Рішення

від 13.02.2024 по справі 912/2321/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 рокуСправа № 912/2321/23

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Поліщук Г.Б., за участю секретаря судового засідання Ліподат Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи №912/2321/23

за позовом Мар`янівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, 26241, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, с. Велика Виска, вул. Центральна, 59

до відповідача Фермерського господарства "Іскандер-73", 26244, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, с. Оникієве, вул. Махинька, буд. 12

про розірвання договору, зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників:

від позивача - Флоря А.В., голова;

від позивача - Швидич Т.В., розпорядження № 232-к від 23.10.2023, трудовий договір від 23.10.2023;

від відповідача - Загородній І.В., посвідчення адвоката № 283 від 25.06.2012, ордер ВА № 1070252 від 12.01.2024.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Мар`янівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області з вимогами до Фермерського господарства "Іскандер-73" про

- розірвання договору оренди землі від 02.10.2014 року щодо земельної ділянки загальною площею 49,8500 га з кадастровим номером 3523181200:02:001:9051, укладеного Головним управлінням Держземагентства у Кіровоградській області та ОСОБА_1 (право оренди за яким зареєстровано 27.10.2014, номер запису 7517372);

- зобов`язання повернути Мар`янівській сільській раді земельну ділянку загальною площею 49,8500 га з кадастровим номером 3523181200:02:001:9051;

- з покладенням на відповідача судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач не має на меті фактичного ведення фермерського господарства та сплати до бюджету орендної плати, оскільки вчиняє дії з розпаювання спірної земельної ділянки; відповідачем порушено умови п. 12 договору оренди, яким передбачений обов`язковий перегляд розміру орендної плати один раз у три роки; згідно п. 39 договору оренди перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Ухвалою від 13.12.2023 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 912/2321/23 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 23.01.2024 на 14:30 год та встановив сторонам строк для подання заяв по суті справи.

27.12.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому позовні вимоги заперечено. Відповідач, посилаючись на додані ним до відзиву копії податкових декларацій та звітів, стверджує про фактичне використання та намір використання у майбутньому спірної земельної ділянки; заперечує порушення ним п.12 договору оренди в частині обов`язкового перегляду орендної плати.

05.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач, з посиланням на норми Земельного кодексу України зазначає, що погодження відповідачем вилучення орендованої земельної ділянки з метою набуття права власності на земельну ділянку іншими особами автоматично не припиняє право користування земельною ділянкою, але виражає волю на припинення права оренди. Крім того, позивач зазначає про самостійне визначення відповідачем розміру орендної плати за період 2021-2023 роки за відсутності в матеріалах справи підтвердження розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

12.01.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наголошує на належному виконанні умов спірного договору оренди.

Ухвалою суду від 23.01.2024 закрито підготовче провадження у справі, судовий розгляд справи призначено на 13.02.2024.

В судовому засіданні 13.02.2024 брали участь представники позивача та відповідача, господарським судом досліджено докази.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступні обставини справи.

02.10.2014 Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області (Орендодавець) та гр. ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди землі. За умовами даного договору, Орендодавець надає за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення з присвоєним кадастровим номером 3523181200:02:001:9051, яка знаходиться на території Великовисківської сільської ради.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею площею49,8500 га, в тому числі 49,8500 га - ріллі (п.2 договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору оренди землі становить 1104481,00грн (технічна документація по нормативній грошовій оцінці виконана станом на 01.01.2014) (п.5 договору).

Договір укладено на 15 років для ведення фермерського господарства (п. 8 договору).

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 55224,05 гривень в рік, що складає 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рахунок Великовисківської сільської ради (п. 9 договору).

Розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнта індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Розмір орендної плати в обов`язковому порядку переглядається один раз на три роки (п.12 договору).

У відповідності до п. 36 договору оренди, його дія припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря; в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 37 договору оренди сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається у разі: систематичної несплати орендної плати; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; прийняття рішення про використання земельної ділянки для розміщення об`єктів, визначених частиною першою статті 7 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" (п. 38 договору оренди).

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору (п. 39 договору оренди).

Право оренди земельної ділянки, що виникло на підставі спірного договору, зареєстровано 30.10.2014, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 20).

24.11.2014 зареєстроване Фермерське господарство "Іскандер-73".

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 25.11.2020 №3-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та акта приймання-передачі земельних ділянок від 26.11.2020, Мар`янівській сільській раді передано у комунальну власність, в тому числі, земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 49,85га, кадастровий номер 3523181200:02:001:9051.

Листом від 14.07.2023 позивач запропонував відповідачу, на підставі п.12 договору оренди від 02.10.2014, збільшити розмір орендної плати з 5% від нормативної грошової оцінки до 12% та внести відповідні зміни в договір оренди. До листа додано відповідний проект додаткової угоди.

За твердженням позивача, не спростованим відповідачем, вказаний лист відповідачем залишено без відповіді.

Оцінивши аргументи сторін, наведені у заявах по суті справи, в сукупності з нормами права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, господарський суд зазначає наступне.

Щодо твердження позивача про відсутність наміру відповідача наміру використовувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції на дату реєстрації відповідача) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

За приписами ч.3 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ч.1 ст.8 Закону України "Про фермерське господарство").

Як зазначено вище господарським судом, 24.11.2014 зареєстроване Фермерське господарство "Іскандер-73". З моменту створення фермерського господарства, до нього перейшли права і обов`язки орендаря земельної ділянки за договором оренди землі від 02.10.2014.

Відповідачем до матеріалів справи подано докази, що підтверджують використання фермерським господарством "Іскандер-73" земельної ділянки з кадастровим номером 3523181200:02:001:9051 за цільовим призначенням, для ведення фермерського господарства, та сплати орендної плати за користування нею, а саме: податкові декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2021-2023 роки, податкові декларації з плати за землю за 2021-2023 роки, звіти про посівні площі сільськогосподарських культур за аналогічний період, звіти про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду, копії платіжних доручень про сплату орендної плати за землю, довідку ГУ ДПС у Кіровоградській області від 20.12.2023 про відсутність заборгованості зі сплати податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів (а.с. 66-190).

У відповідності до ст.13 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції на момент розгляду даної справи) члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Вказана норма кореспондується зі ст.32 Земельного кодексу України, згідно з якою громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

З матеріалів справи вбачається, та підтверджено відповідачем, що члени ФГ "Іскандер-73" звертались до Мар`янівської сільської ради із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 3523181200:02:001:9051. Проте позивачем, враховуючи наведені вище приписи законодавства, що наділяє членів фермерських господарств правом звернення з метою отримання у власність земельних ділянок, не доведено взаємозв`язок вказаної обставини з твердженням про відсутність у відповідача наміру використовувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Поряд з тим, відповідно до ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (пункт 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

Підстави дострокового розірвання договору оренди землі визначені у ст.32 Закону України "Про оренду землі", у відповідності до якої на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Вказані норми не містять такої підстави дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки як намір членів фермерського господарства одержати безоплатно у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) за рахунок наданої фермерському господарству у користування земельної ділянки та/або надання фермерським господарством згоди на вилучення такої земельної ділянки.

Щодо твердження позивача про порушення відповідачем п.12 договору оренди землі.

Згідно зі ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Відповідно до п. 288.1 та 288.4 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 285.1 та 285.2 ст.285 Податкового кодексу України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно п.288.7 ст.288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Частиною 5 ст.5 ЗУ "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка. Подібні за змістом положення містяться в ст.289 ПК України.

Аналіз наведених положень Податкового кодексу України, Законів України "Про оцінку земель" та "Про оренду землі" дає підстави для висновку, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретного розміру орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначено в договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме у договорі оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Судом встановлено, а сторонами не спростовано відсутність підстав, визначених п.12 спірного договору оренди, для щорічного перегляду розміру орендної плати. Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на невиконання відповідачем обов`язку, визначеного в другій частині вказаного пункту договору щодо обов`язкового перегляду розміру орендної плати один раз на три роки.

При укладенні договору оренди сторонами досягнуто згоди щодо розміру орендної плати в розмірі 55224,05грн на рік, що складає 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Позивачем до позовної заяви додано Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 3523181200:02:001:9051 станом на 05.12.2023 складає 1686366,92грн. Відповідно, розмір річної орендної плати з урахуванням проведеної оцінки складає 84318,35грн. Саме такий розмір орендної плати сплачує відповідач, що підтверджується копіями платіжних доручень, доданих відповідачем до відзиву на позов.

У позовній заяві позивачем не вказано на наявність заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою на підставі договору оренди від 02.10.2014.

Відсутність заборгованості зі сплати орендної плати за землю підтверджується також довідкою податкового органу (а.с. 190).

Наведеним спростовуються доводи позивача про самостійне та безпідставне нарахування відповідачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою та порушення порядку її сплати.

Листом від 14.07.2023 позивач запропонував відповідачеві збільшити розмір орендної плати до 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідач вказаний лист залишив без відповіді. Позивач розцінює дані обставини як порушення відповідачем п.12 договору оренди земельної ділянки в частині обов`язкового перегляду розміру орендної плати один раз на три роки, та вважає дану обставину ще однією підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких забезпечується поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Обґрунтовуючи відсутність згоди відповідача на підвищення розміру орендної плати в якості підстави для розірвання договору оренди землі позивач посилається на недоотримання ним коштів у вигляді збільшеного розміру орендної плати.

Проте позивачем не доведено ефективності обраного способу захисту порушеного права саме у спосіб визначений ним - шляхом розірвання договору та відповідності такого способу захисту інтересам громади, в той час як у позивача, як у сторони договору, є право ініціювати внесення змін до договору в частині розміру орендної плати в тому числі в судовому порядку.

Неефективність обраного позивачем способу є самостійною підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щодо зміни власника земельної ділянки.

Згідно з ч.6 ст.32 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка передається в оренду для закладання та/або вирощування багаторічних насаджень (плодових, ягідних, горіхоплідних, винограду), не може містити положень про зміну його умов або припинення договору у зв`язку з переходом права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізацією юридичної особи.

Пункт 39 договору оренди землі від 02.10.2014 передбачає, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Як вбачається з наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 25.11.2020 №3-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та акта приймання-передачі земельних ділянок від 26.11.2020, Мар`янівській сільській раді передано у комунальну власність, в тому числі, земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 49,85га, кадастровий номер 3523181200:02:001:9051.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку може відбуватися з підстав, наведених у статті 11 ЦК України, тобто, як на підставі договорів та інших правочинів, так і у зв`язку з іншими юридичними фактами (частина друга статті 11 ЦК України). За частинами третьою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, з актів органу державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність визначений статтею 117 ЗК України, відповідно до змісту частини першої якої за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом здійснюється передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Кабінет Міністрів України розпорядженням від 31.01.2018-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" розпочав процес передачі сільськогосподарських земель за межами населених пунктів у розпорядження таких громад, зобов`язавши Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, як орган виконавчої влади, який здійснює розпорядження землями державної власності, починаючи з 1 лютого 2018 року, забезпечити формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно із статтею 117 Земельного кодексу України.

Разом з тим, метою забезпечення виконання Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Кабінет Міністрів України постановою від 16.11.2020 №1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" зобов`язав Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру забезпечити прискорення проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, передачу з 17.11.2020 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України; у разі відмови органів місцевого самоврядування від підписання акта приймання-передачі земельних ділянок, зазначених у підпункті 1 цього пункту, - вжити заходів до включення відповідних земельних ділянок до переліку земельних ділянок, права на які виставляються на земельні торги з урахуванням вимог ЗК України.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60 "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" визнано таким, що втратило чинність.

Зміна власності земельної ділянки з державної на комунальну відбувалася також у зв`язку зі здійсненням розмежування земель державної та комунальної власності. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" ЗК України було доповнено статтею 148-1, яка врегульовувала перехід права власності на земельні ділянки, що перебувають у користуванні, встановлюючи перехід до нового власника прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

За пунктом 24 Розділу Х Перехідних положень ЗК України (у чинній редакції) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Реалізація постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113, а також Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" здійснюється на виконання прямого припису нормативного акта.

Тож Рада набула статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками в силу положень актів законодавства, метою якого було забезпечення подальшого здійснення реформ у сфері земельних відносин, отримання територіальними громадами ресурсу, який дозволить покращити інфраструктуру, забезпечить надходження до бюджетів на місцях за умови ефективного та раціонального використання цих земель.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку для орендодавця цієї земельної ділянки не є сам по собі безумовним правоприпиняючим юридичним фактом, а вказує на відповідну зміну обставин у договірних правовідносинах у зв`язку з таким переходом, порівняно з тими обставинами, за яких укладався договір оренди. Також зміна власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить про те, що цим порушується, не визнається чи оспорюється суб`єктивне цивільне право та/або законний інтерес орендодавця як сторони договору оренди.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних правовідносин, а лише створює правову ситуацію, у якій виникає право вимагати судового захисту шляхом розірвання договору у сторони договору, для якої настали відповідні підстави через зміну фактичних обставин.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійснені цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності - одні з керівних засад цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, а також права та інтереси інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення можливості адекватного захисту порушеного права або інтересу.

Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України); зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (пункт 7.33).

Наведене вище розуміння закону відповідає і завданням земельного законодавства, і принципам забезпечення гарантій прав на землю та раціонального землекористування (статті 4, 5 ЗК України). Натомість інше розуміння призводило б до ситуації, коли право сторони ініціювати судовий розгляду спору про розірвання договору мало б єдиний безальтернативний результат, тобто, фактично дорівнювало б праву односторонньої відмови від договору, нівелюючи завдання господарського судочинства.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 06.12.2023 у справі №909/227/23.

Отже, перехід права власності з державної до комунальної власності Мар`янівської сільської ради не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до ради переходять права і обов`язки за договором оренди, то зміна умов договору або його розірвання повинні здійснюватись урахуванням всіх норм законодавства щодо порядку розірвання таких договорів.

Підсумовуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що дії позивача, направлені на розірвання договору оренди землі за відсутності доказів порушення умов такого договору відповідачем є такими, що суперечать принципам справедливості, добросовісності, приписам Закону України "Про оренду землі". Позовні вимоги є необгрунтованими, такими, що не підтверджуються обставинами справи, а отже не підлягають задоволенню.

У відповідності до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 74, 76-77, 129, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення направити до електронних кабінетів Мар`янівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та Фермерського господарства "Іскандер-73".

Повне рішення складено 21.02.2024.

Суддя Г.Б. Поліщук