Рішення

від 14.02.2024 по справі 914/2721/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2024 Справа № 914/2721/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОДИІНВЕСТ»

про: стягнення 873 329,07 грн.,

представники

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

08.09.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОДИІНВЕСТ» про стягнення 873 329,07 грн.

11.09.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

16.10.2023р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№24875/23.

17.10.2023р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25137/23.

19.10.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 15.11.2023р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

29.11.2023р. на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання (вх.№29234/23).

13.12.2023р. на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№30570/23).

У підготовчому засіданні 13.12.2023р. суд постановив протокольну ухвалу, відповідно до якої ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд спору по суті на 17.01.2024р.

17.01.2024р. на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника (вх.№1570/24).

31.01.2024р. на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№2937/24).

31.01.2024р. на електронну адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення (вх.№2939/24).

14.02.2024р. на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№4342/24).

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати поставленого позивачем товару, зокрема, тим, що відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки.

Відповідач не заперечив щодо стягнення заборгованості за договором поставки, однак не погоджується із позовними вимогами в частині стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив таке:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БРОДИІНВЕСТ» (відповідач) було укладено договір поставки техніки №28/09/2022/2 РО від 28.09.2022 року, а саме Транспортер для збирання капусти WISРО (далі - Договір).

Технічні характеристики, специфікація, склад товару визначаються в Додатку №1 (Специфікації) до договору, який є невід`ємною його частиною. (п.1.2 договору).

Згідно Розділу 2 договору, вартість товару з урахування ПДВ складає 14 785 Євро еквівалентне курсу перерахунку відповідно до курсу сайту mezhbank.org.uaminfm.com.ua/currency/mb, але не нижче 35,30 грн.

Відповідно до Розділу 5 вказаного договору (п.5.1.1), покупець зобов`язаний оплатити вартість товару на умовах 30% від вартості договору протягом 2-ох робочих днів після підписання договору і 70% в день відвантаження товару.

Як ствердив позивач, перший платіж не надійшов від покупця, попри не виконання своїх зобов`язань перед продавцем, продавець відвантажив техніку без попередньої оплати, що підтверджується Актом приймання-передачі від 16.11.2022 року, видатковою накладною №97 від 16.11.2022р.

За твердженням позивача, відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків, заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» починається з 17.11.2022 року відповідно відвантаженню товару згідно Акту приймання-передачі від 16.11.2022 року.

Повного розрахунку з покупцем не проведено, станом на момент подання позову заборгованість складає 14 785 Євро, що відповідно до перерахунку сайту станом на 30.08.2023 року (курс 40,40 грн за 1 Євро) становить 597 314,00 грн.

Відповідно до п.8.1 зазначеного договору, при умові не вчасного платежу покупець зобов`язаний перерахувати продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати. Пеня підлягає оплаті першочергово, тобто платіж оплати пені відповідно до 5.2 укладеного договору передує оплаті основної заборгованості.

Позивач наголосив, що вимагав від контрагента виконати належним чином зобов`язання за договором та перерахувати на його рахунок заборгованість та штрафні санкції за порушення умов договору у строк до 12.06.2023р. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» вказаний в договорі в надісланій претензії. Відповідно до відстеження пересилання поштової кореспонденції, відповідачем отримано вказану претензію, проте жодних заходів по погашенні заборгованості в позасудовому порядку відповідачем не вжито, заборгованість станом на звернення до суду залишається неоплаченою.

Позивачем докази надіслання претензії та саму претензію не долучено до матеріалів справи.

Позивачем нарахована пеня за прострочення оплати за поставлений товар в сумі 234 016,17 грн.

Позивач також здійснив нарахування до стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. За розрахунками позивача такі склали 14 041,00 грн.-3% річних та 27 957,90 грн. інфляційних втрат.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частинами першою та другою ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 ст. 693 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки порушення зобов`язання.

Згідно з ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, між сторонами існували господарські відносини, які виникли на підставі договору поставки №28/09/2022/2 РО від 28.09.2022р.

Судом встановлено, що згідно видаткової накладної №97 від 16.11.2022р., наявного в матеріалах справи Акту приймання-передачі від 16.11.2022 року, позивачем передано у власність відповідачу обумовлений договором товар, за змістом якого, покупець не має жодних претензій до прийнятого товару.

Повного розрахунку з покупцем не проведено, заборгованість складає 14 785 Євро, що відповідно до перерахунку сайту станом на 30.08.2023 року (курс 40,40 грн за 1 Євро) становить 597 314,00 грн.

Відповідачем не було надано суду будь-яких заперечень щодо факту отримання ним від позивача товару.

Крім того, в письмових поясненнях відповідач не заперечив щодо стягнення основної заборгованості.

Доказів виконання зобов`язань перед позивачем у повному обсязі відповідач суду не надав.

Згідно з матеріалами справи та наявними доказами у сукупності суд дійшов до висновку, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Враховуючи, що строк оплати за поставлений товар настав, та відсутність доказів оплати в повному обсязі, вимога позивача про стягнення заборгованості за договором поставки товару підлягає задоволенню, а саме у розмірі 597 314,00 грн., оскільки матеріалами справи підтверджується поставка товару відповідачу на вказану суму.

Враховуючи встановлені вище обставини, не спростовані відповідачем, суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог і наявність у позивача права на отримання від відповідача грошових коштів у розмірі неоплаченої вартості товару.

Крім суми основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача 234 016,17 грн. пені, 14 041,00 - 3% річних, 27 957,90 грн. інфляційних втрат.

Суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 року, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 року, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року та станом на момент ухвалення рішення у цій справі відмінений, відтак, строк нарахування пені, який був продовжений на строк дії карантину, після завершення карантину не є продовженим та подальше нарахування пені протирічить приписам чинного законодавства.

Як встановлено судом під час розгляду справи та з урахуванням настання прострочення починаючи з 17.11.2022 року, відповідно останнім днем строку для нарахування пені за порушення зобов`язання зі сплати коштів за поставку товару з урахуванням дії карантину, є 30 червня 2023 року, що не відповідає застосованому позивачем періоду нарахування - до 30.08.2023 року включно.

Відповідно, за перерахунком суду у зазначений період, сума пені становить 184 921,87 грн. та підлягає стягненню з відповідача; у стягненні решти суми (49 094,30 грн.) пені слід відмовити.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, у межах заявленого періоду, судом встановлено, що за перерахунком суду загальна сума 3% річних становить 14 090,06 грн.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає 14 041,00 грн. 3% річних (сума 3% річних, заявлена позивачем до стягнення в межах позовних вимог).

Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №130/2604/18 викладено такий правовий висновок: «За змістом статті 1 Закону «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19)».

Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскільки позивачем суму боргу визначено в гривнях з еквівалентом у Євро станом на 30.08.2023 року, втрати позивача від знецінення національної валюти України - гривні внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Враховуючи наведене, суд вважає, що інфляційні втрати нараховано позивачем безпідставно.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково у визначеному судом розмірі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, відповідач покликається на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (в редакції з 17.03.2022р.), яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Господарський суд звертає увагу, що в п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено звільнення від відповідальності в період воєнного стану позичальника саме за договором кредиту та за договором позики, які укладені, як з банком, так і з іншим кредитодавцем або позикодавцем.

Договір поставки між позивачем та відповідачем був укладений 28.09.2022 року, тобто укладаючи договір поставки, відповідач на підставі вільного волевиявлення на власний розсуд погодив в договорі розмір штрафних санкцій у випадку невиконання взятих на себе зобов`язань щодо проведення своєчасної оплати поставленого товару.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за поставлений товар. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у встановленому судом розмірі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №421 від 19.09.2023р. на суму 1 849,90 грн., №372 від 18.08.2023р. на суму 11 250,00 грн., №0.0.3255548155.1 від 17.10.2023р. на суму 0,10 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 11 944,16 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОДИІНВЕСТ» (місцезнаходження: Україна, 80530, Львівська обл., Золочівський р-н, село Ожидів, вул.Залізнична, будинок 10; ідентифікаційний код - 42978552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» (місцезнаходження: Україна, 80060, Львівська обл., Сокальський р-н, село Корчів, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 1А; ідентифікаційний код - 43038818) заборгованість за договором поставки №28/09/2022/2-РО від 28.09.2022 року у розмірі 796 276,87 грн., з яких: 597 314,00 грн. основної заборгованості, 184 921,87 грн. пені, 14 041,00 грн. - 3% річних та 11 944,16 грн. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 22.02.2024 р.

Суддя Король М.Р.