Постанова

від 21.02.2024 по справі 826/11444/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 826/11444/17

провадження № К/9901/40338/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2017 (головуючий суддя - Аблов Є.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018 (головуючий суддя - Сорочко Є.В., судді - Земляна Г.В., Ісаєнко Ю.А.) у справі №826/11444/17,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищого господарського суду України (далі - відповідач), в якому просила суд:

визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу як судді, яка вийшла у відставку, вихідної допомоги у розмірі 3-х місячних суддівських винагород;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу як судді, яка вийшла у відставку, вихідної допомоги у розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, що становить 86 400,00 грн.

2. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що Вищим господарським судом України необґрунтовано та всупереч положень законодавства відмовлено у нарахуванні та виплаті їй вихідної допомоги у розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою у відповідності до статті 143 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІI.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018, в задоволенні позову відмовлено.

4. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні відносини регулюються не Законом України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VІI від 02.06.2016, як зазначала позивач, а Законом України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ від 07.07.2010, яким (у редакції, чинній на дату звільнення позивача у відставку) не передбачалося права судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

5. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

6. У касаційній скарзі позивач вважає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07.07.2010, оскільки питання виплати вихідної допомоги у зв`язку з відставкою не співвідноситься із гарантіями суддів і не має відношення до прав і обов`язків судді в розумінні п. 7 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону. Крім того, позивач вказує на неоднакове застосування судами першої та апеляційної інстанції положень зазначеного Закону що, на переконання позивача, є проявом дискримінації та упередженості.

7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення та зазначає, що питання щодо права судді ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07.07.2010, який станом на дату подання позивачем заяви про відставку та дату її звільнення не містив положень, що передбачали право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

8. Ухвалою Верховного Суду від 28.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

9. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2019 для розгляду справи №826/11444/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

10. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2021 адміністративну справу прийнято до провадження визначеною колегією суддів та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на посаді судді Вищого господарського суду України з 13.12.2005 по 28.08.2017.

12. 14.07.2017 позивачем подано до Вищої ради правосуддя заяву про звільнення з посади у відставку.

13. Рішенням Вищої ради правосуддя від 15.08.2017 №2429/0/15-17 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Вищого господарського суду України у відставку.

14. На підставі вказаного рішення Вищої ради правосуддя відповідачем 28.08.2017 видано наказ №381-к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України 28.08.2017 у зв`язку з поданням заяви про відставку.

15. 31 серпня 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила виплатити їй як судді, яка вийшла у відставку, вихідну допомогу в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою.

16. За результатами розгляду вказаної вище заяви відповідач листом від 07.09.2017 повідомив про відсутність правових умов для нарахування і виплати вихідної допомоги та відсутність підстав для задоволення заяви позивача.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №4бО-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень».

18. Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

19. Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-1Х, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

20. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

22. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

23. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

25. Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІI від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VІI) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

26. Відповідно до частини 1 статті 143 Закону №1402-VІI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

27. Пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VІI визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом Закон «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ (далі - Закон №№2453-VІ), крім положень, зазначених в пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

28. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VІI з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ.

29. Приписами Конституції України закріплено, що статус суддів визначається законами України; незалежність судді гарантується Конституцією і законами України; держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів (пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 126, частина перша статті 130).

30. Гарантії незалежності суддів, у тому числі й гарантії їхнього матеріального забезпечення, неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання. Конституційний Суд України, зокрема, зазначав:

- гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України (Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002);

- визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України (Рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013);

- конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їхнє належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (Рішення від 08.06.2016 №4-рп/2016);

- Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їхньої незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини та громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею) (Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018);

- однією з гарантій незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці є їхнє належне матеріальне та соціальне забезпечення, яке має гарантувати здійснення справедливого, незалежного, безстороннього правосуддя, а також, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів і не можуть бути скасовані чи зменшені іншими нормативними актами; відставка як підстава для звільнення з посади судді передбачена на конституційному рівні. Правом судді на відставку забезпечується незалежність судді. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; за своєю юридичною природою така допомога (вихідна допомога у зв`язку з відставкою) є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні (Рішення від 15.04.2020 №2-р(II)/2020).

31. Незалежність судді забезпечується, у тому числі правом судді на відставку. Відставка, як підстава для звільнення з посади судді, передбачена на конституційному рівні. Так, частиною п`ятою та пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України обумовлено, що суддя обіймає посаду безстроково і підставами для його звільнення є, з-поміж іншого, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Питання звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням урегульовано приписами статті 116 Закону №1402-VIIІ.

32. Як встановлено судами попередніх інстанцій, заяву про відставку позивачем подано 14.07.2017, тобто після набрання чинності Законом №1402-VІI; рішення Вищої ради правосуддя від 15.08.2017 №2429/0/15-17 та наказ Вищого господарського суду України від 28.08.2017 №381-к також приймались на підставі та в порядку Закону №1402-VIII. З наведеного вбачається висновок, що процедура звільнення ОСОБА_1 у відставку проведена у відповідності до вимог Закону №1402-VІI.

33. Статтею 143 Закону №1402-VІI передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

34. В той же час, за змістом пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІ статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів визначаються Законом №2453-VІ, яким не було передбачено право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги.

35. Однак, положення цього пункту розповсюджуються виключно на суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України. Позивач же, відповідно до встановлених у справі обставин, на час написання заяви про виплату їй як судді, яка вийшла у відставку, вихідну допомогу в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою, набула статусу судді у відставці.

36. Слід врахувати, що згідно з п. 3.1. Рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/2013 від 19.11.2013 відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

37. Конституційний Суд України у п. 3.2. вказаного рішення зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю.

38. Повертаючись до змісту оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшли передчасного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІ, не з`ясувавши, чи є статус судді Вищого господарського суду України тотожним зі статусом судді Вищого господарського суду у відставці та чи поширюються у зв`язку з цим на позивача положення згаданого пункту.

39. Отже, судами попередніх інстанцій не було досліджено, чи впливає статус судді Вищого господарського суду України у відставці на можливість застосування п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІ, не враховано, що позивач фактично була звільнена за правилами Закону №1402-VІІ, а не Закону №2453-VІ, що свідчить про неповне з`ясування судами обставин справи.

40. Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на таке.

41. Відповідно до частини другої статті 148 Закону №1402-VІІІ видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

42. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 148 цього Закону функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності.

43. Законом №2453-VІ було передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України (частина друга статті 145 Закону №2453-VІ).

44. При цьому пунктом 5 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1402- VIII передбачено, що Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

45. 3 аналізу вказаних правових норм вбачається, що з дня початку роботи Верховного Суду, тобто з 15.12.2017 саме Верховний Суд є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення Вищого господарського суду України після припинення його діяльності.

46. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просила зобов`язати відповідача - Вищий господарський суд України здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги у зв`язку з відставкою в розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою.

47. Верховний Суд звертає увагу, що у головного розпорядника бюджетних коштів - Верховного Суду - наявна бюджетна програма КПКВК 0551010 «Здійснення правосуддя Верховним Судом», до якої включено такий напрям використання бюджетних коштів як «Забезпечення ліквідації Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України та державних підприємств, які обслуговували ці суди». Отже, можливе стягнення коштів за цим позовом має відбуватися саме в межах вказаної бюджетної програми, а тому Верховний Суд є учасником цих правовідносин. Зазначеного не враховано ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій, та питання доцільності залучення Верховного Суду до участі в справі в якості співвідповідача, не вирішувалося.

48. Приписами частини третьої статті 48 КАС України визначено, що у разі якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

49. Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача.

50. З аналізу статті 48 КАС України слідує, що заміна первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції, оскільки як наслідок заміни неналежного відповідача справа має розглядатися спочатку.

51. Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача, має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України. Залучення ж такої особи на стадії апеляційного чи касаційного розгляду справи позбавляє залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої та апеляційної інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.

52. Отже визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності, або залучення співвідповідачів.

53. Підсумовуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про відсутність права відповідача на вихідну допомогу у зв`язку з відставкою відповідно до статті 143 Закону №1402-VІІІ без залучення співвідповідача у справі є передчасними.

54. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

55. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

56. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

57. Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

58. Разом з тим, Суд звертає увагу, що 15 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 13 грудня 2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», яким ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

59. У пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

60. А тому ця справа направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

61. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи на цій стадії судового розгляду.

62. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018 у справі №826/11444/17 - скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду