Постанова

від 14.02.2024 по справі 912/595/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 912/595/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Терра Сервіс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2023 (колегія суддів: Іванов О. Г., Верхогляд Т. А., Парусніков Ю. Б.) та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.06.2023 (суддя Закурін М. К.) у справі

за позовом першого заступника керівника Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Знам`янської міської ради до Фермерського господарства "Терра Сервіс" про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації права оренди,

за участю представника Офісу Генерального прокурора - Круш Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Перший заступник керівника Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Знам`янської міської ради (далі - Міськрада) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фермерського господарства "Терра Сервіс" (далі - ФГ "Терра Сервіс"), в якому просить суд:

- зобов`язати ФГ "Терра Сервіс" повернути Міськраді земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 29,32 га з кадастровим номером 3510645300:02:000:9016;

- скасувати державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 29,32 га з кадастровим номером 3510645300:02:000:9016, яка розташована на території Знам`янської міської ради, здійснену 26.04.2021 державним реєстратором Суботцівської сільської ради Свириденком А. М.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначена земельна ділянка підлягає поверненню її власнику на підставі положень статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, оскільки у ФГ "Терра Сервіс" відсутнє право на користування нею, а її набуття відбулося без достатньої правової підстави.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 25.05.2015 між Головним управлінням Держземагенства у Кіровоградській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 29,32 га з кадастровим номером 3510645300:02:000:9016 для ведення фермерського господарства.

4. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 25.05.2015 на підставі вищезазначеного договору оренди за ОСОБА_1 було зареєстроване право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3510645300:02:000:9016.

5. 15.11.2017 Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, яким з поміж іншого, визнано недійсним вищезазначений договір оренди та зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

6. Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.03.2023 у реєстрі наявні відомості щодо державної реєстрації ФГ "Терра Сервіс", яка здійснена 27.03.2017.

7. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 32761791 від 31.03.2023 у реєстрах наявні відомості, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3510645300:02:000:9016, а саме, її власником з 01.03.2021 є Міськрада, а орендарем з 26.04.2021 за договором від 25.05.2015, укладеним між ГУ Держгеокадастр у Кіровоградській області та ОСОБА_1 , є ФГ "Терра Сервіс".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

8. 14.06.2023 Господарський суд Кіровоградської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2023, про задоволення позову.

9. Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що за наслідками визнанням недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.05.2015 зникли обставини, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття права на неї ФГ "Терра Сервіс" (підстава, на якій виникло право, відпала), а тому останнє втратило право користування цією земельною ділянкою; у зв`язку з втратою права на користування земельною ділянкою у ФГ "Терра Сервіс" виникли кондикційні зобов`язання перед Міськрадою з повернення спірної земельної ділянки власнику.

Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи

10. У касаційній скарзі ФГ "Терра Сервіс" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

11. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наполягаючи на ухваленні судових рішень без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених ним у касаційній скарзі.

12. Скаржник також посилається на те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення його клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів та позбавлено права представляти свої інтереси під час розгляду справи.

13. Крім того, заявник стверджує, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

14. У відзиві на касаційну каргу Прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

15. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

16. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

17. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

18. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

19. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

20. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

21. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

22. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

23. У справі № 354/397/17 розглядалися позовні вимоги про визнання недійсним договору про розірвання іпотечного договору та застосування наслідків недійсності правочину.

24. У справі № 922/643/19 вирішувався спір про перерахунок вартості наданих послуг з розподілу електричної енергії.

25. У справі № 910/6356/19 предметом позову були вимоги про визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції.

26. У справі № 916/1041/17 вирішувалось питання наявності/відсутності у органу місцевого самоврядування повноважень щодо вилучення без погодження з Кабінетом Міністрів України земельної ділянки Міністерства оборони України та її зарахування до земель запасу сільської ради до категорії земель житлової та громадської забудови, а також земель рекреаційного призначення (в межах села), а також щодо її подальшої передачі в довгострокову оренду.

27. У справі № 813/8801/14 розглядались вимоги про відшкодовування різниці пенсії щодо пенсіонерів, які були працівниками наукової установи, якою видано довідку про роботу на науковій посаді, що дає право на пенсію на підставі Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", від наявності статусу наукової установи у підприємства станом на час виплати вказаним працівникам пенсії.

28. Тобто, правовідносини у наведених вище справах на які посилається скаржник в касаційній скарзі, очевидно не є подібними зі справою, яка переглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характеру спірних правовідносин, сфери правового регулювання.

29. При цьому висновки, викладені у цих постановах, містять загальне визначення преюдиції, її застосування у конкретних обставинах кожної справи та не впливають на висновки, викладені у оскаржуваних судових рішеннях судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається.

30. За наведених обставин судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції, не знайшли підтвердження.

31. Щодо відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, Верховний Суд зазначає таке.

32. Відповідно до частин першої та третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

33. Приписи частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

34. Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 822/1736/18, від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19, від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19, від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).

35. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

36. Суд апеляційної інстанції, дослідивши обґрунтування відповідачем подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів в оскаржуваній постанові зазначив, що такі докази вже існували на момент розгляду справи, а заявник з відповідним клопотанням про неможливість їх отримання не звертався.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв додаткові докази. Висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

37. Доводи скаржника стосовно порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке полягає у відхилені його клопотання про відкладення розгляду справи, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи, оскільки процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення апеляційного розгляду за участю представників учасників справи, не зазначалося про таку участь, як обов`язкову, й в ухвалі апеляційного суду від 08.08.2023 про відкриття апеляційного провадження та призначення розгляду апеляційної скарги на 16.10.2023.

38. Ураховуючи зазначене та те, що відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, Верховний Суд не вбачає порушень норм процесуального законодавства в діях апеляційного господарського суду, а доводи скаржника в цій частині є оціночно-суб`єктивними.

39. Стосовно тверджень скаржника, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, слід зазначити таке.

40. Згідно з приписами частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

41. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

42. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

43. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

44. Водночас доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених судами обставин справи.

45. У зв`язку з чим Суд відхиляє доводи касаційної скарги як такі, що спрямовані на заперечення встановлених судами обставин справи та переоцінку доказів у ній, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, який відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

46. За таких обставин наведені заявником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

47. При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, змісту та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

48. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

51. Згідно з вимогами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові витрати

52. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, судові витрати покладаються на скаржника (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

53. Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 912/595/23 за касаційною скаргою Фермерського господарства "Терра Сервіс", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Фермерського господарства "Терра Сервіс" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач