Постанова

від 07.02.2024 по справі 903/367/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 903/367/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Горохівської міської ради Луцького району Волинської області - Мудрака Ю.І.,

Селянського (фермерського) господарства «Гал-Агро» - Андріяш Н.В.,

Луцької районної державної адміністрації Волинської області -не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Горохівської міської ради Луцького району Волинської області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (у складі колегії суддів: Гудак А.В. (головуючий), Олексюк Г.Є., Мельник О.В.)

у справі № 903/367/23

за позовом Горохівської міської ради Луцького району Волинської області

до Селянського (фермерського) господарства «Гал-Агро», Луцької районної державної адміністрації Волинської області

про визнання недійсним договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року Горохівська міська рада Луцького району Волинської області (далі - Горохівська міська рада) звернулася до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Гал-Агро» (далі - СФГ «Гал-Агро»), Луцької районної державної адміністрації Волинської області (далі - Луцька РДА), у якому просила визнати недійсним договір оренди землі від 13.02.2009, укладений між Горохівською районною державною адміністрацією (далі - Горохівська РДА) та СФГ «Гал-Агро», та зареєстрований у Горохівському реєстраційному офісі Волинської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.05.2009 № 040908300003.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір оренди землі укладений з порушеннями вимог чинного законодавства, суперечить розпорядженню голови Горохівської РДА від 31.12.2008 № 533 в частині строку оренди, що є істотною умовою договору, порушує законні права та інтереси Горохівської міської територіальної громади в особі Горохівської міської ради, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

СФГ Гал-Агро, заперечуючи проти позову, продало до суду заяву про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.08.2023 позов задоволено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанцій, у грудні 2023 року Горохівська міська рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023, а рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 903/367/23 за касаційною скаргою Горохівської міської ради з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.02.2024.

СФГ «Гал-Агро» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 - без змін.

Луцька РДА в судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяви Луцької РДА щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Луцької РДА.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що голова СФГ «Гал-Агро» Гнатів А.В. звернувся до Горохівської РДА з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років, площею 3,131 га (31300,0 кв. м), для обслуговування існуючих господарських будівель і споруд, що розташовані на території господарського двору Підберезівської сільської ради, та додав до клопотання рішення Підберезівської сільської ради про погодження передачі земельної ділянки в оренду та ситуаційну схему місця розташування.

Відповідно до розпорядження Горохівської РДА від 08.02.2008 № 35 «Про дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою надання їх в оренду», зокрема СФГ «Гал-Агро» дозволено замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 4,00 га для обслуговування току, мийки автотранспорту, автозаправної станції, авто-вагової на території господарського двору Підберезівської сільської ради. У місячний термін проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки має бути представлений РДА для його розгляду та прийняття рішення відповідно до чинного законодавства, а саме надання земельної ділянки в оренду СФГ «Гал-Агро» терміном до 22.01.2057 з орендною платою 450 грн за 1 га в рік.

На виконання цього розпорядження Горохівським реєстраційним офісом Волинської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки СФГ «Гал-Агро» для обслуговування господарських будівель і споруд, що розташована на території господарського двору Підберезівської сільської ради за межами населеного пункту с. Підбереззя, та передається в тимчасове користування на умовах оренди (терміном до 31.12.2057) з метою її подальшого викупу для обслуговування господарських будівель і споруд.

Розпорядженням Горохівської РДА від 31.12.2008 № 533 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування господарських будівель і споруд» затверджено СФГ «Гал-Агро» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,13 га для обслуговування господарських будівель і споруд на території Підберезівської сільської ради. Дозволено СФГ «Гал-Агро» замовити технічну документацію із землеустрою щодо складання документа, який посвідчує право оренди земельною ділянкою, та надати її в оренду терміном до 01.01.2019 з орендною платою 500 грн за 1 га в рік.

Як свідчить зміст Технічної документації з землеустрою по складанню документа, який посвідчує право оренди на земельну ділянку СФГ «Гал-Агро», яка знаходиться на території Підберезівської сільської ради Горохівського району Волинської області, площею 31300 кв. м, ця документація розроблена приватним підприємцем Юзвик Т.К. і підставою для її виготовлення є клопотання СФГ «Гал-Агро» та розпорядження Горохівської РДА від 31.12.2008 № 533; інвентаризація проведена з метою подальшої передачі земельної ділянки в оренду терміном до 22.01.2057 року згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування господарських будівель і споруд.

13.02.2009 між Горохівською РДА в особі голови Андрійчука Л.О. (орендодавець) та СФГ «Гал-Агро» (орендар) укладено договір оренди землі, за змістом якого в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 3,13 га, у тому числі під господарськими будівлями і спорудами 3,13 га, що знаходиться на території Підберезівської сільської ради Луцького району Волинської області, для обслуговування господарських будівель і споруд (пункти 1, 2); на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна (пункт 3); договір укладено на 49 років до 22.01.2057 (пункт 8); передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення (з розробленням) проекту її відведення. Підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є розпорядження РДА (пункт 18); передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк 5 днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання передачі (пункт 20).

Цей договір зареєстрований у Горохівському реєстраційному офісі Волинської регіональної філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.05.2009 за № 040908300003.

У книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Горохівському району Волинської області у розділі 4 «Записи державної реєстрації договорів оренди землі» вчинено запис від 19.05.2009 за № 040908300003 про реєстрацію договору оренди земельної ділянки площею 3,13 га, орендар СФГ «Гал-Агро», на території Підберезівської сільської ради Горохівського району Волинської області, термін оренди 49 років.

Відповідно до акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 13.02.2009, що є додатком № 2 до договору оренди земельної ділянки, проведено визначення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки загальною площею 3,13 га під господарськими будівлями і спорудами з метою надання її в оренду для обслуговування будівель спору (сільськогосподарське).

13.02.2009 між Горохівською РДА в особі голови Андрійчука Л.О. та СФГ «Гал-Агро» складено акт прийому-передачі, у якому зазначено, що орендодавець передає земельну ділянку загальною площею 3,13 га земель господарського двору під будівлям і спорудами, розташовану на території Підберезівської сільської ради, а орендар приймає вищевказану земельну ділянку в оренду; земельна ділянка знаходиться в такому стані: 3,13 га господарського двору (під будівлями і спорудами); на земельній ділянці знаходиться: господарські будівлі і споруди; акт прийому- передачі земельної ділянки є невід`ємною частиною договору.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» здійснено реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно з додатком 1, зокрема Горохівську РДА реорганізовано шляхом приєднання до Луцької РДА, яка в свою чергу є правонаступником Горохівської РДА.

Водночас, за встановлених обставин, з огляду на положення частини 2 статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК), пункту 24 Розділу Х Перехідні положення ЗК Горохівська міська рада стала власником спірної земельної ділянки в силу вимог чинного законодавства України.

Також установлено, що СФГ «Гал-Агро» на праві власності зареєстроване нерухоме майно за адресою: вул. Центральна, 78-86, с. Підбереззя, Горохівський р-н; СФГ «Гал-Агро» користується земельною ділянкою, вносить орендну плату, що підтверджується квитанціями, до податкових органів подаються податкові декларації з плати за землю.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Горохівської міської ради про визнання недійсним договору оренди землі від 13.02.2009, укладеного між Горохівською РДА та СФГ «Гал-Агро», обґрунтована тим, що цей договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, суперечить розпорядженню голови Горохівської РДА від 31.12.2008 № 533 у частині строку оренди, що є істотною умовою договору, порушує законні права та законні інтереси Горохівської міської територіальної громади в особі Горохівської міської ради.

Суд першої інстанції позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що невідповідність оспорюваного договору розпорядженню голови Горохівської РДА від 31.12.2008 № 533 у частині строку оренди, що є істотною умовою договору такого виду, суперечить вимогам законодавства та порушує права та інтереси Горохівської міської територіальної громади в особі Горохівської міської ради. З огляду на те, що порушення СФГ «Гал-Агро» як орендарем вимог Закону України «Про оренду землі» щодо користуванням земельною ділянкою на підставі договору оренди, строк якого виходив за межі 01.01.2019 відповідно до розпорядження Горохівської РДА від 31.12.2008 № 533, однак протиправно зареєстрований на 49 років до 22.01.2057, за висновками місцевого суду є триваючим правопорушенням, тому позовна давність не пропущена.

Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що підставою недійсності договору оренди позивач вважає помилку його сторони щодо такої істотної умови договору як строк дії договору, оскільки позивач вважає, що договір було укладено на строк 10 років, а не 49 років, як зазначено в самому договорі. Цю обставину позивач доводить єдиним документом - розпорядженням Горохівської РДА від 31.12.2008 № 533 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування господарських будівель і споруд». Будь-яких інших доказів для спростування пункту 8 договору позивач суду не надав. Оскільки переважна більшість наявних у матеріалах справи доказів свідчить про підтвердження обставини укладення між Горохівською РДА та СФГ «Гал-Агро» договору оренди землі від 13.02.2009 саме на строк 49 років, з терміном дії до 2057 року, а позивачем не наведено інших обставин, які є підставою для визнання правочину недійсним, а також не надано доказів порушення прав та інтересів територіальної громади міста, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі Горохівська міська рада посилається на те, зокрема, що при вирішенні спору суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а саме: частину 1 статті 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) у правовідносинах, що виникли під час укладення договору оренди землі, у разі коли сторони помилилися щодо строку оренди землі; частину 1 статті 124 ЗК (у редакції на час укладення оспорюваного договору) у правовідносинах, коли строк оренди землі, зазначений в договорі оренди землі, відрізняється від строку оренди землі, зазначеного у відповідному рішенні органу виконавчої влади; статтю 16 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) у правовідносинах, коли строк оренди землі, зазначений в договорі оренди землі, відрізняється від строку оренди землі, зазначеного у відповідному рішенні органу виконавчої влади. Також скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо дослідження та оцінки доказів, поданих позивачем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до частини 1, 2 статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 статті 627 ЦК визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК визначено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Відповідно до статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204).

У статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК).

Таким чином, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

У постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, за змістом якої під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права; судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

У справі, що розглядається, позивач посилається на недійсність договору оренди землі як укладеного під впливом помилки щодо такої істотної умови договору як строк його дії, чим, на його думку, порушено права та законні інтереси територіальної громади міста в особі ради.

Відповідно до статей 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції на час укладення оспорюваного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема строк дії договору оренди. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (стаття 16 зазначеного Закону).

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (стаття 19 зазначеного Закону).

Відповідно до статті 229 ЦК (у редакції, на час укладення оспорюваного договору) якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1). У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки (частина 2).

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення та має істотне значення.

У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК.

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

Судом апеляційної інстанції установлено, що наявні у матеріалах справи докази достеменно підтверджують обставини, за якими оспорюваний договір оренди укладався саме на строк 49 років. Такими доказами є, зокрема:

- клопотання голови СФГ «Гал-Агро», адресоване Горохівській РДА, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років, площею 3,131 га (31300,0 кв.м), для обслуговування існуючих господарських будівель і споруд;

- розпорядження Горохівської РДА від 08.02.2008 № 35 «Про дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою надання їх в оренду», у якому, зокрема СФГ «Гал-Агро» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для розгляду та прийняття рішення про надання в оренду земельної ділянки терміном до 22.01.2057 орієнтованою площею 4,00 га для обслуговування будівель і споруд на території господарського двору Підберезівської сільської ради;

- проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки СФГ «Гал-Агро» для обслуговування господарських будівель і споруд, яка розташована на території господарського двору Підберезівської сільської ради, за межами населеного пункту с.Підбереззя, та передається в тимчасове користування на умовах оренди (терміном до 31.12.2057 року);

- висновок відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Горохівської РДА від 02.09.2008 № 256, яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном до 22.01.2057 на території Підберезівської сільської ради, за межами населеного пункту с. Підбереззя, площею 3,13 га, для обслуговування господарських будівель;

- висновок Управління земельних ресурсів у Горохівському районі Головного управління земельних ресурсів у Волинській області від 07.08.2008 № 1.11./1631, за змістом якого, враховуючи обґрунтованість проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки СФГ «Гал-Агро, згоду Підберезівської сільської ради на вилучення земельної ділянки, погоджено проект землеустрою та визнано можливим відвести СФГ «Гал-Агро в оренду терміном до 22.12.2057 земельну ділянку загальною площею 3,13 га для обслуговування господарського двору;

- висновок державної експертизи землевпорядної документації від 19.12.2008 № 4580 Головного управління Держкомзему у Волинській області, за змістом якого проект землеустрою, розроблений на підставі розпорядження Горохівської РДА від 08.02.2008 № 35, щодо відведення в оренду СФГ «Гал-Арго» терміном на 49 років земельної ділянки загальною площею 31300 кв. м для обслуговування господарських будівель і споруд з земель Підберезівської сільської ради, не наданих у власність чи користування, в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим стандартам, нормам і правилам, оцінюється позитивно та погоджується за умови врахування пропозицій та виправлення зауважень.

Водночас судом апеляційної інстанції при вирішенні спору було надано оцінку та враховано те, що відповідно до істотних умов оспорюваного договору оренди його укладено на 49 років до 22.01.2057 з умовою переважного права орендаря після закінчення строку дії договору на його поновлення на новий строк (пункт 8); визначено орендну плату (пункт 9); визначено умови використання земельної ділянки, умови і строки передачі земельної ділянки в оренду (пункти 15-20); відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору (пункти 41, 42), а також те, що 19.05.2009 цей договір оренди землі зареєстрований у Горохівському реєстраційному офісі Волинської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040908300003.

При цьому в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в розділі 4 «Записи державної реєстрації договорів оренди землі» здійснено запис № п/п 142, номер 040908300009, дата 19.05.2009, орендодавець: Горохівська РДА в особі голови Л.А Андрійчука, орендар: СФГ «Гал-Агро», місцезнаходження земельної ділянки: Підберезівська сільська рада, розмір: 3,13 га, цільове призначення: іншого с/г призначення, термін договору 49 років.

Разом із тим судом апеляційної інстанції зауважено, що договір оренди земельної ділянки від 13.02.2009 не містить посилання на розпорядження Горохівської РДА від 31.12.2008 № 553, на яке як єдиний доказ помилки щодо строку договору посилається позивач, а також у договорі не зазначено, що орендодавець діє саме на підставі розпорядження з такими реквізитами, при цьому пункт 18 оспорюваного договору містить посилання на розпорядження РДА без будь-яких ідентифікаційних характеристик (дати, номера) такого розпорядження.

Також суд апеляційної інстанції установив, що на спірній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, що належать СФГ «Гал Агро» на праві власності, що підтверджується витягами Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.12.2007, що також є підтвердженням обставин надання земельної ділянки за оспорюваним договором саме в межах фактичного землекористування відповідача.

Будь-яких обставин порушення прав та законних інтересів територіальної громади міста, в інтересах якої діє Горохівська міська рада, наданням в оренду відповідачу земельної ділянки для обслуговування належних йому на праві власності будівель і споруд на підставі оспорюваного договору судом апеляційної інстанції установлено не було, а позивачем належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.

При цьому Горохівська міська рада, формально пославшись на порушення прав та інтересів територіальної громади міста, взагалі не зазначила, які саме права та законні інтереси Горохівської міської територіальної громади було порушено у цьому конкретному випадку.

Натомість суд апеляційної інстанції встановив, що втручання держави у право СФГ «Гал Агро» на користування майном (земельною ділянкою), зважаючи на тривале добросовісне користування земельною ділянкою відповідачем (з 2009 року), який протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою у певному розмірі не вчиняв, має ознаки непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном.

При цьому, за висновками апеляційного суду, що ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах у справі, відповідач мав потенційне право на надання йому земельної ділянки в оренду у вказаному розмірі на строк 49 років, яке і було реалізовано шляхом укладення договору оренди землі, а позбавлення його такого права не буде наслідком досягнення легітимної мети захисту державного чи суспільного інтересу (в разі встановлення його порушення), оскільки, за наведених обставин знаходження на земельній ділянці належного позивачу на праві власності майна, з користування відповідача така земля не вибуває, проте зазначене призведе лише до необхідності повторного проходження процедури отримання права оренди не з вини відповідача, а внаслідок недбальства державних органів.

Крім того, суд апеляційної інстанції урахував при вирішенні спору, у тому числі принцип «належного урядування», про особливу важливість якого зазначав Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04). Цей принцип передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, за правомірними висновками суду апеляційної інстанції, власна недбалість Горохівської РДА, що знайшла свій прояв в розбіжності між терміном дії оренди, зазначеним у розпорядженні від 31.12.2008 № 533, і терміном дії договору оренди землі від 13.02.2009, встановленим у пункті 8, не може та не повинна нести негативних наслідків для іншої сторони договору - СФГ «Гал Агро» та позбавляти орендаря того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме терміну його дії 49 років, що є вкрай важливим з огляду на розташування на земельній ділянці ряду належних відповідачу об`єктів нерухомого майна, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Горохівська міська рада не довела в контексті положень статей 203, 215, 216, 229 ЦК і статей 73, 74, 76, 79 ГПК підстав, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, зокрема не надала належних і допустимих доказів, що підтверджують факт помилки, внаслідок якої відбулося неправильне сприйняття орендодавцем Горохівською РДА фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, а помилка внаслідок, зокрема власного недбальства однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом касаційної скарги Горохівської міської ради, підставою оскарження судових рішень у справі, що розглядається, є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини 1 статті 229 ЦК, частини 1 статті 124 ЗК (у редакції на час укладення оспорюваного договору), статті 16 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) у правовідносинах, що виникли під час укладення договору оренди землі, у разі коли сторони помилилися щодо строку оренди землі, а також коли строк оренди землі, зазначений в договорі оренди землі, відрізняється від строку оренди землі, зазначеного у відповідному рішенні органу виконавчої влади.

Разом із тим, як було зазначено вище, суд апеляційної інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, надавши оцінку поданим сторонами доказам, а також з урахуванням законодавства, що регулює спірні правовідносини, у тому числі зазначених скаржником норм матеріального права, дійшов висновку про не доведення позивачем тих обставин, які є підставою для визнання договору недійсним.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга Горохівської міської ради загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно позивачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суд апеляційної інстанції установив фактичні обставини справи, що стали підставою для відмови в задоволенні позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Горохівської міської ради Луцького району Волинської області залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 903/367/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко