Рішення

від 23.04.2024 по справі 500/1254/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1254/23

23 квітня 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області (далі - УДМС України в Тернопільській області, відповідач), у якому просила визнати протиправними дії Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області, які полягають у відмові надати дозвіл на імміграцію на Україну, та скасувати рішення від 02.03.2023 №6115430008552/3 Про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну, видане Заліщицьким сектором УДМС України в Тернопільській області.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є громадянкою російської федерації, з 2016 року перебуває у шлюбі з громадянином України, у період з 11.11.2021 по 11.11.2022 прибула на України з метою відпочинку та відвідування знайомих. 06.04.2022 звернулася до Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області з заявою про надання дозволу на імміграцію, за результатами розгляду якої прийняте оскаржуване рішення.

Вказує, що вона не вчиняла жодних протиправних дій на території України або на території інших держав з метою створення загрози національній безпеці України, громадському порядку в Україні, а також жодним чином не порушувала прав та законних інтересів громадян України, а тому законних підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну у відповідача не було.

Вважає, що відповідачем не виконано вимоги пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі Порядок №1983), та прийнято протиправне рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію за відсутності на те правових підстав, передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-ІІІ (далі Закон № 2491-ІІІ).

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на листи Управління Служби безпеки України в Тернопільській області, зі змісту яких вбачалося, що відповідно до Закону України Про національну безпеку України та за результатами перевірки громадянки російської федерації ОСОБА_1 надання дозволу на постійне місце проживання в Україні зазначеній іноземці суперечить національній безпеці та національним інтересам України. З огляду на це Заліщицьким сектором УДМС України в Тернопільській області прийнято рішення від 02.03.2023 № 61154300018552/3, яким відмовлено позивачці у наданні дозволу на імміграцію.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023, відмовлено в позові ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Верховного Суду від 21.02.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023 скасовано, а справу №500/1254/23 направлено на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 прийнято справу до провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, призначено судове засідання; встановлено сторонам строк для подання до суду письмових пояснень разом із доказами щодо правової позиції у справі з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.02.2024 (а.с.208).

Відповідачем подано до суду додаткові пояснення, які за своїм змістом ідентичні відзиву на позовну заяву (а.с.220-223).

Також відповідачем подано клопотання про залучення до участі справі Управління Служби безпеки України в Тернопільській області як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (а.с.230-231).

У судовому засіданні 11.04.2024 поставлено на обговорення та вирішення заявленого відповідачем клопотання про залучення третьої особи. Заслухавши думку позивачки, керуючись статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника Управління УДМС про залучення до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління Служби безпеки України в Тернопільській області, з огляду на те, що представник відповідача не обґрунтував, а суд не встановив яким чином рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки Управління Служби безпеки України в Тернопільській області.

У судовому засіданні 11.04.2024 позивачка підтримали позовні вимоги з підстав, зазначених у заявах по суті справи, просила позовні вимоги задовольнити повністю.

У судовому засіданні 11.04.2024 представник відповідача заперечила проти позову з підстав, викладених у заявах по суті справи, додаткових письмових поясненнях, просила в позові відмовити.

У судовому засіданні оголошено перерву до 23.04.2024.

Позивачкою подані до суду письмові заперечення на додаткові пояснення відповідача, вважає, що доводи відповідача не спростовують висновків суду касаційної інстанції.

Учасники справи до судового засідання 23.04.2024 подали до суду заяви про продовження розгляду справи за їх відсутності, а тому суд продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Петровськ Саратовської області, є громадянкою російської федерації (а.с.45, 46).

Позивачка з 30.08.2016 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем міста Заліщики Заліщицького району Тернопільської області, громадянином України, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.47).

20.01.2022 позивачка звернулася до Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, до якої додала ряд документів, серед яких копія паспорта громадянина російської федерації, копія свідоцтва про шлюб (а.с.43-47).

Після отримання заяви Заліщицьким сектором УДМС України в Тернопільській області проводилася перевірка заявниці шляхом направлення запитів до відповідних контролюючих та правоохоронних органів, за результати отриманих відповідей встановлено таке.

Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 03.02.2022 № 282/6/01-22 інформація згідно обліків ІТС ІПНП України на громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня (а.с.51).

Згідно з листами Державної прикордонної служби України від 07.02.2022 № 91-1640/0/18-22 та від 20.12.2022 № 91-7621/0/18-22 інформація стосовно ОСОБА_1 у базі даних осіб, яким на підставі закону органами охорони державного кордону заборонено в`їзд в Україну, відсутня (а.с.53, 61).

За інформацією Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Тернопільській області станом на 02.02.2022 та 20.12.2022 ОСОБА_1 раніше не судима (а.с.55, 63).

Також відсутня інформація про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності, про що свідчить лист Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 21.12.2022 № 4500/6103-22 (а.с.59).

У листах Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 20.12.2022 № 13/2-15 та від 17.02.2023 № 13/2-15 з посиланням на Закон України Про національну безпеку України та на стан військової агресії російської федерацією проти України вказано, що надання дозволу на постійне проживання в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 не рекомендується (а.с.65, 67).

У подальшому головним спеціалістом Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області 02.03.2023 затверджено висновок про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 мотивований тим, що надання дозволу на постійне проживання в Україні позивачці суперечить національній безпеці та національним інтересам України (а.с.68).

Одночасно 02.03.2023 в.о.начальника Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області прийнято рішення № 6115430008552/3 Про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну, яким відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» (а.с.69).

Позивачка не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи його протиправним, звернулася до суду.

У цій справі при перегляді у суді касаційної інстанції судових рішень, якими в позові ОСОБА_1 було відмовлено, Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 зазначив про таке:

«Судами попередніх інстанцій було встановлено, що в основу прийняття оскаржуваного у цій справі рішення був покладений лист УСБУ в Тернопільській області від 17 лютого 2023 року №13/2-15, у якому стверджується, що відповідно до Закону України Про національну безпеку України та за результатами перевірки громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надання дозволу на постійне проживання в Україні зазначеній іноземці суперечить національній безпеці та національним інтересам України.

В той же час, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обмежився загальним посиланням як на лист УСБУ в Тернопільській області від 20 грудня 2022 року №13/2-15, з якого надання дозволу на постійне проживання в Україні громадянці РФ ОСОБА_1 не рекомендується, а також на лист УСБУ в Тернопільській області від 17 лютого 2023 року №13/2-15, відповідно до якого надання дозволу на постійне проживання в Україні зазначеній іноземці суперечить національній безпеці та національним інтересам України. На думку судів обох інстанцій, інформація, викладена у цих листах, містила достатні підстави для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

.

Одночасно, Суд зауважує, що оскільки лист Служби безпеки України, наданий в межах своєї компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом ДМС як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки в адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Для цього законодавець у пункті 14 Порядку №1983 передбачив, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Тобто, Порядок №1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Колегія суддів погоджується з тим, що вказана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді відмови у наданні дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.

Проте, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не надавали оцінку тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, не перевірили чи досліджувалися відповідачем будь-які інші документи чи докази, окрім листів СБУ. Натомість, суди обмежилися лише констатацією факту наявності цієї інформації, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення.

.

Судами попередніх інстанцій так і залишилися не встановленими обставини, які відповідно до статті 10 Закону є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Одночасно, варто зауважити, що лише покликання на пункт 6 статті 10 цього Закону, а саме: в інших випадках, передбачених законами України, не розкриває взаємозв`язку між діями позивачки і наслідком у виді відмови у наданні дозволу на імміграцію. Судами також не зазначено, яким саме нормативно-правовим актом та якою нормою визначено випадок, який стосується саме позивачки, як підстава у прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення».

Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, судом надається правова оцінка оскаржуваних дій та рішення на відповідність критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, та враховуються такі нормативно-правові акти, що регламентують спірні правовідносини.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 07.06.2001.

Стаття 1 цього Закону визначає, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Стаття 4 Закону № 2491-ІІІ визначає, що дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.

Квота імміграції може бути встановлена для таких категорій іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України, подружжя таких осіб, їхні діти, які не досягли 18 років, - у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) чоловік (дружина) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його діти, які не досягли 18 років, та його непрацездатні батьки, які вважаються членами сім`ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження;

8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

9) особи, які прослужили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України три і більше років;

10) особи, які служили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (незалежно від строку військової служби) і були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби;

11) особи, зазначені в частинах четвертій - дванадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за умови безперервного проживання на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом останніх п`яти років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України);

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України;

6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.

Стаття 10 Закону № 2491-ІІІ визначає підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначають норми Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом 9 Порядку №1983, МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію"; до встановлення відомостей, що можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону України "Про імміграцію".

Пунктом 14 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Аналіз положень Порядку №1983 в цілому дає можливість зробити висновок про те, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію реалізується шляхом всебічної перевірки документів, під час якої можуть бути затребувані інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявника чи інших осіб.

У цій справі судом встановлено, що єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 02.03.2023 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 була інформація, отримана з Управління Служби безпеки України в Тернопільській області, викладена у листі від 20.12.2022 за № 13/2-15 та повторно у листі від 17.02.2023 за № 13/2-15, про те, що у відповідності до Закону України «Про національну безпеку України» надання дозволу на постійне проживання в Україні заявниці суперечить національній безпеці та національним інтересам України, що на переконання Заліщицького сектору УДМС у Тернопільській області є підставою в розумінні пункт 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 .

При цьому необхідно зазначити, що висновок Заліщицького сектору УДМС у Тернопільській області від 02.03.2023 містить посилання на те, що Управління Служби безпеки України в Тернопільській області не рекомендує надавати дозвіл на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 , а рішення від 02.03.2023 №6115430008552/3 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні громадянину, яке є предметом оскарження у цій справі, містить лише посилання на підставу відмови - пункт 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» (а.с.68-69).

Як вже зазначив вище суд, пунктом 6 частини першої статті 10 Закону № 2491-ІІІ передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України.

Оскаржуване рішення від 02.03.2023 №6115430008552/3 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні не містить зазначення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує підстави для ненадання дозволу на імміграцію. У відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях відповідач також не вказав на норму такого іншого закону, що свідчить про те, що відповідачем, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, у цьому рішенні не зазначені фактичні обставини, які стали підставою для прийняття ним рішення про відмову позивачці в наданні дозволу на імміграцію, який передбачений законом України як підстава для відмови у наданні дозволу на імміграцію, тоді як будь-які правозастосовні рішення мають вважатися законними лише тоді, коли вони в належний спосіб обґрунтовані та мотивовані.

Таке питання суд поставив представнику відповідача у судовому засіданні 11.04.2024, у відповідь на яке представник Управління УДМС вказала на статтю 1 Закону України «Про національну безпеку України». Такі пояснення суд оцінює критично, позаяк стаття 1 цього Закону дає визначення термінів, наведені в Законі України «Про національну безпеку України» та не містить підстав для ненадання дозволу на імміграцію.

Також, виконуючи вказівки Верховного Суду у цій справі, суд при новому розгляді справи з`ясовував в учасників справи такі питання: чи збирав орган УДМС додаткову інформацію та аналізував зібрану на предмет тривалості проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи; чи запрошував для надання пояснень, проведення співбесіди заявницю, її чоловіка та інших близьких їй осіб; чи вивчав та аналізував спосіб життя заявниці та її поведінку; чи встановив відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення конкретні факти, обставини, з якими закон пов`язує підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Як вбачається зі змісту заяв сторін по суті справи та наданих пояснень у судовому засідання, Заліщицький сектор УДМС у Тернопільській області обмежився лише спілкуванням з заявницею при отриманні заяви 20.01.2022 та перевірки правильності внесення до неї відомостей, наданням відповідних запитів до контролюючих та правоохоронних органів, визначених у Порядку №1983 та отриманням від них відповідей. Оскільки заява ОСОБА_1 розглядалася більше року (надання адміністративної послуги тимчасово було зупинено), то такі запити направлялися двічі, а то й тричі.

Додаткової інформації орган УДМС не з`ясовував, не досліджував, заявницю для надання пояснень не запрошував, що може свідчити про необґрунтованість оскаржуваного рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію, прийняття такого без урахування особи іммігранта, її способу життя та поведінки, конкретних обставин та наслідків такого рішення для іммігранта, зважаючи на те, що заявниця перебуває тривалий час у шлюбі з громадянином України, на час його прийняття відповідач не мав конкретних доказів та фактів (у тому числі отриманих від управлінь Служби безпеки України), що дії позивачки загрожують національній безпеці України.

При цьому суд не приймає посилання відповідача на те, що листи Управління Служби безпеки України в Тернопільській області не видавати такий дозвіл носять обов`язковий та безальтернативного характер, бо такі містять лише рекомендацію, яка в свою, чергу не вказує на наявність інформації про ті чи інші дії позивачки, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

На користь висновку суду щодо необхідності доведення належними доказами наявності обставин, що свідчать про те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, свідчить і те, що постановою Кабінету Міністрів України №58 від 19.01.2024 (чинна з 25.01.2024) внесено зміни до Порядку №1983, у тому числі до пункту 14, та визначено, що у разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України Про імміграцію та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення).

Тобто, законодавець унормував необхідність документального підтвердження підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

А також згаданою постановою Кабінету Міністрів України №58 від 19.01.2024 доповнено пункт 14 Порядку №1983 абзацом такого змісту: «У разі коли у визначений строк відповідь щодо результатів перевірки, зазначеної в абзаці другому цього пункту, не отримана, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу приймається відповідно до пункту 16 цього Порядку та в межах строків, визначених частиною дванадцятою статті 9 Закону України Про імміграцію».

Згаданий абзац другий пункт 14 Порядку №1983 (у редакції від 19.01.2024) вказує, що МВС, Держприкордонслужба, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається.

Тобто за новою редакцією Постанови №1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу має прийматися у визначений строк, навіть якщо результати перевірок від правоохоронних органів не надійшли. Територіальні органи УДМС мають у повній мірі реалізовувати наданні їм функції шляхом самостійної всебічної перевірки даних про особу заявника.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020 у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Резюмуючи все вищевикладене, суд зазначає, що рішення Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області від 02.03.2023 №6115430008552/3 Про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну, яке не містить правового висновку, неможливо визнати обґрунтованим, а отже, таке рішення та дії Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області не відповідають критеріям правомірності, які пред`являються до рішень та дій суб`єкта владних повноважень, що встановлені частиною другою статті 2 КАС України, що є підставою для визнання дій протиправними та скасування протиправного рішення.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, сплачений позивачкою при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1073,60 грн відповідно до квитанції від 04.04.2023, підлягає до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Заліщицького сектору УДМС України в Тернопільській області, які полягають у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію на Україну.

Визнати протиправним та скасовувати рішення Заліщицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 02.03.2023 №6115430008552/3 про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, вулиця Текстильна 1Б, місто Тернопіль, 46007, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37839038.

Повний текст рішення складено та підписано 23 квітня 2024 року.

СуддяЧепенюк О.В.