Рішення

від 22.02.2024 по справі 925/1559/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року Справа № 925/1559/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від позивача Купельський О.М. адвокат,

від відповідача представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Бест Лізинг, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю НАП КОМ`ЮНІТІ,

м. Черкаси

про стягнення 472 221 грн. 85 коп.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю Бест Лізинг до товариства з обмеженою відповідальністю НАП КОМ`ЮНІТІ про стягнення з відповідача 472 22 грн. 85 коп., а саме: 303 834 грн. 40 коп. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 48 960 грн. 04 коп. 24% річних, 4 202 грн. 52 коп. інфляційних витрат, 94 108 грн. 70 коп. пені та 21 116 грн. 19 коп. штрафу, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу №220916-1/ФЛ-Ю-А від 16 вересня 2022 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

У задоволенні клопотання позивача про здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - відмовлено.

Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 00 хв. 09 січня 2024 року.

Ухвалою суду від 09 січня 2024 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 12 год. 00 хв. 25 січня 2024 року.

Ухвалою суду від 25 січня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 00 хв. 22 лютого 2024 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 25 січня 2024 року заяву представника відповідача про його участь у справі №925/1559/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису - задоволено.

Забезпечено проведення судового засідання у справі №925/1559/23, призначеного на 10 год. 00 хв. 22 лютого 2024 року, та в усіх наступних судових засіданнях для представника відповідача Никітенка Ростислава Павловича в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.

Однак представник відповідача участь судовому засіданні в режимі відеоконференції не взяв, відзиву на позовну заяву суду не надав.

В судовому засіданні, яке відбулося 22 лютого 2024 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1559/23.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 16 вересня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю Бест Лізинг (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю НАП КОМ`ЮНІТІ (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №220916-1/ФЛ-Ю-А (індивідуальна частина).

Підписуючи вищевказаний договір фінансового лізингу (індивідуальну частину), лізингоодержувач приєднався до Загальних умов до договору фінансового лізингу з додатками, що є його публічною частиною, розміщеною на власному веб-сайті лізингодавця та вступили в дію з 08 лютого 2022 року, які затверджені наказом генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю Бест Лізинг №07/02/2022-1 від 07 лютого 2022 року, та були підписані зі сторони лізингодавця шляхом накладення КЕП/ЕЦП генерального директора 17:57 09 лютого 2022 року серійний номер: 3ED5083160DBC59B04000000C57905008C6A6500 та електронно-цифрової печатки 17:59 09 лютого 2022 року серійний номер: 3ED5083160DBC59B04000000C8790500986A6500.

08 лютого 2022 року наказом генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю Бест Лізинг №07/02/2022-1 від 07 лютого 2022 року, затверджено загальні умови для договору фінансового лізингу (публічної частини) на власному веб-сайті: 09 лютого 2022 року.

Відповідно до умов п. 1.1. публічної частини договору лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування об`єкт лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені у додатку до індивідуальної частини договору Специфікація, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договором з урахуванням загальних умов договору.

Сплата лізингових платежів здійснюється відповідно до п. 2.2. загальних умов договору лізингу та графіку сплати лізингових платежів, які включають платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу та винагороду (комісію) лізингодавцеві за отриманий у лізинг предмет лізингу.

Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі відповідно до п.2.1.7, згідно з яким число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається сторонами згідно п.2.1.7.1 загальних умов договору.

Відповідно до п.2.1.7.1 загальних умов договору лізингу, у випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку становить менше, ніж 20% від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в 4.2. індивідуальної частини договору, то числом сплати лізингового платежу 1-го періоду лізингу є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання чотирьох календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 04 лютого 2021 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 08 лютого 2021 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 08 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.

У випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку дорівнює або становить більше, ніж 20% від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в 4.2. індивідуальної частини договору, то числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 04 лютого 2021 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24 лютого 2021 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.

Згідно з п.2.4 загальних умов договору лізингу, якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню.

Відповідно до п.2.1.9. загальних умов договору період лізингу - це період строку лізингу, який дорівнює 1 (одному) місяцю. Перший період лізингу починається з дати підписання акту.

Згідно п.2.1.6. загальних умов договору акт - це акт приймання-передачі об`єкту лізингу в лізинг.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав у користування відповідачу предмет лізингу на підставі підписаного 21 вересня 2022 року сторонами акту прийому-передачі майна (а.с. 32).

Враховуючи, що авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку становив більше, ніж 20% від загальної вартості об`єкта лізингу, то відповідно до п.2.1.7.1 загальних умов договору лізингу відповідач зобов`язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 11 числа кожного місяця (21 вересня 2022 року + двадцять календарних днів до дати підписання акту) в розмірі, визначеному у графіку сплати лізингових платежів, тобто: періоди лізингу №1 11 жовтня 2022 року, №2 11 листопада 2022 року, №3 11 грудня 2022 року, №4 11 січня 2023 року; №5 11 лютого 2023 року; №6 11 березня 2023 року; №7 11 квітня 2023 року і т.д.).

Листом від 18 квітня 2023 року за №1193 ТОВ Бест Лізинг відповідно до п.6.6. публічної частини умов договору, повідомило лізингоодержувача про розірвання (відмову від) договору.

24 квітня 2023 року об`єкт лізингу було вилучено у лізингоодержувача відповідно до акту приймання - передачі майна (а.с.35).

Відповідач свої зобов`язання за договором лізингу щодо сплати лізингових платежів виконував не в повному обсязі, внаслідок чого з 11 лютого 2023 року по 11 квітня 2023 року за ним виникла заборгованість в розмірі 303 834,40 грн., а саме:

з 10 лютого 2023 року (застосовується п.2.4 публічної частини договору лізингу, оскільки 11 лютого 2023 року вихідний день (5 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі - 98 897,69 грн.;

з 10 березня 2023 року (застосовується п.2.4 публічної частини договору лізингу, оскільки 11 березня 2023 року вихідний день (6 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі - 138 035,50 грн.;

з 11 квітня 2023 року (7 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі - 66 901,21 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).

Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору лізингу.

Частиною першою статті 292 ГК України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно зі статтею 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

13 червня 2021 року набув чинності Закон України Про фінансовий лізинг від 04 лютого 2021 року №1201-IX, та втратив чинність Закон України Про фінансовий лізинг від 16 грудня 1997 року №723/97-ВР.

Відповідно до п. 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про фінансовий лізинг від 04 лютого 2021 року №1201-IX цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що договір фінансового лізингу №220916-1/ФЛ-Ю-А укладений 16 вересня 2022 року, тобто після набрання чинності Закону України Про фінансовий лізинг від 04 лютого 2021 року №1201-IX.

Отже, правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем на підставі договору фінансового лізингу від 16 вересня 2022 року №220916-1/ФЛ-Ю-А, регулюються Законом України Про фінансовий лізинг від 04 лютого 2021 року №1201-IX, який був чинним на момент укладання вказаного договору.

Відповідно до ст.1 Закону України Про фінансовий лізинг (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансовий лізинг - фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 5 цього Закону.

За укладеним сторонами договором, лізингодавець забов`язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування об`єкт лізингу, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договором з урахуванням загальних умов договору.

У силу статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Як вбачається із наявного у матеріалах справи акту приймання-передачі майна від 21 вересня 2022 року позивач передав об`єкт лізингу, а відповідач прийняв таке майно.

Відповідно до ч.1, 2 статті 16 Закону України Про фінансовий лізинг лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.

До складу лізингових платежів включаються:

1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу;

2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу;

3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.

Частинами 4,6 статті 17 вказаного Закону визначено, що після отримання лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса: 1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів; 2) за наявності інших підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом. Договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.

Лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом. (ч.7 ст.17 Закону).

Частиною 1 статті 20 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено права та обов`язки лізингодавця.

Так, лізингодавець має право, зокрема, у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення об`єкта фінансового лізингу - сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об`єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об`єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 15 червня 2021 року у справі №904/5726/19, лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

У справі №904/5726/19 суди дослідили, що до моменту розірвання договору лізингодавець виставляв до оплати рахунки-фактури до складу яких входило відшкодування частини вартості об`єкта лізингу, проценти та комісії.

З урахуванням статті 16 Закону України Про фінансовий лізинг суд касаційної інстанції у наведеній постанові зазначив, що враховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

Ураховуючи встановлену у справі №904/5726/19 структуру лізингових платежів, а також положення пункту 12 загальних умовах контракту, відповідно до якого у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу (пункт 6.18 загальних умов), що за висновком суду касаційної інстанції з урахуванням частини першої статті 627, статті 629 ЦК України узгоджується з правовим регулюванням договору оренди (найму), Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки заборгованості по сплаті за користування об`єктом лізингу (до складу якої входило відшкодування частини вартості об`єкта лізингу) до припинення дії договору.

Проте, як вже було зазначено вище, договір фінансового лізингу у межах даної справи, був укладений між сторонами після втрати чинності Законом України Про фінансовий лізинг від 16.12.1997 №723/97-ВР та набрання чинності Законом України Про фінансовий лізинг від 04.02.2021 №1201-IX.

В той час як до договору фінансового лізингу, який був предметом розгляду у справі №904/5726/19, підлягають застосуванню положення Закону України Про фінансовий лізинг від 16.12.1997 №723/97-ВР.

Отже, правовідносини у даних справах відрізняються нормативно-правовим регулюванням.

Судом встановлено, що структура лізингових платежів включала відшкодування частини вартості об`єкта лізингу та винагороду лізингодавцю за отриманий в лізинг об`єкт лізингу (а.с.19 на звороті).

Відповідно до п.6.6.4 загальних умов договору лізингу вилучення об`єкта лізингу, припинення або розірвання договору не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів, передбачених договором, крім випадків, коли одностороння відмова від договору або його розірвання здійснюються до моменту передачі об`єкта лізингу лізингоодержувачу. Сторони погодили, що у випадку односторонньої відмови лізингодавця від договору (розірвання договору), лізингоодержувач, на відповідну вимогу лізингодавця, зобов`язаний буде протягом строку встановленому у повідомлені про відмову лізингодавця від договору (розірвання договору) сплатити лізингодавцю всі нараховані та несплачені лізингові платежі, передбачені договором, а також передбачені договором та/або чинним законодавством України штрафні санкції. З моменту прийняття рішення про відмову від договору (його розірвання) і вилучення об`єкта лізингу та направлення відповідного повідомлення лізингоодержувачу, право лізингоодержувача набути право власності на об`єкт лізингу на умовах договору припиняється. У разі неповернення лізингоодержувачем об`єкта лізингу лізингодавцю в строк, встановлений у повідомлені про відмову лізингодавця від договору (розірвання договору), лізингодавець має право достроково нарахувати, а лізингоодержувач зобов`язаний сплатити розмір всіх майбутніх лізингових платежів у частині оплати вартості об`єкта лізингу протягом шести календарних днів з дня направлення лізингодавцем відповідної вимоги. В будь-якому випадку, в разі розірвання лізингодавцем договору (відповідно до умов договору та/або чинного законодавства України), лізингоодержувач зобов`язаний відшкодувати лізингодавцю в повному обсязі усі та будь-які збитки, які поніс/може понести лізингодавець внаслідок такого розірвання та/або у зв`язку з таким розірванням.

Судом встановлено, що лізингоодержувач не виконував зобов`язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв`язку із чим позивач скористався своїм правом на відмову від договору та просив стягнути борг.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасної сплати лізингових платежів нарахованих до моменту розірвання договору.

Таким чином борг в розмірі 303 834 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Пунктом 2.7 загальних умов договору лізингу визначено, що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов`язується сплачувати 24 проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначеної статті Закону проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником (постанови судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01 липня 2014 року № 3-32гс14 у справі №5010/1575/2012-20/83, від 01 липня 2014 року № 3-31гс14 у справі №11/5026/1925/2012).

Договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, проте, не інший спосіб їх обчислення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення 4 202 грн. 52 коп. інфляційних втрат та 48 960 грн. 04 коп. 24% річних нарахованих за період з 11 лютого 2023 року по 08 листопада 2023 року.

Отже, суд вважає правомірним нарахування позивачем 24% річних, оскільки сторони дійшли згоди щодо зміни процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та встановили її у розмірі 24%.

Здійснивши перевірку правильності нарахування 24% річних та інфляційних судом встановлено, що розмір 24% річних нараховано вірно, а тому позов в цій частині також підлягає задоволенню.

Інфляційні нараховані в меншому розмірі, проте позивач самостійно визначив зміст своїх позовних вимог, а тому з відповідача підлягає стягненню 4 202 грн. 52 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов`язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 7.1.1 публічної частини договору, за порушення обов`язку зі своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частина 6 ст. 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції.

Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки сторонами було визначено інший період нарахування штрафних санкцій, то нарахування пені понад строки встановлені ч.6 ст.232 ГК України з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано не суперечить вимогам чинного законодавства.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 94 108 грн. 70 коп. пені нарахованої за період з 11 лютого 2023 року по 08 листопада 2023 року.

Здійснивши перевірку нарахуванні пені, судом встановлено, що розрахунок нарахування неустойки є вірним, а тому з відповідача підлягає стягненню 94 108 грн. 70 коп. пені.

Згідно п. 5.2.1. загальних умов договору лізингу лізингоодержувач зобов`язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування об`єкта лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою в Додатку Довідка до загальних умов.

Проте відповідач, порушуючи умови договору лізингу, не здійснив таке інформування.

Згідно п.7.1.3. загальних умов договору лізингоодержувач за порушення п.5.2. загальних умов договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 1% остаточної загальної вартості об`єкта лізингу за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості об`єкта лізингу) протягом строку дії договору.

Пунктом 2.1.5 загальних умов договору визначено, що остаточна загальна вартість об`єкту лізингу - вартість об`єкта лізингу, вказана в акті або в останньому по даті акті коригування вартості об`єкта лізингу, направленому лізингодавцем лізингоодержувачу.

Остаточна загальна вартість предмету лізингу згідно акту прийому-передачі майна від 21 вересня 2022 року становить 2 111 619,00 грн.

Штраф за неподання звітності за квартал складає 1% від вартості майна.

Позивач здійснив нарахування штрафу за один квартал, а саме: за 1 квартал 2023 року.

Розрахунок штрафу: 2 111 619,00 грн. (вартість майна)*1% *1 = 21 116, 19 грн.

Отже, сума штрафу, яка підлягає сплаті відповідачем становить 21 116, 19 грн.

Клопотань про зменшення штрафних санкцій від відповідача до суду не надходило.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування 3 500 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.1. договору про надання правничої допомоги №03/01-23 від 03 січня 2023 року укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням ЛЕКС-ЮЕЙ визначено, що вартість послуг адвокатського об`єднання (гонорар) за згодою сторін визначається додатком до даного договору, за кожного боржника клієнта окремо, відповідно до п. 1.1. даного договору.

В додатку до договору від 03 січня 2023 року сторони визначили вартість послуг в наступному розмірі:

- усні консультації 500 грн. 00 коп. за 1 год.;

- правовий аналіз судової практики, щодо аналогічних спорів 1 000 грн. 00 коп. за 1 год.;

- складання процесуальних документів 2 000 грн. 00 коп. за 1 год.;

- участь у судовому засіданні в приміщенні суду - 2 500 грн. 00 коп. судове засідання;

- участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - 1 500 грн. 00 коп. судове засідання.

Згідно акту №08/11-23 від 08 листопада 2023 року позивачу було надано наступні послуги:

- усні консультації 500 грн. 00 коп. за 1 год.;

- правовий аналіз судової практики, щодо аналогічних спорів 1 000 грн. 00 коп. за 1 год.;

- складання та подання позовної заяви 2 000 грн. 00 коп. за 1 год.

Всього загальна вартість наданих послуг складає 3 500 грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено адвокатському об`єднанню 3 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією платіжної інструкції №13241 від 15 листопада 2023 року.

За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).

При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Частина 4 ст. 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Від відповідача не надходило до суду жодних заяв (заперечень) щодо неспівмірності витрат позивача на послуги адвоката, а також не надходило клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача, а тому вказані витрати підлягають розподілу між сторонами в порядку ч.4 ст.129 ГПК України.

Крім того матеріали справи не містять доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності із значенням справи для позивача, а загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, не виходить за розумні межі розміру гонорару адвоката.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню 3 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю НАП КОМ`ЮНІТІ, вул. Гоголя, 224, оф. 218, м. Черкаси, ідентифікаційний код 44628969 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Бест Лізинг, вул. Лінійна, 17, м. Київ, ідентифікаційний код 33880354 - 303 834 грн. 40 коп. простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 48 960 грн. 04 коп. 24% річних, 4 202 грн. 52 коп. інфляційних витрат, 94 108 грн. 70 коп. пені, 21 116 грн. 19 коп. штрафу, 7 083 грн. 33 коп. судового збору та 3 500 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати відповідний наказ після набрання рішення суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 22 лютого 2024 року.

Суддя А.В.Васянович