Постанова

від 22.02.2024 по справі 823/1635/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа №823/1635/17

адміністративне провадження № К/9901/48764/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді Беспалов О.О., Губська О.А.,) у справі №823/1635/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпечна" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Безпечна" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Управління, відповідач), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.07.2017 №0004431301, яким визначено суму грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 2 566,45 грн., № 0004441301, яким нараховано суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 25 664,53 грн., № 0004451301, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) на суму 510,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на безпідставність висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 10.07.2017 № 276/23-00-14-0107/34678814, щодо допущення порушень при сплаті податків та зборів з вартості наданого додаткового блага, оскільки передачу працівникам спецодягу та взуття було здійснено відповідно до наказів «Про порядок забезпечення працівників ТОВ «Безпечна» спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту»; крім того послався, що в акті перевірки не зазначено порядок та методику, за якими було здійснено донарахування доходу конкретно визначеним особам.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що оскільки на підприємстві (в 2014-2015 роках - період вчинення порушення) був відсутній колективний договір, який би регулював порядок безоплатної видачі спеціального (захисного) одягу, взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам Товариства, то отримані останніми товарно - матеріальні цінності є додатковим благом відповідних осіб у натуральній формі; крім того констатував, що факт надання певних речей конкретним особам було встановлено відповідачем відповідно до актів списання ТМЦ та відомостей видачі ТМЦ, копії яких були надані позивачем Управлінню на запит про надання пояснень від 16.06.2017, а суму податку з доходів фізичних осіб, який мав бути сплачений розраховано відповідно до положень пункту 164.5 статті 164 ПК України.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12.04.2018, скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 29.11.2017; прийняте нове рішенням, яким позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.07.2017 № 0004431301 та № 0004441301; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуально права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Як встановлено судами, в період з 26.05.2017 по 23.06.2017 Управлінням проведена документальна планова перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017.

За результатами перевірки складено акт від 10.07.2017 № 276/23-00-14-0107/34678814, яким встановлено порушення:

- підпунктів 168.1.1, 168.1.4 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.1.1 пункту 170.1 статті 170, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого донараховано ПДФО в сумі 13 331,37 грн;

- підпункту 1.2 пункту 16-1 розділу ХХ ПК України, яке полягає у ненарахуванні та несвоєчасному перерахуванні сум військового збору на виплачені доходи, внаслідок чого визначено військовий збір в сумі 1 042,64грн.;

- підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України - подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями по формі 1-ДФ сум виплачених доходів фізичним особам у виді додаткового блага за ІІ квартал 2014, ІІІ квартал 2014, І квартал 2015 та ІІІ квартал 2015.

Такі висновки ґрунтуються на встановленні в ході перевірки безоплатної передачі позивачем своїм працівникам відповідно до наказів «Про порядок забезпечення працівників товариства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту» №4/1 від 02.01.2014, № 6/2 від 05.01.2015, № 4/1 від 03.01.2016, № 4/3 від 03.01.2017 та відомостей про видачу спецодягу товарно матеріальних цінностей (галошей, черевиків, чобіт, шкарпеток, напівкомбінезонів, костюмів робочих, футболок, штанів чоловічих, шапок в`язаних), отриманих від ТОВ « 3Смаркет», ТОВ «Проф-Модерн», ТОВ «Компанія Виробниче підприємство «Сван», за відсутності укладеного колективного договору; крім того встановлено помилкове включення юридичної особи ТОВ «Скіф -І» до звіту ф. 1-ДФ за ознакою 157, за якою відображаються дохід, виплачений фізичними особами-підприємцями за ІІІ кварталі 2015 року.

На підставі таких висновків податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.07.2017 № 0004431301, яким визначено суму грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 2 566,45 грн., у тому числі за основним платежем - 1042,64 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 780,45 грн. та пеня - 743,27 грн.; № 0004441301, яким нараховано суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 25 664,53 грн., у тому числі за основним платежем - 10426,38 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7805,38 грн. та пеня - 7432,77 грн.; № 0004451301, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов в частині, виходив з того, що надання позивачем спецодягу його робітникам зумовлено виконанням останніми трудової функції згідно з трудовим договором, що є альтернативною умовою для застосування до спірних правовідносин підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, а отже вартість відповідного одягу не є додатковим благом та не підлягає оподаткуванню.

Посилаючись на допущення судом апеляційної інстанції неправильного застосування матеріального та порушення процесуального права, Управління вказує виключно на відсутність укладеного колективного договору, який регулював би порядок безоплатної видачі спеціального одягу, взуття та інших засобів індивідуального захисту працівника, у зв`язку з чим всі вказані товарно матеріальні цінності є додатком благом осіб, яким їх було видано, у натуральній формі.

За визначенням, наведеним у абзаці другому пункту 164.1 статті 164 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 16.2 статті 162 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

У відповідності до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

У підпункті 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України одним із видів додаткових благ розуміється вартість об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (пункт «а»).

Згідно з підпунктом 165.1.9 пункту 165.1.9 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України "Про охорону праці", спеціального (форменого) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах.

За змістом підпункту «а» пункту 171.2 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні, є податковий агент, який в силу вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України при нарахуванні (виплаті, наданні) оподатковуваного доходу на користь платника податку зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Таким чином податковий агент при нарахуванні (виплаті) фізичним особам доходів у вигляді додаткового блага, зокрема при предоставленні спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, повинен нарахувати, утримати та сплатити (перерахувати) до бюджету податок від суми вартості товарно матеріальних цінностей; виняток становить їх надання роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, зумовлене виконанням останнім трудової функції відповідно до трудового договору (контракту), норм колективного договору або закону в установлених ними межах.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що передача працівникам Товариства одягу та взуття проводилась на підставі наказів «Про порядок забезпечення працівників товариства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту» №4/1 від 02.01.2014, №6/2 від 05.01.2015, № 4/1 від 03.01.2016, № 4/3 від 03.01.2017 та відомостей про видачу спецодягу.

Вказаними наказами передбачено, що видача спеціального одягу, взуття та інших засобів індивідуального захисту має здійснюватися працівникам певних професій і посад, а також під час виконання робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці та робіт, що пов`язані із забрудненням, з урахуванням специфіки виробництва і технологічних процесів, характеру і умов праці, згідно з вимогами нормативно - правових актів з охорони праці, норм безоплатної видачі; засоби індивідуального захисту є власністю підприємства та зберігаються на підприємстві; здавання їх на зберігання провадиться за поіменними списками працівників, яким вони були видані.

Аналіз наведених норм матеріального права та обставин у їх сукупності дає підстави для висновку, що укладення трудової угоди з трудовим колективом є однією із форм реалізації забезпечення працівників спеціальним одягом, проте, не єдиною. Іншою - є видача відповідного внутрішнього наказу, який має містити певні відомості (але не виключно) щодо мети забезпечення одягом; складу форменого одягу; джерел фінансування (за чий рахунок придбавається одяг); кола осіб (як, правило, працівників), яким надається одяг; правил повернення працівником одягу; порядку зберігання та видачі/повернення одягу на підприємстві.

Тобто, у випадку, якщо видача одягу зумовлена виконанням працівником трудових функцій за трудовим договором або передбачена наказом по підприємству та документально зафіксована, і такий одяг не передається у власність працівникові та підлягає поверненню, то за положеннями підпункту «а» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України вартість спеціального одягу не може визнаватися додатковим благом; при цьому суд апеляційної інстанції встановив наявність на підприємстві наказу про врегулювання цього питання саме таким чином та надання позивачем працівниками спеціального одягу та взуття, у зв`язку з наявністю виробничої необхідності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що у позивача був відсутній обов`язок включати до складу місячного (річного) оподаткованого доходу платників податків, як додаткового блага, вартості виданих Товариством працівникам спеціального одягу та взуття; відповідно, податкові-повідомлення рішення від 27.07.2017 № 0004441301 та № 0004431301 підлягають скасуванню.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених в основу оскаржуваного рішення, дублюють аргументи акту перевірки, заперечень на позовну заяву, відзиву на апеляційну скаргу, належна правова оцінка яким була надана судом апеляційної інстанції. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права апеляційним судом, що призвело до постановлення незаконного судового рішення.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Щодо позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено судом апеляційної інстанції, то в цій частині рішення суду, враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційним судом не переглядається, адже не оскаржується відповідачем.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова