Рішення

від 13.02.2024 по справі 916/4038/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4038/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Талоконов К.В.,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/4038/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» (просп. Богдана Хмельницького, № 147, м. Дніпро, 49033)

до відповідачів: 1) Приватного підприємства «Красносільська Агрокомпанія» (вул. Садова, № 10, с. Красносільське, Великоолександрівський р-н, Херсонська обл., 74142);

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 5 087 281,86 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та аргументів учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з відповідача Приватного підприємства «Красносільська Агрокомпанія» та відповідача ОСОБА_1 4 469 162,94 грн основного боргу та 2 119 457,70 грн - 70 % річних по договору фінансового лізингу № 5АП-21 від 16.06.2021.

Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем ПП «Красносільська Агрокомпанія» умов договору фінансового лізингу № 5АП-21 від 16.06.2021, а саме зобов`язання щодо своєчасної оплати (внесення) чергового лізингового платежу (5-11 платежі згідно графіку) в сумі 4469162,94 грн. Внаслідок порушення строків внесення чергових лізингових платежів позивачем нараховано відповідно до ст. 625 ЦК України та умов договору 2119457,70 грн. - 70 % річних.

Крім того, 17.06.2021 між ТОВ «Торгова компанія «Агроспейс», ПП «Красносільська Агрокомпанія» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №1П/5АП-21, за умовами якого відповідач-2 взяв на себе зобов`язання перед позивачем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань, які випливають з договору фінансового лізингу № 5АП-21 від 16.06.2021.

Так, позивач зазначає, що після сплати одноразової комісії 24.06.2021, на виконання пунктів 2.1. та 2.2. договору між лізингодавцем та лізингоодержувачем того ж дня було складено та підписано акт приймання-передачі, згідно якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав комбайн Fendt 6335C, сер.№ НОМЕР_2, 2017 р.в., вартістю 147 000,00 євро та жниварку Fendt PowerFlow 7,7 m (25), сер. № НОМЕР_3, 2017 р.в., вартістю 29 500,00 євро.

Як вказує позивач, на виконання графіку внесення лізингових платежів лізингоодержувачем були здійснені оплати частини вартості предмету лізингу за договором у розмірі 1 132 275,15 грн та оплати платежу як винагороди (комісії) за договором у загальному розмірі 668 243,02 грн, що в сумі за умовами договору склало гривневий еквівалент 73 252,30 євро. При цьому, з першого по одинадцятий лізингові платежі відповідач мав сплатити гривневий еквівалент 185 865,67 євро.

Відтак, за ствердженням позивача, станом на дату подання позову згідно графіку внесення лізингових платежів несплаченими відповідачами залишаються 5-11 лізингові платежі на суму, еквівалентну 112 613,37 євро, що з урахуванням п. 10.3. договору, становить 4 469 162,94 грн.

Окрім того, позивач додає, що у зв`язку з порушенням ПП «Красносільська Агрокомпанія» свого зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

В подальшому позивач звернувся із заявою про фактично зменшення позовних вимог, де додатково зазначив, що після його звернення до суду з позовом настав строк здійснення відповідачем-1 ще одного (останнього) чергового платежу за договором, а саме дванадцятого (де строк платежу - до 20.09.2023) - на загальну суму 18 468,19 євро, яка складається із 17 650,00 євро частини вартості предмету лізингу та 818,19 євро винагороди, з урахуванням чого, сума основного боргу, яка підлягала до сплати склала гривневий еквівалент 131 081,56 євро.

Також позивач зазначив, що відповідачем було здійснено декілька платежів за спірним договором по сплаті частини вартості предмету лізингу та платежів як винагороди (комісії), у зв`язку з чим сума основної заборгованості склала 89145,62 євро, що за курсом станом на 05.09.2023 становить 3 537 824,16 грн.

Відповідачі відзиви на позов не надали, своїм правом на захист не скористались.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2023 позовна заява вх.№4582/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Разом із позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» до суду подано заяву (вх. № 31853/23 від 14.09.2023) про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

19.09.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» (вх.№4582/23 від 14.09.2023) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.

28.09.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» надійшла позовна заява із усунутими недоліками та додатками до неї (вх.№33938/23), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 19.09.2023.

03.10.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 4582/23 від 14.09.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4038/23, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "19" жовтня 2023 року об 11:20 год.

11.10.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» (вх. № 31853/23 від 14.09.2023) та постановлено здійснити проведення підготовчого засідання по справі № 916/4038/23 "19" жовтня 2023 року об 11:20 год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку «ВКЗ».

19.10.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/4038/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "16" листопада 2023 року об 11:20 год., про що відповідачі були повідомлені відповідною ухвалою суду від 19.10.2023, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

16.11.2023 позивачем через систему «Електронний суд» подано до суду заяву (вх. № 41859/23) про збільшення/зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь 3 537 824,16 грн основного боргу та 2 119 457,70 грн 70% річних, а також судові витрати на оплату судового збору в розмірі 84 859,23 грн та витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 40 000,00 грн. Вказана заява в подальшому була прийнята судом до розгляду разом із доданими до неї доказами та задоволена.

16.11.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/4038/23 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та проголошено протокольну ухвалу про перерву до "30" листопада 2023 року об 11:00 год., про що відповідачі повідомлені ухвалою суду від 17.11.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

28.11.2023 ПП «Красносільська Агрокомпанія» та ОСОБА_1 звернулись до суду із клопотаннями (вх. № 43631/23, вх. № 43632/23), якими просили відкласти розгляд справи № 916/4038/23 на інший день, надавши їм достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та отримання копії позовної заяви.

Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.11.2023 у справі № 916/4038/23 на 30.11.2023 об 11:00 год., не відбулося у зв`язку з особливими умовами роботи установи суду, пов`язаними з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, що сталося внаслідок хакерської атаки та призупиненням роботи в КП «Діловодство спеціалізованого суду» наказом керівника апарату суду від 30.11.2023.

08.12.2023, у зв`язку із відновленням роботи КП «Діловодство спеціалізованого суду» з 08.12.2023 згідно з наказом голови суду від 07.12.2023, ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/4038/23 призначено на "21" грудня 2023 року о 10:20 год.

08.12.2023 ТОВ «Торгова компанія «Агроспейс» надало до суду клопотання (вх. № 43979/23), де зазначив про сплату відповідачем-1 частини вартості предмету лізингу в розмірі 150000,00 грн, у зв`язку з чим позивач просив закрити провадження у справі в цій частині основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Вказане клопотання судом було долучене до матеріалів справи разом із доданими доказами.

13 грудня 2023 року за вх.№ 45085/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» надійшла заява про участь представника у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою суду від 15.12.2023.

21.12.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/4038/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "18" січня 2024 року об 11:20 год., про що відповідачів належним чином було повідомлено ухвалою суду від 22.12.2023 в порядку ст. 120 ГПК України.

18.01.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/4038/23, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/4038/23 до судового розгляду по суті на "01" лютого 2024 року о 10:40 год. Також, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/4085/23 по суті на 13 лютого 2024 року о 10:00 год.

Приватне підприємство «Красносільська Агрокомпанія» та ОСОБА_1 про дату, місце та час судового розгляду справи № 916/4038/23 по суті були повідомлені ухвалою суду від 19.01.2024, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

29.01.2024 до суду надійшло клопотання ТОВ «Торгова компанія «Агроспейс» (вх. № 3636/24), відповідно до якого позивач, враховуючи попередню заяву про закриття провадження у справі в частині 150000,00 грн та зазначивши про чергову сплату відповідачем-1 грошових коштів в розмірі 420000,00 грн, просив закрити провадження у даній справі в частині стягнення з відповідачів 570000,00 грн основного боргу. Вказана заява була прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.

01.02.2024, у зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті, у судовому засіданні по справі № 916/4038/23 проголошено протокольну ухвалу про перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "13" лютого 2024 року о 10:00 год., про що відповідачі додатково були повідомлені ухвалою суду від 02.02.2023 відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

13.02.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито провадження у справі № 916/4038/23 в частині стягнення з Приватного підприємства «Красносільська Агрокомпанія» та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» основної заборгованості в розмірі 570 000,00 грн.

В судовому засіданні, призначеному на 13.02.2024, позивач повністю підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд задовольнити позов в повному обсязі з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Відповідачі - ПП «Красносільська Агрокомпанія» та ОСОБА_1 були належним чином повідомлені про розгляд судом даної справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та відповідні клопотаннями відповідачів про відкладення розгляду справи. Крім того, додатково ухвали суду були направлені судом на електронну пошту відповідача-2, зазначену позивачем у позовній заяві, а також на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщені відповідні оголошення, які також долучено судом до матеріалів справи, проте процесуальним правом участі в судових засіданнях жодного разу не скористалися та своїх повноважних представників в судові засідання не направили.

Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідачів за всіма відомими суду засобами зв`язку; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачами.

Отже, суд констатує небажання відповідачів висловити свою правову позицію у даному спорі.

Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги неодноразове відкладення судових засідань через неявку відповідачів та відсутність жодних клопотань з боку відповідачів про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача.

Додатково суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідачі своїм процесуальним правом на подання відзивів не скористалися, жодних заперечень проти позову не надали, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Судом здійснено розгляд справи у строки з урахуванням обставин, які склались у зв`язку з здійсненням військової агресії проти України, місцезнаходження відповідачів (місто Херсон та Херсонська область), стадії розгляду справи, обставин пов`язаних з активними бойовими діями в зазначеному місті, вимушеним зупиненням роботи КП "Діловодство спеціалізованого суду" до 08.12.2023 згідно з наказом керівника апарата суду №56 від 30.11.2023, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, складності справи, поведінки заявника та відповідачів, а також забезпечення безпеки відвідувачів, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

13.02.2024 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

16.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» (лізингодавець) та Приватним підприємством «Красносільська Агрокомпанія» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 5АП-21, відповідно до п.п. 1.1 якого відповідно до умов цього договору, лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у володіння та користування об`єкт лізингу (предмет лізингу або майно), а лізингоодержувач приймає майно та зобов`язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладання договору, найменування, марка, модель наведені в Додатку № 1 «Специфікація». Серійний номер та рік випуску майна вказуються в Акт приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 2.1. договору предмет лізингу передається лізингоодержувачу на підставі Акту приймання-передачі майна за адресою: 49041, м. Дніпро, вул. Стартова, буд. 32. З дати підписання Акта приймання-передачі майна майно вважається переданим лізингоодержувачу.

Згідно п. 2.2. договору передача предмета лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу здійснюється впродовж 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем авансового платежу (п. 4.2 договору), а також комісії, зазначеної в п. 4.3 договору.

Відповідно до п.п. 2.3., 2.4. договору з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі предмета лізингу починається строк володіння та користування (строк лізингу) лізингоодержувачем предметом лізингу, який не може бути менше одного року. Предмет лізингу повинен знаходитися в місці експлуатації за адресою: 74142, Херсонська область, Великоолександрівський район, село Красносільське, вул. Садова, буд. 10.

Пунктом 3.1 договору сторони встановили, що вартість майна становить гривневий еквівалент 176 500,00 Євро, що розраховується за курсом продажу Євро, встановленим у міжбанківській інформаційній системі «УкрДілінг» (http://www.udinform.com/index/php?option=com_dealingquotationtask=closeukr), сформованим на 16:00 за Київським часом (надалі - Міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладання цього договору, збільшений на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (надалі - Міжбанківський курс договору), та на дату укладання цього договору становить 5 774 815,25 гривень, у тому числі ПДВ 962 469,21 грн. (вартість майна). Вартість майна у гривні підлягає перерахунку за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання Акту приймання-передачі майна, збільшеним на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (надалі - Міжбанківський курс Акту приймання-передачі), відповідно до умов п. 3.1.1 договору.

Сторони погодили використовувати банківські дні для визначення Міжбанківського курсу. Сторони погодили, що лізингодавець залишає за собою право використовувати у якості Міжбанківського курсу середньозважений курс Євро, встановлений на інтернет-сайті http://coursedealing.com.ua на власний розсуд.

Відповідно до п. 4.1. договору розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в Графіку. Сума кожного лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в Євро), зазначеної в Графіку, виходячи з Міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати лізингоодержувачем чергового лізингового платежу, зазначеного в графіку, збільшеного на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (надалі - Міжбанківський курс Графіку). Такий порядок застосовується до усіх лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті згідно з договором.

Ціна договору в гривні автоматично змінюється пропорційно зміні Міжбанківського курсу фактичної оплати, Міжбанківського курсу Графіку, Міжбанківського курсу Акту приймання-передачі по відношенню до Міжбанківського курсу договору, і в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни договору в гривні.

Якщо лізингоодержувач здійснить оплату лізингового платежу після строку його оплати, вказаного в Графіку, і на дату фактичної оплати лізингового платежу Міжбанківський курс фактичної оплати лізингового платежу буде більшим, ніж Міжбанківський курс Графіку, лізингоодержувач зобов`язаний здійснити оплату такого лізингового платежу, виходячи з Міжбанківського курсу фактичної оплати.

Якщо лізингоодержувач здійснить оплату лізингового платежу раніше строку його оплати, вказаного в Графіку, платіж зараховується, виходячи з Міжбанківського курсу фактичної оплати.

Лізингові платежі складаються з:

4.1.1. сума, яка відшкодовує частину вартості майна, яка є гривневим еквівалентом суми, визначеної в Графіку, помноженої на фіксований Міжбанківський курс Акту приймання-передач;

4.1.2. винагорода лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно, яка не може бути менше за одну (одну) гривню, та розраховується в гривнях як різниця між сумою лізингового платежу та сумою, яка відшкодовує частину вартості майна;

4.1.3. одноразової комісії за надання предмету лізингу у фінансовий лізинг.

Лізингові платежі включають плату за страхування майна відповідно до умов цього договору.

Пунктами 4.3., 4.4. договору сторони погодили, що за надання предмету лізингу у фінансовий лізинг лізингоодержувач сплачує одноразову комісію, в розмірі 3088,75 Євро у строк до 23.06.2021. Комісія сплачується лізингоодержувачем на поточний рахунок лізингодавця в національній валюті за Міжбанківським курсом фактичної оплати. Будь-які платежі лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до умов цього договору та додатку № 2 «Графік внесення лізингових платежів» до договору (надалі - Графік) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі.

Відповідно до абз. 1 п. 4.6. договору оплата лізингових платежів лізингодавцем здійснюється в безготівковій формі шляхом переказу належних до сплати сум на розрахунковий рахунок лізингодавця. При цьому всі платежі, здійснені лізингоодержувачем, зараховуються в наступній послідовності:

- сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингоодержувачем обов`язків за даним договором;

- сплата суми заборгованості лізингоодержувача перед лізингодавцем за простроченими лізинговими платежами;

- сплата поточних лізингових та інших платежів, передбачених цим договором.

Згідно п. 4.7. договору всі сплачені лізингоодержувачем грошові кошти за договором в гривні зараховуються лізингодавцем в рахунок оплати грошових зобов`язань за договором виходячи з Міжбанківського курсу Євро, встановленого на відповідний банківський день (встановлений чинною Постановою НБУ щодо строків здійснення банками купівлі іноземної валюти за дорученням юридичних осіб) після зарахування грошових коштів лізингодавцю згідно умов договору.

При цьому, якщо сплачених лізингоодержувачем грошових коштів в гривні не достатньо для виконання ним грошових зобов`язань в Євро згідно умов договору, лізингоодержувач зобов`язаний впродовж 10 календарних днів з дня відповідної сплати коштів здійснити відповідну доплату; якщо сплачених лізингоодержувачем грошових коштів в гривні виявиться більше, ніж необхідно для виконання ним грошових зобов`язань в Євро згідно умов договору, лізингодавець зобов`язаний зарахувати їх в рахунок майбутніх платежів по договору.

Як передбачено п. 4.8. договору, при зміні курсу на дату зарахування грошових коштів згідно п. 4.7. договору по відношенню до Міжбанківського курсу фактичної оплати та/або Міжбанківського курсу Графіку, пропорційно автоматично змінюється і Ціна договору, і в даному випадку, немає потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни договору.

Відповідно до п. 5.4. договору лізингодавець зобов`язується:

5.4.1. Передати в лізинг лізингоодержувачу відповідно до Специфікації в обумовлені даним договором строки майно.

5.4.2. Передати майно у власність лізингоодержувача за договором купівлі-продажу (викупу) Предмета лізингу після виплати всієї суми лізингових платежів відповідно до Графіку та сплати штрафних санкцій.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати сімдесяти процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Пунктами 9.1. - 9.3. договору сторони погодили, що ціна договору складається з гривневих еквівалентів: вартості майна, винагороди лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно та одноразової комісії, визначених у Євро. Платежі винагорода лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно становлять гривневий еквівалент 27 833,86 Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становлять 910 682,15 гривень. Платежі як винагорода лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку у відповідності до п. 4.1.2 договору. Одноразова комісія, передбачена п. 3.3 договору становить гривневий еквівалент 3 088,75 Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 101 059,27 гривень.

Ціна договору становить гривневий еквівалент 207 422,61 Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 6 786 556,67 гривень, у тому числі ПДВ 962 469,21 гривень.

Відповідно до п. 12.1. договору строк його дії з 16 червня 2021 року по 20 вересня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором. Даний договір втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов`язань по ньому.

У специфікації майна визначено, що предметом лізингу є комбайн Fendt 6335 C, сер. № НОМЕР_2, 2017 року випуску вартістю 147 000,00 євро з ПДВ та жниварка Fendt PowerFlow 7,7 m (25'), сер. № НОМЕР_3, 2017 року випуску вартістю 29 500,00 євро з ПДВ. Усього вартість майна складає 176 500,00 євро.

Окрім того, до вказаного договору сторонами оформлений, підписаний та скріплений печатками підприємств «Графік внесення лізингових платежів», де визначені: строк платежу (число, місяць, рік) розмір відшкодування частини вартості предмету лізингу з урахуванням ПДВ, розмір винагороди лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно без ПДВ, сума загального платежу.

На підтвердження виконання зобов`язань за договором позивачем надано акт приймання-передачі від 24.06.2021, відповідно до якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав наступне майно, а саме: комбайн Fendt 6335 C, сер. № НОМЕР_2, 2017 року випуску вартістю 147 000,00 євро (вартість майна з урахуванням ПДВ 4 809 149,10 грн) та жниварку Fendt PowerFlow 7,7 m (25'), сер. № НОМЕР_3, 2017 року випуску вартістю 29 500,00 євро (вартість майна з урахуванням ПДВ 965 101,35 грн). Акт сторонами підписаний без зауважень та скріплений печатками підприємств.

Згідно з анкетою лізингоодержувача від 17.06.2021 власниками ПП «Красносільська Агрокомпанія» є ОСОБА_3 (50%) та ОСОБА_2 (50%), директор - ОСОБА_1 .

17.06.2021 між стороною 1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова Компанія «Агроспейс» (лізингодавець), стороною 2 громадянином України ОСОБА_1 (поручитель) та стороною 3 Приватним підприємством «Красносільська агрокомпанія» (лізингоодержувач) укладено договір поруки № 1П/5АП-21, предметом якого є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем, своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу № 5АП-21 від 16.06.2021, a також усіх додаткових угод до нього, які вже укладені та можуть бути укладені до закінчення строку договору фінансового лізингу № 5АП-21 від 16.06.2021 (Основний договір) (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.п. 1.2. - 1.4. договору поруки сторони договору встановлюють, що зобов`язання поручителя перед лізингодавцем є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та Основним договором, не потребують. Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом Основного договору та обсягом зобов`язань лізингоодержувача за Основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Сторони заявляють, що порука згідно цього договору надана без мети отримання прибутку. Поручитель підтверджує, що він надає поруку безоплатно і ця умова є безумовною і безвідкличною.

Згідно п. 2.1. договору поруки у випадках неможливості виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань за Основним договором:

- Лізингодавець має право на свій розсуд пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя чи лізингоодержувача або обом сторонам одночасно.

- Лізингоодержувач не пізніше ніж за 3 (три) банківських дня до моменту настання строку виконання зобов`язань за Основним договором повідомляє лізингодавця та поручителя про неможливість виконання зобов`язань за Основним договором.

Пунктами 2.2., 2.3. сторони договору поруки встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по Основному договору і поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу лізингодавця, то лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна поручителя, згідно норм чинного законодавства. Поручитель, після виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору, у відповідності до ст. 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав лізингодавця, як кредитора по виконаному ним зобов`язанню - Основному договору.

Поручитель зобов`язаний: протягом одного робочого дня від дати отримання письмової вимоги лізингодавця про прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання або листа лізингодавця про неможливість виконати зобов`язання за Основним договором, виконати відповідне зобов`язання, шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості лізингоодержувача за Основним договором на рахунок лізингодавця. У разі невиконання лізингоодежувачем забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед лізингодавцем як солідарний боржник всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення (п/п 3.1.1., 3.1.2. п. 3.1. договору поруки).

Відповідно до п/п 3.2.1. п 3.2 договору поруки поручитель має право зворотної вимоги до лізингоодержувача в межах суми виконаного ним зобов`язання.

Лізингодавець зобов`язаний надати поручителю відповідні документи що підтверджують дійсність вимоги, розмір виконаного поручителем зобов`язання, а також інші необхідні поручителю документи для реалізації належного йому права зворотної вимоги до лізингоодержувача (п/п 3.3.1. п. 3.3. договору поруки).

Відповідно до п. 6.2 договору поруки сторони договору встановлюють, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання за Основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.

Судом встановлено, що на виконання Графіку лізингоодержувачем здійснювались наступні лізингові платежі, а саме:

- оплата частини вартості предмета лізингу та винагороди по першому платежу:

19.07.2021 лізингоодержувачем проведена оплата частини вартості предмета лізингу в сумі 577425,05 грн., що за умовами п. 4.1 договору склало еквівалент 17959,62 євро (577425, 05 грн./32,1513 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг».

Переплата в цій частині склала 309,62 євро (17959,62 євро - 17650,00 євро).

На підставі п.п. 4.6., 4.7 договору вказана переплата була зарахована позивачем в рахунок часткової оплати винагороди по першому платежу.

19.07.2021 лізингоодержувачем проведена оплата винагороди в сумі 95185,32 грн., що за умовами п. 4.1 договору склало 2960,54 євро (95185,32 грн./32,1513 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг».

Загалом лізингоодержувачем сплачено 20920,16 євро (672610,37 грн./32,1513 грн за 1 євро), переплата в цій частині склала 39,81 євро (20920,16 євро - 20880,35 євро). Тобто, оплата по першому платежу згідно Графіку здійснена лізингоодержувачем в повному обсязі.

- оплата частини вартості предмета лізингу та винагороди по другому платежу:

18.08.2021 лізингоодержувачем проведена оплата частини вартості предмета лізингу в сумі 577425,05 грн. що за умовами п. 4.1 договору склало еквівалент 18440,31 євро (577425, 05 грн./31,3132 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг».

Переплата в цій частині склала 790,31 євро (18440,31 євро - 17650,00 євро).

На підставі п.п. 4.6., 4.7 договору вказана переплата була зарахована позивачем в рахунок часткової оплати винагороди по другому платежу.

18.08.2021 лізингоодержувачем проведена оплата винагороди в сумі 76528,72 грн., що за умовами п. 4.1 договору склало 2443,98 євро (76528,72 грн./31,3132 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг».

Загалом лізингоодержувачем сплачено 20884,28 євро (653953,77 грн./31,3132 грн за 1 євро), переплата в цій частині склала 3,93 євро (20884,28 євро - 20880,35 євро). Тобто, оплата по другому платежу згідно Графіку здійснена лізингоодержувачем в повному обсязі.

- оплата частини вартості предмета лізингу та винагороди по третьому платежу:

21.09.2021 лізингоодержувачем проведена оплата частини вартості предмета лізингу в сумі 577425,05 грн. що за умовами п. 4.1 договору склало еквівалент 18383,30 євро (577425, 05 грн./31,4103 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг».

Переплата в цій частині склала 733,30 євро (18383,30 євро - 17650,00 євро).

На підставі п.п. 4.6., 4.7 договору вказана переплата була зарахована позивачем в рахунок часткової оплати винагороди по третьому платежу.

21.09.2021 лізингоодержувачем проведена оплата винагороди в сумі 77058,97 грн., що за умовами п. 4.1 договору склало 2453,30 євро (77058,97 грн./31,4103 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг».

Загалом лізингоодержувачем сплачено 20836,61 євро (654484,02 грн./31,4103 грн за 1 євро), недоплата в цій частині склала 43,74 євро (20880,35 євро - 20836,61 євро). На підставі п. 4.6 договору попередня переплата в сумі 39,81 євро та в сумі 3,93 євро, а загалом 43,75 євро була зарахована позивачем в рахунок оплати вартості предмету лізингу по третьому платежу. Тобто, оплата по третьому платежу згідно Графіку здійснена лізингоодержувачем в повному обсязі.

- оплата винагороди по четвертому платежу, який мав бути виконаний 20.03.2022:

14.03.2023 лізингоодержувачем проведена оплата винагороди в сумі 419470,01 грн., з якої 175038,38 грн позивачем на підставі п.п. 4.6. договору зараховано в якості оплати винагороди в розмірі 4427,91 євро (175038,38 грн./39,5307 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг». Тобто, оплата по четвертому платежу згідно Графіку здійснена лізингоодержувачем в повному обсязі.

- оплата частини вартості предмета лізингу та винагороди по п`ятому платежу:

Лізингоодержувач згідно Графіку внесення лізингових платежів п`ятий платіж мав сплатити до 20.07.2022, а саме: 17650,00 євро - оплата частини вартості предмета лізингу; 2268,96 євро - оплата винагороди.

Як встановлено судом, оплата від 14.03.2023 в сумі 89693,58 грн зарахована позивачем на підставі п. 4.6. договору в якості оплати винагороди в розмірі 2268,96 євро (89693,58 грн./39,5307 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг».

12.10.2023 (в процесі розгляду справи) лізингоодержувачем проведена оплата частини вартості предмета лізингу в сумі 577425,05 грн. що за умовами п. 4.1 договору склало еквівалент 14927,99 євро (577425, 05 грн./38,6807 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг». Вказана оплата зарахована позивачем в рахунок п`ятого платежу. Недоплата в цій частині склала 2722,01 євро (17650,00 євро - 14927,99 євро).

26.10.2023 (в процесі розгляду справи) лізингоодержувачем проведена оплата частини вартості предмета лізингу в сумі 500000,00 грн. що за умовами п. 4.1 договору склало еквівалент 12936,08 євро (500000,00 грн./38,6516 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг». Частина оплати в сумі 2722,01 євро зарахована позивачем в рахунок п`ятого платежу. Тобто, оплата по п`ятому платежу згідно Графіку здійснена лізингоодержувачем в повному обсязі.

- оплата частини вартості предмета лізингу та винагороди по шостому платежу:

Лізингоодержувач згідно Графіку внесення лізингових платежів шостий платіж мав сплатити до 20.08.2022, а саме: 17650,00 євро - оплата частини вартості предмета лізингу; 2268,96 євро - оплата винагороди.

Як встановлено судом, оплата від 14.03.2023 в сумі 89693,58 грн зарахована позивачем на підставі п. 4.6. договору в якості оплати винагороди в розмірі 2268,96 євро (89693,58 грн./39,5307 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг».

Залишок оплати вартості предмета лізингу в сумі 10214,07 євро, яка лізингоодержувачем проведена 26.10.2023, має бути зарахована в рахунок оплати вартості предмету лізингу по шостому платежу.

10.11.2023 (в процесі розгляду справи) лізингоодержувачем проведена оплата частини вартості предмета лізингу в сумі 77425,05 грн. що за умовами п. 4.1 договору склало еквівалент 2004,60 євро (77425,05 грн./38,6236 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг». Вказана оплата зарахована позивачем в рахунок шостого платежу. Недоплата в цій частині за розрахунком суду склала 5431,33 євро (17650,00 євро - 12218,67 євро).

- оплата частини вартості предмета лізингу та винагороди по сьомому платежу:

Лізингоодержувач згідно Графіку внесення лізингових платежів сьомий платіж мав сплатити до 20.09.2022, а саме: 17650,00 євро - оплата частини вартості предмета лізингу; 2268,96 євро - оплата винагороди.

Як встановлено судом, залишок оплати від 14.03.2023 в сумі 65044,47 грн зарахована позивачем на підставі п. 4.6. договору в якості оплати винагороди в розмірі 1645,42 євро (65044,47 грн./39,5307 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг». Недоплата в цій частині склала 623,54 євро (2268,96 євро - 1645,42 євро).

12.10.2023 (під час розгляду справи) відповідачем-1 проведено оплату винагороди в сумі 143718,68 грн., що підтверджується копією бухгалтерської виписки, з якої 24118,96 грн позивачем на підставі п.п. 4.6. договору зараховано в якості оплати винагороди по сьомому платежу в розмірі 623,54 євро (24118,96 грн./38,6807 грн за 1 євро).

10.11.2023 (в процесі розгляду справи) лізингоодержувачем проведена оплата частини вартості предмета лізингу в сумі 322574,95 грн. що за умовами п. 4.1 договору склало еквівалент 8351,76 євро (322574,95 грн./38,6236 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг». Вказана оплата зарахована позивачем в рахунок сьомого платежу. Недоплата в цій частині склала 9298,24 євро (17650,00 євро - 8351,76 євро).

- оплата частини вартості предмета лізингу та винагороди по восьмому платежу:

Лізингоодержувач згідно Графіку внесення лізингових платежів восьмий платіж мав сплатити до 20.10.2022, а саме: 17650,00 євро - оплата частини вартості предмета лізингу; 2268,96 євро - оплата винагороди.

Як встановлено судом, оплата від 12.10.2023 в сумі 87764,96 грн зарахована позивачем на підставі п. 4.6. договору в якості оплати винагороди в розмірі 2268,96 євро (87764,96 грн./38,6807 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг».

- оплата частини вартості предмета лізингу та винагороди по дев`ятому платежу:

Лізингоодержувач згідно Графіку внесення лізингових платежів дев`ятий платіж мав сплатити до 20.03.2023, а саме 2184,49 євро - оплата винагороди.

Як встановлено судом, оплата від 12.10.2023 в сумі 31834,76 грн зарахована позивачем на підставі п. 4.6. договору в якості оплати винагороди в розмірі 823,01 євро (31834,76 грн./38,6807 грн за 1 євро), виходячи з Міжбанківського курсу Графіку міжбанківської інформаційної системи «УкрДілінг». Недоплата в цій частині склала 1361,48 євро (2184,49 євро - 823,01 євро).

Як встановлено судом та підтверджено розрахунком позивача, прийняті відповідачем зобов`язання щодо сплати лізингових платежів, станом на 16.11.2023 виконані не у повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 89145,62 євро щодо оплати чергових лізингових платежів за графіком, а саме: № 6 у розмірі 5431,33 євро вартості предмета лізингу (строк оплати до 20.08.2022); № 7 у розмірі 9298,24 євро вартості предмета лізингу (строк оплати до 20.09.2022); № 8 у розмірі 17650,00 євро вартості предмета лізингу (строк оплати до 20.10.2022); № 9 у розмірі 1361,48 євро винагороди за отримане майно (строк оплати до 20.03.2023); № 10 у розмірі 18468,19 євро загальної суми лізингового платежу (строк оплати до 20.07.2023); № 11 у розмірі 18468,19 євро загальної суми лізингового платежу (строк оплати до 20.08.2023); № 12 у розмірі 18468,19 євро загальної суми лізингового платежу (строк оплати до 20.09.2023).

Перерахувавши суму основної заборгованості відповідача, яка складає суму еквівалентну 89 145,62 євро за курсом продажу євро, встановленому у міжбанківський інформаційній системі «Укрділінг» (сайт www.udinform.com), сформованому на 16:00 за Київським часом на дату, що передує даті складання позовної заяви (05.09.2023), сума, яка заборгованості становить 3 537 824,16 грн (89 145,62 євро/39,6859 грн за 1 євро).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 проведено оплату 16.11.2023 в сумі 150000,00 грн та 27.12.2023 в сумі 420000,00 грн, що стало підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення 570 000,00 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Факт проведення лізингоодержувачем (відповідачем-1 ПП «Красносільська Агрокомпанія») всіх вищевказаних платежів підтверджується наявною в матеріалах справи банківською довідкою АБ «Південний» від 06.09.2023 № 0305/0301/27470/2023, а також банківськими виписками по рахунку ТОВ «Торгова компанія «Агроспейс» за періоди з 16.06.2021 по 04.09.2023, з 12.10.2023 по 10.11.2023, з 11.11.2023 по 30.11.2023 та з 27.12.2023 по 29.12.2023.

Враховуючи вищевикладене, загальна заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем за договором фінансового лізингу № 5АП-21 від 16.06.2021 становить 2 967 824,16 грн.

Неналежне виконання відповідачем-1 зобов`язання щодо оплати вартості отриманого у фінансовий лізинг майна у визначений договором строк стало підставою для нарахування позивачем 70% річних та звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно ч. 1-4 до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.

Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У той же час, частина 2 статті 806 ЦК України передбачає, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, яке відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У відповідності зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні засоби, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Відповідно до ч. 7 ст. 292 ГК України правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародних стандартів у цій сфері визначає Закон України від 04.02.2021 № 1201-IX «Про фінансовий лізинг».

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та цього Закону.

Крім вимог, зазначених у частині першій цієї статті, договір фінансового лізингу повинен містити:

1) найменування та опис об`єкта фінансового лізингу із зазначенням індивідуальних ознак, що дають змогу його чітко ідентифікувати. У разі якщо на день підписання договору фінансового лізингу виробництво об`єкта фінансового лізингу, що є предметом такого договору, не завершено та/або його індивідуальні ознаки невідомі, такий договір має містити посилання на документ та/або додаткову угоду, в якій визначені індивідуальні ознаки такого об`єкта;

2) строк, на який лізингоодержувачу надається право володіння та користування об`єктом фінансового лізингу;

3) строк передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу;

4) порядок та графік сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, який містить загальну суму, що підлягає сплаті, розмір, строки та кількість таких платежів (у тому числі авансового платежу), інших платежів, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу;

5) розмір, порядок розрахунку та умови сплати додаткових платежів і комісій (за наявності), пов`язаних з укладенням, виконанням, зміною та розірванням договору фінансового лізингу, достроковим викупом об`єкта фінансового лізингу, а також порядок зміни та/або індексації таких платежів;

6) положення щодо необхідності укладення договорів щодо послуг третіх осіб (за наявності), у тому числі щодо страхування об`єкта фінансового лізингу та/або ризиків, пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, та визначення особи, зобов`язаної здійснити страхування.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 14 Закону України «Про фінансовий лізинг» у разі якщо лізингоодержувачем є юридична особа або фізична особа - підприємець, грошове зобов`язання за договором фінансового лізингу має бути виражене у гривні, при цьому сторони такого договору мають право визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а сума, що підлягає сплаті у гривні, визначається за офіційним курсом відповідної валюти, встановленим Національним банком України на день платежу, або за курсом банку за домовленістю сторін, якщо інший порядок визначення такої суми не встановлений договором або законодавством.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.

До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.

Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу.

Положеннями ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингоодержувач зобов`язаний: у разі якщо об`єкт фінансового лізингу відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам та специфікаціям, прийняти такий об`єкт, володіти та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору фінансового лізингу; відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання та експлуатації об`єкта фінансового лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; надавати лізингодавцю доступ до об`єкта фінансового лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання, експлуатації та утримання у порядку та на умовах, передбачених договором фінансового лізингу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Укладений сторонами договір фінансового лізингу є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із передачею майна у фінансовий лізинг, окрім загальних норм, здійснюється також спеціальними нормами, якими врегульовані відносини лізингу.

Отже, укладений між ТОВ «Торгова компанія «Агроспейс» та ПП «Красносільська Агрокомпанія» договір 5АП-21 від 16.06.2021 за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, правовідносини за яким регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг» (далі Закон), ГК України та ЦК України.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача-1 обов`язку сплачувати лізингові платежі за договором, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором за порушення взятих на себе зобов`язань.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Як встановлено судом, позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав у користування відповідачу предмет лізингу на підставі підписаного сторонами 24.06.2021 акту приймання-передачі предмета лізингу в користування.

Крім того, з аналізу приписів законодавства та умов договору судом встановлено, що відповідач зобов`язаний був сплачувати чергові лізингові платежі згідно Графіку внесення лізингових платежів.

Проте, в порушення умов п. 4.1, п. 4.4 договору фінансового лізингу з урахуванням укладеного Графіку лізингоодержувачем ПП «Красносільська Агрокомпанія» порушено взяте на себе за договором зобов`язання щодо сплати лізингових платежів (суми, яка відшкодовує частину вартості майна, та винагороди лізингодавцю) у строки, встановлені умовами договору та Графіку, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати лізингових платежів, яка на час винесення судом рішення, становить 2 967 824,16 грн.

Відповідні розрахунки відображено в судовому рішенні вище.

Суду не подано доказів погашення лізингоодержувачем вищевказаних платежів, строк оплати яких настав відповідно до умов Графіку до договору фінансового лізингу, як і не подано доказів на спростування факту наявності вищевказаної заборгованості у зазначеному розмірі, що свідчить про порушення відповідачем ПП «Красносільська Агрокомпанія» положень ст. 525, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 16, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» та умов договору фінансового лізингу.

Судом також враховано, що відповідачами не заперечується факт наявності основного боргу. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовної вимоги в частині основного боргу.

Відтак, з огляду на вищевикладені норми законодавства та обставини, судом встановлено, що відповідач-1 у розумінні статті 530 ЦК України порушив грошове зобов`язання, встановлене договором. Отже, у зв`язку з несплатою відповідачем-1 лізингових платежів позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 2 967 824,16 грн, які слід стягнути з відповідачів на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідачів 70 відсотків річних суд зазначає наступне.

Оскільки відповідачами не спростовано тверджень позивача щодо невиконання зобов`язань в частині внесення лізингових платежів періодів №5-12, у строк, встановлений договором та Графіком, відповідачі є такими, що допустили порушення відповідних зобов`язань.

За порушення лізингоодержувачем (ПП «Красносільська Агрокомпанія») виконання грошового зобов`язання зі сплати лізингових платежів позивачем нараховано 70% річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України та умов п. 6.1 договору фінансового лізингу, які за розрахунком позивача становлять 2 119 457,70 грн.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Враховуючи вищенаведене, порушення відповідачем термінів сплати лізингових платежів та положення п. 6.1. умов договору, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано проценти річних. При цьому, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми процентів річних, судом встановлено, що такий розрахунок було здійснено позивачем вірно відповідно до вимог законодавства (ст. 625 ЦК України) та умов договору.

Відповідачами не заперечується нарахована сума відсотків річних, власних контррозрахунків до суду не подано.

Проте, розглядаючи питання про покладення на відповідачів відповідальності у вигляді 70% річних, суд не може залишити поза увагою те, що розмір процентів річних складає 2 119 457,70 грн в умовах наявності боргу за основним зобов`язанням 2 967 824,16 грн.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру процентів річних, які підлягають стягненню з відповідачів, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово та послідовно звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила й наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належно виконував покладені на нього обов`язки щодо сплати лізингових платежів до обставин, пов`язаних з початком збройної агресії Російської федерацій проти України та після повномасштабного вторгнення вживав заходи, спрямовані на погашення виниклої заборгованості.

Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ основним видом діяльності ПП «Красносільська Агрокомпанія» є « 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур». Місцезнаходження юридичної особи ПП «Красносільська Агрокомпанія» - с. Красносільське, Великоолександрівського району Херсонської області, тобто територія, яка відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 № 309 була тимчасово окупованою в період з 10.03.2022 до 10.11.2022, а з 09.11.2022 віднесена до територій можливих бойових дій.

Відтак, суд враховує той факт, що підприємство відповідача з 24.02.2022 опинилось на території, де велись активні бойові дії, а потім м. Херсон та Херсонська область були повністю окуповані, внаслідок чого майно підприємства залишилось на окупованій території, що ускладнило роботу підприємства та яке вочевидь зазначало значних пошкоджень та збитків. В подальшому, загальновідомим є факт, що після звільнення м. Херсона та частини Херсонської області, вказана територія знаходиться в зоні проведення бойових дій та зазнає систематичних ракетних ударів та обстрілів, наслідком чого є чисельні пошкодження та знищення інфраструктурних об`єктів та підприємств.

Отже, і на час розгляду справи має місце ведення активних бойових дій на території Херсонської області та міста Херсона, де знаходиться підприємство відповідачів.

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомість фактів військової агресії, знаходження, зокрема, відповідачів тривалий час на окупованій території, ракетні обстріли підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації, а також не заперечується агресором.

Таким чином, наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. При цьому, ці обставини відомі обом сторонам.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача-1, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем-1 умов договору, відсутність в діях відповідачів прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачами, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної суми відсотків річних з наслідками порушення зобов`язання, поведінку боржників, пов`язану із своєчасним виконанням зобов`язань до початку військової агресії, ведення активних бойових дій на території Херсонської області, що вочевидь призвело до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд з власної ініціативи вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення позивачем відсотків річних.

Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми відсотків річних.

Відтак, суд дійшов висновку, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 70% річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір процентів до 3%.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи, що застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України не повинно лягати надмірним тягарем на боржника, а мати за мету стимулювання останнього до належного виконання зобов`язання, врахувавши «захист» майнових прав позивача у договірних правовідносинах шляхом визначення ціни договору в гривневому еквіваленті до євро та сплати боржником лізингових платежів за договором з урахуванням курсової різниці, врахувавши, що передбачений умовами договорів фінансового лізингу розмір відсотків річних значно перевищує передбачений законом розмір (ст. 625 ЦК України), суд вважає справедливим обмежити розмір відсотків річних до законодавчо встановлених ст.625 Цивільного кодексу України - 3% річних від суми прострочених платежів з врахуванням умов укладеного між сторонами договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення тієї чи іншої суми боргу та визначених позивачем періодів, які за розрахунком суду становлять 93429,13 грн та підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Як встановлено судом вище, з метою забезпечення виконання лізингоодержувачем ПП «Красносільська Агрокомпанія» виконання зобов`язань за договором фінансового лізингу, між 17.06.2021 між ТОВ «Торгова Компанія «Агроспейс» (лізингодавець), громадянином України ОСОБА_1 (поручитель) та ПП «Красносільська Агрокомпанія» (лізингоодержувач) укладено договір поруки № 1П/5АП-21 від 17.06.2021, предметом якого є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем, своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу.

Враховуючи вищевикладене, керуючись умовами п. 2.1, п. 3.1.1., п. 3.1.2 договору поруки та ч. 1-2 ст. 553, ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення суми основного боргу (лізингових платежів) та відсотків річних з відповідачів в солідарному порядку.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» зі стягненням солідарно з Приватного підприємства «Красносільська Агрокомпанія» та ОСОБА_1 суми простроченої заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 2 967 824,16 грн та суми процентів річних в розмірі 93 429,13 грн.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Разом з тим, суд зазначає, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах

6. Розподіл судових витрат.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

При цьому, відповідно до ч. 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

З врахування викладеного, витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог щодо солідарного стягнення покладаються на відповідачів порівну.

В позовній заяві та в заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач також просив суд стягнути з відповідачів 40 000 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем в позовній заяві попередньо визначено, що розмір судових витрат, які поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, складає 40 000,00 грн.

Розглянувши питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами:

- договором про надання правової допомоги № 1/07-21 від 07.07.2021, а також додатковою угодою № 6 від 05.09.2023 до договору про надання правничої допомоги (розрахунок вартості послуг з надання правничої (правової) допомоги;

- ордером серії АЕ № 1224161 від 05.09.2023;

- платіжною інструкцією № 6756 від 07.09.2023 про сплату ТОВ «ТК «Агроспейс» оплати за правову допомогу в сумі 25 000 грн.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 6 розмір гонорару за надання правничої правової допомоги по комплексному веденню, вказаної в п. 1 цієї Додаткової угоди справи у суді першої інстанції, включаючи підготовку всіх процесуальних документів, складає 25 000 грн.

Сторони погодили, що вищезазначений розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги встановлений у цій додатковій угоді у вигляді фіксованої суми, яка не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого Бюро часу, а отже розмір гонорару є визначеним у розумінні ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Повна оплата гонорару за надання правничої (правової) допомоги за цією додатковою угодою здійснюється впродовж 30 календарних днів з дати укладення цієї додаткової угоди.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 6 розмір «гонорару успіху» за досягнення позитивного результату внаслідок надання Бюро правничої (правової) допомоги клієнту відповідно до цієї додаткової угоди складає 15 000 грн. Під «досягненням позитивного результату» сторони розуміють винесення судом першої інстанції рішення на користь клієнта про стягнення з відповідача/відповідачів не менше 70 % ціни позову.

Повна оплата «гонорару успіху» за досягнення позитивного результату за цією додатковою угодою здійснюється впродовж 90 календарних днів з дати ухвалення судом першої інстанції відповідного рішення.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20; від 19.04.2021 по справі № 21/96(10); від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21).

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).

Положеннями процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; постанова КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанови об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19; додаткова постанова КГС ВС від 01.11.2018 у справі № 911/3650/17; постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 904/1798/18).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви»).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див.mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання щодо обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72); (пункти 5.40, 5.41, 5.42, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18; постанова КГС ВС від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20; постанова КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21).

Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому пунктом 4.2 додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 12 000 грн, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару (п. 5.46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Відповідачами не наведено жодного заперечення або критерію, передбаченого ч. 4 ст. 126 ГПК України, який би підтверджував неспівмірність витрат. Відповідачами протягом строку розгляду справи не подано суду жодного доказу на обґрунтування неспівмірності витрат на оплату послуг адвоката.

З огляду на вищезазначене, суд вбачає обґрунтованими та підтвердженими понесені позивачем ТОВ «Торгова компанія «Агроспейс» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Солідарне стягнення суми судових витрат чинним законодавством не передбачено (постанова КГС ВС від 22.10.2020 у справі № 904/4105/18).

Враховуючи вищевикладене з відповідачів підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 40 000 грн. (порівну з кожного відповідача по 20 000, 00 грн.).

Керуючись ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства «Красносільська Агрокомпанія» (вул. Садова, № 10, с. Красносільське, Великоолександрівський р-н, Херсонська обл., 74142, код ЄДРПОУ 34704173) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» (просп. Богдана Хмельницького, № 147, м. Дніпро, 49033, код ЄДРПОУ 41084815) суму основної заборгованості в розмірі 2 967 824 (два мільйони дев`ятсот шістдесят сім тисяч вісімсот двадцять чотири) грн 16 коп та 3% річних в розмірі 93 429 (дев`яносто три тисячі чотириста двадцять дев`ять) грн 13 коп.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Красносільська Агрокомпанія» (вул. Садова, № 10, с. Красносільське, Великоолександрівський р-н, Херсонська обл., 74142, код ЄДРПОУ 34704173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» (просп. Богдана Хмельницького, № 147, м. Дніпро, 49033, код ЄДРПОУ 41084815) витрати зі сплати судового збору в розмірі 38 154 (тридцять вісім тисяч сто п`ятдесят чотири) грн 62 коп та витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агроспейс» (просп. Богдана Хмельницького, № 147, м. Дніпро, 49033, код ЄДРПОУ 41084815) витрати зі сплати судового збору в розмірі 38 154 (тридцять вісім тисяч сто п`ятдесят чотири) грн 62 коп та витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

5. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23 лютого 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський