нерухомості ТОВ "Ринок" постійно відкрито володіє та користується об`єктом нерухомості понад 25 років для здійснення своєї підприємницької діяльності. За весь цей період ТОВ "Ринок" робив постійні поточні ремонти, перекривав повністю покрівлю, здійснював будівництво та належний догляд території. Також, на вказаній земельній ділянці, розташованій за адресою: вул. Гетьманська (колишня Радянська), 239, м. Новомосковськ, Дніпропетровської області, ТОВ "Ринок" збудовано криту стоянку для автомобілів, дозвіл на це було надано за рішенням виконкому Вільненської сільської ради від 02.11.2002 № 102 (а.с. 25). З 2023 року комерційні приміщення за вказаною адресою здаються в оренду, що підтверджується договорами оренди укладеними між ТОВ "Ринок" та ФОП Бойко В.В., ФОП Різні ченко С.Г. (а.с. 42-49). Отже, як зазначає позивач, вказані докази підтверджують право власності ТОВ "Ринок" на об`єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: вул. Гетьманська, 239, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, розташованого на земельній ділянці площею 2101 кв.м, оскільки ТОВ "Ринок" користується даним майном з дня підписання даного договору купівлі - продажу.

Позивач стверджує, що 05.08.2022 він звернувся до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: вул. Гетьманська (колишня назва - Радянська), 239, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, згідно з укладеним договором купівлі-продажу від 28.07.1998, проте реєстратором у реєстрації об`єкта нерухомості було відмовлено у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не посвідчений нотаріально, а тому є недійсним.

Позивач наголошує, що договір купівлі-продажу нерухомого майна був зареєстрований Новомосковською товарною біржею 28.07.1998 за реєстраційним номером 000006, що підтверджується відповідним записом у самому договорі й засвідченням договору керівником товарної біржі «Новомосковська». Реєстрація договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.07.1998 товарною біржею «Новомосковська» здійснена з дотриманням вимог чинного на момент його укладення законодавства України, що підтверджує дійсність договору. Між сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору, відбулося повне виконання сторонами договору, позивач передав відповідачу грошові кошти, а відповідач позивачу - об`єкт нерухомого майна, договір зареєстровано на товарній біржі, однак його нотаріально не посвідчено. Станом на час розгляду справи позивач здійснює право користування та володіння, даний договір не порушує прав третіх осіб. Станом на час розгляду справи ТОВ "Ринок" здійснює право користування та володіння магазином. Таким чином, позивач набув право власності на придбане нерухоме майно і володіє ним на законних підставах. Оскільки у реєстрації права власності на придбане нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 28.07.1998 відмовлено державним реєстратором із підстав невизнання ним права власності на це маймо через відсутність нотаріального посвідчення договору, позивач звертається до суду із позовом про визнання права власності на нерухоме майно набуте на підставі договору купівлі-продажу, дійсність якого має бути визнана в судовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

На час укладання угоди купівлі - продажу нерухомості від 28.07.1998 діяв Цивільний кодекс Української РСР в редакції від 27.12.1996.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній) (ст. 42 Цивільного кодексу Української РСР).

Відповідно до ст. 44 Цивільного кодексу Української РСР повинні укладатись у письмовій формі:

1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;

2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР;

3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення (ст. 154 Цивільного кодексу УРСР).

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (ст. 45 Цивільного кодексу Української РСР).

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР).

В силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу (ст. 151 Цивільного кодексу Української РСР).

За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 Цивільного кодексу Української РСР).

Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

З викладеного вбачається, що вимогами статті 227 Цивільного кодексу УРСР, було передбачено необхідність нотаріального посвідчення угоди купівлі - продажу лише у тому випадку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, і предметом відчуження за вказаною статтею є жилий будинок. Тобто, для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторонами за яким були юридичні особи, і предметом відчуження було нежитлове приміщення, відповідно до законодавства що діяло в 1998 році, достатнім було підписання договору простої письмової форми, а його нотаріальне посвідчення не вимагалося.

Як встановлено судом, угода купівлі - продажу нерухомості від 28.07.1998 укладена між юридичними особами, зокрема, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ринок», як покупцем, та Новомосковською райспоживспілкою, як продавцем, а предметом відчуження за вказаною угодою було нежитлове приміщення, у зв`язку із чим, в силу приписів чинного на той час законодавства, нотаріальне її посвідчення не вимагалось.

Форма угоди купівлі - продажу нерухомості від 28.07.1998, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ринок» та Новомосковською райспоживспілкою, відповідала вимогам законодавства, яке існувало на час його укладання, що визнає і сам позивач.

Крім того, на виконання приписів статті 15 України «Про товарну біржу» (в редакції, яка була чинною на момент укладення угоди купівлі - продажу нерухомості від 28.07.1998) угода купівлі - продажу нерухомості від 28.07.1998 зареєстрована на Товарній біржі «Новомосковська» за реєстраційним № 000006 від 28.07.1998, про що в тексті угоди міститься відповідний запис.

З урахуванням наведених приписів Цивільного кодексу УРСР та Закону України «Про товарну біржу» суд дійшов висновку, що угода купівлі - продажу нерухомості від 28.07.1998, укладена на біржі, не підлягала нотаріальному посвідченню.

Також господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV.

В ст. 657 Цивільного кодексу України вказано, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Отже, вказані вимоги щодо обов`язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна з`явилися у законодавстві починаючи з 01.01.2004, тобто коли спірний договір купівлі-продажу вже діяв.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, лише той факт, що внаслідок зміни законодавства форма діючого договору перестала відповідати новим вимогам, встановленим до форми договорів такого виду, автоматично не призводить до нікчемності договору з підстав недодержання нотаріальної форми угоди, а отже і не породжує відповідні правові наслідки.

Крім того, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи (ч. 1, 2 ст. 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України зазначений кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України, його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, вже зі змісту вказаної правової норми вбачається, що вона врегульовує порядок застосування Цивільного кодексу України до прав і обов`язків діючого договору, які продовжують існувати, а не до положень, яким мала відповідати форма договору на час його укладання.

Як вказано вище, позивач просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 28.07.1998 на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України.

Стаття 220 Цивільного кодексу України (яка діє з 01.01.2004) регулює правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Так, відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З огляду на вказану норму, визнання договору дійсним у судовому порядку передбачено лише для договорів, щодо яких не було додержано вимоги закону про їх нотаріальне посвідчення.

В даному випадку законодавство, що діяло на дату укладення спірного договору, не містило вимоги про обов`язкове нотаріальне посвідчення такого виду договорів, який є предметом спору. З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для визнання спірного договору дійсним. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Позивач також просить суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок право власності на об`єкт нерухомості: магазин-А шл/бл., обкл.плиткою, розміром 330,4 кв.м загальної площі з надвірними побудовами: сарай-Б, В, навіс-Г, вбиральня-Д, що знаходиться за адресою: вул. Гетьманська, 239, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, розташованого на земельній ділянці площею 2101 кв.м.

В обґрунтування цієї вимоги позивач посилається на те, що він повністю виконав умови договору купівлі-продажу, сплатив за придбане майно грошові кошти, фактично володіє та користується об`єктом нерухомості, угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, на підставі ст. 128, 153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України «Про власність» ним було набуте право власні спірний об`єкт нерухомості і воно перебуває у його правомірному володінні та користуванні. Проте позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на державну реєстрацію права власності на нерухоме майно через відсутність нотаріального посвідчення договору.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними документами (за умови відсутності іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права), підлягає сумніву, оспорюється іншими особами або не визнається ними (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права).

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання права власності) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок", як позивача, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Господарський суд зазначає, що в даному випадку відповідач жодним чином не порушує прав позивача на придбаний ним об`єкт нерухомості. Доказів того, що відповідач оспорює права позивача на спірне майно позивачем до суду не надано.

Таким чином, позивачем не доведено належними доказами оспорювання відповідачем на дату подачі позову у цій справі прав позивача на спірне нерухоме майно. Також позивач не довів перед судом яким чином було порушено зі сторони відповідача права позивача.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не надано належних та достовірних доказів, які свідчать про порушення його прав чи законних інтересів, господарський суд вважає позовні вимоги про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю Ринок права власності на об`єкт нерухомості: магазин-А шл/бл., обкл.плиткою, розміром 330,4 кв.м загальної площі з надвірними побудовами: сарай-Б, В, навіс-Г, вбиральня-Д, що знаходиться за адресою: вул. Гетьманська, 239, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, розташованого на земельній ділянці площею 2101 кв.м - такими, що не підлягають задоволенню.

Також господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Як вказано вище, позивач стверджує, що 05.08.2022 він звернувся до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: вул. Гетьманська (колишня назва - Радянська), 239, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, згідно з укладеним договором купівлі-продажу від 28.07.1998, проте реєстратором у реєстрації об`єкта нерухомості було відмовлено у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не посвідчений нотаріально, а тому є недійсним.

З викладеного, суд прийшов до висновку, що фактично позов виник не у зв`язку з порушенням чи невизнанням відповідачем права позивача на спірне майно, а через відмову державних органів провести реєстрацію цього права.

В той же час, господарський суд зазначає, що будь-які належні та достовірні докази звернення позивача до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості, а також докази відмови державного реєстратора у реєстрації об`єкта нерухомості в матеріалах справи відсутні та позивачем до позовної заяви не додані.

Господарський суд зауважує, що відмова органу державної реєстрації прав щодо проведення реєстрації може бути оскаржена у судовому порядку.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 5368?,00 грн.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено 21.02.2024

Суддя І.В. Мілєва