Рішення

від 09.01.2024 по справі 904/4679/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2024м. ДніпроСправа № 904/4679/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРЕНДАБУД", м. Дніпро

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , м. Дніпро

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності

Представники:

від позивача: Григоренко А.В., представник;

від відповідача: Котович М.О., адвокат;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА:

Дніпровська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (з урахування заяви про зміну предмету позову - 1т. 212--227) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРЕНДАБУД" (далі - відповідач), в якій просить:

- скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта: "Реконструкція магазину непродовольчих товарів (літ. А-1) за адресою: АДРЕСА_1" від 09.09.2014 року за № ДП 142142520050;

- усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна, а саме: А-1 - магазин непродовольчих товарів, загальною площею 56.5 кв.м., що складається з: 1 - основна, 2 - санвузол, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 475732212101), за рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "ОРЕНДАБУД";

- припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: А-1 - магазин непродовольчих товарів, загальною площею 56.5 кв.м., що складається з: 1 - основна, 2 - санвузол, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 475732212101) із закриттям розділу;

- судові витрати по справі покласти на відповідача.

Одночасно з позовом позивач подав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2023 відмовлено Дніпровській міській раді у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2023 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду від 01.09.2023 усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- позивачу необхідно визначити хто є відповідачем у справі, або надати докази того, що ТОВ "Орендабуд" є власником об`єкта нерухомого майна;

- надати належні докази направлення на адресу інших учасників справи позовної заяви з додатками опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек;

- надати докази направлення на адресу відповідача письмових пояснень, складених на виконання цієї ухвали суду.

18.09.2023 позивачем подано до суду клопотання про усунення недоліків.

Позивачем вимоги ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2023 виконано.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третіх особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, та призначено підготовче засідання на 17.10.2023 о 10:00 год.

04.10.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

09.10.2023 від представника відповідача до суду надійшла заява про вступ у справу як представника.

16.10.2023 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

У призначене підготовче судове засідання 17.10.2023 представники відповідача та третіх осіб 1 та 2 не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2023 підготовче судове засідання відкладено на 16.11.2023 о 10:30 год.

У призначене підготовче судове засідання 16.11.2023 представники третіх осіб 1 та 2 не з`явилися.

Ухвалою суду від 16.11.2023 продовжено строк розгляду підготовчого провадження до 21.12.2023 включно та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 28.11.2023 о 11:00 год.

24.11.2023 представник відповідача через систему "Електронний суд" до суду направив додаткові пояснення по справі.

27.11.2023 представник позивача до суду надав клопотання про відкладення судового засідання.

У призначене підготовче судове засідання 28.11.2023 представники позивача та третіх осіб не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2023 оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні на 06.12.2023 о 11:30 год.

У призначене підготовче судове засідання 06.12.2023 представники третіх осіб не з`явилися.

В підготовчому судовому засіданні протокольною ухвалою оголошено перерву до 19.12.2023 о 10:30 год.

06.12.2023 від позивача до канцелярії суду надійшла заява про зміну предмета позову.

18.12.2023 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява про застосування строків позовної давності.

У призначене підготовче судове засідання 19.12.2023 представники третіх осіб не з`явилися.

У підготовчому судовому засіданні 19.12.2023 представниками сторін зазначено, що ними було надано всі можливі та допустимі докази по справі.

Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.01.2024 о 12:30 год.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 09.01.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач вважає, що земельна ділянка на якій розташоване нерухоме майно по АДРЕСА_1 ум. Дніпрі, належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, в силу ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та підлягає звільненню від самовільно збудованого нерухомого майна за рахунок власника майна, Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРЕНДАБУД", оскільки останнє є власником відповідної самочинної забудови.

Порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради полягає у тому, що право власності на магазин непродовольчих товарів, літ. А-1, загальною площею 56.5 кв.м., що складається з: 1 - основна, 2 - санвузол, зазначений об`єкт нерухомості був побудований на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, такий об`єкт нерухомості вважається самочинно побудованим, чим саме і порушує законне право Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також порушує майнові інтереси територіальної громади міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

Права Дніпровської міської ради, яка є власником майна - земельної ділянки на якій самовільно побудоване спірне нерухоме майно, підлягають захисту шляхом задоволення даного позову з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 376 та 1212 ЦК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРЕНДАБУД" про зобов`язання знести самочинно побудоване нерухоме майно, а саме: А-1 - магазин непродовольчих товарів, загальною площею 56.5 кв.м., що складається з: 1 - основна, 2 - санвузол, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 475732212101) позивач зазначає наступне.

На підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2014 року у справі № 200/10576/14 державним реєстратором 10 вересня 2014 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за Кушніренком І.В. на зазначене нерухоме майно, номер запису про право власності 7318861.

27 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Орендабуд" укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є 1/2 частина об`єкта нерухомого майна, який значиться згідно з правовстановлюючим документом як магазин непродовольчих товарів по АДРЕСА_1 (опис об`єкта: магазин непродовольчих товарів літ. "А-1", що складається з:

1 - основна, 2 - санвузол, загальна площа 56,5 кв. м. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 260, власником 1/2 частини зазначеного об`єкта нерухомого майна стало ТОВ "Орендабуд", номер запису про право власності 8513755, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 475732212101.

28 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Орендабуд" укладено договір купівлі-продажу, предметом якого стала 1/2 частина об`єкта нерухомого майна, який значиться згідно з правовстановлюючим документом як магазин непродовольчих товарів, який знаходиться по АДРЕСА_1 (опис об`єкта: магазин непродовольчих товарів літ. "А-1", що складається з: 1 - основна, 2 - санвузол, загальна площа 56,5 кв. м). Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 273, власником 1/2 частини зазначеного об`єкта нерухомого майна стало ТОВ "Орендабуд", номер запису про право власності 8524209, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 475732212101.

Таким чином, ТОВ "Орендабуд" є власником зазначеного об`єкта нерухомого майна в цілому.

Позиція відповідача

ТОВ "Орендабуд" не згодний з вимогами та обґрунтуваннями позивача, вважає їх такими, що не відповідають дійсності та нормам матеріального та процесуального права, а тому позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

По-перше, щодо тверджень позивача про те, що ТОВ "Орендабуд" в "неправомірний спосіб" набуло право власності на будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Дане твердження не відповідає дійсності та спростовується самим же позивачем, а саме: першим власником зазначеної будівлі був ОСОБА_1 , який став власником на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2014 року, який додатково в 2014 році отримав Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта та 27-28 січня 2015 року здійснив відчуження зазначеного майна на користь ТОВ "Орендабуд". І тільки 21 жовтня 2015 року Дніпровський апеляційний суд скасовує рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2014 року, на підставі якого за ОСОБА_1 було визнано первісне право власності на зазначене нерухоме майно. Крім того, Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, яку отримав ОСОБА_1 станом на сьогоднішній день не скасована. Таким чином, твердження позивача про те, що ТОВ "Орендабуд" в неправомірний спосіб отримало у власність нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає дійсності та направлено на введення суду в оману. ОСОБА_1 , на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2014 року по справі №200/10576/14 став законним власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м. У вересні 2015 року ОСОБА_1 отримує Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . В січні 2015 року ОСОБА_1 , на той час будучи законним власником, продає зазначене вище нежитлове приміщення на користь ТОВ "Орендабуд", уклавши з останнім відповідні договори купівлі-продажу. Зазначені договори купівлі-продажу відповідають вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, та є дійсним. Укладаючи такі договори, ТОВ "Орендабуд" було упевнено в законності повноважень продавця - ОСОБА_1 .. В жовтні 2015 року Дніпровський апеляційний суд скасує рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2014 року по справі №200/10576/14 на підставі якого ОСОБА_1 став власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, як вбачається з викладеного вище, ТОВ "Орендабуд" в 2015 році на законних підставах стало власником нежитлового приміщення, площею 56,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на що воно є добросовісним набувачем зазначеного нерухомого майна.

По-друге, щодо позовних вимог про усунення Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ТОВ "Орендабуд" знести самочинно побудований магазин, скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкт нерухомого майна є безпідставними, оскільки з врахуванням усталеної судової практики ЯСУ та ВС по аналогічним справам, знесення об`єкта самочинного будівництва є виключним способом захисту права цивільного. При цьому саме позивач повинен довести у чому конкретно полягають порушення його прав та довести, що іншим способом (наприклад перебудова, грошове відшкодування) неможливо поновити його права. Таким чином, Дніпровська міська рада, на думку відповідача, в свої позовній заяві не наводить достатніх підстав необхідності у застосуванні в даній ситуації такого способу захисту як зобов`язання ТОВ "Орендабуд" знести нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

По-третє, щодо наявності декларації про готовність до експлуатації об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 зазначив, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного. Отже, позивач в особі Дніпровської міської ради не наводить достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення його позовної заяви, через що йому повинно бути відмовлено у повному обсязі з огляду на викладені у цьому відзиві підстави.

Треті особи 1 та 2:

Треті особи письмових пояснень по суті справи на надали.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

На підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2014 у справі № 200/10576/14 державним реєстратором 10 вересня 2014 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_1 на зазначене нерухоме майно, номер запису про право власності 7318861.

09.09.2014. ОСОБА_2 звернувся до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Дніпропетровській області із декларацією про готовність об`єкта до експлуатації.

27.01.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ «Орендабуд» укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є 1/2 частина об`єкта нерухомого майна, який значиться згідно з правовстановлюючим документом як магазин непродовольчих товарів по АДРЕСА_1 (опис облєкта: магазин непродовольчих товарів літ. «А-1», що складається з:

1 - основна, 2 - санвузол, загальна площа 56,5 кв. м. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 260, власником 1/2 частини зазначеного об`єкта нерухомого майна стало ТОВ «Орендабуд», номер запису про право власності 8513755, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 475732212101.

28 .01.2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Орендабуд» укладено договір купівлі-продажу, предметом якого стала 1/2 частина об`єкта нерухомого майна, який значиться згідно з правовстановлюючим документом як магазин непродовольчих товарів, який знаходиться по АДРЕСА_1 (опис об`єкта: магазин непродовольчих товарів літ. «А-1», що складається з: 1 - основна, 2 - санвузол, загальна площа 56,5 кв. м). Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 273, власником 1/2 частини зазначеного об`єкта нерухомого майна стало ТОВ «Орендабуд», номер запису про право власності 8524209, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 475732212101.

15.02.2015 відповідач звернувся до позивача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню нерухомого майна.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2015 року апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Дніпропетровської міської ради задоволено, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2014 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності скасовано, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Земельна ділянка, на якій розташоване зазначене самочинно побудоване нерухоме майно, яке розташовано за адресою; АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності. Ця земельна ділянка не надавалась під будівництво, або у власність чи користування.

У серпні 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю «Орендабуд» (далі - ТОВ «Орендабуд»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л.Г., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур

Дніпровської міської ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування записів про державну реєстрацію права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2019 року, позов Дніпровської міської ради було задоволено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.11.2019 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишена без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2019 року - залишити без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.04.2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12.11.2019 року була задоволена, рішення попередніх судових інстанцій - були скасовані, винесено нове рішення, яким в позові відмовлено.

Позивач вважає, що об`єкт нерухомого майна, який за правовстановлюючим документом значиться як магазин непродовольчих товарів по АДРЕСА_1 та належить відповідачу є самочинно збудованим та просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом його знесення, а також припинити право власності відповідача на це нерухоме майно і скасувати державну реєстрацію права власності на нього.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору.

Частиною першою статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості належить до комунальної власності Дніпровської міської ради.

Згідно із частиною другою, пунктом "д" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом застосування передбачених законом способів.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої, пункту 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч.1).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 ЦК України).

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

При вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності в особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва, тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Так, відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України)

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України). Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову.

Відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Отже Цивільний кодекс України встановлює умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно:

1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою;

2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), - виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог ст. 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як регламентує ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Земельна ділянка на якій розташоване нерухоме майно по АДРЕСА_1, належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, в силу ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Позивач стверджує, що земельна ділянка, на якій розміщено нерухоме майно, зазначене вище, не виділялась під його будівництво. Відповідач доказів на спростування таких доводів позивача не надав.

Отже, нерухоме майно (магазин непродовольчих товарів), розташоване по АДРЕСА_1 є самочинно збудованим.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року У справ^ № 202/7377Л6-Ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що «задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА 2 знести самочинно побудовані приміщення магазинів, суди виходили лише з того що рішення суду, на підставі якого земельна ділянка вибула із володіння Дніпровської міської ради, в подальшому скасовано, та не з`ясували умов, необхідних для встановлення підстав захисту прав власника земельної ділянки у спосіб знесення самочинної забудови, зокрема чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки легітимну мету, чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи».

Оцінюючи доводи позивача про необхідність знесення зазнченого нерухомого майна суд виходить із наступного.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставиндійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар (постанова Верховного суду від 15 березня 2023 року по справі №725/1824/20).

Надаючи оцінку обставинам отримання спірного майна відповідачем, суд зазначає наступне

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом

Відповідач отримав нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56,5 кв.м. на підставі договорів купівлі продажу від 27.01.2015 та 28.01.2015.

Право власності продавця - ОСОБА_1 встановлено на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2014 року по справі №200/10576/14

Зазначені договори купівлі-продажу на момент їх укладення відповідають вимогам, встановленим статтею 203, 220 Цивільного кодексу України, та є дійсним.

Укладаючи такі договори, ТОВ «Орендабуд» було упевнено в законності повноважень продавця - ОСОБА_1..

За визначенням ст. 388 Цивільного кодексу України, добросовісним є набувач, який отримав майно за відповідним договором у особи яка не мала права його відчужувати про що такий набувач не знав і не міг знати.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2014 року по справі №200/10576/14 на підставі якого ОСОБА_1 отримав право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . В жовтні 2015 року Дніпровським апеляційним судом скасовано 21.10.2015, тобто після спливу 10 місяців після укладення договорів купівлі продажу.

Відтак на момент укладення договорів купівлі продажу нерухомого майна не було жодних ознак відсутності права продавця відчужувати це майно.

Виходячи з викладеного, ТОВ «Орендабуд» в січні 2015 році на законних підставах стало власником нежитлового приміщення, площею 56,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на що воно є добросовісним набувачем зазначеного нерухомого майна.

Крім того, придбавши об`єкт нерухомого майна 28.01.2015 відповідач вже 13.02.2015 звернувся до Дніпровської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою по факту розміщення нерухомого майна.

За змістом ч. 2, 3, 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначає, що застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;

2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;

3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами особи, яка хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини».

Придбавши об`єкт нерухомого майна 28.01.2015 відповідач вже 13.02.2015 звернувся до Дніпровської міської ради (Дніпропетровської міської ради) з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою по факту розміщення нерухомого майна.

Зазначене свідчить про добросовісну поведінку відповідача не лише під час придбання нерухомого майна, а і щодо врегулювання питання користування земельною ділянкою, на якій таке майно знаходиться.

Відповідно до ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Позивач не надав до матеріалів справи доказів розгляду клопотання відповідача у встановленому порядку та строки та відмови йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Як не надано доказів, що земельна ділянка не може бути виділена відповідачу під уже збудоване майно з підстав, зазначених у ст. 123 Земельного кодексу України.

Суд також бере до уваги, що відповідач не є особою, яка здійснила самовільне будівництво, а набула таке майно на законних підставах, на момент такого набуття.

Оцінюючи межі втручання держави у право володіння добросовісного набувача суд враховує постанову Верховного суду від 26 квітня 2023 року по справі №2-3067/11.

У зазначеній постанові суд прийшов до наступних висновків:

«В свою чергу, колегія суддів зауважує, що сама лише кваліфікація нерухомого майна, як об`єкта самочинного будівництва, не призводить до виникнення абсолютного наслідку у вигляді безумовного знесення такого об`єкта.

Так, за правилом частини третьої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, законом передбачено, що дефект у підставі речового права на земельну ділянку може бути нівельований зацікавленою особою шляхом одержання правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

За приписами частини четвертої статті 376 ЦК України об`єкт самочинного будівництва підлягає знесенню у разі, якщо продовження фізичного існування нерухомого майна (тобто збереження об`єкта) порушує права інших осіб.

Окрім того, за приписами частини сьомої статті 376 ЦК України об`єкт самочинного будівництва (за умови неможливості перебудови чи відмови особи від проведення перебудови) підлягає знесенню також і у разі:

1) істотного відхилення від проекту, обтяженого суперечністю суспільним інтересам або порушенням прав інших осіб; 2) істотного порушення будівельних норм і правил.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавцем чітко визначено випадки, у яких відповідний орган державної влади має право на звернення до суду з певними позовними вимогами (позовом): 1) про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову у разі наявності фактів: а) відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; б) істотного порушення будівельних норм і правил); 2) про знесення за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво позивач у разі наявності факту: а) якщо проведення такої перебудови є неможливим; б) особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення.

Отож, приведений перелік позовних вимог, з якими позивач вправі звертатись до суду, застосовується за наявності чітко визначених випадків та є взаємовиключними.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись до суду з цим позовом Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради обґрунтовувала позовні вимоги положення частини сьомої статті 376 ЦК України.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову про зобов`язання знести самочинне будівництво необхідно встановити наявність таких фактів як:

- неможливість перебудови об`єкту;

- або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Проте, у даній справі позивачем не надано доказів неможливості перебудови об`єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Крім того, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Проте, рішення суду щодо проведення перебудови відсутнє.

Колегія суддів звертає увагу на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18) та від 30червня 2020 року у справі № 201/2886/15-ц (провадження № 61-4332св20), від 27 червня 2022 року справі № 723/2158/19 (провадження № 61-20591 св21).

Отже, застосування до відповідача зобов`язання щодо знесення самочинно збудованого об`єкта є передчасним та не співмірним заходом, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.»

Позивач вимагаючи знесення магазина непродовольчих товарів по АДРЕСА_1, та належить відповідачу не надав доказів неможливості перебудови об`єкту або відмови відповідача від такої перебудови.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач не використав інші механізми впливу на забудовника чи хоча б на останнього власника приміщення, яке він просить знести, то його позовна заява є передчасною, що в свою чергу дає підстави для застосування в даних спірних правовідносинах судової практики, наведеної вище.

Крім того вимога про припинення права власності на спірний об`єкт та скасування державної реєстрації цього об`єкту є похідною від розглянутої судом вище та не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про скасування декларації про готовність до експлуатації об`єкта: «Реконструкція магазину непродовольчих товарів (літ.А-1) за адресою: АДРЕСА_1» від 09.09.2014

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Положеннями частини 5 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю здійснюють контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт.

За змістом статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

В процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт (стаття 36 Закону, в редакції, чинній станом на початок будівництва), реєструвати або повертати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (стаття 39 Закону).

Згідно з пунктом 1 Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 (далі - Положення), ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Відповідно до пункту З цього Положення основними завданнями ДАБІ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, зокрема, здійснення державного контролю та нагляду за дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил; виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві, ліцензування у визначених законодавством випадках.

Відповідно до частин 1, 4 та б статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом, об`єктів, що належать до І-ПІ категорій складності та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації (частина 5 статті 39 Закону).

Відповідно до частини 9 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього.

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів".

Відповідно до пункту 10 вказаної постанови, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Технічне обстеження проводиться суб`єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України "Про архітектурну діяльність" одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці).

Технічне обстеження включає такі етапи:

- попереднє (візуальне) обстеження об`єкта, у тому числі огляд і фотографування об`єкта та його конструктивних елементів, виконання обмірів, визначення класу наслідків (відповідальності) об`єкта, аналіз проектної та іншої технічної документації (за наявності);

- детальне (інструментальне) обстеження об`єкта, у тому числі визначення параметрів і характеристик матеріалів, виробів та конструкцій, із залученням фахівців відповідної спеціалізації та атестованих лабораторій (за необхідності).

Якщо етапи технічного обстеження об`єкта, що проводилося, не збігаються з названими етапами, зазначаються фактично пройдені етапи технічного обстеження.

Не дозволяється проведення технічного обстеження виключно за фотографіями, відеозаписами, кресленнями чи іншими документами без візуального огляду об`єкта.

На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об`єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої

Пронумерований, прошнурований звіт підписується та скріплюється особистою печаткою виконавця і затверджується суб`єктом господарювання, який проводив технічне обстеження (для юридичних осіб).

Відповідно до пункту 11 зазначеної Постанови датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Отже, зареєструвавши оскаржувану декларацію, органи ДАБІ діяли як суб`єкт владних повноважень та в силу покладених на них законом обов`язків мали перевірити як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації, в зв`язку з чим, доводи скаржника у цій частині не знайшли свого підтвердження, водночас висновки судів є правильними та обґрунтованими.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беелер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis,, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

У цій частині обґрунтованими є посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма" (пункт 10.2. цієї постанови) на те, що виникненню права власності у ОСОБА_1, а згодом у ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013", виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права на новостворене нерухоме майно, слугувала та передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, які спочатку надали дозвіл на будівництво, процес якого вони були уповноважені контролювати, а потім прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об`єкт. В зв`язку з чим, враховуючи, що право власності на

Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва.

Виключенням із цього загального права є виявлення факту самочинного будівництва у зв`язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об`єкту.

Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об`єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а.

Таким чином, правильним є також і висновок судів про те, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення, в зв`язку з чим висновки судів про незаконність проведення позапланової перевірки щодо зазначеного об`єкту нерухомого майна, на яку у своїй позовній заяві посилається скаржник також є правомірними.

Крім цього, як встановлено судами, оскаржувана у справі декларація була зареєстрована, як і отримане на підставі неї свідоцтво про право на нежитлове приміщення, площею 30 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА2, були зареєстровані та отримані на підставі чинного на момент їх оформлення заочного рішення суду від 06 листопада 2014 року у справі №522/20148/14-цу>.

Отже після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного.

Враховуючи неможливість застосування судом обраного позивачем способу захисту права з огляду на його суперечність вимогам закону та неефективність, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Крім того відповідач - ТОВ «Орендабуд» не є особою, яка здійснювала реконструкцію об`єкта та учасником відносин реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта: «Реконструкція магазину непродовольчих товарів (літ.А-1) за адресою: АДРЕСА_1» від 09.09.2014. Таку декларацію до Інспекції державного архітектурного контролю у Дніпропетровській області подавав Кушніренко І.В.

Отже позивачем невірно визначено особу до якої пред`явлено вимогу про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта: «Реконструкція магазину непродовольчих товарів (літ.А-1) за адресою: АДРЕСА_1» від 09.09.2014, що є самостійною підставою для відмови у такій позовній вимозі.

Щодо строку позовної давності.

Позивачем пропущено строк позовної давності як за вимогою про знесення магазина непродовольчих товарів по АДРЕСА_1, так і за вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України: за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вжиті у статті 261 ЦК України терміни "довідався" та "міг довідатися" дають підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих, а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

За приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин. Позивач не довів суду поважність причин пропущення позовної давності.

У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», - йдеться у постанові.

Відповідач звернувся до суду із клопотанням про застосування строку позовної давності до вимог про знесення самовільно збудованого магазина непродовольчих товарів по АДРЕСА_1.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач отримав зазначений об`єкт 28.01.2015, та 13.02.2015 звернувся до позивача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки саме під розміщення магазина непродовольчих товарів по АДРЕСА_1

Відтак з 13.02.2015 позивач міг знати про порушення свого права та знаходженні за зазначеною адресою самовільно збудованого об`єкта. Тобто позов про знесення такого нерухомого майна мав бути пред`явлений до відповідача та до від поданий до суду не пізніше 13.02.2018. Проте, перше звернення з таким позовом до Амур-Нижньодніпровського суду було здійснено в серпні 2018 вже з пропуском трирічного строку.

До того ж, у зазначеному позові вимога про знесення самовільно збудованого майна була заявлена лише до ОСОБА_1. Отже до відповідача із позовом про знесення магазина непродовольчих товарів по АДРЕСА_1 звернувся лише 28.08.2023 після спливу більш ніж семи років з моменту коли мав дізнатись про порушення свого права.

Що стосується вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта: «Реконструкція магазину непродовольчих товарів (літ.А-1) за адресою: АДРЕСА_1» від 09.09.2014 року за № ДП 142142520050», то такий позов мав бути поданий до 09.09.2017, тоді як заява про зміну предмету позову, яка містить саме цю вимогу зареєстрована канцелярією суду 06.12.2024 після спливу більш ніж восьми років з моменту коли мав дізнатись про порушення свого права.

Клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності позивачем не заявлялось. Жодних пояснень з приводу такого зволікання зі зверненням до суду не надано.

В той же час суд зазначає, що в задоволенні позову відмовлено по суті, а не через пропуск строку позовної давності.

Крім того, суд вважає за доцільне послатися на норми процесуального законодавства, які, серед іншого, передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін, а у ч. 2 ст.74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на викладене позовні вимоги Дніпровської міської ради до ТОВ «Орендабуд» про знесення магазина непродовольчих товарів по АДРЕСА_1 , припинення права власності на нього та скасування державної реєстрації цього об`єкту, скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта: «Реконструкція магазину непродовольчих товарів (літ.А-1) за адресою: АДРЕСА_1» від 09.09.2014 задоволенню не підлягають.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо судового збору.

Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 126, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 22.02.2024.

Суддя В.Г. Бєлік