Рішення

від 22.02.2024 по справі 320/448/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2024 року № 320/448/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві, в якій просить суд: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.11.2022 № 0206188-240110-2656 та № 02061898-240110-2656.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем невірно обраховано позивачці податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо приміщень, власницею яких вона не являється, а також із застосуванням ставки податку без належного обґрунтування (1,5 %), тож такі рішення не відповідають критеріям правомірності та підлягають скасуванню.

Ухвалою 17.01.2023 судом відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Представник відповідача подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому наголосив, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки винесені відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством, на підстав даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629.

Позивачка подала відповідь на відзив, в якій наголосила, що не є власником нерухомого майна загальною площею 5184,9 кв.м., тож нарахування їй відповідного податку є протиправним. Також зазначала, що ставка податку для нежилих приміщень виробничого корпусу становить 1 відсоток, а не 1,5 відсотка, як було застосовано відповідачем при розрахунку податку, що додатково свідчить про протиправність оскаржуваних рішень.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 16.11.2022:

-№ 0206188-240110-2656, яким позивачці визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку за 2021 рік в розмірі 756900 грн щодо нежитлового приміщення площею 8410 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

-№ 0206188-240110-2656, яким позивачці визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку за 2021 рік в розмірі 466641 грн щодо нежитлового приміщення площею 5184,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з тим, судом з матеріалів справи встановлено, що позивачка є власником нерухомого майна, що складається з нежилих приміщень виробничого корпусу № 1 (Літера «Б'») та (літера «Б"») по вул. Фрунзе, 160 у м. Києві (наразі вул. Кирилівська) загальною площею 8410 кв.м, а не 5184,9 кв.м, що також підтверджується висновками Шостого апеляційного адміністративного суду, зафіксованими у рішенні від 07.07.2020 у справі №826/12829/18.

За приписам частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 16.11.2022 № 0206189-240110-2656 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки визначає позивачці суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку за 2021 рік щодо нежитлового приміщення площею 5184,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого вона не являється.

При цьому суд зазначає, що вказана площа приміщень (5184,90 кв.м.) входить у загальну площу 8410 кв.м нежилих приміщень виробничого корпусу № 1 (Літера «Б'») та (літера «Б"») по вул. Фрунзе, 160 у м. Києві (наразі вул. Кирилівська) після реконструкції, власницею яких є позивачка, тож нарахування відповідного податку на вказані площі різними рішеннями є протиправним та спричиняє подвійне оподаткування одного й того ж самого об`єкта нерухомого майна, що є недопустимим.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві 28.01.2014 №КВ143140280150, «Реконструкція приміщень адміністративно-виробничих будівель (літ. «Б'» та «Б"») без змін зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані по вул. Фрунзе 160 у Оболонському районі м. Києва, класифікація будівель та споруд об`єкта за ДК 018-2000 зазначено - 1220.5, категорія складеності об`єкта ІІІ.

Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення відповідача від 16.11.2022 №0206188-240110-2656, позивачка звернулась з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто

Виходячи з наведених норми основного закону, у зв`язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Для вирішення спірних правовідносин суд застосовує норми Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Кодекс), у відповідній редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Кодекс, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, окрім іншого: загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункти 4.1.1., 4.1.4. пункту 4.1. Кодексу).

Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1. статті 6 Кодексу).

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1. статті 15 Кодексу).

Статтею 8 Кодексу визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з підпунктом 10.1.1. пункту 10.1. статті 10 Кодексу до місцевих податків належать податок на майно.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі (пункт 10.3. статті 10 Кодексу).

Відповідно до пункту 12.3. статті 12 Кодексу, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення (підпункт 12.3.3. пункту 12.3. статті 12 Кодексу).

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

За приписами підпункту 12.3.5. пункту 12.3. статті 12 Кодексу встановлено, що у разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Таким чином, Кодексом встановлений обов`язок платника податку сплачувати податок на майно за відповідний звітний період незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

У свою чергу, порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначає стаття 266 Кодексу.

Так, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1. пункту 266.1. статті 266 Кодексу).

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1. пункту 266.1. статті 266 Кодексу).

За приписами підпунктів 266.3.1., 266.3.2. пункту 266.3. статті 266 Кодексу, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 Кодексу).

Згідно з підпунктом 266.6.1. пункту 266.6. статті 266 Кодекс, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (266.7.1. пункту 266.7. статті 266 Кодексу).

Відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7. статті 266 Кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт.

Судом з матеріалів справи встановлено та не заперечується позивачкою, що вона є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо нежилих приміщень виробничого корпусу № 1 (Літера «Б'») та (літера «Б"») по вул. Фрунзе, 160 у м. Києві (наразі вул. Кирилівська) загальною площею 8410 кв.м.

Натомість спірним податковим повідомленням-рішенням від 16.11.2022 № 0206188-240110-2656 позивачці визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку за 2021 рік в розмірі 756900 грн щодо нежитлового приміщення площею 8410 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто дані щодо адреси місцезнаходження об`єкта нежитлової нерухомості позивачки зазначені невірно та не відповідають даним Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином оскаржуване рішення відповідача від 16.11.2022 № 0206188-240110-2656 не відповідає критеріям правомірності та наведеним положенням Кодексу, оскільки містить недостовірні дані щодо оподатковуваного об`єкта нерухомого майна позивачки.

З наведених вище мотивів та враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають критеріям правомірності та підлягають скасуванню в силу своєї протиправності.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у сумі 12235,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У взаємозв`язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.11.2022 № 0206188-240110-2656 та від 16.11.2022 № 02061898-240110-2656.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 12235 (дванадцять тисяч двісті тридцять п`ять) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 44116011, вул. Шолуденка, 33/19 м. Київ, 04116).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.