Постанова

від 21.02.2024 по справі 200/10191/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 200/10191/21

касаційне провадження № К/990/25810/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Смагар С.В.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Геращенко І.В.; судді: Компанієць І.Д., Казначеєв Е.Г.)

у справі № 200/10191/21

за позовом Приватного акціонерного товариства «Великоанадольський вогнетривкий комбінат»

до Головного управління ДПС у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року Приватне акціонерне товариство «Великоанадольський вогнетривкий комбінат» (далі - ПрАТ «ВВК», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 липня 2021 року № 8307/05-99-07-19.

В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що господарські операції позивача з визначеними в акті перевірки контрагентами підтверджені належними первинними документами, які свідчать про формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року, позов задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, судові інстанції дійшли висновку, що реальність господарських операцій, проведених позивачем із контрагентами, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, тому висновки контролюючого органу про порушення платником вимог податкового законодавства є безпідставними.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Донецькій області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року, постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач наголошує на фіктивному характері господарських операцій платника з його контрагентами. Зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 05 травня 2020 року у справі № 826/678/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 826/7760/15, від 06 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18, від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15, від 07 травня 2020 року у справі № 815/6602/15, від 16 квітня 2020 року у справі № 520/1536/16.

Ухвалою від 07 листопада 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Донецькій області.

18 листопада 2022 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, при цьому доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судових інстанцій.

03 лютого 2023 року ГУ ДПС у Донецькій області заявлено клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а тому, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори за позовами боржника до податкового органу про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підвідомчі господарському суду у справі про банкрутство цього боржника.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі Суд зазначає, що питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, положення абзацу другого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

У практиці Європейського суду з прав людини проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме «принцип правової впевненості», «легітимні сподівання» та «правовий пуризм».

Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, п. 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», зава № 8269/02, п. 38).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому Європейський суд з прав людини установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.

Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.

Вищенаведені положення свідчать про те, що недотримання державою вимоги частини першої статті 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи «судом, встановленим законом», не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду.

Таким чином, якщо держава запроваджує спеціалізовану судову систему, то недоліки цієї системи, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталою судовою практикою, не повинні мати негативних наслідків для особи.

Відтак, скасування судового рішення з мотивів порушення юрисдикції всупереч волі особи, яка була учасником провадження, не забезпечує право людини на справедливий суд.

Згодом такий підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Таким чином, підстав для закриття провадження у справі в зв`язку з її непідсудністю адміністративним судам та скасування судових рішень, прийнятих відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил та їх тлумачення, з мотивів порушення підсудності, суд касаційної інстанції не вбачає і доходить висновку про необхідність розгляду касаційної скарги по суті.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за результатами якої складено акт від 22 червня 2021 року № 6311/05-99-07-19/00191721.

Відповідно до висновків акта перевірки податковим органом встановлено порушення платником вимог пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 3, 4, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 8 362 961,00 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на порушення позивачем норм податкового законодавства, що стосуються віднесення сум сплаченого постачальникам у ціні товару та послуг податку на додану вартість до складу податкового кредиту, у зв`язку з непідтвердженням реальності здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками: Tовариством з обмеженою відповідальністю «УКР АГРО ЛІМІТЕД»; Tовариством з обмеженою відповідальністю «НВП «УКРСПЕЦТЕХ»; Tовариством з обмеженою відповідальністю «АСТБУД»; Tовариством з обмеженою відповідальністю «АРЕНТІС».

На підставі висновків названого акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 липня 2021 року № 8307/05-99-07-19, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 12 544 442,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 8 362 961,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 4 181 481,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За правилами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз вказаних норм свідчить, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступає лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими первинними документами, такі суми не можуть бути віднесені до податкового кредиту.

Таким чином, формування податкового кредиту можливе лише у разі підтвердження фактичного здійснення господарських операцій належно оформленими первинними документами.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судовими інстанціями встановлено, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме:

щодо господарських операцій платника з Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР АГРО ЛІМІТЕД» (поставка сільськогосподарської продукції): видаткових накладних; податкових накладних; витягу з журналу реєстрації довіреностей; товарно-транспортних накладних; прибуткових ордерів; платіжних доручень; контокорентної картки;

щодо господарських операцій платника з Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «УКРСПЕЦТЕХ» (поставка електрокорунд): видаткових накладних; податкових накладних; витягу з журналу реєстрації довіреностей; товарно-транспортних накладних; паспортів якості; прибуткових ордерів; накладних-вимог; платіжних доручень; контокорентної картки;

щодо господарських операцій платника з Товариством з обмеженою відповідальністю «АСТБУД» (поставка портландцементу, прокату плоского з вуглецевої сталі, арматури, фарби): видаткових накладних; податкових накладних; витягу з журналу реєстрації довіреностей; товарно-транспортних накладних; актів прийому-передачі на відповідальне зберігання; прибуткових ордерів; контокорентної картки;

щодо господарських операцій платника з Товариством з обмеженою відповідальністю «АРЕНТІС» (надання послуг генерального прибирання приміщень): замовлення; актів надання послуг; податкових накладних; платіжних доручень; картки рахунку за контрагентом; контокорентної картки.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що придбана у Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР АГРО ЛІМІТЕД» сільськогосподарська продукція (кукурудза та пшениця) в подальшому була реалізована платником, про що свідчать договори комісії на реалізацію сільськогосподарської продукції, специфікації, акти прийому-передачі сільськогосподарської продукції на комісію, акти передачі права власності на товар, митні декларації.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суди обґрунтовано відхилили посилання податкового органу на наявність кримінальних проваджень відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР АГРО ЛІМІТЕД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТБУД», оскільки за приписами частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. При цьому, такого доказу як вирок/вироки судів щодо вказаних підприємств надано не було.

Доводи податкового органу про те, що оскаржувані рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 826/678/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 826/7760/15, від 06 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18, від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15, від 07 травня 2020 року у справі № 815/6602/15, від 16 квітня 2020 року у справі № 520/1536/16, Суд вважає безпідставними, оскільки наведені скаржником правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. А. Васильєва

І. Я. Олендер