Постанова

від 07.02.2024 по справі 911/248/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2024 р. Справа№ 911/248/21 (911/2367/22)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Копитової О.С.

суддів: Полякова Б.М.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання: Гріщенко А.О.

та представників сторін:

від апелянта - Головіна О.І.,

ТОВ "Київська правова група" - Яценко О.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

на рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року

у справі №911/911/248/21 (911/2367/22) (суддя Лутак Т.В.)

за позовом акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до 1) приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод»

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група»

3) ОСОБА_1

4) товариства з обмеженою відповідальністю «Континентмаш»

5) товариства з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Даліз-Фінанс»

6) товариства з обмеженою відповідальністю «Сіммбуд»

про визнання недійсними договорів

у відокремленому провадженні в межах справи № 911/248/21

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Київська правова група»

до боржника приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 20.03.2023 року по справі №911/911/248/21 (911/2367/22) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (надалі по тексту - АТ «Державний експортно-імпортний банк України», Банк, апелянт, позивач) звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов АТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійсним договорів купівлі-продажу цінних паперів №Б344-08 від 07.11.2008 року, купівлі-продажу цінних паперів №129/4-10Б від 15.07.2010 року, купівлі-продажу цінних паперів №83-12/12БВ від 26.12.2012 року, купівлі-продажу цінних паперів №БВ 20/2-3/14 від 03.04.2014 року та купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/3-3/14 від 03.04.2014 року.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим за результатом неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Висновок місцевого суду про те, що Банком не доведено наявності ознак фраудаторного та фіктивного правочину в оспорюваних договорах , а також порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок укладення оспорюваних договорів, на думку апелянта, є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, а також не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Крім того, апелянт зазначає, що кредиторами боржника приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» (надалі по тексту - ПрАТ «Бориспільський автозавод», боржник, відповідач 1) визнано АТ «Державний експортно-імпортний банк України» у розмірі 210 866 734,07 грн. та товариство з обмеженою відповідальністю «Київська правова група» у розмірі 85 634 168,00 грн. (надалі по тексту - ТОВ «Київська правова група», відповідач 2).

Кредиторські вимоги ТОВ «Київська правова група» були обґрунтовані наявністю у ПрАТ «Бориспільський автозавод» заборгованості за простими векселями, які були видані боржником та придбаними зазначеним кредитором на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів, а саме: договорів купівлі-продажу цінних паперів: №Б344-08 від 07.11.2008 року з громадянином ОСОБА_1 (повірений - ТОВ «ФК «Ініціатива»); №129/4-10Б від 15.07.2010 року з громадянином ОСОБА_1 (повірений - ТОВ Стандарт Брок»); №83-12/12БВ від 26.12.2012 року з ТОВ «Маритен» (повірений - ТОВ «ФК «Вєнта-Капітал»); №БВ20/2-3/14 від 03.04.2014 року з ТОВ «Континентмаш» (повірений - ТОВ «ФК «Даліз-Фінанс»); №БВ20/3-3/14 від 03.04.2014 року з ТОВ «СІММБУД» (повірений - ТОВ «ФК «Даліз-Фінанс»).

Апелянт стверджує, що вищезазначені договори є фіктивними та фраудаторними правочинами, а тому мають бути визнані недійсними.

Також апелянт зазначає, що висновок місцевого суду про те, що спірні правочини були укладені у період відсутності заборгованості ПрАТ «Бориспільський автозавод» перед Банком, суперечить залученим до справи доказам, оскільки, оспорювані договори були укладені після підписання між Банком та боржником Кредитного договору №151107К26 від 22.06.2007 року та Кредитного договору №151107К29 від 22.06.2007 року, за умовами яких ПрАТ «Бориспільський автозавод» отримав кредит у розмірі 89 242 251,49 грн. та 29 135 009,00 грн. відповідно та взяв на себе обов`язок щомісячно сплачувати заборгованість за кредитом згідно з графіком погашення кредиту щомісячно сплачувати проценти та комісію за користування кредитом.

Тобто зобов`язання з повернення кредиту згідно з встановленого графіку та щомісячної сплати процентів та комісій за користування кредитом виникло у ПрАТ «Бориспільський автозавод» з 22.06.2007 року.

Тому доводи суду першої інстанції про те, що борг перед кредитором виник у боржника 01.08.2014 року є помилковим.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки тому факту, що ПрАТ «Бориспільський автозавод», ТОВ «Київська правова група» та ОСОБА_1 є пов`язаними між собою особами.

Також судом першої інстанції не надано жодного заперечення та спростування доводів Банку щодо необхідності з`ясування економічної доцільності правочинів, реальності операцій, наслідків таких правочинів, невідповідності ціни продажу простих векселів їх номінальній вартості, необґрунтованості ціни відчуження/придбання простих векселів, порядку здійснення розрахунків між сторонами спірних договорів, строків оплати за придбані цінні папери, які налічуються десятками років та відповідно взагалі не відповідають критеріям розумності та сутності господарської діяльності, неотримання жодного із сторін спірних договорів хоча б якоїсь суми прибутку від здійснення такої господарської операції.

На підставі викладеного, апелянт вважає, що наявні всі підстави для скасування рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року у даній справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2023 року, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Отрюх Б.В., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 року відкрито апеляційне провадження у справі №911/911/248/21 (911/2367/22) за апеляційною скаргою АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року. Призначено справу до розгляду та вирішено інші процесуальні питання.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2023 року, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Сотніков С.В., Поляков Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 року прийнято справу №911/248/21 (911/2367/22) за апеляційною скаргою АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді - Грека Б.М., суддів: Сотнікова С.В., Полякова Б.М.

08.06.2023 року через відділ документообігу суду від ТОВ «Київська правова група» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить суд апеляційну скаргу АТ «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обґрунтовуючи поданий відзив представник ТОВ «Київська правова група» зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено порушення його прав внаслідок укладених договорів, а також не доведено у чому полягає відновлення (захист) його цивільного інтересу внаслідок визнання правочинів недійсними.

На думку представника відповідача 2, місцевим судом обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин висновки, викладені у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов`язаних з обігом векселів» №5 від 08.06.2007 року згідно яких правочини, на підставі яких було видано вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених ст.ст. 215-236 Цивільного кодексу України із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя які цінного папера та не перериває індосаментний ряд.

Також представник зазначає, що матеріали справи не містять доказів обізнаності у період 2008-2014 року сторін оскаржуваних правочинів, що у 2021 році буде відкрито провадження про банкрутство ПрАТ «Бориспільський автозавод». Часовий розрив між укладанням оскаржуваних договорів, настанням прострочення зобов`язань боржника перед ТОВ «Київська правова група» та Банком та порушення справи про банкрутство свідчить про об`єктивну неможливість сторін передбачити саме такі наслідки, отже спростовує умисел сторін на який посилається апелянт.

Сам факт зміни векселедержателя не змінює боргові зобов`язання векселедавця за виданими векселями. Отже, за відсутності продажу векселів відповідачу 2 аналогічні кредиторські вимоги могли бути заявлені і первісними векселедержателями і це мало б аналогічні наслідки для АТ «Державний експортно-імпортний банк України» як кредитора у справі, що додатково підтверджує відсутність порушеного права та безпідставність позовних вимог.

Також представник відповідача 2 стверджує, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що між сторонами оскаржуваних правочинів відбулась передача права власності на цінні папери, отже сторони досягли мети з якою він укладався. Наявний факт виконання договорів унеможливлює їх визнання недійсним з підстав фіктивності.

Водночас, фраудаторний правочин вчиняється на шкоду інтересам кредитора.

Для класифікації правочину, як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому, як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох кредиторів у легальній судовій процедурі.

Таким чином, якщо фіктивний правочин не передбачає передачу майна, то фраудаторний навпаки саме за рахунок передачі майна створює негативні наслідки для кредитора і така передача має відбуватись за волевиявленням боржника.

З оскаржуваних договорів вбачається, що боржник не є стороною оскаржуваних правочинів.

Представник відповідача 2 стверджує, що у даних правовідносинах відсутнє будь-яке волевиявлення боржника, тому наведені апелянтом висновки Верховного Суду стосуються правовідносин, коли предметом оскарження є правочини, вчинені самим боржником, а відтак не підлягають застосуванню до предмету позову.

Крім того, представник відповідача 2 заперечує і щодо тверджень апелянта стосовно пов`язаності осіб, та зазначає, що твердження апелянта стосовно пов`язаності осіб є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в цій частині законним та обґрунтованим.

Щодо оплатності (проведення розрахунків) оспорюваних договорів купівлі-продажу цінних паперів, то представник відповідача 2 зазначає, що розрахунки за договорами було проведено, а непогодження апелянта з формою розрахунків не є підставою для висновку про їх відсутність.

Щодо розрахунків за договором купівлі-продажу цінних паперів №129/4-10Б від 15.07.2010 року, який сплив 31.12.2022 року, то представник відповідача 2 зазначає, що наявність прострочення, яке до речі має логічне пояснення, а саме погіршення фінансового стану внаслідок триваючої збройної агресії російської федерації, не є підставою визнання правочину недійсним.

Щодо необхідності доведення товарності векселів, то представник відповідача 2 зазначає, що по-перше, апелянтом не зазначено в чому полягає порушення його права в частині цих доводів позову, з урахуванням того, що законність кредиторських вимог на підставі векселів, виданих боржником визнано судами. По-друге, на момент укладання оскаржуваних правочинів законодавство не містило обов`язку векселедавця надавати наступному векселедержателю інформацію щодо фінансово-господарських взаємовідносин на підставі яких виникли грошові зобов`язання у векселедавця перед первісним векселедержателем.

ТОВ «Київська правова група», укладаючи оскаржувані правочини, виходила з презумпції законності таких операцій, враховувала відсутність будь-яких претензій з боку векселедавця.

У подальшому придбані векселі було пред`явлено до оплати, векселедавцем і заперечення щодо вимог за векселями не заявлено. Вказані обставини підтверджують дійсність вимог за цінними паперами, які були предметом укладених правочинів.

Також представник відповідача 2 зазначає, що в матеріалах справи наявні письмові пояснення та докази, надані ПрАТ «Бориспільський автозавод» з приводу товарності операцій, а апелянтом не спростовано належними та допустимими доказами твердження боржника, що апелянт здійснюючи систематичну перевірку боржника на підставі Кредитних договорів №151107К26 від 22.06.2007 року та №151107К29 від 22.06.2007 року перевіряв у тому числі фінансово-господарської операції боржника на підставі яких у подальшому розрахунок було здійснено шляхом видачі векселів. Такі перевірки підтверджуються Актом перевірки від 28.09.2012 року.

Щодо тверджень апелянта про видачу векселів без згоди Банку, то представник відповідача 2 зазначає, що видача векселедержателем векселів без згоди Банку, як кредитора, не впливає на дійсність векселів. У даному випадку апелянт безпідставно ототожнює обмеження повноважень керівника юридичної особи за умовами конкретного кредитного договору. Положення кредитних договорів не є публічними для векселедержателів, а тому векселедержатель не має можливості їх перевірки, отже не міг бути обізнаний у будь-яких обмеженнях.

Таким чином, представник відповідача 2 вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, прийнятим з повним з`ясуванням обставин справи, правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Грек Б.М., судді: Гончаров С.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 року прийнято справу №911/911/248/21 (911/2367/22) за апеляційною скаргою АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді - Грека Б.М., суддів: Гончаров С.А., Євсіков О.О. та призначено до розгляду на 21.08.2023 року.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2023 року, у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 року про звільнення судді Грека Б.М., який є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2023 року, для розгляду справи сформовано колегію у складі головуючого судді: Копитової О.С. суддів: Остапенка О.М., Полякова Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2023 року справу №911/248/21 (911/2367/22) за апеляційною скаргою АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року прийнято до провадження у визначеному складі та призначено до розгляду на 20.09.2023 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 року розгляд справи №911/248/21 (911/2367/22) відкладено на 08.11.2023 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 року задоволено клопотання ТОВ «Київська правова група» про відкладення розгляду справи №911/248/21(911/2367/22). Розгляд справи №911/248/21(911/2367/22) відкладено на 29.11.2023 року.

29.11.2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 19.12.2023 року.

07.12.2023 року на електронну адресу суду від апелянта надійшли письмові пояснення.

В поданих поясненнях апелянт зазначає, що спірні договори, які були укладені кредитором ТОВ «Київська правова група» з іншими учасниками цивільних правовідносин, в тому числі з пов`язаною з боржником особою, та на підставі яких були визнані кредиторські вимоги ТОВ «Київська правова група» до боржника у даній справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними через порушення приписів Цивільного кодексу України.

При цьому та обставина, що ПрАТ «Бориспільський автозавод» - боржник у справі про банкрутство, не був стороною спірних договорів, жодним чином не є підставою для відмови у визнанні таких правочинів недійсними.

Також апелянт зазначає, що спірні договори були укладені у період, коли ПрАТ «Бориспільський автозавод» мав невиконані зобов`язання перед Банком повернути кредит у загальному розмірі 118 млн. грн.

При цьому, за жодним із спірних договорів до цього часу не було проведено оплату за придбання цінних паперів.

Крім того, апелянт наголошує, що спірні договори №Б344-08 від 07.11.2008 року та №129/4-10Б від 15.07.2010 року були укладені з пов`язаною з боржником особою - громадянином ОСОБА_2 . Спірний договір №83-12/12БВ від 26.12.2012 року укладено з товариством, яке ліквідовано 04.06.2014 року, а спірні договори №БВ20/2-3/14 від 03.04.2014 року та №БВ20/3-3/14 від 03.04.2014 року укладені з особами, які не виявляють жодного інтересу до справи, в рамках якої розглядається спір про визнання недійсними договорів, оплату за які вказані відповідачі до цього часу не отримали.

Апелянт стверджує, що задоволення позовних вимог Банку у даній справі та визнання судом недійсними спірних договорів, на підставі яких були визнані кредиторські вимоги ТОВ «Київська правова група» у справі №911/248/21, будуть істотними для справи обставинами та відповідно підставою для перегляду судового рішення про визнання додаткових грошових вимог ТОВ «Київська правова група» до боржника за нововиявленими обставинами, що в свою чергу збільшить обсяг грошових коштів, які будуть направлені на погашення обґрунтованих грошових вимог кредиторів у справі №911/248/21, в тому числі АТ «Державний експортно-імпортний банк України», вимоги яких наразі жодною особою не оскаржуються.

12.12.2023 року через відділ документообігу суду від відповідача 2 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги АТ «Державний експортно-імпортний банк України» за відсутності представника відповідача 2. Крім того, в поданому клопотанні відповідача 2 просить суд апеляційну скаргу АТ «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Також 12.12.2023 року через відділ документообігу суду від відповідача 2 надійшли письмові пояснення щодо відображення в обліку операцій з придбання векселів та розрахунків за ними.

В поданих поясненнях представник відповідача 2 посилаючись на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначає, що об`єкти оподаткування виникали у продавців векселів, оскільки вони були отримувачами прибутку від продажів цінних паперів. ТОВ «Київська правова група» є покупцем і у даному випадку несла витрати на придбання цінних паперів. У ТОВ «Київська правова група» об`єкт оподаткування міг виникнути тільки в момент погашення векселя, тобто отримання грошових коштів від векселедавця (боржника). Оскільки векселі є неоплаченими об`єкт оподаткування (дохід) у ТОВ «Київська правова група» не виникав.

Витрати на придбання векселів відображаються у бухгалтерському обліку, а також у балансах ТОВ «Київська правова група».

Представник відповідача 2 просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи копії декларацій з податку на прибуток підприємств ТОВ «Київська правова група» за 2009 рік, за 2010 рік та за 2012 рік.

12.12.2023 року через відділ документообігу суду від апелянта надійшли письмові пояснення аналогічні поясненням, які було подано до суду апеляційної інстанції 07.12.2023 року.

13.12.2023 року на електронну адресу суду від ліквідатора боржника арбітражного керуючого Григор`єва В.В. надійшли пояснення по справі.

В поданих поясненнях ліквідатор зазначає, що боржник не є стороною Договорів купівлі-продажу цінних паперів і з цих підстав не володіє інформацією щодо розрахунків за ними.

Векселі, які зазначені у Договорах купівлі-продажу цінних паперів №Б344-08 від 07.11.2008 року, 83-12/12БВ від 26.12.2012 року, БВ20/3-3-14 від 03.04.2014 року, БВ 20/2-3-14 від 03.04.2014 року, 129/4-4-10Б від 15.07.2010 року було видано як спосіб розрахунку за існуючими фінансово-господарськими зобов`язаннями боржника перед третіми особами.

Наказом №30/1 від 20.12.2019 року боржник, у зв`язку із втратою актуальності документів, що були створені під час діяльності товариства, було утворено комісію з проведення попередньої цінності документів.

За результатами було прийнято рішення про знищення, у зв`язку із закінченням терміну зберігання та втратою практичного значення, частини документів за період 2002-2016 роки, що підтверджується Актом №1 затвердженим 30.12.2019 року.

За таких обставин пояснення ліквідатора надаються на підставі документів та даних обліку, які перебувають у розпорядженні товариства.

Ліквідатор зазначає, що дані про видані векселі та існуючі боргові зобов`язання систематично відображаються у бухгалтерському та фінансовому обліку боржника на підтвердження чого в матеріалах справи наявні баланси товариства за 2011-2022 роки.

Як вбачається з бухгалтерської довідки боржника №239 від 25.06.2021 року до 2013 року облік векселів в балансах відображався у рядку 470 «Інші довгострокові зобов`язання» розділу ІІ «Довгострокові зобов`язання і забезпечення». Після 2013 року у рядку 1515 «Інші довгострокові зобов`язання розділу ІІ «Довгострокові зобов`язання і забезпечення».

У 2020 році векселі були пред`явлені до оплати, що підтверджується Актами пред`явлення векселів до платежу, які наявні в матеріалах справи.

Таким чином, з «довгострокових» такі зобов`язання набули статусу «поточних», що зумовило їх відображення у балансі за 2020 рік в іншому рядку.

Ліквідатор стверджує, що оскільки зобов`язання з погашення виникають з моменту пред`явлення векселів до платежу, що відбувалось у 2020 році, то відображення у балансі у розділі «Поточні зобов`язання» було здійснено у 2020 році, а до цього - у розділі «Довгострокові зобов`язання».

Отже, на думку ліквідатора, вищевказане спростовує доводи позивача в частині невідображення операцій за векселями у балансах боржника.

Крім того, ліквідатор наголошує, що Банк був обізнаний у видачі ПрАТ «Бориспільський автозавод» векселів щодо яких заявлена вимога кредитора, а також належне відображення цих зобов`язань у даних бухгалтерського та фінансового обліку.

Банк з 2007 року мав доступ до всієї фінансово-господарської документації боржника і не надав жодного доказу на спростування дійсності вимог за виданими векселями.

Також ліквідатор зазначає, що векселі, які є предметом розгляду у даній справі, були видані у 2006, 2007, 2010, 2011, 2012 та 2014 роках.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №41 від 20.07.1998 року про затвердження Переліку типових документів, який діяв до 2012 року та Наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2021 року №578/5 про затвердження Переліку типових документів, строк зберігання договорів, накладних, актів приймання-передачі та інших первинних документів складає 3 роки.

За спливом вищевказаного строку зберігання документи, які стали підставою для видачі векселів 2006-2016 року були знищені, що підтверджується Актами про вилучення для знищення справ, що не підлягають зберіганню від 10.02.2010 року та Актом №1 від 30.12.2019 року.

Водночас, в електронних копіях є збереженими копії договорів та первісних документів, які стали підставою для видачі векселів , які були предметом дослідження в справі №911/248/21.

Підсумовуючи викладене, ліквідатор зазначає, що є всі підстави вважати, що Банк був обізнаний у видачі боржником векселів та погодив такі дії, оскільки жодних письмових вимог про сплату штрафних санкцій за порушення умов кредитних договорів до боржника не пред`явило.

18.12.2023 року на електронну адресу суду від відповідача 2 надійшли письмові пояснення по справі.

В поданих поясненнях представник зазначає, що відсутні будь-які докази, які свідчать про зловживання ТОВ «Київська правова група» своїми правами ініціюючого кредитора та порушення прав і інтересів Банку, оскільки: розмір грошових Банку встановлений судом першої інстанції жодним кредитором не оскаржувався; Банк набув у власність основне майно боржника - нежитлові будівлі площею 18 674,50 кв.м. та земельну ділянку площею 7,5205 га у Київській області; за рахунок отримання заставного майна Банк частково задовольнив свої грошові вимоги, а також має можливість збільшити доходи за рахунок його продажу. Жоден кредитор не оскаржував ні процедуру, ні результат реалізації заставного майна; скарги Банку на розпорядника майна Теличка А.О. були відхилені Міністерством юстиції України.

Вказані обставини, на думку ліквідатора, спростовують твердження Банку про порушення його прав внаслідок набуття відповідачем 2 векселів та статусу кредитора.

Також відповідач 2 зазначає, що посилання апелянта на умисні дії сторін оскаржуваних правочинів у 2008-2012 роках саме з метою контролю над процедурою банкрутства спростовуються відсутністю доказів, які вказують на укладання договорів саме з такою метою.

Крім того, відповідач 2 наголошує, що на момент укладання оскаржуваних договорів у боржника була відсутня будь-яка прострочена заборгованість перед апелянтом.

Також відповідач 2 наголошує і на тому, що у ТОВ «Київська правова група» та боржником надано докази на підтвердження відображення операцій за векселями в фінансовому та податковому обліку. Банк не міг не знати структури довгострокових зобов`язань боржника, які відображено і його балансах на суму більше 271 млн.грн.

На підставі викладеного, відповідач 2 просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Банку залишити без задоволення.

18.12.2023 року через відділ документообігу суду від ліквідатора боржника арбітражного керуючого Григор`єва В.В. надійшли пояснення по справі, які є аналогічними з поясненнями, які були подані ліквідатором до суду 13.12.2023 року.

19.12.2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 17.01.2024 року.

12.01.2024 року через відділ документообігу суду від Банку надійшли додаткові пояснення , в яких представник зазначає, що для з`ясування обставин щодо документальної та нормативної обґрунтованості оформлення операцій з видачі цінних паперів (простих векселів), що були предметом за спірними договорами, та відображення зобов`язань за ними в бухгалтерському обліку, фінансовій та податковій звітності ПрАТ «Бориспільський автозавод», а також щодо документальної та нормативної обґрунтованості оформлення операцій з купівлі-продажу цінних паперів (простих векселів), що були предметом за спірними договорами, в бухгалтерському обліку, фінансовій та податковій звітності ТОВ «Київська правова група», необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, тобто це є завданням судової економічної експертизи, а тому будь-які пояснення відповідачів у цій сфері не можуть вважатись належними та допустимими доказами.

Також представник Банку зазначає, що в своїх поясненнях ПрАТ «Бориспільський автозавод» стверджує, що в Балансі за 2019 рік було відображено зобов`язання з виданих векселів на суму 120 313, 00 грн (на початок звітного періоду), проте, на кінець 2019 року - сума зобов`язання по таким векселям становила 67,1 млн. грн.

Разом з тим, в 2021 році ТОВ «Київська правова група» були заявлені вимоги за простими векселями на загальну суму 117,5 млн. грн.

Таким чином, на думку представника Банку, вищезазначене ще раз підтверджує суперечливість відображення в бухгалтерському обліку ПрАТ «Бориспільський автозавод» операцій з видачі простих векселів за спірними договорами.

Представник Банку стверджує, що ПрАТ «Бориспільський автозавод» не доведено товарність простих векселів на загальну суму 48 863 165,04 грн.

Крім того, на думку представника Банку, посилання ПрАТ «Бориспільський автозавод» на належне виконання ним обов`язку щодо надання фінансової звітності до Банку, не може братися до уваги, оскільки немає жодного відношення до справи. Виконання ПрАТ «Бориспільський автозавод» свого обов`язку за кредитними договорами щодо надання фінансової звітності жодним чином не поглинає та звільняє від іншого обов`язку- без попередньої письмової згоди Банку до повного погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, належних до сплати за цими договорами: не брати на себе боргових зобов`язань перед третіми особами шляхом виписки векселів.

Також Банк зазначає, що посилання ПрАТ «Бориспільський автозавод» щодо того, що Актом за результатами проведення перевірки достовірності наданих звітів за даними бухгалтерського обліку від 28.09.2012 року встановлено відповідність даних звітності, наданої ПрАТ «Бориспільський автозавод» до Банку, жодним чином не спростовують факт недобросовісної поведінки ПрАТ «Бориспільський автозавод» та його пов`язаних осіб.

16.01.2024 року на електронну адресу суду від представника ТОВ «Київська правова група» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Також 16.01.2024 року на електронну адресу суду від представника ТОВ «Київська правова група» надійшли додаткові пояснення по справі.

У поданих поясненнях представник зазначає, що під час розгляду справи про банкрутство ПрАТ «Бориспільський автозавод» відповідачами були надані всі баланси та пояснення щодо обліку векселів з якими апелянт ознайомлений, в зв`язку з чим доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції.

У зв`язку з оголошенням у місті Києві повітряної тривоги 17.01.2024 року розгляд справи не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 року розгляд справи №911/248/21(911/2367/22) призначено на 31.01.2024 року.

29.01.2024 року на електронну адресу суду від представника ТОВ «Київська правова група» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

30.01.2024 року через відділ документообігу суду та на електронну адресу суду від АТ «Державний експортно-імпортний банк України» надійшла письмова відповідь на пояснення ТОВ «Київська правова група».

У зв`язку з оголошенням у місті Києві повітряної тривоги 31.01.2024 року розгляд справи не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 року розгляд справи №911/248/21(911/2367/22) призначено на 07.02.2024 року.

07.02.2024 року в судове засідання з`явився представник апелянта та представник ТОВ «Київська правова група» та надали усні пояснення по справі. Інші представники сторін в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином. Клопотань про відкладення до суду не направляли.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття рішення, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

07.02.2024 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі статтею 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Разом з тим, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/248/21 за заявою ТОВ «Київська правова група» до боржника ПрАТ «Бориспільський автозавод» про банкрутство.

До господарського суду Київської області від АТ «Державний експортно-імпортний банк України» надійшла позовна заява про визнання недійсними договорів у межах провадження у справі № 911/248/21 про банкрутство ПрАТ «Бориспільський автозавод», у якій кредитор просить суд визнати недійсними договір купівлі-продажу цінних паперів № Б344-08 від 07.11.2008 року, договір купівлі-продажу цінних паперів № 129/4-10Б від 15.07.2010 року, договір купівлі-продажу цінних паперів № 83-12/12БВ від 26.12.2012 року, договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/2-3/14 від 03.04.2014 року та договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/3-3/14 від 03.04.2014 року.

За результати розгляду господарським судом Київської області 20.03.2023 року прийнято рішення по справі №911/911/248/21 (911/2367/22) про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначене рішення і переглядається судом апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу АТ «Державний експортно-імпортний банк України» слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року у справі №911/911/248/21 (911/2367/22) - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом, 07.11.2008 між ОСОБА_1 (продавець - відповідач 3), діючи через повіреного представника ТОВ «ФК «Ініціатива» на підставі договору-доручення № Б343-08 від 07.11.2008 року (повірений продавця), та ТОВ «Київська правова група» (покупець - відповідач 2) укладено договір № Б344-08 купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити пакет цінних паперів загальною кількістю 29 шт. та загальною номінальною вартістю 131 524 634, 00 грн.

Пунктом 1.1.1 договору № Б344-08 визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, емітент цінних паперів - ЗАТ «Бориспільський автозавод».

Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 договору № Б344-08 вартість цінних паперів становить 5 500 000, 00 грн, без ПДВ. Розрахунки по цьому договору проводяться протягом 15 років з моменту одержання цінних паперів покупцем від продавця шляхом переказу грошових коштів в сумі, вказаній в п. 2.1 даного договору, на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з п. 2.3 договору № Б344-08 передача цінних паперів, що є предметом даного договору, здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання даного договору. Факт передачі цінних паперів підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 9.1 договору № Б344-08 передбачено, що даний договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № Б344-08 купівлі-продажу цінних паперів від 07.11.2008 року ОСОБА_1 (продавець) передав, а ТОВ «Київська правова група» (покупець) прийняло цінні папери загальною кількістю 29 шт. та загальною номінальною вартістю 131 524 634, 00 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі купівлі-продажу цінних паперів від 07.11.2008 року.

15.07.2010 року між ТОВ «Київська правова група» (покупець - відповідач 2), від імені якого діяло ТОВ «Стандарт Брок» на підставі договору доручення на купівлю цінних паперів № 129/3-10Б від 15.07.2010 року (повірений покупця), та ОСОБА_1 (продавець - відповідач 3) укладено договір № 129/4-10Б купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити цінні папери загальною кількістю 24 шт. та загальною номінальною вартістю 65 686 202, 00 грн.

Пунктом 1.1.1 договору № 129/4-10Б визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, емітент цінних паперів - ЗАТ «Бориспільський автозавод» та ВАТ «Київська обласна база матеріально-технічного і сервісного забезпечення «Облагротехсервіс».

Відповідно до п. 1.2, п. 2.1 договору № 129/4-10Б загальна вартість цінних паперів становить 4 407 200, 00 грн, без ПДВ. Розрахунки за цим договором здійснюються між покупцем та продавцем шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок продавця загальної суми договору, що зазначена в п. 1.2 договору, до 31.12.2022 року, або за згодою сторін можлива інша форма розрахунків, що повинно бути передбачено додатковою угодою до даного договору.

Згідно з п. 3.1, п. 3.2 договору № 129/4-10Б передача цінних паперів, що є предметом даного договору, здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання даного договору. Факт передачі цінних паперів підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 7.4 договору № 129/4-10Б передбачено, що договір набуває чинності з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № 129/4-10Б купівлі-продажу цінних паперів від 15.07.2010 року ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Київська правова група» прийняло цінні папери загальною кількістю 24 шт. та загальною номінальною вартістю 65 686 202, 00 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі цінних паперів від 15.07.2010 року.

26.12.2012 року між ТОВ «Маритен» (продавець), від імені якого діяло ТОВ «Вєнта-Капітал» на підставі договору доручення на продаж № 83-11/12БД від 26.12.2012 року (повірений продавця), та ТОВ «Київська правова група» (покупець) укладено договір № 83-12/12БВ купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити пакет цінних паперів загальною кількістю 127 шт. та загальною номінальною вартістю 205 727 117, 68 грн.

Пунктом 1.1.1 договору № 83-12/12БВ визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, векселедавець - ТОВ «Чернігівський ковальский завод», ВАТ «Київська обласна база матеріально-технічного і сервісного забезпечення «Облагротехсервіс», ПАТ «Облагротехсервіс», ЗАТ «Чернігівський автозавод», ПрАТ «Чернігівський автозавод», ПрАТ «Бориспільський автозавод», ТОВ «Український кардан» та ТОВ «Чернігівська деревообробна компанія».

Відповідно до п. 1.2 та п. 2.1 договору № 83-12/12БВ, з урахуванням додаткового договору № 1 від 26.12.2012 року, загальна вартість цінних паперів становить 6 171 813, 53 грн, без ПДВ. Покупець зобов`язується провести розрахунки шляхом передачі продавцю простого векселю на суму 6 171 813, 53 грн, який було передано на підставі акту № 1 від 26.12.2012 року.

Згідно з п. 3.1 та п. 3.2 договору № 83-12/12БВ передача цінних паперів, що є предметом даного договору, здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту підписання даного договору. Факт передачі цінних паперів підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 7.4 договору № 83-12/12БВ передбачено, що даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № 83-12/12БВ купівлі-продажу цінних паперів від 26.12.2012 року ТОВ «Маритен» передало, а ТОВ «Київська правова група» прийняло цінні папери загальною кількістю 127 шт. та загальною номінальною вартістю 205 727 117, 68 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі цінних паперів від 26.12.2012 року.

03.04.2014 року між ТОВ «Континентмаш» (продавець) та ТОВ «Київська правова група» (покупець), в інтересах якого діяло ТОВ «Даліз-Фінанс» (повірений) на підставі договору доручення № БД 20/1-3/14 від 01.04.2014 року, укладено договір № БВ 20/2-3/14 купівлі-продажу цінних паперів на виконання договору доручення № БД 20/1-3/14 від 03.04.2014 року, за умовами якого продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити цінні папери загальною кількістю 12 шт. та загальною номінальною вартістю 15 622 006, 82 грн.

Пунктом 1.2 договору № БВ 20/2-3/14 визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, векселедавець - ПрАТ «Бориспільський автозавод».

Відповідно до п. 1.3, п. 2.1, п. 2.2 договору № БВ 20/2-3/14 загальна сума договору становить 312 440, 14 грн, без ПДВ. Розрахунки по цьому договорі проводяться до 03.04.2014 року включно. Всі розрахунки здійснюються шляхом передачі в оплату простих векселів на суму 312 440, 14 грн, які було передано на підставі акту від 03.04.2014 року.

Згідно з п. 3.4 договору № БВ 20/2-3/14 продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання за цим договором, а цінні папери вважаються переданими з моменту підписання акту прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 10.1 договору № БВ 20/2-3/14 передбачено, що договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № БВ 20/2-3/14 купівлі-продажу цінних паперів від 03.04.2014 ТОВ «Континентмаш» передало, а ТОВ «Київська правова група» прийняло цінні папери загальною кількістю 12 шт. та загальною номінальною вартістю 15 622 006, 82 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі цінних паперів від 03.04.2014 року.

03.04.2014 року між ТОВ «Сіммбуд» (продавець) та ТОВ «Київська правова група» (покупець) в інтересах якого діяло ТОВ «Даліз-Фінанс» (повірений) на підставі договору доручення № БД 20/1-3/14 від 01.04.2014 року, укладено договір № БВ 20/3-3/14 купівлі-продажу цінних паперів на виконання договору доручення № БД 20/1-3/14 від 03.04.2014 року, за умовами якого продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити цінні папери загальною кількістю 28 шт. та загальною номінальною вартістю 71 609 721, 08 грн.

Пунктом 1.2 договору № БВ 20/3-3/14 визначено вид та тип цінних паперів - вексель простий, векселедавець - ПрАТ «Бориспільський автозавод», ПрАТ «Чернігівський автозавод» та ПАТ «Облагротехсервіс».

Відповідно до п. 1.3, п. 2.1, п. 2.2 договору № БВ 20/3-3/14 загальна сума договору становить 1 432 194, 42 грн, без ПДВ. Розрахунки по цьому договорі проводяться до 03.04.2014 року включно. Всі розрахунки здійснюються шляхом передачі в оплату простих векселів на суму 1 432 194, 42 грн, які було передано на підставі акту від 03.04.2014 року.

Згідно з п. 3.4 договору № БВ 20/3-3/14 продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання за цим договором, а цінні папери вважаються переданими з моменту підписання акту прийому-передачі цінних паперів.

Пунктом 10.1 договору № БВ 20/3-3/14 передбачено, що договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе за даним договором зобов`язань.

На виконання умов договору № БВ 20/3-3/14 купівлі-продажу цінних паперів ТОВ «Сіммбуд» передало, а ТОВ «Київська правова група» прийняло цінні папери загальною кількістю 28 шт. та загальною номінальною вартістю 71 609 721, 08 грн, про що сторони склали акт прийому-передачі цінних паперів від 03.04.2014 року.

Позивач вважає, що вищезазначені договір купівлі-продажу цінних паперів № Б344-08 від 07.11.2008 року, договір купівлі-продажу цінних паперів № 129/4-10Б від 15.07.2010 року, договір купівлі-продажу цінних паперів № 83-12/12БВ від 26.12.2012 року, договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/2-3/14 від 03.04.2014 року та договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/3-3/14 від 03.04.2014 року мають бути визнані судом недійсними в силу приписів п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 та ч. 6 ст. 13, ст.ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач стверджує, що оспорювані договори, на підставі яких заявлені кредиторські вимоги ТОВ «Київська правова група» до боржника у справі № 911/248/21, були укладені: у підозрілий період (коли боржник мав невиконані кредитні зобов`язання перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України»); з контрагентами, які є пов`язаними між собою особами; за неринковою ціною; предметом яких є прості векселі невідомого походження, оскільки відсутні відомості, на підставі чого вони видавалися, в бухгалтерському обліку ПрАТ «Бориспільський автозавод» та ТОВ «Київська правова група» не відображено операції з видачі векселів та їх купівлі-продажу; прості векселі були видані без письмової згоди АТ «Державний експортно-імпортний банк України»; оспорювані договори не відповідають критеріям розумності та добросовісності, фактично спрямовані на формування підконтрольного боргу, переслідували виключно мету отримання контролю за процедурою банкрута ПрАТ «Бориспільський автозавод», мають ознаки фраудаторного та фіктивного правочину, оскільки приховують справжні наміри його учасників, були направлені на уникнення повного виконання грошового зобов`язання боржника перед АТ «Державний експортно-імпортний банк України», а, відтак, на заподіяння йому шкоди.

Відповідач 1 - ПрАТ «Бориспільський автозавод», заперечуючи проти задоволення позову в суді першої інстанції, посилався на таке: ПрАТ «Бориспільський автозавод» не було стороною оспорюваних договорів, а з позову не вбачається у чому полягає порушення прав АТ «Державний експортно-імпортний банк України» з боку саме ПрАТ «Бориспільський автозавод», позовні вимоги до ПрАТ «Бориспільський автозавод» відсутні; банк був повністю обізнаний у наявності боргових зобов`язань ПрАТ «Бориспільський автозавод», які виникли на підставі виданих простих векселів; векселі було видано під реальні фінансові зобов`язання ПрАТ «Бориспільський автозавод»; інформація про фінансово-господарську діяльність та боргові зобов`язання ПрАТ «Бориспільський автозавод» систематично надавалась банку, що підтверджується відсутністю застосування банком наслідків, передбачених п. 6.2 кредитних договорів; будь-яка зміна векселедержателя має наслідком лише вступ у справу в порядку процесуального правонаступництва, а тому незрозуміло як задоволення даного позову вплине на права позивача.

Відповідач 2 - ТОВ «Київська правова група», заперечуючи проти задоволення позову, стверджує таке: позивачем не доведено порушення його прав внаслідок укладення оспорюваних договорів, а також не доведено у чому полягає відновлення (захист) його цивільного інтересу внаслідок визнання правочинів недійсними; позивач не надає доказів на підтвердження того, що у період 2008 - 2014 років у сторін оспорюваних правочинів існували підстави вважати, що у 2021 році буде відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Бориспільський автозавод»; боргові зобов`язання ПрАТ «Бориспільський автозавод», посвідчені векселями, існували з 2006 року, а тому незалежно від зміни векселедержателя могли бути предметом кредиторських вимог, сама по собі зміна векселедержателя не впливає на права позивача; укладаючи оспорювані договори їх сторони досягли всіх істотних умов і вказані договори були належним чином виконані сторонами, що виключає їх фіктивність; позивачем не надано доказів того, що ТОВ «Маритен», ТОВ «Сіммбуд» та ТОВ «Континентмаш» є пов`язаними з ТОВ «Київська правова група» особами; звичайними умовами договорів купівлі-продажу цінних паперів є продаж саме з дисконтом; позивачем не доведено усвідомленої спрямованості оспорюваних правочинів на шкоду позивачу, тобто їх фраудаторності; під час розгляду кредиторських вимог ТОВ «Київська правова група» у справі № 911/248/21 досліджувалися аналогічні заперечення позивача, на які він посилається як на підстави позовних вимог у даній справі.

Відповідачі 3, 4, 5, 6 - ОСОБА_1 , ТОВ «Континентмаш», ТОВ «Фондова компанія «Даліз-Фінанс» та ТОВ «Сіммбуд» будь-яких пояснень суду не надали.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою господарського суду Київської області від 08.02.2021 року відкрито провадження у справі № 911/248/21 про банкрутство ПрАТ «Бориспільський автозавод» (боржник).

Предметом даного позову є договори купівлі-продажу цінних паперів, які укладені одним із кредиторів боржника, а саме ТОВ «Київська правова група» з фізичним та юридичними особами, а саме ОСОБА_1 , ТОВ «Маритен», ТОВ «Континентмаш», ТОВ «Сіммбуд» в 2008, 2010, 2012, 2014 роках, боржник не є стороною жодного із цих договорів та участі в їх укладенні і виконанні не брав.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо ТОВ «Маритен» 04.06.2014 року здійснено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, при цьому, правонаступників ТОВ «Маритен» не зазначено, у зв`язку з чим ухвалою господарського суду Київської області від 13.02.2023 року закрито провадження у справі № 911/248/21 (911/2367/22) в частині позовних вимоги до ТОВ «Маритен».

Позивач - АТ «Державний експортно-імпортний банк України» є кредитором боржника та вважає, що оспорювані ним договори купівлі-продажу цінних паперів мають ознаки фраудаторного та фіктивного правочину.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Разом з тим, суд звертає увагу, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженнями місцевого суду, що необхідно розмежовувати кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма ст. 234 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 Цивільного кодексу України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів ст. 234 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах виходив з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

В свою чергу, фраудаторними правочинами називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Боржник, який відчужує майно, вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності, після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Так, укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутньому формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (911/111/22).

З огляду на вищевикладене вбачається, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. 3, ч. 6 ст. 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які подаються сторонами повинні бути належними, допустимими, достовірними та вірогідними.

Згідно з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши наявні у справі докази, доводи та заперечення сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що оспорювані правочини не можна кваліфікувати як фіктивні, оскільки на їх підставі відбулося відчуження майна (цінних паперів), а саме по собі не виконання однією із сторін умов правочину не робить його фіктивним.

Отже, договори купівлі-продажу цінних паперів № Б344-08 від 07.11.2008, № 129/4-10Б від 15.07.2010, № 83-12/12БВ від 26.12.2012, № БВ 20/2-3/14 від 03.04.2014, № БВ 20/3-3/14 від 03.04.2014 не можуть бути визнані судом фіктивними, так як в результаті їх укладення сторони досягли такої мети як перехід права власності на майно (цінні папери) від однієї особи до іншої.

Як вже зазначалося вище, ПрАТ «Бориспільський автозавод» перебуває в процедурі банкрутства (справа № 911/248/21, яка відкрита ухвалою від 08.02.2021, постановою від 23.01.2023 визнано ПрАТ «Бориспільський автозавод» банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру).

Позивач - АТ «Державний експортно-імпортний банк України» та відповідач 2 - ТОВ «Київська правова група» є кредиторами ПрАТ «Бориспільський автозавод», що підтверджується ухвалою господарського суду Київської області від 19.07.2021 року, а також постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 року та постановою Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі № 911/248/21.

З матеріалів справи № 911/248/21 вбачається, що вимоги АТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ПрАТ «Бориспільський автозавод» виникли з генеральної угоди № 151107N1 від 22.06.2007 року, кредитного договору № 151107К26 від 22.06.2007 року, кредитного договору № 151107К29 від 22.06.2007 року та іпотечного договору № 151107Z67 від 22.06.2007 року.

Відповідно до п. 3.2.2 кредитних договорів кінцевий строк погашення кредиту - 31.12.2014 року.

18.08.2015 року АТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулося до боржника з вимогою № 195-04/5600 про дострокове погашення ним заборгованості перед банком в повному обсязі, а 31.08.2015 року з позовом в суд про стягнення заборгованості (справа № 911/3902/15).

Згідно наявних у матеріалах справи № 911/248/21 розрахунків заборгованості за кредитом, вказана заборгованість визначена з 01.08.2014 року.

При цьому, предметом спору у даній справі є договори купівлі-продажу цінних паперів, які укладені 07.11.2008 року, 15.07.2010 року, 26.12.2012 року та 03.04.2014 року.

Отже, відповідно до наявних у матеріалах даної справи та справи № 911/248/21 документів вбачається, що оспорювані договори були укладені до кінцевої дати погашення кредиту та звернення позивача з вимогою до боржника про погашення заборгованості.

Крім того, суд зазначає, що боржник - ПрАТ «Бориспільський автозавод» не є стороною оспорюваних договорів, участі в їх укладенні та виконанні не брав, вказані договори укладені одним із кредиторів боржника - ТОВ «Київська правова група» та іншими фізичними/юридичними особами.

Предметом оспорюваних договорів є цінні папери - прості векселі, які емітовані боржником та іншими юридичними особами у період з 2005 по 2014 роки.

Тобто, оспорюваними договорами підтверджується зміна векселедержателя простих векселів, які у 2005 - 2014 роках видані боржником та іншими юридичними особами.

Суд звертає увагу, що частина простих векселів, які є предметом оспорюваних договорів були підставою кредиторських вимог ТОВ «Київська правова група» до боржника - ПрАТ «Бориспільський автозавод» у справі №911/248/21.

Так, ухвалою господарського суду Київської області від 19.07.2021 року, постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 року та постановою Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі №911/248/21 встановлено, що грошові вимоги ТОВ «Київська правова група» до боржника - ПрАТ «Бориспільський автозавод» обґрунтовані зобов`язаннями боржника за простими векселями в кількості 25 шт.

Оригінали векселів, якими обґрунтовані кредиторські вимоги ТОВ «Київська правова група», були оглянуті як судом першої так і судом апеляційної інстанції та залучені до матеріалів справи № 911/248/21.

Відповідно до норм Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», Закону України «Про ринку капіталу та організовані товарні ринки» та ст.ст. 194-195 Цивільного кодексу України вексель є одним із видів цінних паперів, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов`язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Зі змісту ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікованого закону), вбачається, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема, положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Статтею 11 Уніфікованого закону передбачено, що будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.

Згідно з ст. 15 Уніфікованого закону індосант відповідає за акцепт і за платіж, якщо не обумовлено протилежне. У випадку включення до індосаменту застереження "без обороту на мене" чи будь-якого іншого, наслідком якого може бути звільнення індосанта від відповідальності за платіж за векселем, індосант відповідає лише за дійсність переданої за векселем вимоги. Таке застереження означає, що при неакцепті або неплатежі до такого індосанта не можуть бути пред`явлені вимоги, передбачені статтями 43 - 49 Уніфікованого закону, тобто зазначена особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов`язань за векселем.

Відповідно до ст. 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Отже, якщо останній індосамент є бланковим або на пред`явника (тобто в ньому не зазначено особу, що отримує вексель), законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всі права за векселем, у тому числі право вимоги платежу за ним.

Правочини, на підставі яких було видано (передано) вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених статтями 215-236 Цивільного кодексу України, із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд (п. 8 постанови пленуму Верховного суду України № 5 від 08.06.2007 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов`язаних з обігом векселів").

Суд звертає увагу, що усі векселі, які є предметом оспорюваних договорів та були підставою кредиторських вимог ТОВ «Київська правова група» до боржника, містять безперервний ряд індосаментів, а тому ТОВ «Київська правова група» є їх законним держателем у відповідності до ст. 16 Уніфікованого закону, що також встановлено в ухвалі господарського суду Київської області від 19.07.2021 року та постанові Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 року у справі № 911/248/21.

Також, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 року у справі № 911/248/21, колегія суддів дійшла висновку, що АТ «Державний експортно-імпортний банк України» помилково ототожнює визначений у векселі строк платежу (який є строком виконання зобов`язання за векселем у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, а його порушення є простроченням у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України) з моментом виникнення за векселем безумовного грошового зобов`язання векселедавця або, за його наказом, у третьої особи сплатити визначену у векселі суму власнику векселя (векселедержателю), який настає з моменту оформлення та видачі векселя, оскільки вексель посвідчує вже існуюче (те, що виникло, у тому числі до оформлення векселю) грошове зобов`язання, а тому, за висновком колегії суддів апеляційного суду, стверджувані банком обставини зміни строку пред`явлення векселя до виконання не змінюють природу вимог кредитора - ТОВ «Київська правова група», що ґрунтуються на вексельних зобов`язаннях боржника, з поточних на конкурсні.

Разом з тим, суд звертає увагу, що в ухвалі господарського суду Київської області від 19.07.2021 року та постанові Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 року у справі № 911/248/21, яка залишена без зміна постановою Верховного Суду від 02.11.2022 року, розглянуто заперечення та обґрунтування АТ «Державний експортно-імпортний банк України» щодо здійснення розрахунків за договорами купівлі-продажу цінних паперів, щодо первісних зобов`язань, в рахунок яких були видані векселі, щодо обізнаності банку про видачу боржником векселів, щодо обліку виданих боржником векселів, щодо повноважень на підписання векселів та укладення правочинів (п. 52 постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 911/248/21).

Отже, судовими рішеннями у справі № 911/248/21 встановлено, що грошові вимоги ТОВ «Київська правова група» до боржника - ПрАТ «Бориспільський автозавод» ґрунтуються саме на векселях, які містять безперервний ряд індосаментів та підтверджують, що їх законним держателем є ТОВ «Київська правова група», при цьому, обставини дійсності/недійсності правочинів, на підставі яких було передано векселі не впливають на дійсність/недійсність векселів як цінних паперів та не переривають індосаментний ряд.

Суд зазначає, що сам по собі факт укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу цінних паперів, за якими цінні папери перейшли від однієї особи до іншої, не є втручанням у майнову сферу боржника, оскільки зміст зобов`язання, яке виникло та ґрунтується на векселях, не змінюється.

За оспорюваними договорами купівлі-продажу цінних паперів не відбувається задоволення вимоги за векселем ані боржником, ані покупцем. Покупець не задовольняє вимогу продавця до боржника замість останнього, а сплачує продавцю договірну вартість цінних паперів. Така договірна вартість (ціна) може відрізнятися від номінальної вартості цінних паперів, яку боржник зобов`язаний сплатити законному векселедержателю.

Боржник не є стороною оспорюваних договорів і не здійснює жодних розрахунків ані з продавцем, ані з покупцем на підставі цих договорів. Тому ані укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів, ані їх виконання продавцем та покупцем не може призвести до погіршення становища боржника та інших кредиторів, не створює нових зобов`язань для боржника, жодним чином не вплинуло на майновий стан боржника.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що оспорювані правочини вчиненні без участі боржника, тобто без його вольових дій, в результаті їх укладення та виконання не відбулося виведення активів боржника, тобто відчуження майна і свідомого погіршення майнового становища боржника з метою уникнення відповідальності перед кредиторами, а також не відбулося збільшення ліквідаційної маси боржника, місцевий суд дійшов вірного висновку, про відсутність ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У ст. 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсними договорів, стороною яких він не є. Водночас позивач стверджує, що даний позов подано з метою захисту його прав як кредитора у справі про банкрутство ПрАТ «Бориспільський автозавод».

Тобто у даній справі позов про визнання недійсними договорів подала особа, яка не була стороною цих оспорюваних договорів, - заінтересована особа.

Суд зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд звертає увагу, що під час вирішення спору про визнання недійсними оспорюваних правочинів необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочинів і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочинів, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

З огляду на вищевикладене, дослідивши обставини справи і наявні у ній докази, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що АТ «Державний експортно-імпортний банк України» не доведено належними засобами доказування у розумінні положень ст.ст. 76-79, 91 Господарського процесуального кодексу України того, що вчинення оспорюваних правочинів має негативний вплив на права та законні інтереси позивача, тобто недоведеним є факт порушення оспорюваними договорами його прав і законних інтересів, які підлягали би захисту у судовому порядку, того, які саме права позивача порушено та в який спосіб відбувається таке порушення, а також того, що в результаті визнання недійсними оспорюваних правочинів майнові права позивача буде захищено та відновлено.

При цьому, суд зазначає, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваними правочинами є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що у даному випадку та на даний час АТ «Державний експортно-імпортний банк України» не доведено, а судом не встановлено наявності ознак фраудаторного та фіктивного правочину в оспорюваних договорах, а також порушення прав та законних інтересів АТ «Державний експортно-імпортний банк України» внаслідок укладення оспорюваних договорів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу цінних паперів № Б344-08 від 07.11.2008, договору купівлі-продажу цінних паперів № 129/4-10Б від 15.07.2010, договору купівлі-продажу цінних паперів № 83-12/12БВ від 26.12.2012, договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/2-3/14 від 03.04.2014 та договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 20/3-3/14 від 03.04.2014 не підлягають задоволенню та правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

За вказаних обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року у справі №911/248/21(911/2367/22) прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не підтверджені належним чином та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а відтак підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Керуючись ст. 269, ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року у справі №911/248/21(911/2367/22) - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Київської області від 20.03.2023 року у справі №911/248/21(911/2367/22) - залишити без змін.

3.Матеріали справи №911/248/21(911/2367/22) повернути до господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 288 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

В зв`язку з перебуванням судді Остапенка О.М. у відрядженні повний текст постанови підписано 21.02.2024 року

Головуючий суддя О.С. Копитова

Судді Б.М. Поляков

О.М. Остапенко