Рішення

від 08.02.2024 по справі 509/707/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/707/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Панасенка Є.М.

за участю секретаря судового засідання Степанової Н.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільнусправу №509/707/23за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права сумісної власності та поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому2023року позивач ОСОБА_1 звернулась досуду ізпозовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання права сумісної власності та поділ майна подружжя на його частки кожного із сторін.

Свої вимоги, з урахуванням уточнених позовних вимог від 02.08.2023 року, позивач обґрунтовує тим, що познайомилась з відповідачем у 2000 році та з осені цього ж року сторони почали проживати однією сім`єю разом з донькою позивача у с. Великодолинське, де вели спільне господарство, мали спільний побут та спільний бюджет. В кінці 2000 року сторони знайшли собі інше житло та 02.03.2001 року придбали за спільні кошти житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . За взаємною згодою, на підставі довірливих сімейних відносин, договір купівлі-продажу будинку оформили на ім`я ОСОБА_4 та відповідно зареєстрували право власності. На час придбання будинку земельна ділянка, на якій він розташований, належала до державного фонду. В подальшому, на підставі рішення ХХІV сесії ХХ ІІІ скликання Овідіопольської селищної ради від 04 грудня 2001 року № 603, ОСОБА_4 , внаслідок приватизації земельної ділянки одержаної із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації, набув право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,1500 га, кадастровий номер: 5123755100:02:003:1033, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Наприкінці 2003 року, за взаємною згодою та за рахунок коштів набутих внаслідок спільної праці, сторони набули у власність саморобний трактор 1999 року, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , право власності на яке зареєстрували на ім`я ОСОБА_4

15.06.2004 року сторони по справі зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Овідіопольського районного управління юстиції, актовий запис № 40.

Під час шлюбу сторонами придбано у власність самохідне, вітрильно-моторне, прогулянкове судно "Дельфін", б/н, 1980 року, бортовий реєстраційни номер БРУ-0009-К. Право власності на вказане судно також зареєстровано на ОСОБА_4 06.06.2012 року, судновий білет ДБ №018183.

Позивач вважає вищевказане рухоме та нерухоме майно спільною сумісною власністю та просить суд визнати вказане майно спільною сумісною власністю та в порядку поділу спільного майна визнати за нею право спільної часткової власності на об`єкти рухомого та нерухомого майна на 1/2 його частину.

09.05.2023 року відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в його задоволенні повністю, аргументуючи свою позицію тим, що доводи позивача про їх спільне проживання не відповідають дійсності. У 2000 році відповідач ще не був знайомий з позивачкою, а до кінця 2001 року проживав із своєю колишньою дружиною за адресою: АДРЕСА_2 .

02.03.2001 року відповідачем за власні кошти придбано будинок 1925 року побудови, за адресою: АДРЕСА_1 .

У червні 2001 року відповідач познайомились з позивачкою, яка проживала у найманому житлі в АДРЕСА_3 .

Після закінчення ремонтних робіт у будинку АДРЕСА_1 . відповідач запропонував ОСОБА_1 жити з ним без реєстрації шлюбу, на що остання погодилась. Відповідач стверджує, що жодного відношення до спільної купівлі вказаного житлового будинку позивач не має, оскільки ним вказаний будинок був придбаний за власні кошти, які він заощаджував під час спільного проживання з колишньою дружиною.

Право власності на земельну ділянку розміром 0,1500 га, кадастровий номер: 5123755100:02:003:1033, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач набув шляхом безоплатної приватизації на підставі рішення ХХІV сесії ХХ ІІІ скликання Овідіопольської селищної ради від 04 грудня 2001 року, тому норми ст. 120 ЗК України, на переконання відповідача, у даному випадку не застосовуються.

Стосовно трактора Т-16, ФБ029671, 1992 року, відповідач стверджує, що даного транспортного засобу у нього немає та ніколи не було.

Щодо самохідного, вітрильно-моторного, прогулянкового судна "Дельфін", б/н, 1980 року, бортовий реєстраційни номер НОМЕР_2 , відповідач вказує, що дане судно ним було придбано за власні кошти у 2008 році в аварійному стані. Після реставрації судна у 2012 році відповідач поставив його на облік, тому позивачка не має жодного відношення до його придбання.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали з викладених в позовній заяві підстав, а також доводяться показаннями свідків.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні просив відмовити у позові з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву. ВВажає, що до паказань свідків слід віднестися критично.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні надала слідуючі показання. Їй відомо, що спірний будинок по справі до 2001 року належав її бабі та діду. До 2000 року у будинку проживалли літні люди. ЇЇ дядько у 2001 році, який нині теж померлий, продав спірний будинок ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за який останні сплатили грошові кошти її дядьку в розмірі 3000 доларів США. Половину з цих грошей - 1500 доларів США, у присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дядько віддав їй на подвір`ї вказаного домоволодіння. Походження грошових коштів у розмірі 3000 доларів США їй не відоме. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 бачила вперше, гадала, що це сім`я.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засідання надав показання, повідомивши, що перебуває у дружніх відносинах з позивачем ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 знає з 1994 року. Він допомагав ОСОБА_4 матеріально. У 2001 році він дав грошові кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які в той час проживали разом, в розмірі 3000 доларів США для купівлі будинку. В той час свідок знав, що ОСОБА_1 в майбутньому вступить у спадщину після смерті своєї бабусі та матиме можливість віддати борг. У 2007 році ОСОБА_1 повернула йому кошти у розмірі 3000 дол. США в АДРЕСА_1 . Щодо судна "Дельфін", свідок повідомив, що це він також давав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 1700 доларів США на його придбання, своїх заощаджень ОСОБА_4 не мав. Жодних розписок про надання коштів не складалось.

Свідок ОСОБА_7 надала суду слідуючі показання. Їй відомо, що сторони по справі у 2000 році проживали однією сім`єю по АДРЕСА_3 . ЇЇ син товаришував з їх зятем. У 2001 році вони переїхали проживати до смт. Овідіополь. Допомагала їм перевозити речі до будинку в смт. Овідіополь. Бувала у них вдома, відносини між сторонами були сімейі, доброзичливі. Про обставини придбання будинку чи іншого майна свідку нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засідання надала показання, що вона являється донькою позивача ОСОБА_1 . Восени 2000 року вона, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 почали жити разом у смт Великодолинське. В січні 2001 року ОСОБА_4 та її мати переїхали проживати до смт Овідіополь, а вона залишилась в АДРЕСА_4 був занедбаний, не було ні світла, ні води. Під час спільного проживання сторони вели спільне господарство, купували їжу, одяг, вирощували домашню птицю. Будівельні роботи розпочались коли мати отримала спадщину. Її чоловік допомагав проводити ремонтні роботи разом з будівельниками. Грошові кошти сторони брали у борг у ОСОБА_6 в розмірі 3000 доларів, які було повернуто після продажу спадкового майна після смерті бабусі. Щодо судна "Дельфін" свідок пояснила, що їй відомо про те, що дане судно подарував ОСОБА_6 ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_10 , який являється зятем позивача ОСОБА_1 , надав показання, що знає сторін по справі січня 2001 року. На той час він зустрічався з донькою позивача - ОСОБА_8 . Відомо, що у лютому 2001 року ОСОБА_4 забирав свої речі до будинку в смт. Овідіополь. У березні 2001 року свідок вперше побачив будинок в смт. Овідіополь. В будинку був відсутній водопровід. З 2003 року свідок допомагав робити ремонт у вказаному будинку разом зі своїми друзями. ОСОБА_4 нічим не допомагав, коштів за будівельні матеріали не надавав. Капітальний ремонт у вказаному будинку проводився у період з 2006-2007 роки. З чужих слів свідку відомо, що кошти на придбання будинку надавалися в борг.

Вислухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача, показання свідків, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх зібраними у справі доказами, яким дав оцінку, суд встановив, що відповідач по справі ОСОБА_4 являється власником житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку від 02.03.2001 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Панченко О.О. та зареєстрований в реєстрі за №331. Вартість будинку визначена в розмірі 13553 грн., які сплачено покупцем до підписання вказаного договору.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю сірії І-ОД №046920 ОСОБА_4 являється власником земельної ділянки розміром 0,1500 га, кадастровий номер: 5123755100:02:003:1033, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення ХХІV сесії ХХ ІІІ скликання Овідіопольської селищної ради від 04 грудня 2001 року № 603.

Також, згідно Суднового білету ДБ № 018183 ОСОБА_4 на праві власності належить самохідне, вітрильно-моторне, прогулянкове судно "Дельфін", № б/н, побудований 1980 року, дата державної реєстрації 06 червня 2012 року, бортовий реєстраційний номер БРУ-0009-К.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.06.2004 року, який було розірвано рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24.04.2023 року.

Встановлені судом обставини сторонами визнавались.

Позивач звернуласьдо судуіз данимпозовом,в якомупросить судвизнати спільноюсумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вищевказанене рухоме та нерухоме майно спільною сумісною власністю, а також саморобний трактор 1999 року, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та в порядку поділу спільного майна визнати за нею право спільної часткової власності на об`єкти рухомого та нерухомого майна на 1/2 його частину.

Суд враховує, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який діяв до 01.01.2004 року таких положень не містив, тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01.01.2004 року.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України від 7 лютого 1991 року № 697-XII "Про власність" (далі Закон України "Про власність"), відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР) та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Виключно в разі встановлення цих фактів положення частини 1 статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.

Вказані правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

На підтвердження позовних вимог про визнання спільною сумісною власностю спірного житлового будинку та земельної ділянки та їх поділу позивач не надала жодних належних та допустимих доказів, в розумінні приписів ЦПК України щодо факту спільного проживання їх із відповідачем, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці, яка частка в такому майні відповідно до розміру фактичного внеску кожного із сторін та яка була внесена особисто позивачем у придбання (набуття) майна, наявність чи відсутність домовленостей між сторонами щодо створення спільної сумісної власності.

У той же час, надані позивачем докази, додані до позову, зокрема копії абонентської книжки по розрахунку за електроенергію, у якій зазначено прізвище та ініціали платика послуг ОСОБА_1 , та фотосвітлини, на яких зображені в тому числі спільні фото позивача та відповідача при проведенні святкувань, в їх сукупності не підтверджують вказаних обставин.

Також, допитані в судовому засіданні свідки надавали показання, що:

- кошти на придбання будинку надавалися позивачу та відповідачу ОСОБА_6 в розмірі 3000 доларів США для придбання будинку в АДРЕСА_1 .;

- кошти в розмірі 3000 доларів США були повернуті ОСОБА_6 позивачем ОСОБА_1 після отримання спадщини та продажу спадкового майна.

- ОСОБА_6 надав грошові кошти ОСОБА_4 у розмірі 1700 доларів США для придбання судна "Дельфін".

Однак, до даних показань суд відноситься критично, оскільки на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Жодних договорів позики чи письмових боргових розписок не складалося.

Зважаючи на вищевикладене, стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами, що спірне рухоме майно (житловий будинок, земельна ділянка, саморобний трактор) придбавалось сторонами внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, яка частка в такому майні відповідно до розміру фактичного внеску кожного із сторін та яка була внесена особисто позивачем у придбання (набуття) майна, наявність чи відсутність домовленостей між сторонами щодо створення спільної сумісної власності.

Тому в частині позовних вимог позивача стосовно визнання майна спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та його поділу, а саме: житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки загальною плошею 0,1500 га, кадастровий номер: 5123755100:02:003:1033, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; аморобного трактора 1999 року, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , - слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про визнання майна, а саме самохідного, вітрильно-моторного, прогулянкового судна "Дельфін", № б/н, побудований 1980 року, дата державної реєстрації 06 червня 2012 року, бортовий реєстраційний номер БРУ-0009-К, спільною сумісною власністю сторін та його поділу, суд вважає, що дана позовна вимога підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зістаттею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першоюстатті 66 СК Українивизначено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Це право залишається і після розірвання шлюбу (стаття 68 СК України).

При цьому у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина першастатті 70 СК України).

Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові №6-801цс16 від 07.09.2016 року ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу ( ч.1 ст. 69 СК).

Статтею 71 СК визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

В даному випадку предметом розподілу є об`єкт який вважається спільним майном подружжя враховуючи принцип презумпції спільності визначений у ст. 60 СК вітрильно-моторне, прогулянкове судно.

За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України, при поділі майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

Як вже зазначалося, згідно Судновогобілету ДБ№ 018183 ОСОБА_4 на правівласності належитьсамохідне,вітрильно-моторне,прогулянкове судно"Дельфін",№ б/н,побудований 1980року,дата державноїреєстрації 06червня 2012року,бортовий реєстраційнийномер БРУ-0009-К.Право приватноївласності навказане майновідповідач набув під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Даний факт підтверджується матеріалами справи. Заперечення представника відповідача стосовно придбання вказаного майна за особисті кошти відповідача жодними доказами не підтверджено. Отже вказане майно як об`єкт спільної сумісної власності подружжя підлягає поділу у рівних частинах.

Вирішуючи питання судових витрат, суд керується ч.1 ст. 141 ЦПК Украхни та стягує з відповідача по справі на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 800 грн. 07 коп. (80000 : 386265,74 х 3863 = 800,07).

На підставі викладеного та керуючись ст..12, 13, 81, 141, 263-263 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю майно подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , а саме: самохідне, вітрильно-моторне, прогулянкове судно "Дельфін", № б/н, побудований 1980 року, дата державної реєстрації 06 червня 2012 року, бортовий реєстраційний номер БРУ-0009-К.

Визнати право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину самохідного, вітрильно-моторного, прогулянкового судна "Дельфін", № б/н, побудований 1980 року, дата державної реєстрації 06 червня 2012 року, бортовий реєстраційний номер БРУ-0009-К.

Припинити право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину самохідного, вітрильно-моторного, прогулянкового судна "Дельфін", № б/н, побудований 1980 року, дата державної реєстрації 06 червня 2012 року, бортовий реєстраційний номер БРУ-0009-К.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 800 (вісімсот) грн. 07 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 16.02.2024 року.

Головуючий: Є.М. Панасенко