Постанова

від 22.02.2024 по справі 380/2455/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2455/23 пров. № А/857/25103/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Ільчишин Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року (постановлену головуючою-суддею Потабенко В.А. в порядку письмового провадження у м. Львові) у справі за заявою представника Товариства з обмеженою відповідальністю Студія Ремонту Простір про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Студія Ремонту Простір до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Студія Ремонту Простір (далі - ТзОВ Студія Ремонту Простір, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, відповідач-1), Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач-2), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення комісії ГУ ДПС з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Комісія ГУ ДПС, Комісія) №7824363/43378704 від 09.12.2022 про відмову у реєстрації податкової накладної №5 від 15.03.2022 в Реєстрі, зобов`язати ДПС України зареєструвати її в ЄРПН датою подання на реєстрацію, визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ГУ ДПС №7824365/43378704 від 09.12.2022 про відмову у реєстрації податкової накладної №6 від 23.03.2022 в ЄРПН, зобов`язати ДПС України зареєструвати її в Реєстрі датою подання на реєстрацію, визнати протиправним та скасувати рішення Комісії №7824364/43378704 від 09.12.2022 про відмову у реєстрації податкової накладної №8 від 07.04.2022 в ЄРПН та зобов`язати ДПС України зареєструвати її в Реєстрі датою подання на реєстрацію.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.

13.11.2023 Восьмим апеляційним адміністративним судом було прийнято ухвалу про повернення апеляційної скарги.

19.10.2023 представником Товариства подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в обґрунтування якої зазначає, що судове рішення по справі №380/2455/23 набрало законної сили. 05.09.2023 головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Берегових В. С. по цій справі винесено постанови про відкриття виконавчого провадження, а саме : ВП №72313700, ВП №72314696, ВП №72313768 в частині зобов`язання ДПС України зареєструвати спірні податкові накладні в ЄРПН датою подання на реєстрацію. Постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику (ДПС України) встановлено десятиденний строк для виконання рішення суду. Проте, останнім рішення суду виконане не було. Як наслідок, 03.10.2023 державним виконавцем по кожному з трьох виконавчих провадженнях прийнято аналогічні постанови про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн. Проте, боржником ДПС України рішення суду і надалі не виконувалося. Вказує, що на даний час ДПС України рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №380/2455/23 у відповідній частині досі не виконане, оскільки спірні податкові накладні, складені ТзОВ Студія Ремонту Простір, не зареєстровано у ЄРПН за датою їх подання на реєстрацію, з чого вбачається очевидне невиконання рішення суду, що в свою чергу зумовлює необхідність у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 заяву про встановлення судового контролю було задоволено. Зобов`язано ДПС України протягом тридцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 25.05.2023 по справі №380/2455/23.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ДПС України подала апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви представника Товариства у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач не надав суду доказів ймовірного уникнення чи зволікання ДПС України виконання даного судового рішення в частині здійснення реєстрації податкових накладних в ЄРПН днем їх подання, при наявності у ДПС України судового рішення з відміткою про набрання ним законної сили, враховуючи те, що таке судове рішення було оскаржено. Також вказує, що позивачем не доведено об`єктивних підтверджених належними та допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю, як зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Товариства Бобанич І.Б. просить залишити її без задоволення, а ухвалу суд першої інстанції без змін.

Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ДПС України тривалий час не виконує судове рішення, яке набрало законної сили, а тому наявні правові підстави для вжиття заходів судового контролю шляхом зобов`язання ДПС України подати до Львівського окружного адміністративного суду протягом 30 (тридцяти) днів з моменту набрання ухвалою законної сили звіт про виконання рішення суду від 25.05.2023 по справі №380/2455/23.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 1291 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст.14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення містяться у ст.370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та однією з основних засад судочинства, визначених ст.1291 Конституції України, ст.6 Конвенції та ст.ст.14,370 КАС України.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 по справі №1-7/2013 звернув увагу, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення ст.6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.

Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява №18357/91, суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб п.1 ст.6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення ст.6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі Піалопулос та інші проти Греції, пункт 68).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Колегія суддів зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи - позивача.

З аналізу приведених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Слід зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а передбачає також його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

Згідно ч.1, 2 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, або встановлення нового строку подання звіту, або накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов`язком.

Вказане узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2021 по справі №9901/598/19.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання. Водночас, суд наділений повноваженнями вживати додаткових заходів контролю за виконанням судового рішення окремими категоріями осіб - суб`єктами владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення.

Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 по справі №160/13013/19 врахував, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме : встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується насамперед через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404).

Виконавче провадження, в силу положень ст.1 Закону №1404 є завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, нормами Закону №1404 врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Зі змісту поданої представником Товариства заяви судом встановлено, що позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання ДПС України надати звіт про його виконання.

Наведені у поданій заяві обставини, на думку колегії суддів, свідчать про наявні підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Також колегія суддів звертає увагу, що зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 20.06.2018 по справі №800/592/17 та Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 05.07.2018 по справі №206/3911/17.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 382 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року по справі №380/2455/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Н. В. Ільчишин