Постанова

від 07.02.2024 по справі 922/2304/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2304/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Підяша О.С.,

Харківської обласної державної адміністрації

(Харківської обласної військової адміністрації) - не з`явився,

Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної

адміністрації (Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації) - не з`явився,

Харківської міської ради - Горобинської Н.М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Харківський центральний ринок» - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімаріс» - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарнад» - Ободовської Н.С.,

Акціонерного товариства «Сенс Банк» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 (у складі колегії суддів: Терещенко О.І. (головуючий), Тихий П.В., Слободін М.М.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 (суддя Погорелова О.В.) в частині відмови у задоволенні позову

у справі № 922/2304/23

за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації), Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації)

до Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський центральний ринок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімаріс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарнад», Акціонерного товариства «Сенс Банк»

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та договору іпотеки земельної ділянки, повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) (далі - Харківська ОДА), Департаменту культури і туризму Харківської ОДА (Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації) до Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський центральний ринок» (далі - ТОВ «Харківський центральний ринок»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімаріс» (далі - ТОВ «Дімаріс»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фарнад» (далі - ТОВ «Фарнад»), Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Харківської міської ради від 25.12.2013 № 1385/13 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» в частині (пункт 4 Додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 25.12.2013 № 1385/13 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України») щодо продажу ТОВ «Харківський Центральний ринок» земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031;

- визнати незаконним та скасувати рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1479/14 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» в частині (пункт 3 Додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 26.02.2014 № 1479/14 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України»), згідно з яким вирішено внести зміни до підпункту 4.1 пункту 4 Додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 25.12.2013 № 1385/13 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України», замінивши слова та цифри «вул. Енгельса, 33» на слова та цифри «вул. Пискунівська, 2»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.04.2014, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 724), згідно з яким Харківською міською радою передано у власність покупця ТОВ «Харківський центральний ринок» земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Пискунівська, 2, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський центральний ринок» на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.07.2014, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1173), згідно з яким ТОВ «Харківський центральний ринок» передало у власність покупця ТОВ «Дімаріс» земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Пискунівська, 2, з одночасним припиненням речових прав ТОВ «Дімаріс» на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2017, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 858), згідно з яким ТОВ «Дімаріс» передало у власність покупця ТОВ «Фарнад» земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна (колишня Енгельса), 33, з одночасним припиненням речових прав ТОВ «Фарнад» на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031;

- визнати недійсним договір іпотеки земельної ділянки від 23.11.2018 № СLМС000071/5, укладений між ТОВ «Фарнад» та Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (нині - АТ «Сенс Банк»), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1683), у частині (підпункту ґ ) пункту 3.1 статті 3) щодо визначення предметом іпотеки та обтяження земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 з одночасним припиненням запису № 29087876 про її обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язати ТОВ «Фарнад» повернути у власність держави в особі Харківської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами незаконної зміни цільового призначення та передачі у приватну власність земельної ділянки історико-культурного призначення, чим порушено інтереси держави.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.08.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023, закрито провадження у справі щодо позовних вимог до ТОВ «Дімаріс. У задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позову, у грудні 2023 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 922/2304/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.02.2024.

Харківська міська рада, ТОВ «Фарнад» у відзивах на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Департамент культури і туризму Харківської ОДА через систему «Електронний суд» направив пояснення, у яких зокрема зазначено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 на момент передачі у власність набута з порушенням норм законодавства, але у зв`язку з проведенням археологічного дослідження спірна земельна ділянка наразі знаходиться поза межами пам`ятки археології «Поселення Харків». Водночас Департамент просив прийняти рішення з урахуванням наданих пояснень, а також розглядати справу № 922/2304/23 без участі представника Харківської ОДА та Департаменту культури і туризму Харківської ОДА.

07.02.2024 Харківська обласна прокуратура через систему «Електронний суд» подала письмові пояснення з окремого питання.

Суд письмові пояснення з окремого питання, подані Харківською обласною прокуратурою 07.02.2024, залишив без розгляду з огляду на положення частини 5 статті 161 ГПК.

Харківська ОДА, Департамент культури і туризму Харківської ОДА, ТОВ «Харківський центральний ринок», ТОВ «Дімаріс», АТ «Сенс Банк» у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 02.11.1994 № 639 між виконавчим комітетом Харківської міської ради народних депутатів та виробничо-комерційною фірмою «Дана» (далі - ВКФ «Дана») укладено договір від 27.06.1995 № 86 на право тимчасового користування землею на умовах оренди, за умовами якого передано в тимчасове користування земельну ділянку площею 0,0114 га по вул. Пискунівській строком на 1 рік для закінчення будівництва пункту прийому заказів та реалізації виробів фірми з адміністративними приміщеннями.

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 14.02.1996 № 108 між виконавчим комітетом Харківської міської ради народних депутатів та ВКФ «Дана» укладено договір від 29.02.1996 № 378 на право тимчасового користування землею на умовах оренди, за умовами якого передано в тимчасове користування земельну ділянку площею 0,0114 га по вул. Пискунівській, 2, строком на 25 років для експлуатації та обслуговування пункту прийому заказів та реалізації виробів фірми з адміністративними приміщеннями.

На підставі договору купівлі-продажу від 25.04.2006 № 2501, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Л.А., нежитлова будівля літ. «А-4» загальною площею 427,0 кв. м по вул. Пискунівській, 2 у м. Харкові, перейшла у приватну власність Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Богатиренко М.В.; дата прийняття рішення про державну реєстрацію 21.06.2006.

Рішенням Харківської міської ради від 04.07.2007 № 140/07 «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування та надання згоди на укладання договорів суборенди земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» (пункт 30 додатку 2 до рішення), припинено ВКФ «Дана» право користування земельною ділянкою площею 0,0114 га по вул. Пискунівській, 2, за її добровільною відмовою (лист від 01.08.06 № 19); договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 21.03.1996 № 378 вважати таким, що припиняє дію з дня державної реєстрації договору оренди землі з новим землекористувачем ФОП Богатиренко М.В.; надано ФОП Богатиренко М.В. в оренду строком до 01.06.2012 земельну ділянку площею 0,0114 га по вул. Пискунівській, 2, у межах, які визначені договором на право тимчасового користування на умовах оренди від 21.03.1996 № 378, для експлуатації та обслуговування пункту прийому заказів та реалізації виробів фірми з адміністративними приміщеннями.

На підставі цього рішення було укладено договір оренди землі від 02.09.2010 № 541070800035 на строк до 01.06.2012.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.05.2015 № НВ-6301793882015 земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 зареєстрована 02.09.2010 Управлінням Держкомземагенства у м. Харкові на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 16.10.2006, категорія земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови, вид використання: для експлуатації та обслуговування багатофункціонального торговельного комплексу, торговельного майданчику.

У зв`язку з подальшим переходом права власності на зазначену нежитлову будівлю до ТОВ «Харківський центральний ринок» та подання останнім клопотання про продаж земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 площею 0,0114 га по вул. Пискунівській, 2 у м. Харкові, рішенням Харківської міської ради від 25.12.2013 № 1385/13 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» (зі змінами) вирішено продати ТОВ «Харківський центральний ринок» земельну ділянку, яка знаходиться у власності територіальної громади м. Харкова, площею 0,0114 га, із земель житлової та громадської забудови (03.10), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Пискунівська, 2, (кадастровий номер 6310137200:01:006:0031), за ціною 34 553,00 грн для експлуатації та обслуговування багатофункціонального торговельного комплексу, торговельного майданчику; надано розстрочку кінцевого терміну платежу строком на 5 років у порядку, визначеному чинним законодавством.

23.04.2014 між Харківською міською радою і ТОВ «Харківський центральний ринок» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 34/14, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І.

На підставі рішення Харківської міської ради від 25.02.2015 року № 1845/15 «Про зміну та впорядкування адрес земельних ділянок» змінено адресу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 з «вул. Пискунівська, 2» на «вул. Енгельса, 33».

Відповідно до рішення Харківської міської ради від 20.11.2015 № 12/15 «Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова» змінено найменування вул. Енгельса на вул. Різдвяна (додаток 2 до рішення).

03.07.2014 між ТОВ ТОВ «Харківський центральний ринок» (продавець) і ТОВ «Дімаріс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Пискунівська, 2. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1173).

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. як державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14183482 від 03.07.2014 та за № 6206717 здійснено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за ТОВ «Дімаріс».

11.04.2017 між ТОВ «Дімаріс» (продавець) та ТОВ «Фарнад» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна (колишня Енгельса), 33. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. (номер у реєстрі нотаріальних дій 858).

На підставі цього договору приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. як державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34736957 від 11.04.2017 та за № 19931307 здійснено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності щодо реєстрації речового права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за ТОВ «Фарнад».

23.11.2018 між ТОВ «Фарнад» та АТ «Альфа-Банк» укладено договір іпотеки земельної ділянки № СLМС000071/5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В. (номер у реєстрі нотаріальних дій 1683), відповідно до якого предметом іпотеки є земельні ділянки, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна (колишня Енгельса), 33.

На підставі договору іпотеки державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44227613 від 23.11.2018 та за № 29087876 здійснено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо реєстрації іпотеки.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення занесено «Поселення Харків» XVII ст. охоронний номер 8828-Ха. Відомості про занесення пам`ятки археології «Поселення Харків» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наявні на офіційному вебсайті Міністерства культури та інформаційної політики України, межі пам`ятки археології є також в загальному доступі.

Міністерством культури, молоді та спорту України погоджено науково-проектну документацію «Історико-архітектурний опорний план м. Харків. Визначення меж історичного ареалу», а також науково-проектну документацію з визначення меж і режимів використання пам`яток та історичного ареалу міста Харкова, розроблені Українським державним та науково-дослідним проектним інститутом «Укрндіпроектреставрація» у 2018 році на замовлення Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради. Науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харків в цілому дублює межі «Поселення Харків», визначені у паспорті та обліковій картці, складених у 2014 році.

Згідно з інформацією Департаменту культури і туризму Харківської ОДА від 16.03.2021 № 05-25/700 та відповідно до наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», облікової картки та паспорту об`єкта історико-культурної спадщини «Поселення Харків», науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харкова, розробленої Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом, зазначена земельна ділянка розташована в межах об`єкта історико-культурної спадщини «Поселення Харків».

Згідно з інформаціями обласного комунального закладу «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини» від 23.08.2022 № 01-53/306, від 21.09.2022 № 01-53/396, а також інформацією Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної і військової адміністрації від 26.09.2022 № 05-25/301/1 у грудні 2021 року проведено наукове археологічне дослідження зазначеної ділянки, про що складено висновок від 29.12.2021 за № 337-в/19-21.

Як свідчить зміст висновку від 29.12.2021 № 336-в/19-21, складеного співробітниками Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України за результатами наукового археологічного дослідження, було досліджено частину пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» (охоронний номер 8828-Ха) у межах ділянки площею 0,0114 га з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, що розташована по вул. Різдвяній, 33 у Холодногірському районі м. Харкова. В результаті археологічного дослідження ґрунтового шару на території цієї земельної ділянки об`єкти археологічної спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони, не виявлені.

На підставі цього висновку обласним комунальним закладом «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини» складено Додаток 36 до паспорта об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха, а також Додаток 81 до облікової картки об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха, згідно з якими зазначена земельна ділянка вилучена із складу пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків».

З висновку за результатами наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 за № 337-в/19-21 слідує, що на цей час досліджено лише частину території пам`ятки археології. Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, про вилучення пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків» з Реєстру об`єктів культурної спадщини, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, не приймалося.

Прокурор, обґрунтовуючи підстави позову, у справі, що розглядається, послався на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 як на час відведення її у приватну власність, так і наразі не вилучена із Реєстру об`єктів культурної спадщини згідно з вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, у зв`язку із чим знаходиться в межах пам`ятки археології; спірна земельна ділянка розташована в історичному ареалі м. Харкова та в межах пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків», тому цей об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова; землі під такими об`єктами з огляду на положення частини 4 статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК) не можуть передаватись у приватну власність; Харківською міською радою при прийняття рішень щодо відведення спірної земельної ділянки порушено положення статей 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 128, 186-1 ЗК, статей 1, 17, 18, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статей 1, 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини». Також Радою не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, відповідно до частини 7 статті 20 ЗК здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, яким згідно з інформацією від 28.07.2021 № 24638/0/2-21 рішень про зміну цільового призначення зазначеної земельної ділянки не приймалося. Допущені порушення законодавства при передачі земельної ділянки історико-культурного призначення у приватну власність є підставою для визнання недійсними оспорюваних рішень ради та договорів, укладених щодо спірної земельної ділянки. Прокурор послався на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави як законного власника не з її волі, за відсутності згоди позивачів та прийнятого компетентним органом виконавчої влади рішення про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність. Факт протиправної передачі земель історико-культурного призначення державної власності порушує інтереси держави щодо передбаченого статтею 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) права вільно розпоряджатися ними через уповноважений орган виконавчої влади. Повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді відповідає меті захисту інтересів держави щодо збереження культурної спадщини, тоді як перебування цієї землі у приватній власності позі процедурами, визначеними чинним законодавством, беззаперечно порушує інтереси держави.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що на спірній земельній ділянці об`єкти археологічної спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони не виявлені, а органом охорони культурної спадщини 26.01.2022 визначені межі території пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків», до яких спірна земельна ділянка не входить, отже відсутні підстави вважати земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 такою, що належить до земель історико-культурного призначення. Також суди виходили із того, що ТОВ «Фарнад» на даний час є власником нежитлової будівлі літ. «А-4» загальною площею 427,0 кв. м, та є добросовісним набувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, тому в будь-якому випадку позбавлення правомірно набутого ТОВ «Фарнад» права власності на земельну ділянку, не ґрунтується на законі та суперечить приписам статті 9 Конституції України, статтям 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 19 Закону України «Про міжнародні договори», положенням Конвенції про захист прав і основних свобод людини та є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном.

У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано:

- положення статей 53, 54, 83, 150 ЗК, статей 17, 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17, від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц;

- положення статей 53, 54, 150 ЗК, статей 2, 3, 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2018 у справі № 914/582/17;

- положення частини 3 статті 13, частини 7 статті 41, статті 50 Конституції України без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16;

- положення Преамбули, статей 1, 14, 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21;

- положення частини 1 статті 8, частини 1 статті 129 Конституції України, статті 11 ГПК без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19;

- положення статей 13, 78, 86 ГПК без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18.

Також у касаційні скарзі прокурор зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 14, 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини», розділів IV, VIII Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Водночас за доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом частини 2 статті 16 ЦК визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Підстави набуття права на землю визначено у статті 116 ЗК, за змістом якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення занесено пам`ятку археології «Поселення Харків» XVII ст., охоронний номер 8828-Ха.

Згодом Міністерством культури, молоді та спорту України погоджено науково-проектну документацію «Історико-архітектурний опорний план м. Харків. Визначення меж історичного ареалу», а також науково-проектну документацію з визначення меж і режимів використання пам`яток та історичного ареалу міста Харкова, розроблені Українським державним та науково-дослідним проектним інститутом «Укрндіпроектреставрація» у 2018 році на замовлення Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради. Науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харків в цілому дублює межі «Поселення Харків», визначені у паспорті та обліковій картці, складених у 2014 році.

Розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 в межах пам`ятки археології «Поселення Харків» підтверджується: інформацією Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 16.03.2021 за № 05-25/700; інформацією Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 12.08.2022 за № 01-04/739-2/1079В; наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», на підставі якого до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення занесено «Поселення Харків» XVII ст., охоронний номер 8828-Ха; обліковою карткою та паспортом пам`ятки - об`єкту історико-культурної спадщини «Поселення Харків»; науково-проектною документацією з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харків, розробленої Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом «Укрндіпроектреставрація», затвердженої наказом Міністерства культури, молоді і спорту України від 27.02.2020 № 1199.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у паспорті та обліковій картці пам`ятки археології «Поселення Харків», які складені 10.01.2014 старшим науковим співробітником відділу пам`яток археології ОКЗ «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини» та затверджені директором Департаменту культури і туризму Харківської ОДА, наведено опис об`єкта та меж його території, до якої потрапляє й спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020, що також підтверджується генеральним планом з визначенням зон охорони від 2012 року, який є невід`ємним додатком до паспорта та облікової картки. Облікова картка та паспорт об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» було додано прокурором до позовної заяви.

За змістом частини 1 статті 53 ЗК до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

У статті 54 ЗК визначено, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина 1). Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (частина 2). Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом (частина 3).

Відповідно до частини 2 статті 54 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Згідно зі статтею 83 ЗК (у відповідній редакції) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (частина 1). У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування (частина 2). До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом (частина 4).

У статті 150 ЗК (у відповідній редакції) визначено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення (пункт г частини 1). Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України (частина 2). Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад (частина 3).

Разом із тим правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь урегульовано Законом України «Про охорону культурної спадщини». У преамбулі цього Закону зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

За змістом статті 3 цього Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, прийняті в межах його компетенції, є обов`язковими для виконання органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом (частина 1). Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством (частина 2). Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв (частина 5).

Об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (частина 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до частини першої статті 32 Закон України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій в основу судових рішень про відмову в задоволенні позову послалися, у тому числі на обставини, за якими на замовлення ТОВ «Фарнад» Державним підприємством «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту Археології Національної академії наук України проведено наукове археологічне дослідження частини пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» (охор. № 8828-Ха), яка обмежена земельною ділянкою площею 0,0114 га кадастровий номер 6310137200:01:006:0031, що розташована по вул. Різдвяній, 33 м. Харкова для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за результатом якого складено висновок від 29.12.2021 № 336-в/19-21, за яким в результаті археологічних досліджень ґрунтового шару на території земельної ділянки об`єкти археологічної спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони, не виявлені.

На підставі цього висновку про результати наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 № 336-в/19-21 Департаментом культури і туризму Харківської обласної адміністрації додатком до облікової картки об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» від 26.01.2022 № 81 та додатком до Паспорта об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» від 26.01.2022 № 36 визначено межі території пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків», в які не потрапила земельна ділянка площею 0,0176 га кадастровий номер 6310137200:01:006:0031, тобто її вилучено з меж пам`ятки археології «Поселення Харків».

Прокурор протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції неодноразово наголошував, що відповідно до облікової картки та паспорта об`єкта історико-культурної спадщини «Поселення Харків», науково-проєктної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харків, розробленої Українським Державним науково-дослідним та проектним інститутом, земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0031 розташована в межах об`єкта історико-культурної спадщини «Поселення Харків». Зміни до облікової картки та паспорту об`єкта історико-культурної спадщини «Поселення Харків» в установленому законодавством порядку не вносились. Тому на момент прийняття Харківською міською радою спірних рішень пам`ятка археології «Поселення Харків» була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, в межах вказаної пам`ятки розташована земельна ділянка із кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, що виключає можливість перебування цієї ділянки у приватній власності згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» встановлює, що щойно виявлені об`єкти культурної спадщини підлягають охороні відповідно до вимог зазначеного Закону. Тобто в контексті заходів з охорони культурної спадщини Закон України «Про охорону культурної спадщини» прирівнює щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до пам`яток культурної спадщини та надає їм таку саму охорону ще до внесення до відповідного переліку об`єктів культурної спадщини та реєстрації як пам`ятки. Набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини, зокрема і тих, які мали статус нововиявлених (щойно виявлених) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, на яку здійснено посилання в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статі 287 ГПК).

Крім того, як зазначалося вище пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

У статті 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що вилучення пам`ятки з Реєстру здійснюється у разі, зокрема якщо пам`ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, досліджена на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню; якщо пам`ятка втратила предмет охорони.

У частині 1 статті 14 зазначеного Закону визначено, що занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки, зокрема пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (пункт б).

Відповідно до Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (неправильним застосуванням положень якого прокурором обґрунтовано підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК) цей Порядок визначає єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів.

Відповідно до цього Порядку система обліку об`єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об`єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об`єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам`ятки та вилучення пам`ятки з Реєстру) (пункт 3).

Відповідно до пунктів 5, 6 цього Порядку суб`єктами прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру відповідно до категорії пам`яток є: Кабінет Міністрів України - щодо пам`яток національного значення; Мінкультури - щодо пам`яток місцевого значення. Суб`єктом розгляду питань занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру є Мінкультури.

У розділі VIII зазначеного Порядку визначено процедуру вилучення пам`яток із Реєстру, за змістом якого саме Мінкультури в межах визначених повноважень є тим суб`єктом, який приймає рішення щодо пам`яток місцевого значення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру та ін.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, що розглядається, зазначені положення законодавства, якими урегульовано процедурні питання обліку (використання) об`єктів культурної спадщини, у тому числі порядку їх вилучення із відповідного реєстру, не врахували, не надали належної оцінки доводам прокурора, якими було обґрунтовано позовні вимоги та не дослідили подані на їх підтвердження докази.

Пославшись на обставини, за якими вилучення частини земельної ділянки в межах кадастрового номеру 6310137200:01:006:0031 зі складу об`єктів пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» відбулося на підставі лише висновку про результати наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 № 336-в/19-21, які (обставини) було покладено в основу судових рішень про відмову в задоволенні позову прокурора, судами попередніх інстанцій не було досліджено дотримання порядку (процедури) внесення змін до об`єкта культурної спадщини (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки), не встановлено та в судових рішеннях не зазначено, чи приймалося рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, про вилучення пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків» з Реєстру об`єктів культурної спадщини, у тому числі земельної ділянки із кадастровим номером 6310137200:01:006:0031, а відтак дійшли передчасного висновку про відсутність у спірної земельної ділянки статусу земель історико-культурного призначення та можливість розпоряджатися такими землями органом місцевого самоврядування у загальному порядку без урахування відповідного статусу.

При цьому встановлення таких обставин має суттєве значення для вирішення спору, оскільки від встановлення обставин правового статусу спірної земельної ділянки залежить як застосування відповідних норм матеріального права, так і результати розгляду справи.

Водночас суди попередніх інстанцій, проаналізувавши положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обмежились лише посиланням на те, що ТОВ «Фарнад» на даний час є власником нежитлової будівлі літ. «А-4» загальною площею 427,0 кв. м та є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, проте взагалі не здійснили практичного застосування цієї норми та в контексті спірних правовідносин не встановили та в рішеннях не зазначили наявність/відсутність одночасно трьох критеріїв правомірності втручання у право ТОВ «Фарнад» на володіння майном.

Разом із тим судами попередніх інстанцій не було враховано, що ці положення Конвенції направлені на захист саме законного права, проте не встановлення зазначених вище обставин справи, у тому числі щодо набуття ТОВ «Фарнад» майна на відповідній законній підставі, роблять такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ці суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора за наведених у судових рішеннях обставин.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 у справі № 922/2304/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позову, а справу № 922/2304/23 у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко