Постанова

від 28.05.2024 по справі 144/990/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/990/23

Провадження № 22-ц/801/946/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 рокуСправа № 144/990/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного підприємства «ЗІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро», ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 13 лютого 2024 року у смт. Теплику суддею цього суду Бондарук О.П. , дата складання його повного тексту 23 лютого 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року Приватне підприємство «ЗІС» звернулось до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (далі - ТОВ «Теплик-Агро»), ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що 18 квітня 2006 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 346, за яким останній передав ПП «ЗІС» в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,1813 га, з кадастровим номером 0523785000:02:002:0025, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області. Вказаний договір було зареєстровано в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 серпня 2006 року за № 040685000350.

07 травня 2010 року у згаданий договір було внесено зміни, якими термін дії договору було продовжено до 2025 року та збільшено розмір орендної плати. 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 уклав договір оренди цієї ж земельної ділянки з іншим орендарем - ТОВ «Теплик-Агро».

Позивач зазначав, що за наявності дійсного договору оренди, що був укладений між ПП «ЗІС» та ОСОБА_1 , останній не мав права передавати згадану вище земельну ділянку в оренду ТОВ «Теплик-Агро».

Пославшись на викладене, ПП «ЗІС» просило витребувати на його користь із тимчасового (строкового) володіння ТОВ «Теплик-Агро» вказану земельну ділянку.

13 лютого 2024 року рішенням Теплицького районного суду Вінницької області зазначений позов задоволено. Витребувано на користь ПП «ЗІС» у його тимчасове (строкове) володіння з тимчасового (строкового) володіння ТОВ «Теплик-Агро» згадану вище земельну ділянку, орендарем якої є ПП «ЗІС» згідно договору оренди від 18 квітня 2006 року № 346, укладеним між ним та ОСОБА_1 Стягнуто солідарно з ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 на користь ПП «ЗІС» сплачений судовий збір в сумі 2 684 грн. та 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із таким рішенням, ТОВ «Теплик-Агро» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.Усі доводи апеляційної скарги зводяться до того, що законодавством була передбачена можливість державної реєстрації права оренди ще на момент укладення договору оренди між ПП «ЗІС» і ОСОБА_1 та момент внесення змін до нього, а тому ПП «ЗІС» не набуло права оренди земельної ділянки, як того вимагали норми ЦК України, ЗК України та інші нормативно-правові акти у сфері земельних відносин.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржуване рішення суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 18 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» в особі директора ОСОБА_3 укладено договір оренди землі №346, за умовами якого ОСОБА_1 передав в оренду ПП «ЗІС» належну йому згідно державного акту серії ЯА № 104669 від 10 січня 2005 року (а.с. 16-19) земельну ділянку площею 2,1813 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років. Договір зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 серпня 2006 року за №040685000350 (зворот а.с. 18).

07 травня 2010 року ПП «ЗІС» та ОСОБА_1 було погоджено та підписано зміни до цього договору оренди землі, які зареєстровано у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 12 травня 2010 року за № 041005900203, відповідно до яких термін дії цього договору було продовжено до 2025 року та збільшено розмір орендної плати (а.с. 20).

03 січня 2020 року за ТОВ «Теплик-Агро» було зареєстровано право оренди згаданої вище земельної ділянкиз кадастровим номером 0523785000:02:002:0025, підставою чого став договір оренди землі, укладений між 01 серпня 2019 року ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_1 , що видно із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 23-24).

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

На час підписання договору оренди від 18 квітня 2006 року ч. 2 ст. 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. При цьому у ст. 125 ЗК України було визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Крім того, ч. 5 ст. 126 ЗК України було передбачено, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на 18 квітня 2006 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться в порядку, встановленому законом.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту ст. ст. 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені ст. 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі. Статтю 6 Закону України «Про оренду землі» парламент доповнив частиною п`ятою такого змісту: «Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону».

При цьому, за положенням ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абз. 4 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 вказала, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У ст. 27 Закону України «Про оренду землі» як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи, встановлено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

У постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що у разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивач заявив вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами. У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме ст. 27 Закону України «Про оренду землі», на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Суд першої інстанції, встановивши, що договір оренди від 18 квітня 2006 року був укладений між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» і зареєстрований у встановленому законом на той час порядку, зміни (доповнення) до нього, якими строк оренди визначено до 2025 року були вчинені в такій самій формі, тобто первинний орендар ПП «ЗІС» мав чинне право оренди на момент укладення наступного договору оренди 01 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро» щодо цієї ж земельної ділянки, що виключало можливість укладення цього наступного договору, а також те, що ПП «ЗІС» має чинне право оренди на день прийняття рішення у цій справі (до 2025 року), з`ясування чого є обов`язковою умовою при захисті порушеного права первинного орендаря згідно згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18, дійшов вірного висновку про задоволення позову, зазначивши при цьому, що укладення в період дії попереднього договору оренди нового договору з новим орендарем і реєстрація за ним речового права оренди на одну і ту ж саму земельну ділянку порушує право первинного орендаря.

Доводи апеляційної скарги про те, що законодавством, чинним на момент укладення первинного договору, була передбачена можливість державної реєстрації права оренди, а тому ПП «ЗІС» не набуло права оренди земельної ділянки, не можна визнати обґрунтованими, оскільки, як зазначалось вище, ст. 125 ЗК України (в редакції станом на 18 квітня 2006 року) було передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, а ч. 5 ст. 126 ЗК України (в редакції станом на 18 квітня 2006 року) встановлювала, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Реєстрація права оренди на згадану вище земельну ділянку за ТОВ «Теплик-Агро» 03 січня 2020 року була проведена всупереч інтересам первинного орендаря ПП «ЗІС», у якого на час укладення договору оренди від 18 квітня 2006 року чи внесення змін до нього 07 травня 2010 року ще не винило обов`язку зареєструвати речове право оренди за собою, оскільки лише 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими було визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону, натомість між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» укладено договір оренди у 2006 році та такого ж року його зареєстровано, а зміни (доповнення) до нього внесені були у 2010 році та у такому ж році зареєстровані.

Інші доводи апеляційної скарги додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди скаржника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Крім того, за ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відтак очевидним є те, що ОСОБА_1 , укладаючи повторно договір оренди щодо цієї ж самої земельної ділянки із ТОВ «Теплик-Агро», яке зареєструвало за собою право оренди, при цьому не припинивши попередній договір із ПП «ЗІС», діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам іншої особи - ПП «ЗІС», оскільки такі дії орендодавця суперечать його попередній поведінці.

Разом з тим, суд першої інстанції, вирішивши вірно спір по суті позовних вимог, на порушення ч. 2 ст. 141 ЦПК України стягнув з відповідачів на користь позивача судові витрати в солідарному порядку.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України).

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 686/17224/18 вказала, що приймає аргументи касаційної скарги щодо необґрунтованого стягнення з відповідачів судових витрат у солідарному порядку, оскільки процесуальним законом не передбачено солідарне стягнення судових витрат з відповідачів у справі.

У постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 745/342/19 Верховний Суд зауважив, що змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, апеляційний суд правильно виходив із того, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Зважаючи на те, що згідно ст. 141 ЦПК України при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідачів, солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення на користь позивача із кожного відповідача 1 342 грн. сплаченого судового збору за подачу позову та 3 500 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст.382 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням того, що рішення суду в частині вирішення позовних вимог апеляційний суд залишає без змін, а тому сплачений скаржником судовий збір за подачу апеляційної скарги слід залишити за ним.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2024 року задовольнити частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог залишити без змін.

Вказане рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Стягнути на користь Приватного підприємства «ЗІС» із Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» 1 342 грн. сплаченого судового збору за подачу позову та 3 500 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Стягнути на користь Приватного підприємства «ЗІС» із ОСОБА_1 1 342 грн. сплаченого судового збору за подачу позову та 3 500 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» за подачу апеляційної скарги, залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Учасники справи:

Позивач: Приватне підприємство «ЗІС», код в ЄДРПОУ 13319364, вул. Затишна, 6, кв. 4, с. Війтівка, Гайсинського району Вінницької області.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро», код в ЄДРПОУ 35737530, вул. Незалежності, 30, с. Степанівка, Гайсинського району Вінницької області.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. М. Шемета

О. С. Панасюк