Рішення

від 15.02.2024 по справі 201/3257/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/3257/23

Провадження № 2/201/246/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

15 лютого 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Азовського басейнового управління Державного агентства меліорації та рибного господарства (Азовський рибоохоронний патруль) до ОСОБА_1 (третя особа Маріупольська міська рада Донецької області) про стягнення збитків, спричинених державі кримінальним правопорушенням,

ВСТАНОВИВ:

17.03.2023перший заступниккерівника Маріупольськоїокружної прокуратуриДонецької областів інтересахдержави вособі Азовськогобасейнового управлінняДержавного агентствамеліорації тарибного господарства(Азовськийрибоохоронний патруль)звернувся доЖовтневого районногосуду м.Дніпропетровська ізпозовом до ОСОБА_1 (третяособа Маріупольська міськарада Донецькоїобласті)про стягненнязбитків,спричинених державікримінальним правопорушенням (а.с. 1-10).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 06.11.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 29).

В обґрунтування позову, зазначив, що вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14.01.2022 по справі №263/15644/20 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України та призначено покарання. ОСОБА_1 засуджено за те, що останній 12.12.2020 в період часу з 18.00 год. до 20.30 год., перебуваючи на річці Кальміус, біля буд. 1 по вул. Гавань Шмідта в Центральному районі м. Маріуполя, з моста через вказану річку, діючи умисно, з метою зайняття незаконним рибним промислом, не маючи законного дозволу на зайняття рибним промислом, виданого компетентним органом у встановленому законом порядку, за допомогою заздалегідь виготовленого забороненого знаряддя лову - риболовного сіткоснастевого засобу сітки «павук», у порушення п. 3.15 «Правил любительського та спортивного рибальства та Інструкції про порядок обчислення та внесення платежів за спеціальне використання водних живих ресурсів при здійсненні любительського і спортивного рибальства», затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України №19 від 15.02.1999, усвідомлюючи протиправність своїх дій, за допомогою вищевказаного забороненого знаряддя лову, здійснив незаконний вилов риби, а саме 15 одиниць особин виду «піленгас», вартістю згідно розрахунку до Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України №1209 від 21.11.2011 «Про затвердження такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів» - 680 грн. за одну особину, 1 одиниця особина виду «лобан», вартістю згідно розрахунку - 595 грн., а усього на загальну суму 10 795 грн.

Вирок суду не оскаржений та 15.02.2022 набрав чинності.

Водночас, питання щодо відшкодування ОСОБА_1 шкоди, завданої рибному господарству України дотепер не вирішено.

Згідно ч. 7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ст.13 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про тваринний світ» об`єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та, виключної (морської) економічної зони, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника об`єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядуванняв межах, визначених Конституцією України.

Статтею 66 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до ч.2 ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу,в порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про тваринний світ» передбачено, що громадяни зобов`язані, зокрема, відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

Згідно з ч.ч. 2, 4, 5 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

За ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вказані норми підтверджують обов`язок ОСОБА_1 відшкодувати шкоду, завдану навколишньому природному середовищу внаслідок його правопорушення.

Однак, на теперішній час відповідач не виконав зазначений обов`язок, заподіяну шкоду добровільно не відшкодував.

З огляду на це, суму завданої шкоди має бути стягнуто з ОСОБА_1 у примусовому порядку.

На підставі викладеного, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради Донецької області в рахунок відшкодування збитків, спричинених державі внаслідок незаконного вилову риби в сумі 10795,00 грн.

Прокурор Дорогань О.В. (діє на підставі довіреності від 14.02.2024 а.с. 43) надав суду заяву, якою позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити (а.с. 42).

Представник третьоїособи Маріупольської міськоїради Донецькоїобласті в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв клопотань не надав, правом на надання пояснень не скористався (а.с. 33, 38)

Відповідач ОСОБА_1 фактично зареєстрований та проживає у м. Маріуполі Донецької області. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, вся територія Маріупольського району з 05.03.2022р. перебуває у тимчасовій окупації.

Судом вживалися заходи щодо пошуку відповідача на території України (а.с. 19 26, 41), однак відповідей про мешкання ОСОБА_1 на території України не отримано.

У судовізасідання,призначені на28.12.2023і на15.02.2024відповідач нез`явився,про датита час слухання повідомлялася шляхом опублікування оголошення на веб порталі «Судової влади» (а.с. 32, 37), оскільки відповідач зареєстрований у м. Маріуполі. Відповідно до налаяного на запит суду листа АТ «Укрпошта» від 19.08.2022р. № 105.006-1029-22 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, проведення воєнних дій на території України, та згідно статті 20 Закону України «Про поштовий зв`язок» в умовах надзвичайного чи воєнного стану за рішенням уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі зв`язку, відповідно до Закону, надання послуг поштового зв`язку припинено, а мережа поштового зв`язку скорочена. У зв`язку з підвищенням ризику виникнення загрози життю та здоров`ю працівників поштового зв`язку, блокуванням шляхів проїзду до Донецької області незаконними озброєними угрупуваннями, поштові відправлення до м. Маріуполя Донецької області тимчасово не приймаються (а.с. 44).

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання повторно не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а також не скористався правом надання відзиву на позов.

Згідно з ч. 1 ст.223ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п. 1 ст. 6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайновіта майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з ч. 4 ст. 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У справі, що переглядається, з позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення звернувся в.о. керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Право прокурора на здійснення представництва в суді інтересів держави гарантовано ст. 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру». Особливості участі та статусу прокурора в цивільному процесі, а також порядок та підстави звернення прокурора до суду визначено ст.56 ЦПК України.

Так, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави всуді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Вказаним приписам кореспондують відповідні норми ЦПК України.

Так, згідно з ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення положень ч. 4 ст. 56 ЦПК України й абз. 1 ч. 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з ч. 4. ст. 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених ст.185 цього Кодексу.

Так, п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України передбачено, що крім цього, заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) зазначено, що: «відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва. Якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, зазначене не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, ч. 4 ст. 57 ЦПК України встановлено, що навіть у випадку відмови органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду, прокурор не позбавлений права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У даній справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Азовського басейнового управління Державного агентства меліорації та рибного господарства (Азовський рибоохоронний патруль), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

На виконання ч. 4 ст. 56 ЦПК України, абз. 1 ч. 3, абз. 1 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви прокурор обґрунтував, на його думку, бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, на його думку, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

Зокрема прокурор вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, в порядку та розмірах, встановлених законодавством. Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про тваринний світ» передбачено, що громадяни зобов`язані, зокрема, відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу. Згідно із ч.ч. 2, 4, 5 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до ст. 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об`єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об`єднаних територіальних громад. А тому інтереси щодо поповнення місцевого бюджету Маріупольської міської ради Донецької області збігаються з державними інтересами, оскільки кошти місцевого бюджету є складовою бюджетної системи України.

Несплата відповідачем шкоди, заподіяної незаконним виловом риби, порушує такі основні принципи бюджетної системи, визначені ст. 7 Бюджетного кодексу України, як повнота та ефективність, створює перешкоди для фінансування програмних заходів за рахунок вказаних коштів.

Компетентним органом, який має здійснювати захист державних інтересів, є Азовське басейнове управління Державного агентства меліорації та рибного господарства (Азовський рибоохоронний патруль), яке має право подавати позови про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктами господарювання та громадянами, внаслідок порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів. Так, відповідно до ст. 57 Закону України «Про тваринний світ», ст. 21 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» державний контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, за провадженням рибогосподарської діяльності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства. Згідно з п.п. 1, 7 Положення «про Державне агентство меліорації та рибного господарства України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 895 від 30.09.2015, Державне агентство меліорації та рибного господарства України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства. Державне агентство

Таким чином, саме на Азовське басейнове управління Державного агентства меліорації та рибного господарства (Азовський рибоохоронний патруль) покладено повноваження звертатися до суду з позовом про стягненню шкоди, заподіяної незаконним виловом риби.

Проте, вказані повноваження Управлінням не використано, що свідчить про бездіяльність Управління з цього питання. Нездійснення захисту інтересів держави обумовлено тим, що з часу вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 і дотепер вказаний орган не звернувся до суду з відповідним позовом. За таких обставин, у прокурора, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратури», є підстави для звернення до суду з позовом та представництва інтересів держави в особі Азовського басейнового управління Державного агентства меліорації та рибного господарства, оскільки компетентний суб`єкт не здійснив належним чином повноваження по захисту, інтересів держави.

Згідно відповіді на запит прокуратура від 22.02.2023 № 1-8-9/76-23 Азовського басейнового управління державного агентства меліорації та рибного господарства, управлінням цивільний позов до ОСОБА_1 не подавався. На даний час з огляду на ситуацію, яка склалася в державі, відсутні кошти на сплату судового збору та на поштові витрати. Також, Азовський рибоохоронний патруль в порядку взаємодії не заперечує проти подання Маріупольською окружною прокуратурою цивільного позову про стягнення з ОСОБА_1 завданої шкоди в сумі 10795 грн. (а.с. 15).

Відповідно до ч. 3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є, серед іншого, доходи місцевих бюджетів та природні ресурси.

Маріупольська міська рада, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», наділена повноваженнями у галузі бюджету, фінансів та у сфері охорони навколишнього природного середовища (ст.ст. 28, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а також правом звернення до суду для реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст.18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»),

Однак, Законом не передбачено обов`язку звернення до суду з позовом про стягнення шкоди, заподіяної незаконним виловом риби за органами місцевого самоврядування. Таке право закріплено законодавцем у ст. 10 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» за посадовими особами органів рибоохорони, що здійснюють державний контроль та управління в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів. Тому з урахуванням положень ст. 53 ЦПК України, Маріупольську міську раду залучено у якості третьої особи, оскільки річка Кальміус, де здійснено незаконний вилов риби, знаходиться в адміністративних межах Маріупольської міської ради, тому грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, перераховується на рахунки місцевого бюджету відповідно до вимог п.4 ч. 1 ст.69-1 Бюджетного кодексу України.

Навів п. 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 про те, щ незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи сільської ради про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене, прокурором встановлено наявність підстав, визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва інтересів держави, з метою захисту та поновлення її інтересів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що прокурором цілком обґрунтуванні підстави звернення із цим позовом, спрямовані на захист інтересів держави, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для повернення позову на підставі п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.

Щодо суті.

З матеріалів справи установлено, що вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14.01.2022 по справі №263/15644/20 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України та призначене покарання. ОСОБА_1 засуджено за те, що останній 12.12.2020 в період часу з 18.00 год. до 20.30 год., перебуваючи на річці Кальміус, біля буд. 1 по вул. Гавань Шмідта в Центральному районі м. Маріуполя, з моста через вказану річку, діючи умисно, з метою зайняття незаконним рибним промислом, не маючи законного дозволу на зайняття рибним промислом, виданого компетентним органом у встановленому законом порядку, за допомогою заздалегідь виготовленого забороненого знаряддя лову - риболовного сіткоснастевого засобу сітки «павук», у порушення п. 3.15 «Правил любительського та спортивного рибальства та Інструкції про порядок обчислення та внесення платежів за спеціальне використання водних живих ресурсів при здійсненні любительського і спортивного рибальства», затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України №19 від 15.02.1999, усвідомлюючи протиправність своїх дій, за допомогою вищевказаного забороненого знаряддя лову, здійснив незаконний вилов риби, а саме 15 одиниць особин виду «піленгас», вартістю згідно розрахунку до Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України №1209 від 21.11.2011 «Про затвердження такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів» - 680 грн. за одну особину, 1 одиниця особина виду «лобан», вартістю згідно розрахунку - 595 грн., а усього на загальну суму 10795грн. (а.с. 11 12).

Вирок суду не оскаржений та 15.02.2022 набрав чинності.

Шкода, завдана рибному господарству України ОСОБА_1 не відшкодована.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до вимог ст. 13 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про тваринний світ» об`єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та, виключної (морської) економічної зони, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника об`єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядуванняв межах, визначених Конституцією України.

Статтею 66 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу,в порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про тваринний світ» передбачено, що громадяни зобов`язані, зокрема, відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

Згідно з ч.ч. 2, 4, 5 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

За ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

На цей час відповідач заподіяну шкоду добровільно не відшкодував.

Тому сума завданої шкоди має бути стягнута з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету територіальної громади.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Таким чином, прокурор звільнений від сплати судового збору, в зв`язку з тим, що таке процесуальне право належить позивачу на підставі п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Отже, у зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, враховуючи результат розгляду справи із ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн. як за вимоги майнового характеру.

На підставі вище наведеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Азовського басейнового управління Державного агентства меліорації та рибного господарства (Азовський рибоохоронний патруль) до ОСОБА_1 (третя особа Маріупольська міська рада Донецької області) про стягнення збитків, спричинених державі кримінальним правопорушенням задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід бюджету територіальній громади Маріупольської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 37967785) в рахунок відшкодування збитків, спричинених державі внаслідок незаконного вилову риби в сумі 10795,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлений 20 лютого 2024 року.

Суддя О.С. Наумова