Постанова

від 22.02.2024 по справі 320/21446/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/21446/23 Головуючий у 1 інстанції: Дудін С.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел-45» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел-45» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вимпел-45» звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року позовну заяву повернуто позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вимпел-45» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою поновити ТОВ «Вимпел-45» строк на подання позовної заяви та відкрити провадження у справі №320/21446/23, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

22 грудня 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління ДПС у м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Вимпел-45» просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС України у м. Києві від 30.12.2021 № 145683 про відповідність платника податку (ТОВ «Вимпел-45») критеріям ризиковості платника податку;

- зобов`язати ГУ ДПС України у м. Києві в установленому законом порядку виключити ТОВ «Вимпел-45» (код ЄДРПОУ: 34710779) з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що, звернувшись до суду з позовною заявою 12.05.2023, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з позовом, при цьому, заява про визнання поважними причин такого пропуску та поновлення строку звернення до суду подана не була.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано до суду першої інстанції клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи необхідність поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивач послався на те, що, з метою оскарження спірного рішення, ним 10 травня 2022 року було укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_1.

Зазначає, що листом від 20 червня 2022 року адвокат ОСОБА_1. повідомила про неможливість складання позовної заяви, оскільки через війну була змушена тимчасово призупинити свою діяльність. Також, адвокат зазначила, що не має доступу до свого офісу, в якому зберігаються оригінали документів позивача, а тому не може їх повернути.

При цьому, ТОВ «Вимпел-45» вказало, що оригінали документів були повернуті адвокатом ОСОБА_1 лише 29 березня 2023 року, після чого 07 квітня 2023 року позивачем був укладений договір про надання правової допомоги з іншим представником - адвокатом Єфремовою Жанною Анатоліївною, якою і здійснюється представництво у цій справі.

Так, повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виконав вимоги суду, викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Положенням ч. 5 ст. 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно часники 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Як зазначає апелянт, він вживав залежні від нього дії щодо отримання оригіналів договорів, необхідних для складання позовної заяви, однак, отримав їх тільки 29.03.2023 року за актом приймання-передачі, після чого майже одразу реалізував своє право на звернення до суду.

Апелянт вказує, що він не міг вплинути на дії третіх осіб, зокрема, адвоката, яка повернула оригінали документів тоді, коли це стало можливим.

При цьому, апелянт стверджує, що, не маючи договорів, якими підтверджуються обставини справи, новий представник апелянта був позбавлений можливості переконатися, чи відповідають обставини справи рівню його досвіду та кваліфікації. З огляду на це, укласти договір про надання правничої допомоги з новим адвокатом до моменту повернення документів ТОВ «Вимпел-45» не видавалося можливим.

Оцінюючи вищевказані доводи апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Варто наголосити, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Так, Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Як було вищевказано, основною причиною пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заявою стала відсутність в нього оригіналів договорів, необхідних для складання позовної заяви, оскільки такі договори були передані адвокату ОСОБА_1. і повернуті нею лише 29 березня 2023 року.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів передання позивачем адвокату ОСОБА_1. оригіналів документів, які, в подальшому, були повернуті за актом приймання-передачі від 29 березня 2023 року.

З даного приводу апелянт вказує, що акт приймання-передачі документів від 29 березня 2023 року беззаперечно підтверджує ту обставину, що оригінали договорів до 29.03.2023 року були відсутні у апелянта.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що апелянтом не зазначено, чи залишалися при цьому копії договорів (у разі передання оригіналів документів).

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не вказано, чи вчинялися ним дії по отриманню цих документів у контрагентів позивача (шляхом направлення відповідних вимог).

Водночас, апелянт посилається на значний обсяг договорів та актів до них, вказує, що договори були укладені з великою кількістю різних контрагентів, деякі з яких припинили свою діяльність у зв`язку з війною, а деякі не виходили на зв`язок. Стверджує, що намагався зв`язатися з контрагентами в телефонному режимі та запитати в них копій договорів, однак такі спроби виявились безрезультатними.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими, оскільки, він не надав суду будь-яких доказів вчинення ним дій, спрямованих на отримання документів у своїх контрагентів.

Щодо посилання апелянта на лист адвоката ОСОБА_1. №02/20.06-22-з від 20.06.2022, слід зазначити наступне.

Так, вищевказаним листом №02/20.06-22-з від 20.06.2022 адвокат ОСОБА_1. повідомила про неможливість складання позовної заяви, оскільки через війну та обстріли Києва була вимушена тимчасово призупинити свою діяльність, доступу до свого офісу не має, оригінали переданих документів зможе повернути, як тільки потрапить до свого офісу.

Згідно ч. 6 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI, відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Разом з тим, як вірно встановив суд першої інстанції, Єдиний реєстр адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/49060) не містить відомостей про зупинення діяльності адвокатом ОСОБА_1.

Посилання апелянта на те, що він не міг вплинути на дії третіх осіб, зокрема адвоката, яка повернула оригінали документів тоді, коли це стало можливим, колегія суддів приймає до уваги, разом з тим, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що без надання відповідних доказів, які б свідчили про проявлення позивачем належної обачності та зацікавленості у захисті своїх прав та інтересів, самі по собі посилання позивача на дії третіх осіб не є достатніми для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Так, позивачем не надані докази вчинення ним активних дій, направлених на захист своїх прав та інтересів, у період з 20.06.2022 по 29.03.2023, що свідчить про пасивну поведінку позивача та його незацікавленість у якнайскорішому вирішенні справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що пропуск ТОВ «Вимпел-45» строку звернення до суду з позовною заявою є значним та становить більше десяти місяців.

Враховуючи вищезазначене, викладені апелянтом доводи про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою колегія суддів вважає необґрунтованими.

Оскільки, ТОВ «Вимпел-45» звернулося до суду з даним позовом засобами поштового зв`язку 12 травня 2023 року, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду є правильним.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини, також, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому, числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії , справа Девеер проти Бельгії).

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Враховуючи вищезазначене, оскільки, позивач з даним адміністративним позовом звернувся до суду з пропуском строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно позовну заяву повернуто позивачу.

Судом апеляційної інстанції враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел-45» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Ключкович В.Ю.