Постанова

від 15.11.2007 по справі 7/57-07

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/57-07

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "15" листопада 2007 р.                                                           Справа № 7/57-07

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Пасічник С.С.

суддів:                                                                        Гулової А.Г.

                                                                                   Щепанської Г.А.

при секретарі                                                            Жарській І.В. ,

за участю представників сторін:

від позивача:     Безносюка Л.В. - представника за довіреністю № 196 від 14.11.2007р.,

від відповідача: Радіщева В.О. - представника за довіреністю № 25/82 від 18.10.07р.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Дорога. Транпорт. Пішохід.", м.Вінниця

на рішення господарського суду Вінницької області

від "21" серпня 2007 р. у справі № 7/57-07 (суддя Мінєєва Н.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Дорога. Транспорт. Пішохід.", м.Вінниця  

до Управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Вінницькій області, м.Вінниця

про визнання недійсним одностороннього дострокового розірвання відповідачем договору оренди нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21.08.2007р. усправі №7/57-07 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Дорога. Транспорт. Пішохід" (м.Вінниця) до Управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Вінницькій області (м.Вінниця) про визнання недійсним одностороннього дострокового розірвання відповідачем договору оренди нерухомого майна відмовлено.

Вважаючи, що рішення місцевим господарським судом прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає наступне:

- судом першої інстанції встановлено про наявність та чинність між сторонами правовідношень щодо оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, які грунтуються на договорі від 23.10.2001р. та направлення відповідачем позивачу повідомлення про відмову від неіснуючого договору, а також встановлено факт порушення відповідачем прав позивача. Однак, місцевий господарський суд в позові відмовляє лише з тієї підстави, що позовні вимоги сформульовані не у відповідності із законом. На думку позивача такий висновок суду суперечить п.1 ст.6 "Конвенції про захист прав і основних свобод людини, відповідно до якої суб'єкт вправі звернутись до суду з вимогою про захист права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, враховуючи характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Крім цього, скаржник зазначає, що невизнання можливості захисту цивільного права будь-яким способом, що не суперечить закону та є адекватним допущеному порушенню, суперечить частині 2 ст. 124 Конституції України, яка поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають у державі, і яка не може тлумачитись як така, що має виключно процесуально-правовий зміст, так як вона є нормою матеріального права;

- при винесенні рішення судом першої інстанції посилання на                            ч.1, ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України та твердження про те,  що даними нормами не передбачений такий вид захисту права, як зазначено в позовних вимогах, є помилковим, оскільки ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України має диспозитивний характер. Вказана норма зазначає, які саме способи захисту можуть бути, а не встановлює їх, а також зазначає, що суд може захистити цивільне право іншим способом, встановленим договором або законом;

- скаржник вказує, що п.3 ст.16 Цивільного кодексу України визначено в імперативній формі - суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особі у разі порушення нею положень частин 2-5 ст.13 Цивільного кодексу України. Отже, суд не має права відмовляти в позові лише з тих підстав, що такий спосіб захисту цивільного права не встановлений договором або законом.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти новий судовий акт, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважаючи оскаржене рішення в цілому обґрунтованим та законним  за наведеними в ньому мотивами, але зазначив, що між сторонами був укладений і діяв договір оренди нерухомого майна від 17.09.01р., а не 23.10.01р. Представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Вислухавши учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність  застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Матеріали справи, зокрема, свідоцтво про право власності на адміністративний будинок від 04.07.2000р., видане на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 29.06.2000р. №926, свідчить про те, що адміністративний будинок загальною площею 378,0 кв.м., що знаходиться у м. Вінниці, по вул. Соборній, 20, належить державі в особі Верховної Ради України і знаходиться в оперативному управлінні МВС України у Вінницькій області (а.с.42,43,69, т.1).

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області 23.10.2001р. листом №1-16/3053 (а.с.48, т.1) був наданий дозвіл відповідачу виступити орендодавцем нежитлового приміщення загальною площею 378,0 кв.м., що знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. Соборна, 20 на умовах, визначених в договорі оренди.

З посиланням на приписи ст.ст. 5,9 Закону України від 10.04.1992р. №2269-XIII "Про оренду державного та комунального майна" (з подальшими змінами), якими, зокрема, передбачено, що орендодавцем стосовно нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, та укладенню договору оренди нерухомого майна, що перебуває у державній власності, передує дозвіл останніх, а також виходячи з того, що такий дозвіл було отримано 23.10.2001р., й договір з датою - 17.09.2001р. в оригіналі не існує (відповідачем не було його представлено ні в суд першої інстанції, а ні в суд апеляційної інстанції, оскільки, як пояснив представник відповідача в судовому засіданні віднайти оригінал договору не вдалося), судом першої інстанції було встановлено, з чим погоджується і судова колегія, що 23.10.2001 року між Управлінням Міністерства Внутрішніх Справ України у Вінницькій області та Редакцією газети "Дорога. Транспорт. Пішохід", правонаступником якого згідно Статуту  останнього та довідки Управління реєстраційно-дозвільних процедур Вінницької міської ради №01-10/117 від 27.03.2007р. (а.с.27, т.2) є позивач, був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (а.с.9-13,т.1).

При цьому, суд апеляційної інстанції відзначає, що за змістом договори не відрізняються й сторони не заперечують, що між ними існували орендні правовідносини.

Відповідач 25.07.2005р. направив позивачеві повідомлення про відмову від договору оренди державного майна в порядку ст. 782, 785 ЦК України листом №10/280 (а.с.49,т.1).

Як вже зазначалось вище, посилання в цьому повідомленні на дату договору - 17.09.2001р. не є суттєвою обставиною.

05.01.2007р. позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання недійсним одностороннє дострокове розірвання відповідачем договору оренди нерухомого майна, що розташоване у м. Вінниці по вул. Соборній, 20, від 23.10.2001р. (а.с.2-3,т.1).

Як зазначалося вище, господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд зазначив, що виходячи з приписів ст. 16 ч.ч.1, 2 ЦК України такий спосіб захисту цивільних прав і обов'язків, з яким звернувся позивач, не передбачений нормами зазначеної статті, укладеним між сторонами договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з таким висновком місцевого господарського суду погоджується, враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства,  а також із дій осіб, що не передбачені  цими  актами,  але  за  аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Таким чином, в розумінні ст.173 Господарського кодексу, відповідно до якої господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, зобов'язання, що виникли між сторонами у справі на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.10.2001р. є господарськими та є предметом регулювання Господарського кодексу України відповідно до ст.1 ГК України.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на  користь  другої сторони  або  утриматися  від певної дії,  а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання,   які    виникають    між  учасниками господарських відносин,  регулюються  Цивільним  кодексом  України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст.ст.526, 525 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України.

Частина 1 ст.1 ГПК України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Способи захисту порушеного права визначені ч.2 ст.16 ЦК України, а саме:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивачем заявлена вимога про визнання недійсним одностороннє дострокове розірвання у липні 2005 року орендодавцем договору оренди нерухомого майна, що розташоване у м. Вінниці по вул. Соборній, 20, від 23.10.2001р. між управлінням МВС України у Вінницькій області та Редакцією газети "Дорога. Транспорт. Пішохід".

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити, що вимога про визнання недійсним одностороннього дострокового розірвання договору оренди нерухомого майна не може бути предметом позову у справі, оскільки статтею 16 ЦК України не встановлено відповідного способу захисту цивільного права.

Крім цього, стаття 20 Господарського кодексу України також встановлює способи захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів і передбачає можливість встановлення інших способів захисту прав законом.

Аналізуючи зміст вказаних положень Цивільного та Господарського кодексів України, судова колегія вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується, насамперед, на положеннях ст. 124 Конституції України. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі. Тобто, в силу положень цивільного законодавства предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь-які правовідносини, включаючи як ті правовідносини, підстави виникнення, зміни та припинення яких передбачені правовими нормами, так і не передбачені ними, але в силу загально-дозвільного принципу регулювання приватноправових відносин породжують правові наслідки.

Способи захисту цивільних прав у багатьох випадках передбачені правовими нормами, які регулюють конкретні правовідносини.

Стаття 16 Цивільного кодексу України не встановлює вичерпного переліку способів захисту цивільного права. Так, відповідно до абзацу другого частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Ця норма в частині можливості встановлення договірних способів захисту не може застосовуватись як така, що суперечить ст. 19 Конституції України, згідно з якою суд як орган державної влади має діяти лише способом, встановленим законом. Останній абзац частини 2 статті 20 Господарського кодексу України визначає, що способи захисту встановлюються лише законом, тобто містить належне регулювання. Зокрема, судом не можуть розглядатись по суті спори про визнання правочину не вчиненим, договору - неукладеним, таким, що не відбувся або припинив свою дію.

Отже, для правильного застосування окремих способів захисту права суттєво встановити характер положень, що формулюються у ст.16 ЦК і ст. 20 ГК та встановлюють способи захисту права - формулюються чи не формулюються в цих положеннях норми прямої дії. При вирішенні цього питання слід враховувати, що загальні правила про матеріально-правові способи захисту права можуть застосовуватись лише за відсутності спеціальних правил.

Виходячи із положень ст.1 ЦК України, ст.4 ГК України, Господарський кодекс України є спеціальним законом по відношенню до Цивільного кодексу України в частині регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання. Тому норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання.

Таким чином, судом не можуть застосовуватись способи захисту права, не передбачені нормами закону та договором.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Зважаючи на наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

 Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 21 серпня 2007 року у справі №7/57-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Дорога. Транспорт. Пішохід", м.Вінниця  - без задоволення.

2. Справу № 7/57-07 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя                                                                 Пасічник С.С.

судді:

                                                                                           Гулова А.Г.  

                                                                                           Щепанська Г.А.  

 віддрук.

1 - до справи

2,3 - сторонам

4 - в наряд