Постанова

від 20.02.2024 по справі 336/6112/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.02.2024 Справа № 336/6112/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/6112/23 Головуючий у І інстанції: Зарютін П.В.

Провадження № 22-ц/807/556/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою комунального некомерційногопідприємства «Пологовийбудинок №3»Запорізької міськоїрадина рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КНП «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В обґрунтування позову зазначав, що з 21.07.2012 він прийнятий на посаду заступника головного лікаря медичної частини на підставі наказу Закладу охорони здоров`я «Пологовий будинок № 3» № 66/ОС від 23.07.2012.

Наказом №730к/трвід 18.11.2019, ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора з медичної частини за переведенням з 18.11.2019. Наказом № 669 к/тр від 07.09.2021 назва посади позивача змінена з «заступник директора з медичної частини» на «медичний директор».

09.06.2023 ОСОБА_1 ознайомився з наказом КНП «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради № 9в від 09.06.2023 «Про оголошення догани», відповідно до якого йому було оголошено догану.

У п. 2 цього наказу зазначено, що ОСОБА_1 оголошено догану за порушення наказу КНП «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради № 120 від 25.02.2022 «Про визначення відповідальних осіб за отримання гуманітарної допомоги» та за самостійно ухвалене рішення приймати гуманітарну допомогу за відсутності матеріально відповідальних осіб.

Позивач зазначав, що не був знайомий з наказом № 120 від 25.02.2022, що свідчить про відсутність вини в його діях, як складової дисциплінарного проступку.

Наказ № 9в від 09.06.2023 в частині оголошення йому догани, на думку ОСОБА_1 , є незаконним, адже в ньому містяться тільки посилання на результати службової перевірки отримання гуманітарної допомоги 09.05.2023 та висновки комісії, викладені в протоколі засідання комісії від 09.06.2023, з якими його не ознайомлювали. У порушення вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України, відповідач не зажадав від позивача пояснень.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати п. 2 наказу КНП «Пологовий будинок №3» Запорізької міської ради № 9в від 09.06.2023 «Про оголошення догани», стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано як незаконний п. 2 наказу комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок №3» Запорізької міської ради № 9 в від 09.06.2023 «Про оголошення догани» медичному директору ОСОБА_1 .

Стягнуто з КНП «Пологовий будинок №3» Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 4595,07 гривень судових витрат.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, КНП «Пологовийбудинок №3»Запорізької міськоїрадиподало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що накладення догани було правомірним, у зв`язку з організацію позивачем приймання гуманітарної допомоги з порушенням наказу № 120 від 25.02.2022 «Про визначення відповідальних осіб за отримання гуманітарної допомоги», вимоги якого були відомі позивачу у зв`язку з тимчасовим виконанням ним обов`язків директора.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Також просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу, яких він зазнав під час розгляду справи в апеляційному суді, в розмірі 2000 грн.

20 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд» до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лісковської О.А., в яких заявник зазначає про розмір витрат на правову допомогу, яких він зазначав під час розгляду справи в суді першої інстанції з доказами таких витрат.

У судовому засіданні адвокат відповідача Берестовенко Д.О. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року та відмові і задоволенні позову.

Адвокат позивача Лісковська О.А. заперечувати проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України,кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недотримання відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення до позивача оскаржуваним наказом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що згідно з наказом № 730 к/тр від 18.11.2019 позивача з 18.11.2019 було призначено на посаду заступника директора з медичної частини за переведенням. Відповідно до наказу № 669 к/тр від 07.09.2021 назва посади позивача змінена із «заступник директора з медичної частини» на «медичний директор».

09.06.2023 позивача було ознайомлено з наказом КНП «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради № 9в від 09.06.2023 «Про оголошення догани», відповідно до якого йому було оголошено догану.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу (ст. 140 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення, як догану.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 цього Кодексу дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Під порушенням трудової дисципліни слід розуміти винне протиправне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків. Вина, як одна з ознак порушення трудової дисципліни, є цілком необхідною для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, догана є заходом дисциплінарного стягнення за вчинений працівником дисциплінарний проступок (порушення трудової дисципліни чи правил внутрішнього трудового розпорядку).

Підставою застосування дисциплінарного стягнення є вчинення працівником протиправного, винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягаєв порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права,а саме КЗпП, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Дисциплінарним проступком є винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які стали підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку (зокрема, в постанові від 07.06.2023 у справі № 705/985/22).

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальностів обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок,і попередню роботу працівника.

Отже при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Факт вчинення дисциплінарного проступку має бути належним чином зафіксований за допомогою актів, довідок, доповідних записок тощо.

З аналізу норм трудового права, що регулює дані правовідносини, зокрема порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності, слід дійти висновку, що для правомірного притягнення до дисциплінарної відповідальності необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника і які прямо випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку та пов`язані з ним, та прямо на нього покладені; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків як проступок має бути винним і не пов`язаним з поважними причинами; для накладення дисциплінарного стягнення має бути встановлена подія (проступок) і обов`язково вина працівника, і дані обставини (подія і склад порушення) мають бути доведені саме роботодавцем, є неприпустимим перекладення на працівника обов`язку по доказуванню своєї невинуватості. Щодо процедури застосування дисциплінарного стягнення працівнику має бути надана можливість дати письмові пояснення; для надання пояснень працівник повинен знати конкретно за який проступок він притягається до дисциплінарної відповідальності.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 461/8132/17 також сформульовано висновок щодо застосування норм права, з якого вбачається, що у трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості, згідно з яким неможна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов`язаний сам доводити свою невинуватість.

Для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкта, суб`єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника.

За приписами статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності.

Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників.

Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Так, при наданні оцінки правомірності порядку накладання на позивача дисциплінарного стягнення та законності обставин його накладення, слід виходити із загальних правил притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, передбачених КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 219/2474/19 (провадження № 61-10005св20) зроблено висновки про те, що під порушенням трудової дисципліни потрібно розуміти винне, протиправне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків. Вина як одна з ознак порушення трудової дисципліни є цілком необхідною для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Отже, догана є заходом дисциплінарного стягнення за вчинений працівником дисциплінарний проступок (порушення трудової дисципліни чи правил внутрішнього трудового розпорядку). Підставою застосування дисциплінарного стягнення є вчинення працівником протиправного, винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права. Дисциплінарним проступком є винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Водночас саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення.

Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинно містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин, а дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини працівника, а також бути застосованим тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини працівника.

Вказані висновки підтверджуються постановою Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №821/935/16, у якій вказано, що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 13.03.2020 року у справі №821/869/17, від 09.12.2019 року у справі № 813/3820/17, від 19.09.2019 року у справі №815/6552/15.

Оскаржуваний наказ мотивований порушенням позивачем наказу № 120 від 25.02.2022 року «Про визначення відповідальних осіб за отримання гуманітарної допомоги» та за самостійне ухвалення рішення приймати гуманітарну допомогу без присутності відповідальних осіб - за результатами службової перевірки умов отримання гуманітарної допомоги 09.05.2023 року та висновком комісії згідно Протоколу засідання комісії від 09.06.2023 року.

З огляду на вказане обґрунтування, суд першої інстанції правильно встановив, що спірний наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення не містить чіткого формулювання суті і обставин проступків, допущених позивачем, у тому числі коли вони мали місце, достатніх даних про конкретній винні дії позивача щодо порушення посадових обов`язків, які б могли бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності і оголошення догани. За відсутності деталізації обставин, які позивачу ставляться у провину, суд позбавлений можливості оцінити наявність порушень посадових обов`язків, які є складовими трудової функції працівника, перевірити дотримання роботодавцем вимог накладення дисциплінарного стягнення, визначених статтею 149 КЗпП України.

Як вбачається з Акту приймання-передачі гуманітарної допомоги від 09.05.2023, приймання гуманітарної допомоги здійснювала безпосередньо директор КНП «Пологовий будинок №3» ЗМР Василенко Л.В., яка його і підписала. Також судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідач не надав будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач був ознайомлений з наказом №120 від 25.02.2022, за порушення якого позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

За таких обставин висновки комісії та доводи відповідача про порушення з боку позивача наказу №120 від 25.02.2022 "Про визначення відповідальних осіб за отримання гуманітарної допомоги" не підтверджується жодними доказами, які досліджувались в ході проведення службового розслідування та копії яких надані до матеріалів справи та досліджені судом першої інстанції.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу комунального некомерційногопідприємства «Пологовийбудинок №3»Запорізької міськоїрадислід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року без змін.

Статтею133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьоїстатті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу частин третьої, четвертоїстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятоюстатті 137 ЦПКвстановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостоюстатті 137 ЦПКобов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18)(офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf ).

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Поза як склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).

На підтвердження витрат на правову допомогу в апеляційному суді адвокат позивача Лісковська О.А. надала Акт приймання-передачі наданих послуг від 16 лютого 2024 року (додаток до Договору про надання правової допомоги № 12/06/23 від 12 червня 2023 року), складений адвокатом Лісковською О.А. та Островським К.В. про те, що адвокат надала, а клієнт прийняв такі послуги: аналіз апеляційної скарги КНП «Пологовий будинок №3» ЗМР на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року у справі № 336/6112/23, підготовка та направлення через підсистему «Електронний суд» відзиву на апеляційну скаргу 14.02.2024 16.02.2024 4 год. 2000 грн.

Крім того, в матеріалах справи міститься Договір про надання правової допомоги № 12/06/23 від 12 червня 2023 року, відповідно до п. 4.2. якого послуги адвоката (гонорар) підлягає сплаті на підставі Актів приймання-передачі наданих послуг протягом 100 днів після їх підписання, а також ордер про надання правової допомоги № 1260666.

Оцінюючи розмір витрат на правничу допомогу, апеляційний суд відповідно до вимог цивільного процесуального закону виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Враховуючи складністьсправи,виконані адвокатомроботи,час,витрачений адвокатомна виконаннявідповідних робіт,обсяг наданихадвокатом послугта виконанихробіт,значення справидля особи,виходячи ізпринципу співмірності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, колегія суддів, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, вважає за можливе задовольнити заяву представника позивача та стягнути з відповідача 2000 гривень на відшкодування витрат на правову допомогу, яких позивач зазнав під час розгляду справи в апеляційному суді.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу комунального некомерційногопідприємства «Пологовийбудинок №3»Запорізької міськоїради залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 листопада 2023 року залишити без змін.

Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу, яких він зазнав під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 23 лютого 2024 року.

Головуючий:

Судді: