Рішення

від 06.02.2024 по справі 907/938/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2024 р. м. УжгородСправа № 907/938/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.

розглянувши матеріали справи за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород

та Адміністрації державної прикордонної служби України, м. Київ

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

та Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, с. Солотвино, Тячівського району

про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку

За участі:

прокурор - Малик Юлія Леонідівна, службове посвідчення № 077343 від 11 квітня 2023 року

від позивача (Закарпатської обласної державної адміністрації) - не з`явився

від позивача (Адміністрації державної прикордонної служби України) - Рибак Іван Іванович, довіреність від 14 липня 2022 року - в режимі відеоконференції

від відповідача 1 - не з`явився

від відповідача 2 - не з`явився

від третьої особи позивачів - не з`явився

в с т а н о в и в:

Заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород та Адміністрації державної прикордонної служби України, м. Київ до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород та Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про усунення перешкод державі в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації та Адміністрації Державної прикордонної служби України у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом: -скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 з припиненням речових прав (права комунальної власності та права оренди); - зобов`язання Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області повернути Закарпатській обласній державній (військовій) адміністрації земельну ділянку 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, яка розташована в урочищі Ростока с. Нижня Апша Тячівського р-ну Закарпатської області.

Ухвалою суду від 12.10.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. Розгляд справи № 907/938/23 вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ). Підготовче засідання у справі призначено на 15.11.2023 року

Ухвалою суду від 30.10.2023 року задоволено подану заяву Адміністрації державної прикордонної служби України, представника Рибак І.І. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 02.11.2023 року задоволено клопотання заступника офісу Генерального прокурора про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

03.11.2023 року Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області надіслано суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

Разом з тим, відповідачем 1 подано суду відзив на позов з доказами в його обґрунтування та клопотанням про застосування строків позовної давності.

Присутній прокурор в засіданні суду навів пояснення з приводу позовних вимог, разом з тим, ним подано письмові відповіді на відзив та заперечення на клопотання представника відповідача 1 про застосування строків позовної давності та на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Позивачем Адміністрацією державної прикордонної служби України також надіслано суду заперечення на клопотання представника відповідача 1 про застосування строків позовної давності та на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

У судовому засіданні 15.11.2023 року судом розглянуто заяву про залишення позовної заяви без розгляду, про що постановлено відповідну ухвалу суду про відмову у її задоволенні.

Ухвалою суду від 15.11.2023 р. відкладено підготовче засідання на 11.12.2023 р.

Ухвалою суду від 11.12.2023 р. закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, розгляд справи по суті призначено на 06.02.2024 р.

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях поданих по справі, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Вказує на те, що за результатами вивченням інформацій органів державної влади, даних державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка площею 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 розташована в межах прикордонної смуги державного кордону України, що свідчить про її належність до земель оборони. Оскільки відповідно до відомостей Адміністрації державної прикордонної служби України від 22.08.2023 № 71/40698/23-вих земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 розташована між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд та е зоною з особливим режимом використання земель, що призначені для забезпечення виконання завдань, покладених на Державну прикордонну службу України, визначених ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Водночас відповідно до даних державного земельного кадастру, а також інформації Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 25.08.2023 № 10-7-0.2-3529/2-23 земельна ділянка площею 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, що розташована в урочищі Ростока с. Нижня Апша (до 2004 року с. Діброва) Тячівського р-ну Закарпатської обл., перебуває в комунальній власності Новоапшанської сільської ради Тячівського р-ну Закарпатської обл. та на праві оренди СФГ «Ростока», вид використання - селянське фермерське господарство, цільове призначення - 1.5 «Для ведення селянського (фермерського) господарства».

За позицією прокурора земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, що зареєстрована за Новоапшанською сільською радою Тячівського району Закарпатської області, не може належати до земель сільськогосподарського призначення.

Внаслідок чого, за доводами прокурора наявні підстави для усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою, а саме скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та її повернення в державну власність.

Щодо, доводів відповідача 1, зазначає, що Головне управління Держгеокадастр у Закарпатській області визначений відповідачем у справі за позовною вимогою про усунення перешкод державі в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації та Адміністрації державної прикордонної служби України у користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 площею 53,5473 га, цільове призначення (1.5) для ведення селянського (фермерського) господарства, що зазначено в Державному земельному кадастрі. Форма власності цієї земельної ділянки зазначена - комунальна. Отже орган, який здійснив реєстрацію спірної земельної ділянки як земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, порушив права дійсного власника держави - Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації.

Вважає, що порушені права та законні інтереси держави у цій справі підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельно ділянкою, в тому числі щодо скасування державної реєстрації такої земельно ділянки у Державному земельному кадастрі.

Щодо доводів відповідача, що Головне управління Держгеокадастру Закарпатській області не було учасником справи № 907/711/17, то саме по собі не прийняття ним безпосередньої участі у вказаній справі № 907/711/17, на що він фактично посилається на обґрунтування свого відзиву, не може бут підставою для неврахування встановлених в цій справі обставин як преюдиційних при розгляді даної справи № 907/938/23. Також вказане не змінює та не впливає на преюдиційні обставини, встановлені щодо Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_2 (який перейменований на ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у справі № 907/711/17 в якій учасниками також були вказані особи.

Позивач - Адміністрації державної прикордонної служби України, м. Київ заявлені позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у відповіді на відзив, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Вказує на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 належить до земель обороні і відповідно всупереч вимогам ст. ст. 20, 77, 122 Земельного кодексу України, ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони», ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» перебуває у комунальній власності Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області та на праві оренди СФГ «Ростока». З огляду на зазначене, вважає, що вказані обставини, зумовлюють необхідність задоволення позовних вимог прокурора, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та її повернення в державну власність.

Відповідач 1 - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород проти задоволення позову заперечує. Вказує на те, що в позовній заяві по справі № 907/938/23 заступником Генерального прокурора не заявлено позовну вимогу про скасування, чи визнання незаконними наказів чи дій Головного управління, та не має посилання на незаконність будь-якого наказу останнього. У зв`язку з чим вважає, що у частині вимог прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) до Головного управління, цей позов є позовом держави до неї самої, що за доводами відповідача 1 зумовлює, відмову у задоволенні позову.

Крім того, відповідач 1 зауважує, що у разі задоволення позовних вимог по справі № 907/938/23 спірна земельна ділянка набуде статусу архівної, та обраний спосіб захисту не призведе до поновлення порушених прав позивача без його звернення до суду з іншим позовом.

Разом з тим, за доводами відповідача 1, з огляду на суб`єктний склад справи № 907/711/17 та даної справи факти встановлені в справі № 907/711/17 не можуть вважатися преюдиційними до даної справи.

Відповідач 2 - Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, с. Солотвино, Тячівського району не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 06.02.2024 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 25.10.2017 р. №447 Управлінням з контролю за використанням та охороною земель здійснено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки ФГ «Ростока» в урочищі Чонкаш на території Нижньоапшинської сільської ради Тячівського району Закарпатської області розміщеної між 279-283 прикордонними стовпами контрольно - слідової групи державного кордону загальною площею 99,97 га, здійснено 02.11.2017 за участю слідчого СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області Крегула С.П. та прокурора Тячівської місцевої прокуратури Петечука А.А. За результатом проведеної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 02.11.2017 №447-ДК/78/АП/09/01/-17, Акт обстеження земельної ділянки від 02.11.2017 №447-ДК/78/АП/10/01/-17.

На час проведення перевірки встановлено, що у користуванні гр. ОСОБА_1 на умовах оренди строком на 49 років знаходиться земельна ділянка площею 99,9792 га для розширення фермерського господарства. Договір оренди землі ФГ «Ростока», в особі голови Опріша Д.Д. укладено із Тячівською районною державною адміністрацією від 2004 року, який зареєстрований у Тячівському відділі ЗРФ ДП «Центр ДЗК» від 07.02.2005 за №04050709000040. Земельним ділянкам площею 99,9792 га присвоєно наступні кадастрові номери та внесено відомості до Державного земельного кадастру: 2124482400:06:001:0002 площа 53,5473 га (комунальна власність Нижньоапшинської сільської ради), 2124482400:06:001:0001 площа 46,4319 га (державна власність).

У проекті відведення земельної ділянки площею 99,9792 га зазначено, що ділянка № 1 площею 46,4319 га межує на заході - з адміністративними межами Грушівської сільської ради, на півночі та сході -з контрольно-слідовою смугою держкордону, на півдні - з прибережною захисною смугою річки Тиса, ділянка № 2 площею 53,5473 га межує на заході, півночі та сході з контрольно-слідовою смугою держкордону, на півдні - з прибережною захисною смугою річки Тиса.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002-1.5, відповідно до Проекту відведення земельних ділянок фермерському господарству «Ростока» в дострокову оренду терміном до 50 ти років під розширення фермерського господарства із земель запасу Тячівської районної ради Тячівського району.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2017 справі № 907/711/17, яке залишено без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2018 та Верховного Суду від 25.04.2019, задоволено позов заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації державної прикордонної служби України та Мукачівського прикордонного загону до Тячівської районної державної адміністрації, СФГ «Ростока» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 07.02.2005.

За позицією прокурора земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, що зареєстрована за Новоапшанською сільською радою Тячівського району Закарпатської області, не може належати до земель сільськогосподарського призначення.

Внаслідок чого, за доводами прокурора наявні підстави для усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою, а саме скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та її повернення в державну власність.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо представництва прокурора то суд зазначає наступне.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина 7).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави та відповідачем, не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, в якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу в протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Підставою звернення прокурора до суду стало порушення відповідачами земельного законодавства щодо перебування земель оборони у комунальній власності та реестрації такого права на вказані землі в Держаному земельному кадастрі.

Звернення прокурора до суду спрямовано на захист належного регулювання земельних правовідносин, оскільки перебування земель оборони у комунальній власності е порушенням вимог законодавства, яке регулює порядок використання земель оборони та виключність права державної власності на такі земельні ділянки, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

3 огляду на викладене звернення прокурора з цим позовом до суду сприятиме поновленню прав держави на розпорядження та користування землями оборони.

Офісом Генерального прокурора з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах поінформовано листом від 07.08.2023 № 11 /3/ 1-154вих-23 Закарпатську обласну державну (військову) адміністрацію та листом від 07.08.2023 № 11 /3/ 1-15 7вих-23 Адміністрацію державної прикордонної служби України про виявлені порушення вимог законодавства щодо незаконності розпорядження та користування землями оборони, розташованими у межах прикордонної смуги.

Однак ні Закарпатська обласна державна (військова) адміністрація, ні Адміністрація державної прикордонної служби України до суду з позовом про повернення державі земельної ділянки, яка входить до складу земель оборони, а також скасування державної реестрації в Державному земельному кадастрі права комунальної власності та оренди на цю земельну ділянку не звернулись.

Закарпатська обласна державна (військова) адміністрація листом від 18.08.2023 № 1 2905/06-1 6 повідомила Офіс Генерального прокурора, що заходи з метою захисту інтересів держави в судовому порядку щодо повернення земельної ділянки площею 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 та скасування відповідної державної реєстрації в Державному земельному кадастрі не вживались, у зв`язку з чим запропоновано Офісу Генерального прокурора розглянути можливість захисту інтересів держави в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації з порушеного питання.

Адміністрація державної прикордонної служби України листом від 22.08.2023 № 71/40698 поінформувала Офіс Генерального прокурора про невжиття заходів з метою усунення порушень при розпорядженні та користуванні спірними землями оборони вздовж державного кордону.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород та Адміністрації державної прикордонної служби України, м. Київ.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України Про використання земель оборони уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим» з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим» прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».

Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

За таких обставин, оскільки землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, то вони належать до земель оборони та можуть перебувати лише в державній власності.

У Проекті відведення зазначено, що ділянка № 1 площею 46,4319 га межує на заході з адміністративними межами Грушівської сільської ради, на півночі та сході з контрольно-слідовою смугою держкордону та на півдні з прибережною захисною смугою річки Тиса, ділянка № 2 площею 53,5473 га межує на заході, півночі та сході з контрольно-слідовою смугою держкордону та на півдні з прибережною захисною смугою річки Тиса.

У проект відведення не включена площа прибережної захисної смуги ріки Тиса загальною шириною 100 м (відповідно до визначення наданого в ст. 1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони).

З огляду на наведене, вбачається, що спірна земельна ділянка загальною площею 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 розташована в межах встановленої уздовж кордону прикордонної смуги, ширина якої за змістом наведених вище приписів не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону що проходить по середині річки Тиса - до лінії прикордонних інженерних споруджень контрольно-слідової смуги.

Враховуючи вищевикладене, оскільки землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, відтак, належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 площею 53,5473 га, незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу, що у свою чергу вказує на її приналежність до земель комунальної власності.

При цьому судом враховано, що постановою Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 907/711/17, залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання недійсним укладеного Тячівською районною державною адміністрацією, м. Тячів та фермерським господарством Розтока, с. Діброва (тепер с. Нижня Апша) Тячівського району договору оренди землі зареєстрованого Тячівським районним відділом ЗРФ ДП Центр ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 7.02.05 за № 0405070900040), щодо земельної ділянки площею 99,9792 га в урочищі Чонкаш між 279-283 прикордонними знаками контрольно-слідової смуги державного кордону.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном (земельною ділянкою) слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

Земельна ділянка із кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, площею 53,5473 га, перебуває в комунальній власності, проте, в силу закону остання не може належати до земель сільськогосподарського призначення, а тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земель оборони, користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку у Державному земельному кадастрі.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь- яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, статтею 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Поряд з цим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

На день розгляду справи земельна ділянка з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, площею 53,5473 га зареєстрована на праві комунальної власності.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача 2 певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород.

Враховуючи положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для забезпечення державі в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки із кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, підлягає до задоволення вимога прокурора про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002.

Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства неправильно визначено категорію землі та її цільове призначення, що також послужило однією з підстав для подальшої її передачі до земель комунальної власності, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, усунувши перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

В обґрунтування підстав для повернення земельної ділянки суд зазначає, що згідно ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Фізичне зайняття обмежено обороноздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Таким чином, у разі фізичного зайняття обмежено обороноздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020р. у справі №469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме: шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020р. у справі №910/13356/17 суд виснував, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Спірна земельна ділянка загальною площею 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, може використовуватись як земля сільськогосподарського призначення та може бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.

З огляду на викладене, підлягає до задоволення вимога прокурора про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області повернути Закарпатській обласній державній (військовій) адміністрації земельну ділянку 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, яка розташована в урочищі Ростока с. Нижня Апша Тячівського р-ну Закарпатської області.

Стосовно твердження ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про те, що звернення заступника Генерального прокурора до суду в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород та Адміністрації державної прикордонної служби України, м. Київ до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород та Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, с. Солотвино, Тячівського району про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку фактично є зверненням з позовом держави до самої себе, судом відхиляється, оскільки, обґрунтовуючи вказані твердження, відповідач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022р. у справі №922/1830/19, предметом розгляду у якій було, зокрема, й визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області. Однак, правовідносини, які виникли у цих справах, не є аналогічними та подібними тим, які виникли між сторонами у справі №907/938/23.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а| також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020р. у справі №910/719/19; постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №696/1693/15-ц).

Предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі №922/1830/19 була вимога про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області, яким фермерському господарству передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Водночас, предметом розгляду у справі №907/938/23 є усунення перешкод державі в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації та Адміністрації державної прикордонної служб України у користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 площею 53,5473 га, цільове призначення (1.5) для ведення селянського (фермерського) господарства, що зазначено в Державному земельному кадастрі. Форма власності цієї земельної ділянки зазначена комунальна.

З наведеного вбачається, що наведена відповідачем справа №922/1830/19 не є релевантною (тотожною) справі №907/938/23, а тому викладені у ній правові висновки не можуть братись до уваги.

Крім цього орган, який здійснив реєстрацію спірної земельної ділянки як земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, порушив права дійсного власника держави - Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації. Тому, твердження про збіг в одній особі позивача та відповідача, а також про відсутність спору, не відповідають ні фактичним обставинам справи, ні матеріальному та процесуальному законодавству.

Відповідачі у процесі судового розгляду не спростували належними і допустимими доказами доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 2124482400:06:001:0002 площею 53,5473 га належить до земель оборони та знаходиться у межах прикордонної смуги.

Щодо інших аргументів відповідача - 1, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10 лютого 2010 року).

Щодо аргументів про застосування позовної давності, то згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання її повернути державі є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення всіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірними земельними ділянками законним власником.

Враховуючи правову природу спірних правовідносин, обраний прокурором спосіб захисту прав та наведені вище висновки Верховного Суду щодо правильного застосування норм матеріального права у справах відповідної категорії, цей позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного порушення інтересів держави та до нього позовна давність не застосовується.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності у даній справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород та Адміністрації державної прикордонної служби України, м. Київ до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород та Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, с. Солотвино, Тячівського району про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку підлягають задоволенню в повному розмірі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 173, 180, 231, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Усунути перешкоди державі в особі Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації та Адміністрації Державної прикордонної служби України у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом:

2.1. скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002 з припиненням речових прав (права комунальної власності та права оренди);

2.2. зобов`язання Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області повернути Закарпатській обласній державній (військовій) адміністрації земельну ділянку 53,5473 га з кадастровим номером 2124482400:06:001:0002, яка розташована в урочищі Ростока с. Нижня Апша Тячівського р-ну Закарпатської області.

3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа Народна, будинок 4, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051, р/р UA058201720343190001000000164 в ГУ ДКС України у м. Києві) суму 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4.Стягнути з Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (90575, Закарпатська область, Тячівський район, селище міського типу Солотвино, вулиця Харківська, будинок 1, код ЄДРПОУ 04349691) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051, р/р UA058201720343190001000000164 в ГУ ДКС України у м. Києві) суму 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 23.02.2024

Суддя О. Ф. Ремецькі