Ухвала

від 21.02.2024 по справі 915/161/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

21 лютого 2024 року Справа № 915/161/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.

розглянувши заяву Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК № 536 від 16.02.2024 (вх. № 1957/24 від 19.02.2024) про забезпечення позову у справі

за позовом: Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК (01601, м.Київ, вул. Володимирівська, 46, ідентифікаційний код 25959784)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ (54025, м.Миколаїв, просп. Героїв України, буд. 113, ідентифікаційний код 30976452)

до відповідача-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про: стягнення 13840238,38 грн

У С Т А Н О В И В:

Від Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК до Господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява, сформована в системі Електронний суд 16.02.2024 (вх. № 1904/24 від 19.02.2024), про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ та ОСОБА_1 , як з солідарних боржників, заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 01-В/15/184/КЛ-КБ від 28.12.2015 та за договором поруки № 2 від 28.12.2015 у розмірі 364712,04 доларів США, а також судового збору.

19.02.2024 разом з позовною заявою до суду від Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК надійшла заява про забезпечення позову № 536 від 16.02.2024 (вх. № 1957/24 від 19.02.2024), в якій заявник просить суд:

1. Заяву про забезпечення позову задовольнити.

2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТЕХНОТОРГ, код ЄДРПОУ: 30976452 (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, буд. 113), а саме на:

- Машиномісце №6.15, загальною площею (кв.м):20.7, що розташована за адресою: м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 7-В, гараж 6.15. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1649427380000, Номер запису про право власності: 29031184, на підставі Договору купівлі-продажу, машиномісця, серія та номер: 2797, виданий 21.11.2018, видавник: ПН КМНО Панченко О.В.;

- Двокімнатну квартиру, загальною площею: 79,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1533953880000, Номер запису про право власності: 34229077, на підставі Договору купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 2814, виданий 20.11.2019, видавник: ПН КМНО Панченко О.В.

- Трикімнатну квартиру, загальною площею: 106.9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1533432880000, Номер запису про право власності: 28889051, на підставі Договору купівлі-продажу, серія та номер: 2730, виданий 13.11.2018, видавник: ПН КМНО Панченко О.В.

3. Зустрічне забезпечення не застосовувати.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідачі ухиляються від виконання зобов`язання по сплаті залишку заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 01-В/15/184/КЛ-КБ від 28.12.2015 та за договором поруки № 2 від 28.12.2015 у розмірі 364712,04 доларів США, оскільки частину заборгованості погашено за рахунок заставного майна за договорами застави; продовжують здійснювати господарську діяльність/займатися бізнесом; не реагують на повідомлення/вимоги позивача; не вживають жодних заходів для зменшення наявної заборгованості перед позивачем; відповідач-1 активно витрачає грошові кошти, у тому числі, на придбання нерухомого майна; у відповідача-1 наявні значні грошові зобов`язання перед іншими банківськими установами, які забезпечені іпотекою, тому заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу-1, може унеможливити виконання рішення суду, оскільки у позивача існує припущення, що відповідачем-1 найблищим часом можуть бути вчинені дії задля відчуження/приховання/передачі в іпотеку майна, що є єдиним реальним джерелом задоволення позовних вимог позивача та виконання майбутнього судового рішення про стягнення коштів в погашення заборгованості за кредитом.

В обґрунтування своїх доводів, заявник надає до заяви про забезпечення позову Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ за № 364131088 від 01.02.2024.

Позивач наголошує, що в даному випадку між сторонами виник спір у частині існування у відповідачів обов`язку сплатити решту заборгованості за кредитним договором, яка не забезпечена заставою майна, а виконання в майбутньому судового рішення в цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо пов`язане з обставинами наявності в останніх майна чи грошових коштів.

За твердженням позивача, забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить відповідачу-1 на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами в даній справі та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав останнього, оскільки у випадку арешту майна, воно фактично перебуватиме у володінні власника, а обмежуватиметься лише можливість його розпорядження.

Водночас позивач зазначає, що в даному випадку відсутня необхідність визначення та застосування зустрічного забезпечення, оскільки в разі задоволення заяви про забезпечення позову відповідачі жодних збитків не зазнають.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, додані до неї документи та матеріали позовної заяви, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8)забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12)відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема, заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому, може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Під забезпеченням позову в даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому, забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічних висновків притримується і Верховний Суд у постанові від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 у справі №921/40/20).

Отже умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №916/1572/19).

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22).

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20).

Статтею 1291 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень.

Отже метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спірних правовідносин є заявлені позивачем вимоги майнового характеру, а саме, стягнення в солідарному порядку з відповідачів заборгованості, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням останніми взятих на себе зобов`язань за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 01-В/15/184/КЛ-КБ від 28.12.2015 та за договором поруки № 2 від 28.12.2015 у розмірі 364712,04 доларів США.

Так, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Водночас вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №916/2239/22).

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому, суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Крім того, адекватність певного заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, від 22.11.2021 у справі №922/827/21, від 26.11.2021 у справі №922/826/21).

Суд зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деякими визначеними в ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, такими, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, таке судове рішення стає обов`язковим до виконання до його апеляційного перегляду.

Відповідно до статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, та має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно зі ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку про те, що позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, повинен підтвердити ті обставини, на які він посилається в заяві, певними доказами, на підставі яких суд має встановити обґрунтованість поданої заяви.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі №916/401/17).

У даному контексті суд зазначає, що обставини, наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, свідчать про наявність спору між сторонами, а не про наявність обставин, які би свідчили про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову або ж істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту і поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в межах обраного ним способу захисту.

При цьому, проаналізувавши доводи, викладені позивачем в заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку про те, що останнім документально не підтверджено вчинення позичальником (відповідачем-1) та поручителем (відповідачем-2) будь-яких дій, спрямованих на відчуження належного відповідачу-1 об`єктів нерухомого майна (реалізація таких чи вчинення підготовчих дій до їх реалізації, укладення договорів поруки чи застави, крім вже існуючих тощо). Аналогічно не містять матеріали заяви і доказів щодо підготовки відповідачами до вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно належного на праві власності відповідачу-1 нерухомого майна.

Також не підтверджує вказаних фактів надана позивачем Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ за № 364131088 від 01.02.2024.

Разом з тим, пред`являючи вимогу про накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, позивач не вказує на необхідність застосування такого заходу забезпечення позову саме в межах ціни позову; при цьому, в матеріалах справи відсутня інформація щодо вартості об`єктів нерухомого майна, що унеможливлює встановлення судом співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

У даному контексті суд також зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Зазначені заявником у заяві обставини є лише припущеннями позивача та не свідчать про неможливість виконання рішення суду в даній справі в разі задоволення позову без застосування відповідних заходів його забезпечення.

Таким чином, суд констатує, що заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин та не подав належних доказів, з якими законодавство пов`язує необхідність їх вжиття.

З огляду на викладене, оцінивши обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, наявності зв`язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, зважаючи на забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що позивач не подав доказів наявності фактичних обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за даним позовом. Відтак, суд не вбачає наявності достатніх підстав для задоволення заяви Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК № 536 від 16.02.2024 (вх. № 1957/24 від 19.02.2024) про забезпечення позову у справі №915/161/24, що є підставою для відмови в їх застосуванні шляхом постановлення відповідної ухвали.

Керуючись ст. 76, 77, 140, 233-235, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК № 536 від 16.02.2024 (вх. № 1957/24 від 19.02.2024) про забезпечення позову у справі № 915/161/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та у строки, визначені статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська