Постанова

від 20.02.2024 по справі 910/1352/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1352/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Куниця В.Ю.,

відповідача: Литвин В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2023

у справі № 910/1352/23

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анва"

про стягнення 1 838 153,67 грн,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Анва" (далі - ТОВ "Анва") про стягнення 1 838 153, 67 грн, з яких: 942 167,68 грн пені та 895 985,99 грн штрафу за порушення строків поставки товару за договором №199/ВЗЗ-2022 від 16.05.2022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2023 (колегія суддів у складі: Кравчук Г.А. - головуючий, Коробенко Г.П., Козир Т.П.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9 421,68 грн пені, 8 959,86 грн штрафу. В іншій частині позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що 16.05.2022 між ВЧ НОМЕР_1 та ТОВ "Анва" було укладено договір №199/В33-2022, відповідно до п. 1.1. якого відповідач зобов`язався поставити позивачу якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник - прийняти та оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент) товару зазначене в додатку № 1 до цього договору ДК 021:2015 - 18110000-3-Форменний одяг.

Згідно з п. 3.1. договору його ціна складає 19 199 700,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 6.3. договору відповідач зобов`язався забезпечити поставку якісного товару у строки, встановлені цим договором.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 3 календарних дні чи не надання товарно-супровідних документів у термін, визначений у пункті 5.7. договору, замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього договору.

Пунктом 11.8. договору передбачено, що всі повідомлення, будь-яке листування тощо з цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним, засобами електронного поштового зв`язку на адреси, вказані у розділі 13 цього договору). У будь-якому разі замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а Учасник з моменту направлення замовником відповідного листа (на електронну пошту Учасника, вказану у розділі 13 цього договору; передання до поштового відділення зв`язку та отримання фіскального чеку; поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання Учасником).

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та продовженого Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 14.04.2022р. №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", але не довше ніж до 31.12.2022 (п. 10.1. договору).

Додатком № 1 до договору (специфікація) сторони погодили найменування (асортимент) товару, його кількість та загальну вартість у розмірі 19 199 700,00 грн з ПДВ.

16.06.2022 керівник відповідача отримав під підпис заявку від 09.06.2022 №78/8/2-682 про поставку товару в кількості 5 000 комплектів у строк до 31.08.2022; 5 000 комплектів - до 15.09.2022; 5 000 комплектів - до 30.09.2022.

За видатковими накладними №154 від 27.07.2022 та №169 від 15.08.2022 позивач своєчасно поставив товар у кількості 1 200 штук на суму 1 561 575,60 грн, проте решта товару за заявкою від 09.06.2022 №78/8/2-682 поставлена з порушенням строків, а саме:

- 16.09.2022 поставлено товар у кількості 3 780 шт. на суму 4 838 324,40 грн (видаткова накладна №209 від 16.09.2022);

- 08.11.2022 поставлено товар у кількості 1 440 шт. на суму 1 843 171,20 грн (видаткова накладна №283 від 08.11.2022);

- 11.11.2022 поставлено товар у кількості 840 шт. на суму 1 075 183,20 грн (видаткова накладна №289 від 11.11.2022);

- 29.11.2022 поставлено товар у кількості 1 280 шт. на суму 1 638 374,40 грн (видаткова накладна №304 від 29.11.2022);

- 01.12.2022 поставлено товар у кількості 1 840 шт. на суму 2 355 163,20 грн (видаткова накладна №311 від 01.12.2022);

- 07.12.2022 поставлено товар у кількості 1 420 шт. на суму 1 817 571,60 грн (видаткова накладна №321 від 07.12.2022);

- 12.12.2022 поставлено товар у кількості 1 500 шт. на суму 1 919 970,00 грн (видаткова накладна №338 від 12.12.2022);

- 14.12.2022 поставлено товар у кількості 1 680 шт. на суму 2 150 366,40 грн. (видаткова накладна №347 від 14.12.2022).

Відповідач поставку товару за договором з простроченням визнав, проте зазначив, що відповідне прострочення відбулось не з його вини через форс-мажорні обставини.

Позивач звернувся до відповідача з претензію від 05.01.2023 №78/8/2-24 про сплату пені в розмірі 942 167,68 грн та штрафу в розмірі 895 985,99 грн за порушення строків поставки товару, яка відповідачем задоволена не була. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення означених сум в судовому порядку.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначений заявкою позивача від 09.06.2022 №78/8/2-682 товар відповідач поставив з порушенням строків, встановлених договором поставки товару №199/В33-2022 від 16.05.2022. В свою чергу, розглянувши заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 90%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 9 421,68 грн пені та 8 959,86 грн штрафу.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів в частині відмови в позові, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушено норми ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, ст.ст. 74, 78, 86, 236, 282 ГПК України, оскільки суди нівелювали значення пені та штрафу, як відповідальності за порушення зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів позивача; залишили поза увагою обставини неналежної поведінки відповідача, що призвела до прострочення поставки товару оборонного призначення; не надали всебічної, повної та об`єктивної оцінки наявним у справі доказам; прийняли докази відповідача, які не підтверджують наявність виняткових обставин, поважність причин несвоєчасного виконання зобов`язання та поведінку відповідача, яка б свідчила про вжиття ним всіх можливих заходів для своєчасного виконання зобов`язання з поставки товару оборонного призначення; не взяли до уваги, що порушення відповідачем своїх зобов`язань завдало суттєвого порушення господарського інтересу позивача на своєчасне отримання товару оборонного призначення; дійшли помилкового висновку, що виконання відповідачем в повному обсязі обов`язку з поставки товару оборонного призначення, навіть з суттєвим простроченням (понад 90% товару поставлено з порушенням строків понад 50 днів), є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.11.2023 у справі № 910/12371/22.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/2269/22 та надано відповідачу строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 15.02.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2024 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у судовому засіданні на 20.02.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 12.02.2024 від відповідача надійшли відзиви на касаційну скаргу (з ЕЦП та через «Електронний суд»), а також 15.02.2024 через пошту, які є одним відзивом, поданим із застосуванням різних форм, у якому відповідач просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів позивача.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так скаржник посилається на те, що судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.11.2023 у справі № 910/12371/22.

У вказаній справі розглядався спір за позовом Міністерства оборони України до дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державного підприємства "Укроборонсервіс" про стягнення неустойки за прострочення виконання ремонту виробів. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з підприємства на користь Міністерства 10 000 000,00 грн штрафних санкцій. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано частково та ухвалено нове рішення, яким викладено резолютивну частину рішення у такій редакції: ?1. Позов Міністерства оборони України задовольнити в повному обсязі. 2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" (02093, м. Київ, вул. Отамана Зеленого, 3-А, код 21552117) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 00034022) пеню за порушення строків надання послуг з ремонту за Договором № 370/3/5/6/1/44 від 30.12.2020 в розмірі 28 506 590,99 грн (двадцять вісім мільйонів п`ятсот шість тисяч п`ятсот дев`яносто грн 99 коп.) та штраф у розмірі 5 396 232,87 грн (п`ять мільйонів триста дев`яносто шість тисяч двісті тридцять дві грн 87 коп.) та 508 542, 36 грн (п`ятсот вісім тисяч п`ятсот сорок дві грн 36 коп.) витрат по оплаті судового збору?.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована відсутністю підстав для задоволення клопотання підприємства про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Так з наданих самим підприємством доказів судом не було встановлено, що виконавець (підприємство) звертався до замовника (міністерства) посилаючись на неможливість виконати умови договору з вини міністерства, так і не було доведено, що наявність форс-мажорних обставин дійсно мало такий вплив на виконання договору, що унеможливило тривале виконання договору, яке встановлено в ході розгляду даного спору

Верховний Суд зазначив, що не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Міністерство правомірно при розрахунку штрафних санкцій застосувало орієнтовну ціну, яка була визначена сторонами на момент укладення договору і підстави для здійснення перерахунку штрафних санкцій в даному випадку відсутні, оскільки апеляційний суд при цьому обмежився лише посиланням на те, що розрахунок проводився за період коли послуги ще не були надані, та остаточна договірна ціна з урахуванням фактично наданих послуг не була визначена, водночас судом залишено поза увагою положення статті 549 ЦК України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а також умови укладеного між сторонами Договору, зокрема, пункту 4.1 договору, згідно з яким розрахунок за надані послуги проводиться з договірної ціни послуг та пункту 7.2 договору, в якому визначено, що пеня та штраф розраховуються з вартості послуг. Тобто апеляційним судом не було досліджено всіх доказів та обставин, які є необхідними для правильного вирішення спору в частині вирішення питання, з якої саме суми мають розраховуватись штрафні санкції, а саме з фактичної чи з орієнтовної ціни.

Крім того судом апеляційної інстанції не наведено належного обґрунтування відхилення доводів сторін з даного питання та відповідних висновків суду першої інстанції.

Верховний Суд також вважав передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд обмежився лише цитуванням норм права та загальних висновків Верховного Суду щодо порядку застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції пославшись на те, що суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків; майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки, не вчинив жодних дій на виконання вказаних умов, а саме не навів обґрунтувань відхилення доводів підприємства, наведеним у відзиві та заяві про зменшення розміру штрафних санкцій щодо наявності/відсутності підстав для застосування судами ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України; не з`ясував наявність/відсутність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків; об`єктивно не оцінив, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання; не встановлював відповідність/невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, майновий стан сторін та соціальну значущість підприємства.

При цьому Верховний Суд врахував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції при розгляді справи не враховано приписи частини третьої статті 86 ГПК України, а саме те, що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, то, судом не виконані вимоги норм процесуального права у вирішенні відповідного спору. Відтак, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону, а саме статтям 86, 236-238 ГПК України, визнана Верховним Судом такою, що їм не відповідає.

Колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, відповідно до якого згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Поряд з викладеним Суд зауважує, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов`язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України).

Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.

Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.

Колегія суддів у справі № 910/1352/23 зазначає, суд апеляційної інстанції взяв до уваги надані відповідачем листи, зокрема, Вознесенської районної військової адміністрації від 26.12.2022 № 1341/04.02-23/11, від 22.02.2023 № 221/02.02-23/11, в яких повідомлено про збільшення ракетних обстрілів території, на якій знаходяться виробничі потужності відповідача, та відповідно кількості повітряних тривог. При цьому суд зважив на те, що на виробничих об`єктах та підприємствах оголошення сигналу "повітряна тривога" зумовлює обов`язкове залишення виробничих приміщень працівниками та переміщення до укриттів.

Надані Товариством листи, адресовані його контрагентам (від 21.06.2022 №185, від 21.06.2022 №186, від 05.07.2022 №190, від 29.07.2022 №208, від 15.08.2022 №219 від 19.09.2022 №243), свідчать, що ТОВ "Анва" вживало всіх можливих заходів з виконання свого зобов`язання за договором перед позивачем.

Суд встановив, що товар відповідач поставив повністю, без будь-яких зауважень чи претензій з боку позивача щодо його кількості, якості чи комплектності. Вказані обставини позивачем визнаються.

Суд зазначив, що надані відповідачем з заявою про зменшення розміру неустойки (штрафних санкцій) документи свідчать, що станом на 17.04.2023 на поточному рахунку відповідача у АТ "Райффайзен Банк Аваль" залишок коштів склав 872 054,02 грн.

При цьому заборгованість товариства перед контрагентами за сировину та надані послуги складає 73 830 846,61 грн, про що свідчить оборотно-сальдова відомість.

З Податкової звітності відповідача вбачається, що за три останні звітні місяці 2022 року нараховано 4 023 155,48 грн доходу працівникам товариства, що складається з: 1 309 586,44 грн за жовтень, 1 291 470,96 грн за листопад та 1 422 098,08 грн за грудень. Відповідно, середньомісячні витрати на оплату праці становлять 1 341 051,83 грн (виходячи з розрахунку: 4 023 155,48 грн : 3 міс = 1 341 051,83 грн).

Крім того, щомісячне відрахування ЄСВ: 273 527,68 грн (жовтень) + 269 545,14 грн (листопад) + 297 540,14 грн (грудень) = 840 612,96 грн, що в середньому за місяць становить 280 204,32 грн (840 612,96 грн : 3 міс. = 280 204,32 грн).

Таким чином, в середньому сукупні щомісячні витрати товариства на оплату праці, без здійснення яких підприємство припинить свою діяльність, складають: 1 341 051,83 грн (оплата праці) + 280 204,32 грн (ЄСВ) = 1 621 256,15 грн; 73 830 846,61 грн заборгованості перед контрагентами; 872 054,02 грн наявних на поточному рахунку грошових коштів.

Основні фонди у вигляді швейного обладнання, фактично, забезпечують випуск (пошиття) продукції, реалізація якої дозволяє підприємству існувати далі. Підприємство не має можливості диверсифікації виробництва, воно не здатне виробляти будь-що інше, окрім вузького спектру швейних виробів, не має досвіду в інших галузях виробництва чи в інших напрямках господарської діяльності. Зникнення будь-якого з двох компонентів (наприклад, працівників - через неможливість виплачувати заробітну плату; швейного обладнання - через звернення на нього стягнення), які в сукупності забезпечують діяльність Товариства, призведе до припинення існування підприємства.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції про можливість зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу.

Верховний Суд зазначає, що задоволення судом клопотання про зменшення розміру пені є суб`єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, якими таке клопотання обґрунтоване, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

При цьому відповідно до меж перегляду справи в касаційній інстанції, встановлених ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, колегія суддів у справі № 910/1352/23 не вбачає невідповідності висновків суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду, викладеним вище.

Посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду колегією суддів не розглядаються, оскільки не визначені в якості підстави касаційного оскарження.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відтак, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскарженій частині підлягають залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення у частині відмови у задоволенні позову, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2023 у справі № 910/1352/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.