Постанова

від 21.02.2024 по справі 691/47/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Черкаси

Справа № 691/47/23Провадження № 22-ц/821/83/24категорія 312000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів: Василенко Л.І., Карпенко О.В.

секретаря: Винник І.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

представник позивача адвокат Мартинюк Марія Русланівна;

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»;

представник відповідача адвокат Істамова Ірина Володимирівна

розглянув у порядку позовного провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Істамової Ірини Володимирівни на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій АТ КБ «Приватбанк» щодо автоматичного списання коштів з карткового рахунку, повернення безпідставно стягнутих грошових коштів,

в с т а н о в и в :

Описова частина

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про визнання дій АТ КБ «Приватбанк» щодо автоматичного списання коштів з карткового рахунку, повернення безпідставно стягнутих грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 02.04.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №CSR0GA0000000129, згідно якого ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язувався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 67 300, 00 грн. на термін до 02.04.2018 року. В забезпечення виконання зобов`язань за даним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та нею був укладений договір поруки.

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Городищенського районного суду Черкаської області із позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та з неї, ОСОБА_1 , та рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 28.12.2018 року у справі № 691/1085/16-ц було задоволено вимоги позивача та було вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №CSR0GA0000000129 від 02.04.2008 року в розмірі 85266 грн. 55 коп.

Однак, апеляційний суд Черкаської області змінив рішення, скасувавши його в частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості по комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором №CSR0GA0000000129 від 02.04.2008 року. Загальна сума до стягнення за рішенням суду складала 65600,78 грн.

Відповідно до відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області станом на 06.10.2022 року залишок заборгованості по виконавчому провадженню, відкритому на підставі вищевказаного рішення суду становить 57578, 43 грн., включаючи витрати на виконавчий збір.

Згодом, вона отримала у відділенні АТ КБ «Приватбанк» картку без встановленого кредитного ліміту для отримання цільових виплат.

Вказує, що нею, було підписано заяву про приєднання до договору та отримано картку НОМЕР_1 та присвоєно рахунок IBAN НОМЕР_2 .

Отже, вона отримувала і продовжує отримувати банківські послуги від АТ КБ «Приватбанк» та відповідно ЗУ «Про захист прав споживачів» є споживачем фінансових послуг відповідача.

Підставою звернення до суду став факт самовільного списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 , що призначений для отримання цільових виплат.

01.09.2022 року ОСОБА_1 отримала від Черкаського обласного Територіального Центру Комплектування та Соціальної Підтримки грошові кошти у розмірі 225142,11 грн. виплату за зниклого безвісти чоловіка під час виконання бойового завдання в м. Сєвєродонецьк, Луганської області, що підтверджується довідкою від Черкаського районного ТЦК СП.

01.09.2022 року АТ КБ «Приватбанк» одноособово стягнув з її карткового рахунку грошові кошти у розмірі 82934,80 грн. на автоматичне погашення простроченої заборгованості та отримувачем вказано ОСОБА_2 .

Оскільки у ОСОБА_1 немає жодної кредитної заборгованості у АТ КБ «Приватбанк», а лише наявний договір поруки за кредитним договором ОСОБА_2 , відповідно автоматичне списання грошових коштів відбулося саме за кредитним договором, щодо якого уже є рішення суду, поза межами виконавчого провадження.

З такими діями АТ КБ «Приватбанк» вона не погодилась, та направила претензію, відповідь на яку на час складання даного позову не надходила, працівник АТ КБ «Приватбанк» в телефонному режимі підтвердив, що грошові кошти стягнені за договором поруки, однак не в межах виконання судового рішення, а окремо, що її обурило.

Банк безпідставно почав проводити автоматичне списання грошових коштів з належного їй поточного карткового рахунку, на якому знаходились кошти, отримані як заробітна плата, оскільки згідно ст. 1071 ЦК України, можливість такого списання передбачена виключно за розпорядженням клієнта.

Позивач стверджує, що не надавала банку будь-якої згоди або розпорядження на списання грошових коштів з її карткового рахунку. За відсутності такого розпорядження кошти можуть бути списані за рішенням суду, а також у випадках встановлених законом або договором.

Також, повідомила суд про відсутність у неї заборгованості по картці НОМЕР_1 за рахунком IBAN НОМЕР_2 , що підтверджується відсутністю претензій/судових справ про стягнення з позивача будь-яких коштів у якості заборгованості по вказаній картці.

Стверджує, що вона ніколи не погоджувала з банком умов стягнення з неї неустойки та відсотків, її ніколи не ознайомлювали з можливістю стягнення з неї неустойки та відсотків у сумі, що перевищує розмір тіла заборгованості.

Також звертає увагу на те, що термін дії договору між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 закінчився 02.04.2018 року, рішенням суду була зафіксована сума боргу, то, відповідно, відповідач не мав права вимагати у позасудовому порядку повернення кредитних коштів.

Порушення даних вимог ставить споживача у нерівне становище, оскільки позбавляє можливості опротестувати наявну заборгованість, а доведення факту відсутності заборгованості ускладнюється через втрату документів через значний проміжок часу, що минув з моменту виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, позивач вважає, що банк не мав обґрунтованих законних підстав для примусового списання коштів з її карткового рахунку. Вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права як споживача фінансових послуг, внаслідок яких відповідач отримав грошові кошти без достатньої правової підстави, а тому повинен їх повернути.

Крім того, позивач не була ознайомлена з умовами договору, оскільки їй надавалась лише заява приєднання до договору, яка не містила усіх істотних умов договору таким, чином списані за даним договором грошові кошти є безпідставно набутим майном.

У зв`язку з вищевикладеним, просила суд визнати незаконними дії АТ КБ «Приватбанк» щодо автоматичного списання коштів з картки ОСОБА_1 НОМЕР_1 за рахунком IBAN НОМЕР_2 , відкритого в АТ КБ «Приватбанк, в рахунок автоматичного погашення простроченої заборгованості, де отримувачем вказано ОСОБА_2 та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь безпідставно списані грошові кошти в сумі у розмірі 82934,80 грн.

Діями відповідача, які полягали у завданні негативних наслідків в результаті списання грошових коштів, які позивач отримала від держави за зниклого безвісти чоловіка, було завдано позивачу також моральної шкоди.

Після дій АТ КБ «Приватбанк» щодо списання грошових коштів з її рахунку, вона відчуває себе ошуканою та незахищеною. ЇЇ чоловік зник безвісти, захищаючи державу під час повномасштабного вторгнення на територію України, вона отримала соціальну виплату від держави, яка ніколи не буде співмірна тому болю, який вона переживає, але ці кошти були б витрачені на дітей та на їх потреби та розвиток, а АТ КБ «Приватбанк» нахабно, без будь яких нормативних на це підстав, списав ці кошти з її рахунку.

Вказує, що вона від цього страждає, думає, що буде змушена звернутись до психолога після таких дій з боку банку. На підставі викладеного вважає правомірним стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених на момент подання позовної заяви до суду, що становить 25890 грн., що не являється завищеною сумою та співвідноситься до понесеного дискомфорту та відношення відповідача.

Також нею понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., які вона також просила стягнути з відповідача АТ КБ «ПриватБанк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконними дії АТ КБ «Приватбанк» щодо автоматичного списання коштів з картки ОСОБА_1 номер НОМЕР_1 за рахунком IBAN НОМЕР_2 , відкритої в АТКБ «Приватбанк» в рахунок автоматичного погашення простроченої заборгованості, де отримувачем вказано, ОСОБА_2 .

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списанні кошти у розмірі 82934,80 грн.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що банк не мав обґрунтованих законних підстав для примусового списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , оскільки представником відповідача ні в судовому засіданні ні, у відзиві на позовну заяву не було наведено передбачених законом підстав, щодо списання грошових коштів, саме у розмірі 82934,80 гривень, (рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 28.12.2018 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №CSR0GA0000000129 від 02.04.2008 року в розмірі 85266, 55 грн., зміненим частково постановою Апеляційного суду Черкаської області від 02.04.2019 року загальна сума до стягнення складала 65600,78 гривень), які зараховані на автоматичне погашення простроченої заборгованості (квитанція WFRM202209011032857691 від 01.09.2022 року) де отримувачем вказаних коштів є ОСОБА_2 .

Такі дії відповідача АТ «ПриватБанк» є протиправними та такими, що порушують права позивача ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг, внаслідок яких відповідач отримав грошові кошти без достатньої правової підстави, а тому повинен їх повернути, тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано суду жодного належного та достатнього доказу на підтвердження заподіяння АТ КБ «Приватбанк» своїми діями, які полягли у списанні коштів з її рахунку моральної шкоди, а тому дана вимога є не обґрунтованою та до задоволення не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Істамова І.В. оскаржила його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі просила скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27.09.2023 року та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що із вказаним рішенням відповідач не згодний, вважає, що воно є необґрунтованим, таким, що винесено внаслідок неповного з`ясування обставин справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Як зазначалось в суді першої інстанції, та повторно наголошує на своїй позиції в суді апеляційної інстанції.

Згідно Анкети-заяви № б/н позичальника від 15.06.2022 року між позивачем та Банком був укладений Договір про надання банківських послуг, про що і не заперечує позивач в позовній заяві.

Відповідно до умов укладеного договору, договір складався із заяви позичальника, пам`ятки клієнта, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою, а також тарифів.

Під час підписання кредитного договору Позичальнику були роз`яснені його умови та не існувало ніяких інших умов, які б примусили її прийняти ці пропозиції на вкрай невигідних для себе умовах. Тобто, своїм підписом на кредитному договорі Позивач підтвердила наявність домовленостей між Банком та Позичальником.

Таким чином, договір укладений з дієздатною особою, у спосіб і у формі, що не суперечать чинному законодавству. В договорі передбачені всі права та обов`язки сторін, умови щодо його виконання, а також умови його припинення. Отже підстав для задоволення позову немає.

Щодо договірного списання коштів Банком, то ОСОБА_1 , підписавши заяву про відкриття Поточного рахунку та приєднання до Умов та Правил надання послуги, тим самим уклала з відповідачем договір, який відповідно до ст.634 ЦК є договором приєднання.

Відповідно до Умов і правил Банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості Клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких Клієнт є поручителем, а також будь-який іншій заборгованості, яка виникла у Клієнта, зважаючи невиконаних зобов`язань перед Банком. Відповідачка не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до Умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за Договором, який наданий представником позивача, таким чином відповідачка у порушення умов кредитного договору зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала.

Також, важливим аспектом є договір поруки, про який зазначає позивач, від 19.08.2013 року, а саме відповідно до п.8 поручитель доручає кредитору списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту або у валюті, відмінній від валюти Кредиту, при наявності на них необхідної суми грошових коштів, не наданих в кредит, в межах сум, що підлягають сплаті кредитору за цим Договором, при настанні строків платежів згідно п.6. цього договору (здійснювати договірне списання). Списання грошових коштів здійснюється у відповідності до встановленого законодавством порядку.

Отже, списання грошових коштів, з рахунку є договірним списанням коштів в рахунок погашення заборгованості, яка обліковується за Позивачем у Банку. Разом з тим, порушень з боку Приватбанку не допущено, адже АТ КБ «Приватбанк» діяв згідно з нормами чинного законодавства України, а також у рамках договірних відносин з клієнтом.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то суд першої інстанції помилково стягнув вказані витрати, оскільки в матеріалах справи відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та розрахунку витрат із зазначенням витраченого часу. Більш того, рішення суду також не містять інформації щодо правової допомоги, відсутні будь-які обґрунтування.

Таким чином, суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення.

Відзиви на апеляційну скаргу.

У відзиві, який надійшов до суду від представника ОСОБА_1 адвоката Мартинюк М.Р., зазначено, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними, а інформація викладена в скарзі не відповідає фактичним обставинам.

Апелянт зазначає, що позивач своїм підписом на кредитному договорі підтвердила наявність домовленості між Банком та позичальником. Позивач в письмовій формі була ознайомлена з тарифами банку, а також з умовами кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна».

Проте, адвокат звертає увагу суду на те, що жодного кредитного договору між позивачем та Банком укладено не було.

Єдиний документ, який було підписано позивачем це Анкета-заява з метою отримання картки без встановлення на ній кредитного ліміту.

Також не зрозуміло твердження апелянта, що підстав для задоволення зустрічного позову немає, оскільки зустрічний позов АТ КБ «Приватбанк» не заявляв.

Стосовно договору поруки на який посилається відповідач, є рішення суду та відкрите виконавче провадження. Списання грошових коштів відбулося в обхід виконавчого провадження, сума значно перевищує ту, яка зазначена в рішенні суду. Крім того виконавче провадження № 60646097 завершене, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу. Апелянт зазначає, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак із матеріалів справи слідує, що Банком не заявлялось клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а відтак вимога відмовити у задоволенні стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в апеляційному суді не підлягає задоволенню.

В зв`язку з вищевикладеним просить апеляційний суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк», а рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27.09.2023 року залишити без змін.

Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №CSR0GA0000000129, згідно якого ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язувався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 67 300, 00 грн. на термін до 02.04.2018 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором №CSR0GA0000000129, між ПАТ КБ «Приватбанк» та поручителем ОСОБА_3 був укладений договір поруки. Позичальник ОСОБА_2 неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.

ПАТ КБ «Приватбанк», скориставшись своїм законним правом, звернулося до Городищенського районного суду Черкаської області з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та з ОСОБА_1 та рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 28.12.2018 року у справі № 691/1085/16-ц було задоволено вимоги позивача та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №CSR0GA0000000129 від 02.04.2008 року в розмірі 85266, 55 грн.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 02.04.2019 року було частково змінено вищезазначене рішення, скасовано його в частині стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості по комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором №CSR0GA0000000129 від 02.04.2008 року. Загальна сума до стягнення за рішенням суду складала 65600,78 грн.

Відповідно до відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області, станом на 06.10.2022 року залишок заборгованості по виконавчому провадженню, відкритому на підставі вищевказаного рішення суду становила 57578, 43 грн., включаючи витрати на виконавчий збір.

15.06.2022 року, ОСОБА_1 , шляхом підписання заяви про відкриття Поточного рахунку та приєднання до Умов та Правил надання послуги «Картка для виплат» отримала у відділенні АТ КБ «Приватбанк» картку без встановленого кредитного ліміту 4149499991201854 для отримання цільових виплат на рахунок IBAN НОМЕР_2 .

01.09.2022 року ОСОБА_1 отримала від Черкаського обласного Територіального Центру Комплектування та Соціальної Підтримки грошові кошти (заробітну плату) у розмірі 225142,11 грн. зниклого безвісти чоловіка під час виконання бойового завдання в м. Сєвєродонецьк, Луганської області (підтверджується довідкою від Черкаського районного ТЦК СП та «скріншотом» СМС-повідомлення з телефону позивача).

01.09.2022 року АТ КБ «Приватбанк» одноособово, згідно квитанції WFRM202209011032857691 від 01.09.2022 року стягнув з вказаного карткового рахунку ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 82934,80 грн. на автоматичне погашення простроченої заборгованості де отримувачем зазначених коштів вказаний ОСОБА_2 , даний факт підтверджується дублікатом чеку АТ КБ «Приватбанк» TS206266 від 07.12.2022 року.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду повністю відповідає.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідност. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підставою звернення до суду став факт самовільного списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 , що призначений для отримання цільових виплат.

В судовому засіданні, апелянт зазначив, що автоматичне списання грошових коштів з рахунку позивача було здійснене у погашення заборгованості за кредитним договором укладеним з ОСОБА_2 02.04.2008 року та договором поруки, укладеним позивачем з відповідачем 19.08.2013 року у забезпечення вказаного договору кредиту.

При цьому, в супереч рішенню суду, яким заборгованість за кредитним договором ОСОБА_2 перед АТ КБ «Приватбанк» була визначена у розмірі 65600,78 грн., а станом на час автоматичного списання складала 57578, 43 грн., Банк списав з рахунку позивача самостійно розраховану заборгованість у сумі 82934,80 грн.

Крім того, апелянт щодо правомірності своїх дій по списанню коштів послався на договір поруки, укладений позивачем з Банком 13.08.2013 року, згідно умов якого кредитору було надано право списувати грошові кошти з рахунків позивача в межах сум, що підлягають сплаті кредитору за договором кредиту в разі їх несплати у встановлені строки позичальником.

Апеляційним судомвстановлено,що ПАТ КБ «Приватбанк», вже скористався своїм правом вимагати повернення всієї суми кредиту ще в 2018 році, в результаті чого рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 28.12.2018 року у справі № 691/1085/16-ц було задоволено вимоги позивача та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №CSR0GA0000000129 від 02.04.2008 року в розмірі 85266, 55 грн.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 02.04.2019 року було частково змінено вищезазначене рішення і загальна сума до стягнення за рішенням суду складала 65600,78 грн.

Отже, на час списання коштів з рахунку позивача у сумі 82934,80 грн., судовими рішеннями вже було встановлено заборгованість за вказаним договором в кінцевій сумі 65600,78 грн., а станом на час автоматичного списання, згідно інформації Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області, залишок заборгованості по виконавчому провадженню, відкритому на підставі вищевказаних рішень суду становив 57578, 43 грн., включаючи витрати на виконавчий збір.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з ухваленням судових рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором №CSR0GA0000000129 від 02.04.2008 року та відкриттям виконавчого провадження, нараховувати заборгованість та проводити списання коштів з рахунку позивача відповідно до умов цього договору та договору поруки, правових підстав у відповідача, не було, оскільки це привело б до подвійного стягнення суми заборгованості.

Аналогічна правовапозиція викладенау постанові ВП ВС від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12.

Права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України.

З моменту розірвання кредитного договору в позичальника залишається обов`язок повернути кредитодавцеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України (дана правова позиція висловлена ВП ВС у постанові від 13.06.2018 року у справі № 548/981/15-ц).

Крім того, ВП ВС у своїй постанові від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц вказала, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а є підставою виникнення права на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Щодо посилань апелянта про те, що підписана позивачем Анкета-заява 15.06.2022року та ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті Банка, де передбачено«договірне списання»грошових коштівз рахунківклієнта, позивач була проінформована та ознайомлена з відповідним розділом є безпідставним.

Заперечуючи проти позову, банк посилався на те, щозгідно з умовами, укладеного між позивачкою та банком договору банківського обслуговування 19.05.2011, а саме відповідно до п. 1.1.3.1.6, 1.1.3.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг, Банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб за кредитами, в яких клієнт є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості, яка виникла у клієнта (у тому числі який є працівником Банку, який заподіяв йому шкоду) через невиконані зобов`язання перед Банком.

Також, відповідно до п. 2.1.1.3.5 Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт доручає Банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків Клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, у межах сум, що підлягають сплаті Банку за цим Договором, при настанні термінів платежів, списання грошових коштів з рахунків Клієнта, у разі настання термінів платежів по інших договорах Клієнта в розмірах, визначених цими договорами, а також списання грошових коштів Клієнта, у межах сум, що підлягають сплаті банку за зобов`язаннями третіх осіб, де Клієнт є заставодавцем, якщо грошові кошти клієнта, майнові права на які знаходилися в заставі за зобов`язаннями третіх осіб, були зараховані на рахунок клієнта (договірне списання).

Однак, матеріали справи не містять договору банківського обслуговування від 15.06.2022 року, наякий посилається банк,а також доказів того, що позивачка була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, та їх пунктами, на підставі якихбанк автоматично перерахував грошові кошти на погашення заборгованості за кредитним договором.

Також матеріали справи не містять підтверджень тієї обставини, що саме цей витяг з Умов та Правил розуміла позивачка, ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку 15.06.2022 року, а також те, що вказані документи намомент виникнення спірних правовідносин взагалі містили вказані умови.

При апеляційному перегляді справи банком таких доказів також надано не було.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2022 року АТ КБ «Приватбанк», згідно квитанції WFRM202209011032857691 від 01.09.2022 року стягнув з карткового рахунку ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 82934,80 грн., вказавши, що це автоматичне погашення простроченої заборгованості, проте отримувачем зазначених коштів вказаний ОСОБА_2 (а.с.47).

Частиною першою статті 1066ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Відповідно до частини третьої статті 1066ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені статтею 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із пунктом 37.2статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновкупро порушення банком вимог закону щодо здійснення операцій зі списання грошових коштів на погашення заборгованості без згоди клієнта. Суду не надано Банком жодного доказу щодо правомірності такої банківської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що банк не мав обґрунтованих законних підстав для примусового списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , оскільки Банком не було наведено передбачених законом підстав, щодо списання грошових коштів, у розмірі 82934,80 грн., які зараховані на автоматичне погашення простроченої заборгованості (квитанція WFRM202209011032857691 від 01.09.2022 року) де отримувачем вказаних коштів є ОСОБА_2 .

Такі дії відповідача АТКБ «Приватбанк» є протиправними та такими, що порушують права позивача ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг, внаслідок яких відповідач отримав грошові кошти без достатньої правової підстави, а тому повинен їх повернути.

Що стосується стягнення моральної шкоди.

Згідноз положеннямист.23ЦК України,особа маєправо навідшкодування моральноїшкоди,завданої внаслідокпорушення їїправ.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п.5 цієї постанови визначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають наступні обставини: чи підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.

Згідно з п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що позивачем не надано суду жодного належного та достатнього доказу на підтвердження заподіяння АТКБ «Приватбанк» своїми діями, які полягали у списанні коштів з її рахунку моральної шкоди, тому заявлена позовна вимога є необґрунтованою.

Щодо судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннямистатті 59Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зістаттею 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач та її представник просили стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 5000 грн. - за надання правничої допомоги, як доказ надано копії договору про надання адвокатських послуг № 12/1 від 08.12.2022 року, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Мартинюк М.Р., додатку № 12/1 від 08.12.2022 року до договору про надання адвокатських послуг та квитанції № 0.0.2798177668.1 від 29.12.2022 року про перерахування ОСОБА_1 адвокату Мартинюк М.Р. суми в розмірі 5000 гривень 00 копійок.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьоїстатті 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостоюстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) Велика Палата Верховного Суду та у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474св18), від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування цих витрат.

У постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18 Верховний Суд дійшов висновку, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Водночас, у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки викладені також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Надаючи оцінку доказам у справі, суд апеляційної інстанції враховує позицію Великої Палати ВС висловлену у справі № 904/4507/18, де зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата) підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VІ).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18».

Колегія суддів приходить до переконання, що стягнення суми коштів у заявленому представником позивача розміру за надану правничу допомогу є обґрунтованим, враховуючи складність справи, час, затрачений адвокатом на надання допомоги, підготовку процесуальних документів. Такий розмір винагороди є співрозмірним із складністю справи, що випливає із даних правовідносин.

При подачі відзиву на апеляційну скаргу представника АТКБ «Приватбанк» - адвоката Істамової І.В. рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2023 року представник позивача адвокат Мартинюк М.Р. заявила клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн.

На підтвердження своїх вимог на дала суду: Ордер на надання правничої (правової) допомоги від 30.11.2023 року; копію договору про надання адвокатських послуг № 12/1 від 24.11.2023 року, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Мартинюк М.Р., Акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги № 12/1 від 30.11.2023 року та платіжну інструкцію № 0.0.3333380011.1 від 30.11.2023 року про перерахування ОСОБА_1 адвокату Мартинюк М.Р. суми в розмірі 4000, 00 грн.

Колегія суддів приходить до висновку, що надані представником позивача документи є належними, тому заявлені витрати на правничу допомогу позивача у сумі 4000,00 грн., підлягають до задоволення.

У відповідностіст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представника АТКБ «Приватбанк» - адвоката Істамової І.В. на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2023 року, судові витрати слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Істамової Ірини Володимирівни - залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2023 року у справі - залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000, 00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 21 лютого 2024 року.

Головуючий В.Г. Бородійчук

Судді Л.І. Василенко

О.В. Карпенко