Постанова

від 22.02.2024 по справі 340/4309/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 340/4309/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу виконувача обов`язків керівника Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року

у адміністративній справі № 340/4309/23 за позовом Заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Служби у справах дітей Новомиргородської міської ради до Новомиргородської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року залишено без розгляду позовну заяву заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Служби у справах дітей Новомиргородської міської ради до Новомиргородської міської ради та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, в який заявлялися вимоги про визнання протиправною бездіяльності Новомиргородської міської ради щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 випускниці Капітанівського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 випускнику Капітанівського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 випускнику Капітанівського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 випускнику Капітанівського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 випускнику Новомиргородського ліцею №2 Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 випускниці Тишківського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області, а також про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

Зазначена ухвала суду першої інстанції оскаржена прокурором в апеляційному порядку з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права (ч.3 ст.43, ч.3 ст.53, ст.54, ст.169, ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України) та неправильного застосування норм матеріального права (ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру»), а відповідно і її незаконності, а тому такою, що підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга прокурора мотивована безпідставністю висновків суду першої інстанції про те, що в позові не було наведено належних обґрунтувань стосовно того, у чому саме виражається порушення або загроза порушення таких інтересів і які саме інтереси держави, а також тим, що прокурор фактично звернувся із позовом не в інтересах держави, а в інтересах конкретних осіб, тобто, на думку суду дітей, що позбавлені батьківського піклування, яким на момент звернення прокурора до суду вже виповнилося 18 років і які можуть самостійно звертатися за захистом порушеного права.

На спростування вказаних висновків суду, прокурор акцентує увагу апеляційної інстанції на тому, що в межах спірних правовідносин, охоронюваний законом інтерес полягає в реалізації державних гарантій із захисту прав і свобод дітей, у тому числі соціально вразливих категорій (дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування).

Посилаючись на положення: ст.52 Конституції України, п.1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, прийнятого 17.01.2020 Верховною Радою України постанови № 483-IX «Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні», правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, Верховного Суду у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17), у справі № 160/12744/22 від 30.03.2023 та від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15 і від 17 жовтня 2019 року справі № 569/4123/16-а, ст.23 Закону «Про прокуратуру», прокурор наголошує, що обов`язок із виплати випускникам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування одноразової грошової допомоги є безумовним та не залежить від наявності звернень про виплату грошової допомоги, оскільки одноразова грошова допомога є соціальною гарантією державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні у межах, визначених законом, повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, зокрема, й шляхом надання одноразової грошової допомоги. При цьому, незважаючи, що на момент звернення до суду дітям виповнилося вісімнадцять років, останні відносяться до пільгової категорії осіб з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, що їм гарантовано Законом, а саме, ч. ч. 1-3 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб. Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.

Оскільки на території Новомиргородської територіальної громади органом, який уповноважений здійснювати заходи щодо реалізації державної політики з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є служба у справах дітей території Новомиргородської міської ради, а органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є служба у справах дітей Новомиргородської міської ради, яка не вбачає порушення, протягом розумного строку після того як їй стало відомо про порушення інтересів держави у сфері забезпечення та охорони прав і свобод дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та осіб з їх числа, заходів щодо захисту їх права на отримання одноразової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів не вжила, прокурор має усі правові підстави для звернення до суду з відповідним позовом.

Виходячи з того, що в межах спірних у цій справі правовідносин, охоронюваний законом інтерес полягає в реалізації державних гарантій захисту прав і свобод дітей, у тому числі соціально вразливих категорій (дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування), а одноразова грошова допомога є соціальною гарантією державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, прокурор підкреслюючи, що невиконання вимог законодавства щодо належного захисту прав дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування підриває авторитет держави, якою гарантовано захист прав дитини, позбавленої батьківського піклування, вказує, що саме система адміністративної юстиції повинна забезпечити захист конкретного права і потреб дітей. Тим більш, що захист прав дітей указаної категорії беззаперечно становить суспільний інтерес, оскільки маючи відповідний статус дитини-сироти чи позбавленої батьківського піклування, дитина набуває гарантію у подальшому отримати грошову допомогу з метою підготовки до самостійного життя, соціальної та психологічної адаптації, а поновлення їх прав у цій справі унеможливить допущення таких фактів у майбутньому відносно інших дітей.

Заслухавши доповідь головуючого суду, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши за матеріалами справи повноту встановлення фактичних обставин і правильність застосування до них норм матеріального та процесуального права, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції посилаючись на положення нормативно-правових актів, якими врегульовано спірні у цій справі правовідносини та правильно цитуючи окремі їх положення, у той же час суд аналізуючи положення п.8 ч.1 ст.4, ст.46 КАС України вказує, що прокурор, визначаючи формально позивачем Службу у справах дітей Новомирогородської міської ради, фактично звернувся до суду з позовом на захист прав та інтересів конкретних 6 фізичних осіб, перелік яких наведено у позовній заяві, 3 із яких станом на день відкриття провадження у справі набули повної цивільної дієздатності, хоча виходячи з положень ст.53 КАС України заявлені у цій справі позовні вимоги першочергово мають бути спрямовані на захист прав та інтересів саме Новомиргородської міської ради, як органу (який уособлюють інтереси держави).

При цьому, на переконання суду у позовній заяві фактично викладені факти порушення або загроза порушення не інтересів держави, захист яких має здійснювати Служба у справах дітей, а порушення інтересів 3 повнолітніх осіб із числа дітей-сирів та дітей, позбавлених батьківського піклування та 3 дітей, яким при закінченні навчального закладу не було виплачено одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.8 Закону України ''Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування''.

Тобто, суд вважає, що позовні вимоги сформульовані прокурором так, що при примусовому виконанні рішення суду, саме ці 3 повнолітніх осіб і 3 дітей повинні бути стягувачами у виконавчому провадженні, проте ці особи не є позивачами у цій справі, але невиплата одноразової грошової допомоги порушує інтереси саме осіб - випускників навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а не відповідної Служби, і за висновками суду першої інстанції в цьому випадку інтереси осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування не збігаються з інтересами держави, оскільки саме держава не виплатила через свої уповноважені органи їм одноразову грошову допомогу після закінчення навчального закладу. Наведене на переконання суду першої інстанції свідчить, що у межах даної справи прокурор фактично звернувся не в інтересах держави в особі Служби у справах дітей, а в інтересах конкретних фізичних осіб, що не можна вважати зверненням до суду з вимогами в інтересах держави.

Одночасно, суд першої інстанції виключачи представництво прокурором осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, посилаючись на положення ч.1 ч.4 ст.53, ст.54, ст.56 КАС України вказує, що прокурор повинен довести існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, не здійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси, і лише за доведеності таких обставин прокурор може звернутися до суду з позовною заявою. У такому випадку прокурор набуває процесуальні права й обов`язки осіб, в інтересах яких він діє, за винятком права закінчувати справу примиренням, а справа, в силу вимог частини першої статті 56 КАС України, може розглядатись судом із залученням до участі у такій справі відповідних, зокрема, неповнолітніх осіб, або без такого залучення.

На переконання суду першої інстанції, оскільки у даній справі підстави для звернення до суду з позовом прокурор обґрунтовував порушенням саме інтересів держави у сфері охорони дитинства й тим, що Служба у справах дітей, в особі якого подано позов, і яка не здійснює захисту інтересів дітей, у тому числі в судовому порядку, а з позовної заяви прокурора не вбачається існування у спірних відносинах інтересів держави, захист яких необхідно здійснювати у обраний прокурором спосіб, і наявність визначених законом підстав для представництва ним в суді інтересів вищевказаних осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування не доведена з посиланням на ті обставини, які вказані у ч. 2 ст. 23 Закону № 1697-VII, суд першої інстанції визнав відсутнім у прокурора права на подання такого позову.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу прокурора та скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції виходить з положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

При цьому, колегія суддів враховує, що згідно з частиною четвертою статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

На підставі системного тлумачення вказаних приписів, колегія суддів наголошує, що дійсно стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав для звернення до суду із позовом із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду у цій справі, як помилково вважав суд першої інстанції.

Враховуючи, що прокурор у позовній заяві: по перше - навів підставу для представництва інтересів держави; по друге - обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів; а в трєттє - визначив Новомиргородської міської ради відповідачем у справі та заявив вимогу про визнання протиправною бездіяльності Новомиргородської міської ради щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 випускниці Капітанівського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 випускнику Капітанівського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 випускнику Капітанівського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 випускнику Капітанівського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 випускнику Новомиргородського ліцею №2 Новомиргородської міської ради Кіровоградської області; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 випускниці Тишківського ліцею Новомиргородської міської ради Кіровоградської області колегія суддів вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про неможливість захисту прокурором у суді інтересів держави, на яку саме відповідно до вимог ст.52 Конституції України покладається обов`язок по утриманню та вихованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що також чітко прописано у ч.1 ст.8 Закону №2342-IV, якою встановлено, що саме держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і задля цього відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2342-IV окремим рядком в Державному бюджеті України передбачаються витрати на фінансування заходів щодо соціального забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа.

Наведених обставин суд першої інстанції не врахував взагалі, також як і не узяв до уваги, що захист прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування підлягає судом за позовом саме керівника прокуратури з урахуванням повноважень, встановлених ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та вимог ст.131-1 Конституції України з урахуванням того, що ні Служба у справах дітей Новомиргородської міської ради ні Новомиргородська міська рада належним чином не виконали своїх повноважень, не вжили заходів до захисту особистих і майнових прав цієї категорії дітей, що свідчить про обґрунтованість підстав представництва інтересів таких дітей в суді саме прокурором.

Адміністративний суд у даному випадку повинен брати до уваги, що відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпеченням найкращих інтересів дитини вважаються дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити, а охорона дитинства є системою саме державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що ініційований прокурором спір у цій справі повинен бути вирішений по суті і для цього необхідно перевірити питання правомірності/неправомірності не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги особам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перелічені в позові прокурора, а також питання дотримання/недотримання відповідачем вимог статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів визнає за необхідне задовольнити вимоги апеляційної скарги прокурора та скасувати ухвалу суду першої інстанції, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду

Керуючись ст.ст. 242, 315, 317, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу виконувача обов`язків керівника Кіровоградської обласної прокуратури задовольнити .

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року - скасувати .

Матеріали адміністративної справи № 340/4309/23 за позовом Заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Служби у справах дітей Новомиргородської міської ради до Новомиргородської міської ради та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддяС.В. Сафронова

суддяА.О. Коршун

суддяД.В. Чепурнов