Постанова

від 21.02.2024 по справі 500/1254/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 500/1254/23

адміністративне провадження № К/990/35344/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №500/1254/23

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 9 травня 2023 року (головуючий суддя: Мандзій О.П.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2023 року (головуючий суддя: Запотічний І.І., судді: Глушко І.В., Довга О.І.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління державної міграційної служби України в Тернопільській області, у якому просила суд:

визнати протиправними дії Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області, які полягають у відмові надати дозвіл на імміграцію на Україну та скасувати рішення від 2 березня 2023 року №6115430008552/3 «Про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну», виданого Заліщицьким сектором УДМС України в Тернопільській області.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що оскільки вона не вчиняла жодних протиправних дій на території України або на території інших держав з метою створення загрози національній безпеці України, громадському порядку в Україні, а також жодним чином не порушувала прав та законних інтересів громадян України, тож законних підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну у відповідача не було.

На переконання позивачки, відповідачем не виконано вимоги пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі - «Порядок №1983») та прийнято протиправне рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію за відсутності на те правових підстав, передбачених Законом України «Про імміграцію».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 9 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в основу оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень був покладений лист УСБУ в Тернопільській області стосовно того, що надання дозволу іноземцю на постійне проживання в Україні суперечить національній безпеці та національним інтересам України. Таку інформацію було кваліфіковано за пунктом 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», як іншу підставу для відмову у наданні дозволу на імміграцію.

Одночасно, суд зауважив, що не може надати правової оцінки самій інформації, яка була покладена у підставу оскаржуваного рішення, оскільки орган, якій її надав - УСБУ у Тернопільській області, не є відповідачем у справі та вимога щодо оскарження дій цього органу стосовно надання вказаної інформації як такої, що не відповідає дійсності, позивачкою заявлена не була.

За таких умов суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанції, позивачка подала касаційну скаргу на них.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 9 травня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2023 року, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржниця у касаційній скарзі покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Порушення норм матеріального права скаржниця вбачає у вирішенні цієї справи судами попередніх інстанцій без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №820/1560/17 і від 21 листопада 2019 року у справі №826/16079/18.

Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить Суд відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Петровськ, Саратовської області, є громадянкою Російської Федерації.

З 30 серпня 2016 року позивачка перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем міста Заліщики, Заліщицького району, Тернопільської області, громадянином України, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Позивачка 20 січня 2022 року звернулась із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.

За наслідками поданої позивачкою заяви про надання дозволу на імміграцію відповідачем була проведена перевірка, з якої встановлено наступне.

Відповідно до довідки ГУНП в Тернопільській області від 3 лютого 2022 року №282/6/01-22 інформація згідно обліків ITC ІППН України на громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня.

Відповідно до листа Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 7 лютого 2022 року № 91-1640/0/18-22 інформація стосовно ОСОБА_1 у базі даних осіб, яким на підставі закону органами охорони державного кордону заборонено в`їзд в Україну, відсутня.

Згідно із вимогою УІАП ГУНП у Тернопільській області від 23 лютого 2022 року №15/6115.1-22, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 раніше не судима.

Листом ГУНП в Тернопільській області від 21 грудня 2022 року №4500/6103-22 стверджується, що згідно обліків ІКС ІПНП України щодо притягнення до адміністративної відповідальності громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 інформація відсутня.

Як слідує із листа Державної прикордонної служби України від 20 грудня 2022 року №91- 7621/0/18-22 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформація у базі даних осіб, яким на підставі закону органами охорони державного кордону заборонено в`їзд в Україну, відсутня.

Вимогою УІАП ГУНП від 19 грудня 2022 року стверджується, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 раніше не судима.

Як видно із листа УСБУ в Тернопільській області від 20 грудня 2022 року №13/2-15, з огляду на приписи Закону України «Про національну безпеку України» та у зв`язку із військовою агресією Російської Федерацією проти України, надання дозволу на постійне проживання в Україні громадянці РФ ОСОБА_1 , не рекомендується.

У листі УСБУ в Тернопільській області від 17 лютого 2023 року №13/2-15 стверджується, що відповідно до Закону України «Про національну безпеку України» та за результатами перевірки громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надання дозволу на постійне проживання в Україні зазначеній іноземці суперечить національній безпеці та національним інтересам України.

На підставі встановлених обставин головним спеціалістом Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області 2 березня 2023 року затверджено висновок про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 .

Згідно із Висновком ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну у зв`язку із тим, що надання дозволу на постійне проживання в Україні позивачці суперечить національній безпеці та національним інтересам України.

Відповідачем 2 березня 2023 року прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні, яке видане громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за змістом якого позивачці відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну з покликанням на приписи пункт 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 1 Закону України «Про імміграцію» визначає, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Стаття 4 вказаного Закону визначає, що дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.

Квота імміграції може бути встановлена для таких категорій іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України, подружжя таких осіб, їхні діти, які не досягли 18 років, - у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) чоловік (дружина) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його діти, які не досягли 18 років, та його непрацездатні батьки, які вважаються членами сім`ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження;

8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

9) особи, які прослужили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України три і більше років;

10) особи, які служили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (незалежно від строку військової служби) і були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби;

11) особи, зазначені в частинах четвертій - дванадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за умови безперервного проживання на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом останніх п`яти років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України);

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України;

6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.

Стаття 10 цього Закону визначає підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Згідно із пунктом 9 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджено постановою КМУ від 26 грудня 2002 року №1983, МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію"; до встановлення відомостей, що можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону України "Про імміграцію".

Також, пунктом 14 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно із ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що в основу прийняття оскаржуваного у цій справі рішення був покладений лист УСБУ в Тернопільській області від 17 лютого 2023 року №13/2-15, у якому стверджується, що відповідно до Закону України «Про національну безпеку України» та за результатами перевірки громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надання дозволу на постійне проживання в Україні зазначеній іноземці суперечить національній безпеці та національним інтересам України.

В той же час, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог обмежився загальним посиланням як на лист УСБУ в Тернопільській області від 20 грудня 2022 року №13/2-15, з якого надання дозволу на постійне проживання в Україні громадянці РФ ОСОБА_1 , не рекомендується, а також на лист УСБУ в Тернопільській області від 17 лютого 2023 року №13/2-15, відповідно до якого надання дозволу на постійне проживання в Україні зазначеній іноземці суперечить національній безпеці та національним інтересам України. На думку судів обох інстанцій, інформація, викладена у цих листах містила достатні підстави для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Тобто, саме на Службу безпеки України, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов`язок, в тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України. Тим більше в умовах воєнного стану.

Одночасно, Суд зауважує, що оскільки лист Служби безпеки України, наданий в межах своєї компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом ДМС як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально).

Для цього законодавець у пункті 14 Порядку №1983 передбачив, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Тобто, Порядок №1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Колегія суддів погоджується з тим, що вказана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді відмови у наданні дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.

Проте, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не надавали оцінку тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, не перевірили чи досліджувалися відповідачем будь-які інші документи чи докази, окрім листів СБУ. Натомість, суди обмежилися лише констатацією факту наявності цієї інформації, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення.

До того ж, не варто залишати поза увагою й те, що позивачка одружена, а тому відмова у наданні їй дозволу на імміграцію становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

У такому випадку судам попередніх інстанцій необхідно було оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин такий захід як відмова у наданні позивачці дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті, або навпаки, є «невиправдано суворим».

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

Подібний підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року в справі №480/296/19, а також у схожих правовідносинах у постанові від 14 лютого 2024 року у справі №260/5694/22.

Водночас, у цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, обмежився загальним посиланням на листи СБУ та викладену в них інформацію.

Судами попередніх інстанцій так і залишилися не встановленими обставини, які відповідно до статті 10 Закону є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Одночасно, варто зауважити, що лише покликання на пункт 6 статті 10 цього Закону, а саме: в інших випадках, передбачених законами України, не розкриває взаємозв`язку між діями позивачки і наслідком у виді відмови у наданні дозволу на імміграцію. Судами також не зазначено, яким саме нормативно-правовим актом та якою нормою визначено випадок, який стосується саме позивачки, як підстава у прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення.

Порушення судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи не дозволяє Верховному Суду, який є судом права і не має права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, перевірити правильність застосування судами норм матеріального права та пересвідчитися у правильності їхніх висновків.

Критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС України означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Колегія суддів Верховного Суду констатує, що оскаржувані судові рішення не відповідають указаному критерію.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Тож ураховуючи приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права, а також прийняти рішення та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 9 травня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2023 року скасувати, а справу №500/1254/23 направити на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

………………….

………………….

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду