Постанова

від 08.05.2024 по справі 915/161/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/161/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК: не з`явився

від Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ: Махнова О.В.

від ОСОБА_1 : Махнова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2024 про відмову у забезпеченні позову, суддя в Інстанції Адаховська В.С., в м. Миколаєві

у справі №915/161/24

за позовом: Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ;

2) ОСОБА_1

про стягнення 13 840 238,38 грн

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2024 року Акціонерне товариство МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ та ОСОБА_1 , як з солідарних боржників, заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 01-В/15/184/КЛ-КБ від 28.12.2015 та за договором поруки № 2 від 28.12.2015 у розмірі 364 712,04 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання умов договору в частині повернення кредитних коштів.

Одночасно з позовною заявою від Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ «ТЕХНОТОРГ», код ЄДРПОУ: 30976452 (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, буд. 113), а саме на:

-машиномісце №6.15, загальною площею (кв.м):20.7, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , гараж 6.15. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1649427380000, Номер запису про право власності: 29031184, на підставі Договору купівлі-продажу, машиномісця, серія та номер: 2797, виданий 21.11.2018, видавник: ПН КМНО Панченко О.В.;

-двокімнатну квартиру, загальною площею: 79,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1533953880000, Номер запису про право власності: 34229077, на підставі Договору купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 2814, виданий 20.11.2019, видавник: ПН КМНО Панченко О.В.

-трикімнатну квартиру, загальною площею: 106.9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1533432880000, Номер запису про право власності: 28889051, на підставі Договору купівлі-продажу, серія та номер: 2730, виданий 13.11.2018, видавник: ПН КМНО Панченко О.В.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідачі ухиляються від виконання зобов`язання по сплаті залишку заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 01-В/15/184/КЛ-КБ від 28.12.2015 та за договором поруки № 2 від 28.12.2015 у розмірі 364 712,04 доларів США, оскільки частину заборгованості погашено за рахунок заставного майна за договорами застави; продовжують здійснювати господарську діяльність/займатися бізнесом; не реагують на повідомлення/вимоги позивача; не вживають жодних заходів для зменшення наявної заборгованості перед позивачем; відповідач-1 активно витрачає грошові кошти, у тому числі, на придбання нерухомого майна; у відповідача-1 наявні значні грошові зобов`язання перед іншими банківськими установами, які забезпечені іпотекою, тому заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу-1, може унеможливити виконання рішення суду, оскільки у позивача існує припущення, що відповідачем-1 найближчим часом можуть бути вчинені дії задля відчуження/приховання/передачі в іпотеку майна, що є єдиним реальним джерелом задоволення позовних вимог позивача та виконання майбутнього судового рішення про стягнення коштів в погашення заборгованості за кредитом.

За твердженням позивача, забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить відповідачу-1 на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами в даній справі та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав останнього, оскільки у випадку арешту майна, воно фактично перебуватиме у володінні власника, а обмежуватиметься лише можливість його розпорядження.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2024 у справі №915/161/24 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК про забезпечення позову у справі №915/161/24 шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ ТЕХНОТОРГ.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджено вчинення позичальником (відповідачем-1) та поручителем (відповідачем-2) будь-яких дій, спрямованих на відчуження належного відповідачу-1 об`єктів нерухомого майна (реалізація таких чи вчинення підготовчих дій до їх реалізації, укладення договорів поруки чи застави, крім вже існуючих тощо). Аналогічно не містять матеріали заяви і доказів щодо підготовки відповідачами до вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно належного на праві власності відповідачу-1 нерухомого майна.

Пред`являючи вимогу про накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, позивач не вказує на необхідність застосування такого заходу забезпечення позову саме в межах ціни позову; при цьому, в матеріалах справи відсутня інформація щодо вартості об`єктів нерухомого майна, що унеможливлює встановлення судом співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту. Зазначені заявником у заяві обставини є лише припущеннями позивача та не свідчать про неможливість виконання рішення суду в даній справі в разі задоволення позову без застосування відповідних заходів його забезпечення. Позивач не навів обставин та не подав належних доказів, з якими законодавство пов`язує необхідність їх вжиття.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не подав доказів наявності фактичних обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за даним позовом.

06.03.2024 від Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2024 у справі №915/161/24 скасувати та задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову.

Зокрема, скаржник зазначає, що банк свідомо просив суд накласти арешт лише на частину нерухомого майна що належить Відповідачу. Більше того банк свідомо вибрав об?єкти нерухомого майна які не перебувають в іпотеці. Окрім зазначеного банком обрано спосіб забезпечення позову. який полягає саме в накладенні арешту на частину нерухомого майна, задля уникнення надмірного тиску на робочий процес боржника, і який не обмежує можливість використання активів чи користування даним майном, а лише дає можливість розраховувати на можливість виконання судового рішення.

Стверджує, що існують ризики передачі ТОВ "ТЕХНОТОРГ" в іпотеку додаткового забезпечення. Окрім цього, так як у Відповідача 1 наявні діючі іпотечні обтяження, тому для Позивача критично важливо на даний момент зареєструвати своє обтяження на підставі задоволення даної заяви, яке дасть можливість стати наступним хто претендуватиме на задоволення своїх вимог у випадку невиконання останнім грошових зобов?язань за рішенням, що буде ухвалене. Тому наявне цілком обґрунтоване припущення, що Відповідачем 1, найближчим часом можуть бути вчинені дії задля відчуження/приховання/передачі в іпотеку майна, що є єдиним реальним джерелом задоволення позовних вимог Банку, та виконання майбутнього судового рішення про стягнення коштів в погашення заборгованості за кредитом.

У відзиві на апеляційну Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ просить залишити апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її необргунтованість та безпідставність, а оскаржувану ухвалу без змін.

Зокрема, відповідач-1 зазначив, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, зазначені заявником у заяві обставини є лише припущеннями позивача та не свідчать про неможливість виконання рішення суду в даній справі в разі задоволення позову без застосування відповідних заходів його забезпечення

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу №915/1220/23 до розгляду на 08.05.2024 о 14:30.

06.05.2024 до суду апеляційної інстанції від Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК надійшла заява, в якій останнє просить суд замінити Акціонерне товариство МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК як позивача у даній справі на його правонаступника ТОВ «АЗТЕХ-Україна» в порядку, передбаченому ст. 52 ГПК України.

В обгрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що між Акціонерним товариством МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК та ТОВ «АЗТЕХ-Україна» було укладено договір відступлення прав вимог №GL19N025759, згідно з яким ТОВ «АЗТЕХ-Україна» набув всі права грошової вимоги до ТОВ «ТЕХНОТОРГ» за кредитним договором, тобто ТОВ «АЗТЕХ-Україна» замінив позивача у якості кредитора за договором.

Також позивач у вказаній заяві просив розглянути дану справу без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

В судовому засіданні 08.05.2024 прийняв участь представник відповідачів, представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, при цьому, як було зазначено вище, позивач подав клопотання про розгляд даної справи без його участі.

Розглянувши в судовому засіданні заяву позивача щодо заміни Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК як позивача у даній справі на його правонаступника ТОВ «АЗТЕХ-Україна» в порядку, передбаченому ст. 52 ГПК України, судова колегія дійшла наступних висновків.

Ч. 1 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України визначено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Ч. 2. ст. 170 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України визначено, Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку» від 05.03.2009 року № 270 розрахунковим документом, що підтверджує факт надання послуг поштового зв`язку є документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми і змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Проте, наведених документів в підтвердження фактичного направлення відповідної заяви усім учасникам справи матеріали справи не містять.

Колегія суддів наголошує, що до вказаної заяви не додано доказів, на підставі яких суд має провести заміну сторони, а саме відсутній договір відступлення прав вимог №GL19N025759, згідно з яким ТОВ «АЗТЕХ-Україна» набуло всі права грошової вимоги до ТОВ «ТЕХНОТОРГ» за кредитним договором.

Отже, заява не підтверджена будь-якими доказами в порядку ст.ст.74, 76-78 ГПК України та у відповідності до норм п.6 ч.1 ст. 170 ГПК України.

Таким чином, вказана заява подана з порушенням норм ч.2 ст. 170 ГПК України та є необґрунтованою, оскільки суду не надані будь-які докази на підтвердження викладених у заяві обставин, у зв`язку з чим вказана заява у відповідній частині про заміну Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК як позивача у даній справі на його правонаступника ТОВ «АЗТЕХ-Україна» в порядку, передбаченому ст. 52 ГПК України, залишена без розгляду у відповідності до ч.4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ та ОСОБА_1 , як з солідарних боржників, заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 01-В/15/184/КЛ-КБ від 28.12.2015 та за договором поруки № 2 від 28.12.2015 у розмірі 364 712,04 доларів США у зв`язку з неналежним виконанням умов Кредитного договору в частині повернення кредитних коштів та процентів за користування ними.

За твердженням позивача, для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №01-В/15/184/КЛ- КБ з Відповідачем-2 було укладено договори застави. В результаті погашення заборгованості за рахунок заставного майна, непогашеними залишились 364 712,04 доларів США. Тобто, на сьогоднішній момент непогашеними залишається сума близько 400 тисяч доларів США, які жодним чином не забезпечені.

За доводами позивача, ТОВ «ТЕХНОТОРГ» на праві власності відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить низка майна. Зазначена інформація підтверджується інформаційною довідкою від 01.02.2024 року №364131088. Згідно зазначеної довідки, вбачається що у 2023 році Відповідач здійснював купівлю нерухомого майна. Зокрема, 26.10.2023 року на підставі Договору купівлі-продажу, серія та номер: 1866, виданий Мірошниченко Т.П., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, Відповідач 1 придбав квартиру загальною площею (кв.м): 46.6, житлова площа (кв.м): 19.2, за адресою: АДРЕСА_4 .

Вказане, як стверджує позивач, свідчить про те, що боржник активно витрачає грошові кошти в тому числі на придбання нерухомого майна, в той час як Боржник та Поручитель ігнорують банківські повідомлення/вимоги, продовжують ведення господарської діяльності/займаються бізнесом, та не вживають жодних заходів для зменшення наявної заборгованості перед АТ «МР БАНК».

Як стверджує позивач, у позичальника наявні значні грошові зобов?язання перед іншими банківськими установами. На забезпечення виконання зобов?язань перед іншими банками укладена низка іпотечних договорів, тобто вже існують інші кредитори з вищим пріоритетом, а ніж АТ «МР БАНК» у розумінні ст.3 Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, наявна заборгованість перед АТ "ОТП Банк" на 230 000 000,00 грн, а також наявна заборгованість перед АТ "СЕНС БАНК" на 250 000 000,00 грн.:

Позивач у заяві про забезпечення позову зазначив, що оскільки у Відповідача 1 наявні діючі іпотечні обтяження, тому для Позивача критично важливо на даний момент зареєструвати своє обтяження на підставі задоволення даної заяви, яке дасть можливість стати наступним хто претендуватиме на задоволення своїх вимог у випадку невиконання останнім грошових зобов?язань за рішенням, що буде ухвалене.

Отже, на переконання заявника невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, а саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача у разу задоволення позову та виконанню постановленого судового рішення, що повністю відповідає принципам Європейського суду.

Дослідивши викладені заявником доводи та надані на підтвердження цих доводів докази, врахувавши наявність зв`язку між заявленим позивачем заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на майно відповідача в межах заявлених позовних вимог і предметом спору, співмірність і адекватність, апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, з огляду на таке.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 зазначив, що "…виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним".

При цьому, відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі № 908/2382/21 зазначив, що "можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника".

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

До вжиття заходів забезпечення позову у відповідача було нічим не обмежене право розпоряджатись належним йому майном, що само по собі є доказом необхідності забезпечення позову з майновими вимогами.

Відповідно до приписів ст. 236 ГПК України, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду щодо необхідності забезпечення позову про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно боржників.

Так, у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив:

Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Відповідно до ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відзив на апеляційну скаргу має містити: 1) найменування суду апеляційної інстанції; 2) ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти, - за наявності; 3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; 4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу; 5) перелік матеріалів, що додаються. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Ухвалою суду від 15.04.2024 встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 30.04.2024 та роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 30.04.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Відповідач скористався своїм правом та надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

У свою чергу Відповідач у відзиві на апеляційну не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Стверджуючи про перевищення суми забезпечення арештованого майна заявленим позовним вимогам, відповідачем не надано до відзиву жодних доказів вартості належного йому майна, що позбавляє можливості встановити перевищення вартості арештованого майна в межах заявлених позовних вимог у сумі 13 840 238,38 грн.

Жодних доказів, що спростовували б викладену у зазначених відкритих джерелах інформацію про майновий стан відповідача, ним не надано.

Отже, у разі пред`явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.

Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.

Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.

У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив:

Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначено:

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача 1 та Відповідача 2, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Бездіяльність відповідачів, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов`язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останніх від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.

Таким чином, судова колегія погоджується із аргументами скаржника, викладеними в апеляційній скарзі, що існують обґрунтовані сумніви щодо можливості реального виконання судового рішення у випадку стягнення з відповідачів заборгованості у сумі 13 840 238,38 грн у зв`язку з ігноруванням відповідачами свого обов`язку щодо сплати наявної заборгованості та беручи до уваги те, що між сторонами існує спір щодо повернення кредитних коштів, а виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідачів вказаної суми.

Також судова колегія зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Судова колегія враховує той факт, що банк просив суд накласти арешт лише на частину нерухомого майна, що належить Відповідачу. Окрім зазначеного банком обрано спосіб забезпечення позову, який полягає саме в накладенні арешту на частину нерухомого майна, задля уникнення надмірного тиску на робочий процес боржника, і який не обмежує можливість використання активів чи користування даним майном, а лише дає можливість розраховувати на можливість виконання судового рішення.

Оскільки предметом спору є стягнення коштів в розмірі 13 840 238,38 грн, то накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, щодо яких, станом на день звернення з заявою про забезпечення позову, відсутні були обтяження, мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідачів, не ускладнюючи, в тому числі, господарську діяльність відповідача-1 так і відповідача-2(поручителя).

Апеляційний господарський суд, зазначає, що з урахуванням характеру правовідносин, які склалися між сторонами, майнового характеру спору зі значною ціною позову такий вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу-1 на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами та видом майна, що може використовуватися в підприємницькій діяльності, в тому числі для одержання доходу з метою погашення боргу.

При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власників, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Суд зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення в справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у відповідачів присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Можливість накладення арешту на майно, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову в справі про стягнення грошових коштів, відповідачі матимуть безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності в них грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Таким чином, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на значну суму позову (13 840 238,38 грн), встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача та накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ «ТЕХНОТОРГ».

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви Позивача, про забезпечення позову у даній справі.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при винесенні ухвали про відмову у забезпеченні позову належним чином не було з`ясовано обставини, з якими закон пов`язує можливість вжиття заходів забезпечення позову, а тому суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Позивача про накладення арешту на спірне нерухоме майно.

За таких обставин, враховуючи доводи заявника, наведені у заяві, з огляду на предмет та підстави позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що заява Позивача, про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно в межах суми позову підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду відповідно - скасуванню.

Розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 136-140, 269, 270, 271, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2024 у справі №915/161/24 скасувати.

Заяву Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» про забезпечення позову у справі №915/161/24 - задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ «ТЕХНОТОРГ», код ЄДРПОУ: 30976452 (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, буд. 113), в межах суми позовних вимог у розмірі 13 840 238,38 грн., а саме на:

-машиномісце №6.15, загальною площею (кв.м):20.7, що розташована за адресою: м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 7-В, гараж 6.15. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1649427380000, Номер запису про право власності: 29031184, на підставі Договору купівлі-продажу, машиномісця, серія та номер: 2797, виданий 21.11.2018, видавник: ПН КМНО Панченко О.В.;

-двокімнатну квартиру, загальною площею: 79,7 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1533953880000, Номер запису про право власності: 34229077, на підставі Договору купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 2814, виданий 20.11.2019, видавник: ПН КМНО Панченко О.В.

-трикімнатну квартиру, загальною площею: 106.9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1533432880000, Номер запису про право власності: 28889051, на підставі Договору купівлі-продажу, серія та номер: 2730, виданий 13.11.2018, видавник: ПН КМНО Панченко О.В.

Стягувач: Акціонерне товариство «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» (01034, м. Київ, вул. Володимирська,46, код ЄДРПОУ 25959784).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕХНОТОРГ (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, буд. 113, код ЄДРПОУ 30976452).

Відповідно до статті 144 ГПК України дана постанова є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку включно до 08.05.2027.

Матеріали оскарження №915/161/24 повернути до Господарського суду Миколаївської області.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.05.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська