Рішення

від 13.02.2024 по справі 144/990/23

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/990/23

Провадження № 2/144/23/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2024 р. смт. Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Бондарук О.П.,

з участю секретаря судового засідання Сторожук О.М.,

представника позивача ПП «ЗІС» адвоката Дудіна Л.В.,

представників відповідача ТОВ «Теплик-Агро» Горового С.І., Шандурського Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Теплик в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника ПП «ЗІС» адвоката Дудіна Леоніда Володимировича до ТОВ «Теплик-Агро», ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

25 липня 2023 року адвокат Дудін Леонід Володимирович в інтересах ПП «ЗІС» звернувся до суду із позовом до ТОВ «Теплик-Агро», ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказав, що 18 квітня 2006 року між позивачем ПП «ЗІС» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 346, за яким останній передав ПП «ЗІС» в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,1813 га, з кадастровим номером 0523785000:02:002:0025, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області. Вказаний договір було зареєстровано в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.08.2006 року за № 040685000350. В подальшому 07.05.2010 року у вказаний договір було внесено зміни, якими термін дії договору було продовжено до 2025 року та збільшено розмір орендної плати. Вказує, що 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 уклав з іншим орендарем ТОВ «Теплик-Агро» договір оренди землі. Зазначає, що за наявності дійсного договору з ПП «ЗІС», ОСОБА_1 не мав права передавати її в оренду ТОВ «Теплик-Агро», а тому ПП «ЗІС» змушене звернутися до суду з указаним позовом.

Ухвалою судді від 03 серпня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження. Відповідачам запропоновано подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Директор ТОВ «Теплик-Агро» подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову представника ПП «ЗІС» відмовити в зв`язку із обранням неправильного способу захисту, застосувати строки позовної давності до вимоги про витребування на користь ПП «ЗІС» у його тимчасове володіння з тимчасового володіння ТОВ «Теплик-Агро» земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000:02:002:0025.

Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2023 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Дудін Л.В. позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представники відповідача 1 Горовий С.І. та ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечили проти позову, просили застосувати строки позовної давності.

Судом встановлено, що 18 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» в особі директора Зублевича Івана Станіславовича було укладено договір оренди землі №346, за умовами якого ОСОБА_1 передав в оренду ПП «ЗІС» належну йому згідно Державного акту серії ЯА № 104669 від 10 січня 2005 року (а.с. 16-19) земельну ділянку площею 2,1813 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років. Договір зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.08.2006 року за №040685000350 (зворот а.с. 18).

07 травня 2010 року ПП «ЗІС» та ОСОБА_1 було підписано зміни до договору оренди землі, які зареєстровано у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 041005900203 12.05.2010 року, відповідно до яких термін дії договору було продовжено до 2025 року та збільшено розмір орендної плати (а.с. 20).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 336554297 від 22.06.2023 року право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000:02:002:0025 зареєстровано 03.01.2020 року за ТОВ «Теплик-Агро», підстава договір оренди землі від 01.08.2019 року (а.с. 23-24).

Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких грунтуються вимоги і заперечення, суд прийшов до висновку, що позов представника ПП «ЗІС» - адвоката Дудіна Леоніда Володимировича до ТОВ «Теплик-Агро», ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності до положень ч. 1 ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного чи окремого провадження.

Згідно положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст.1Закону України«Про державнийконтроль завикористанням таохороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з ч. 2ст.152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 4 ст.124ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ч. 1ст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст.638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1ст.792ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтею 210ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3ст.653ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

На час підписання договору оренди від 19 квітня 2006 року ч. 2ст.124 ЗК Українипередбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. При цьому уст.125ЗК України було визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Крім того, ч. 5ст.126ЗК України було передбачено, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно дост.13Закону України«Про орендуземлі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом ст. ст.18,20 Закону України «Про оренду землі»(в редакції станом на 19 квітня 2006 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться в порядку, встановленому законом.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесеніЗаконом України від11лютого 2010року №1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту ст.ст.182,640,657,732,745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі»були виключені ст. 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Статтю 6Закону України «Про оренду землі»парламент доповнив частиною п`ятою такого змісту: «Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону».

При цьому, за положенням ч. 3ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абз. 4 ч. 2ст. 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц).

У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, щоякщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

Уст. 27 Закону України «Про оренду землі»як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи, встановлено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

У постанові від18 квітня 2023 року у справі№ 357/8277/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, щоу разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивач заявив вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а самест. 27 Закону України «Про оренду землі», на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

З урахуванням наведеного та того, що договір оренди від 18 квітня 2006 року був укладений між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» і зареєстрований у встановленому законом на той час порядку, зміни (доповнення) до нього, якими строк оренди визначено до 2025 року буливчинені в такій самій формі, тобтопервинний орендар ПП «ЗІС»мав чинне право оренди на момент укладення наступного договору оренди 19 лютого 2018 року між ОСОБА_1 таТОВ «Теплик-Агро»щодо цієї ж земельної ділянки,що виключало можливість укладення цього наступного договору, а також ПП «ЗІС» має чинне право оренди на день прийняття судового рішення (до 2025 року), з`ясування чого є обов`язковою умовою при захисті порушеного права первинного орендаря згідно згаданої вище постановиВеликої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18,тому суд вважає, що укладення в період дії попереднього договору оренди нового договору з новим орендарем і реєстрація за ним речового права оренди на одну і ту ж саму земельну ділянку порушує право первинного орендаря, відтак приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, а порушене право ПП «ЗІС» - захисту у обраний ним спосіб.

Що стосується заяви відповідача 1 про застосування строків позовної давності у даному спорі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18).

Представником позивача доведено суду ту обставину, що лише у 2022 році його довіритель дізнався про порушення свого права, після чого одразу вжив заходів для звернення до суду з відповідною позовною заявою, яку було подано до суду 25.07.2023 року.

Позивач ПП «ЗІС» правомірно розраховував на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем 2 ОСОБА_1 та не мав підстав сумніватися у правовому стані орендованої ним земельної ділянки, перевіряти правомірність реєстрації права відповідача 1 ТОВ «Теплик-Агро», а отже ПП «ЗІС» не знало і не могло дізнатися про порушення свого права саме з моменту внесення відомостей про реєстрацію права оренди за ТОВ «Теплик-Агро», що мало місце 03.01.2020 року, на чому наполягає відповідач 1.

Таким чином, встановивши під час розгляду справи, що про існування договору оренди землі від 01 серпня 2019 року, укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 позивач дізнався лише у 2022 році, суд приходить до висновку про те, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України саме з цього моменту починається перебіг строку позовної давності. Оскільки позивач звернуся з позовом до суду у липні 2023 року, то позов пред`явлено в межах строку позовної давності.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), та Верховного Суду України, висловленій у постанові від 22 квітня 2015 року №6-48цс15, які були ухвалені за результатами розгляду справ з подібними фактичними та юридичними обставинами.

Відповідач 1 в свою чергу протилежного не довів, доказів своїх тверджень суду не надав.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача 1 про застосування строку позовної давності до вище вказаних позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2684 гривні, які суд стягує з відповідачів на користь позивача, оскільки позовна заява задоволена повністю.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн, суд зазначає наступне.

Адвокатом Дудіним Л.В., який здійснює представництво інтересів позивача ПП «ЗІС» у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги від 06.07.2023 року, суду надано вказанй договір, розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу (правову) допомогу, Акт приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги та ордер (а.с. а.с. 36, 39,40, 42).

З урахуванням практики Верховного Суду щодо відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, критерію реальності та розумності адвокатських витрат та фінансового стану обох сторін, дослідивши всі надані докази у їх сукупності на підтвердження здійснення таких послуг, а також врахувавши письмове клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд прийшов до висновку про часткове стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн, що є співмірним із складністю виду правничої допомоги у даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позовну заяву задовольнити.

Витребувати на користь приватного підприємства «ЗІС» у його тимчасове (строкове) володіння з тимчасового (строкового) володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» земельну ділянку з кадастровим номером 0523785000:02:002:0025 загальною площею 2,1813 га, орендарем якої є приватне підприємсто «ЗІС» згідно з договором оренди від 18 квітня 2006 року № 346, укладеним між приватним підприємством «ЗІС» та ОСОБА_1 .

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «ЗІС» сплачений судовий збір в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн та 7000 (сім тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач Приватне підприємство «ЗІС», адреса: вул. Затишна, 6, кв. 4 с. Війтівка Гайсинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 13319364.

Представник позивача адвокат Дудін Леонід Володимирович, вул. Соборна, 46 смт. Тростянець Гайсинського району Вінницької області, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №587 від 25.04.2008 року.

Відповідач 1 ТОВ «Теплик-Агро», вул. Незалежності, 30 с. Степанівка Гайсинського району Вінницької області, ЄДРПОУ 35737530.

Представник відповідача 1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник відповідача 1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлено 23.02.2024 року.

Суддя