Постанова

від 21.02.2024 по справі 200/8346/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 200/8346/21

касаційне провадження № К/990/25790/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року (головуючий суддя - Абдукадирова К.Е.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Геращенко І.В.; судді - Казначеєв Е.Г., Міронова Г.М.)

у справі № 200/8346/21

за позовом Приватного акціонерного товариства «Великоанадольський вогнетривкий комбінат»

до Головного управління ДПС у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року Приватне акціонерне товариство «Великоанадольський вогнетривкий комбінат» (далі - ПрАТ «Великоанадольський вогнетривкий комбінат»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2021 року № 00066270719.

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 22 вересня 2021 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2022 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у Донецькій області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій.

Верховний Суд ухвалою від 23 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Донецькій області.

29 листопада 2022 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

07 лютого 2023 року контролюючим органом заявлено клопотання, в якому він просить закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а тому, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори за позовами боржника до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підвідомчі господарському суду у справі про банкрутство цього боржника.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Великоанадольський вогнетривкий комбінат» за період з 01 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року та за період з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками: за період - вересень 2019 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «СТАРТРАНС» на суму ризикового податкового кредиту 1008,42 тис. грн; за період - жовтень 2019 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «САЙЛЕНС-ОЙЛ-ТРЕЙДІНГ» на суму ризикового податкового кредиту 1523,72 тис. грн; за період - листопад 2019 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «САЙЛЕНС-ОЙЛ-ТРЕЙДІНГ» на суму ризикового податкового кредиту 800,58 тис. грн, Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРРЕН-БІЛД» на суму ризикового податкового кредиту 161,00 тис. грн; за період - грудень 2019 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРРЕН-БІЛД» на суму ризикового податкового кредиту 1855,29 тис. грн; за період - березень 2020 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФРС ТРЕЙД» на суму ризикового податкового кредиту 161,00 тис. грн, за результатами якої складено акт від 11 травня 2021 року № 4897/05-99-07-19/00191721.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85, підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛК «СТАРТРАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «САЙЛЕНС-ОЙЛ-ТРЕЙДІНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРРЕН-БІЛД» з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведених господарських операцій.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДПС у Донецькій області посилалося на відсутність у контрагентів платника в достатній кількості трудових ресурсів, основних та виробничих засобів, необхідних для виконання спірних поставок, а також непідтвердження придбання товарно-матеріальних цінностей по ланцюгам постачання.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2021 року № 00066270719, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 5349003,00 грн за основним платежем та 1337250,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі Суд зазначає, що питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, положення абзацу другого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

У практиці Європейського суду з прав людини проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме «принцип правової впевненості», «легітимні сподівання» та «правовий пуризм».

Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», зава № 8269/02, пункт 38).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому Європейський суд з прав людини установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.

Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.

Вищенаведені положення свідчать про те, що недотримання державою вимоги частини першої статті 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи «судом, встановленим законом», не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду.

Таким чином, якщо держава запроваджує спеціалізовану судову систему, то недоліки цієї системи, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталою судовою практикою, не повинні мати негативних наслідків для особи.

Відтак, скасування судового рішення з мотивів порушення юрисдикції всупереч волі особи, яка була учасником провадження, не забезпечує право людини на справедливий суд.

Згодом такий підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Таким чином, підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з її непідсудністю адміністративним судам та скасування судових рішень, прийнятих відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил та їх тлумачення, з мотивів порушення підсудності, суд касаційної інстанції не вбачає і доходить висновку про необхідність розгляду касаційної скарги по суті.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, і спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а також господарський характер понесених за ними витрат.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення ПрАТ «Великоанадольський вогнетривкий комбінат» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Доводи відповідача про відсутність у постачальників платника достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів для виконання оспорюваних поставок, а також непідтвердження придбання товарно-матеріальних цінностей по ланцюгам постачання цілком об`єктивно відхилено судами, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо відповідних осіб та дослідження первинних документів.

Таким чином, висновок судових інстанцій про необ`єктивність твердження відповідача щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у Донецькій області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Донецькій області про закриття провадження у справі.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

І. Я. Олендер