Рішення

від 19.02.2024 по справі 918/67/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2024 р. м. РівнеСправа № 918/67/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О.Гуменюк, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенкон"

до Селянського (Фермерського) господарства "Нектар"

про стягнення 585 768,00 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Шенкон" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Селянського (Фермерського) господарства "Нектар" (відповідач) про стягнення 585 768,00 грн, з яких: 443 000,00 грн основного боргу, 132 900,00 грн штрафу, 5 081,50 грн 3% річних та 4 786,50 грн інфляційних за договором № 799/05 від 31.05.2023.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Згідно із позовною заявою, 31.05.2023 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 799/05 (договір), за умовами якого позивач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця продукцію (товар), а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його. На виконання умов цього договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 728 200,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними. Відповідач за отриману продукції розрахувався частково, сплативши 285 200,00 грн, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 443 000,00 грн. Крім того, за період прострочення виконання відповідачем зобов`язань позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача, крім основного боргу, 132 900,00 грн штрафу, 5 081,50 грн 3% річних та 4 786,50 грн інфляційних.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 509, 525 - 527, 610, 625, 692, 712 ЦК України та ст. 193 ГК України.

19.02.2024 від відповідача надійшов відзив, згідно з яким останній визнає заявлені позовні вимоги, однак не погодився із розміром штрафу, просить суд зменшити його до 20%.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.

Ухвалою суду від 23.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 19.02.2024 (з урахуванням ухвали суду від 23.01.2024 про внесення виправлень).

12.02.2024 від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання у цій справі в режимі відеоконференції, яка задоволена ухвалою суду від 12.02.2024.

19.02.2024 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване участю представника в кримінальному провадження. Суд, розглянувши вказане клопотання, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на те, що відповідачу забезпечене право на відзив, яким він скористався. Окрім того, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, яка гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України"). Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення у справах "Union Alimentaria Sanders SA v. Spain", "Смірнова проти України", "Красношапка проти України"). Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача та про відкладення розгляду справи.

19.02.2024 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

31.05.2023 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 799/05 (договір), за умовами п. 1.1 якого позивач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця продукцію (товар), а покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити його.

За умовами п. 2.1.-2.3. договору ціна кожної окремої партії товару, ціна товару за групами, кількість та асортимент товару викладені в рахунках та видаткових накладних. Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару, що продаються за цим договором, особа перевізника, спосіб доставки чи відвантаження товару в кожному окремому випадку поставки визначаються сторонами у специфікації, яка не є обов`язковим додатком до договору і видається за усною згодою сторін. У випадку відсутності специфікації її роль виконує видаткова накладна, підписана обома сторонами.

Порядок здійснення та погодження замовлення визначається розділом 3 договору. Покупець надає продавцю замовлення на поставку товару в паперовому вигляді (офіційне листування) або шляхом направлення повідомлення на електронну адресу продавця або шляхом домовленості по телефону. Форма замовлення довільна. Підтвердження замовлення продавцем (часткове підтвердження, не підтвердження) здійснюється не пізніше, ніж за три календарних дні до запланованої дати поставки на електронну адресу покупця або шляхом офіційного листування або в усній телефонній розмові. Продавець, не пізніше трьох днів з моменту отримання замовлення та у випадку наявності можливості продажу товару, зазначеного в замовленні, формує рахунок на замовлену партію товару, що відповідає характеристикам, зазначеним у замовленні. Сформований рахунок на здійснення часткової передоплати за замовлений товар надаються на електронну адресу покупця, зазначену в цьому договорі, для погодження. Товар вважається поставленим за умови, якщо він прийнятий відповідно до п. 4.3. цього договору, та протягом трьох днів не повернутий продавцю, як такий, що помилково поставлений.

Відповідно до п. 4.1. - 4.6. договору продавець зобов`язується підготувати товар відповідно до погодженого замовлення до відвантаження перевізнику (або безпосередньо покупцю відповідно до умов Специфікації) впродовж семи днів з моменту замовлення. Продавець сповіщає покупця про готовність товару до відвантаження не пізніше одного дня до дати відвантаження. Поставка товару здійснюється на склад покупця за адресою: Рівненська область, Дубенський район, с. Пляшівка, вул. Берестецька, буд. 25. Моментом переходу права власності на товар є момент фактичного одержання товару покупцем та підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві. Датою поставки товару постачальником є фактична дата прийняття товару покупцем за видатковою накладною. Факсова чи електронна копія видаткової накладної, підписана обома сторонами, має силу оригіналу до моменту отримання продавцем оригіналу видаткової накладної. За умови виконання п 4.4. цього договору операція купівлі-продажу товару вважається завершеною і не підлягає оскарженню в будь яких судових чи інших органах.

Покупець здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 30-ти календарних днів. Платежі за цим договором здійснюються покупцем на підставі рахунку на оплату, наданого продавцем покупцю на умовах цього договору. Покупець здійснює оплату за договором шляхом безготівкового переказу грошових коштів в національній валюті на банківський рахунок продавця відповідно до його банківських реквізитів, зазначених у дійсному рахунку, а у випадку не зазначення у рахунку банківських реквізитів продавця - відповідно до банківських реквізитів, зазначених у цьому договорі, з вказівкою номера рахунку продавця як підстави для оплати. У разі порушення покупцем строків оплати товару, передбачених п. 5.1 цього договору, продавець має право зупинити наступну поставку товару покупцю до повної оплати придбаної партії товару або змінити умови розрахунків за наступну партію товару на попередню оплату. (Розділ 5 договору).

Згідно з п. 8.1, 8.6., 8.7. договору, він набирає чинності з дня його підписання повноважними представниками. Договір дійсний з моменту його підписання по 31.12.2023 та вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін до закінчення терміну дії цього договору письмово не повідомила про його розірвання, а інша сторона письмово не підтвердила отримання листа про розірвання цього договору.

На виконання умов договору продавцем поставлено відповідачу товар - комбікорм загальною вартістю 728 200,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 734 від 12.06.2023 на суму 134 400,00 грн, № 772 від 21.06.2023 на суму 235 200,00 грн, № 885 від 01.09.2023 на суму 358 600,00 грн та товарно - транспортними накладними № 734 від 12.06.2023, № 772 від 21.06.2023, № 885 від 01.09.2023.

Відповідач, отримавши поставлений товар, повинен був сплатити позивачу кошти у строки, що визначені у договорі, проте всупереч умовам договору відповідач оплатив товар на суму 285 200,00 грн з порушенням строків, визначених умовами договору, а саме: 06.06.2023 - 184 800,00 грн (передоплата), 11.09.2023 - 10 000,00 грн, 31.10.2023 - 50 000,00 грн, 10.11.2023- 20 000,00 грн, 13.11.2023- 16 900,00 грн, 21.11.2023- 3 500,00 грн, що підтверджується банківськими виписками.

06.10.2023 відповідач направив на адресу позивача лист № 7, у якому визнав борг на суму 533 400,00 грн та просив перенести термін оплати за товар згідно з запропонованим графіком.

07.12.2023 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості на суму 443 000,00 грн, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Відповідно до п. 7.5. договору при простроченні оплати поставленого товару більш як на 30 днів покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 2% від суми прострочення, при простроченні оплати поставленого товару більш як на три місяці покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30 % від суми прострочення.

За несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором позивач нараховував та заявив до стягнення 132 900,00 грн штрафу, 5 081,50 грн 3% річних та 4 786,50 грн інфляційних.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із неналежним виконанням договору поставки та відповідальністю за порушення строків оплати за поставлений товар, регулювання яких здійснюється ГК України та ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судами установлено, що правовідносини сторін виникли з договору, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стосовно строків розрахунків за поставлений товар, то суд зазначає таке.

Як установлено судом, п. 5.1. договору передбачено, що покупець здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 30 календарних днів. Тобто, беручи до уваги буквальне розуміння вказаного пункту договору, сторони погодили розрахунки шляхом попередньої плати. Заразом інші пункти розділу 5 договору строків проведення попередньої оплати не містять. Натомість п. 5.4. передбачає, що у разі порушення покупцем строків оплати товару, передбачених п. 5.1 цього договору, продавець має право зупинити наступну поставку товару покупцю до повної оплати придбаної партії товару або змінити умови розрахунків за наступну партію товару на попередню оплату.

Отже, пункти вказаних договорів взаємосуперечливі, у зв`язку з чим виникла необхідність у тлумаченні змісту правочину з метою встановлення наявності/відсутності строків платежів за поставлений товар.

За змістом ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд, проаналізувавши формулювання умов про оплату, кількість та ціну товару, порядок здійснення передачі товару, співвіднісши їх між собою, а також врахувавши практику відносин сторін, яка складалася у зв`язку з виконанням правочину, встановив таке.

Так, за п. 2.1. договору ціна кожної окремої партії товару, ціна товару за групами, кількість та асортимент товару викладені в рахунках та видаткових накладних. Відповідно до п. 3.1-3.3. договору покупець надає продавцю замовлення на поставку товару, а продавець не пізніше трьох днів з моменту отримання замовлення формує рахунок для часткової передоплати (розмір часткової передоплати та строк її прооведення не визначені). У свою чергу, товар повинен бути поставлений упродовж семи днів від дати формування замовлення, моментом переходу права власності на товар є його фактична передача (п. 4.1., 4.4. договору).

Однак у матеріалах справи відсутні як замовлення на товар, так і оформлені на замовлений товар рахунки.

При цьому позивач здійснював поставку більшої частини товару без її попередньої оплати (передоплата була здійснена лише один раз, на суму 184 800,00 грн), відповідач проводив оплату після поставки товару.

Ураховуючи взаємну неузгодженість умов договору, зважаючи, що за фактичними обставинами справи вартість та кількість товару можна визначити виключно на підставі видаткових накладних, беручи до уваги перехід права власності на товар після його фактично передання, а також практику відносин між сторонами з оплати товару після його поставки, суд дійшов висновку про те, що обрахунок строку поставки слід здійснювати від дати поставки товару з урахуванням відтермінування на 30 календарних днів.

Щодо невиставлення рахунку, то згідно з усталеною судовою практикою За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Тому ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а значить не звільняє від обов`язку оплатити товар.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як установлено судом, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 728 200,00 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, який відповідач оплатив частково, на суму 285 200,00 грн, про що свідчать банківські виписки, відтак розмір основного боргу становить 443 000,00 грн, отже, вимога в цій частині є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Стосовно нарахувань 3% річних та інфляційних, то слід зазначити таке.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеної норми матеріального права, яка регулює відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 3% річних та інфляційних.

Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних, установив, що 3% річних становлять 5 052,03 грн (при заявленому 5 081,50 грн), а других 4 383,34 грн (при заявленому - 4 786,50 грн) (розрахунок додається), отже, 3% річних та інфляційні підлягають частковому задоволенню.

Щодо нарахування штрафу, то суд зазначає таке.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання.

Суд, здійснивши перерахунок штрафу 30%, установив, що його розмір становить 132 900,00 грн (443 000,00 грн х 30%) (при заявленому - 132 900,00 грн), отже, штраф підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо зменшення штрафу, то суд зазначає таке.

Судова практика щодо застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами): обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення; зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

Отже, враховуючи період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, зважаючи на правову природу штрафу та його основне призначення, суд, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, а тому штраф підлягає зменшенню до 70 000,00 грн.

При цьому судом ураховано реалізацію позивачем свого права на заявлення до стягнення також 3% річних та інфляційних, які задоволені судом. Відповідне узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який у постанові від 12.02.2020 у справі № 924/414/19 зазначив, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, що дає підстави для висновку про можливість зменшення розміру штрафу.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 8 786,52 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 8 780,37 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.

При цьому сума, на яку судом зменшено штраф, при вирішенні питання про розподіл судових витрат не враховується.

Заразом, як установлено судом, відповідач до початку розгляду справи по суті фактично визнав позов, однак просив суд зменшити розмір штрафу.

Приписами ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору.

Відтак позивачу підлягає поверненню судовий збір в розмірі 4 390,19 грн, а стягненню з відповідача - 4 390,18 грн.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" ).

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенкон" до Селянського (Фермерського) господарства "Нектар" про стягнення 585 768,00 грн задовольнити частково.

Стягнути з Селянського (Фермерського) господарства "Нектар" (35513, Рівненська область, Дубенський район, с. Пляшівка, вул. Берестецька, 25, ідентифікаційний код 30491547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенкон" (08606, Київська область, Фастівський район, с. Кобці, вул. Промислова, буд.15, ідентифікаційний код 37483268) 443 000,00 грн основного боргу, 70 000,00 грн штрафу, 5 081,50 грн 3% річних та 4 383,34 грн інфляційних.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 62 900,00 грн штрафу, 29,48 грн 3% річних та 403,16 грн інфляційних відмовити.

Стягнути з Селянського (Фермерського) господарства "Нектар" (35513, Рівненська область, Дубенський район, с. Пляшівка, вул. Берестецька, 25, ідентифікаційний код 30491547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенкон" (08606, Київська область, Фастівський район, с. Кобці, вул. Промислова, буд.15, ідентифікаційний код 37483268) 4 390,18 грн судового збору.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Шенкон" (08606, Київська область, Фастівський район, с. Кобці, вул. Промислова, буд.15, ідентифікаційний код 37483268) з Державного бюджету УКраїни судовий збір в розмірі 4 390,19 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією № 21115 від 11.01.2024.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Шенкон" (08606, Київська область, Фастівський район, с. Кобці, вул. Промислова, буд.15, ідентифікаційний код 37483268)

Відповідач: Селянське (Фермерське) господарство "Нектар" (35513, Рівненська область, Дубенський район, с. Пляшівка, вул. Берестецька, 25, ідентифікаційний код 30491547).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 22.02.2024.

Суддя О.Андрійчук