Постанова

від 13.12.2023 по справі 296/4222/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 296/4222/21

провадження № 61-4399св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Житомирська обласна рада, Комунальне підприємство «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду

м. Житомира від 29 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Драча Ю. І., та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б, Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказував, що з 21 січня 2014 року працював директором Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради (далі - КП «ГК «Україна») на підставі контракту. У зв`язку із закінченням контракту його 22 квітня 2020 року призначено виконуючим обов`язки директора

КП «ГК «Україна».

25 березня 2021 року на засіданні Житомирської обласної комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат вирішено просити Житомирську обласну раду спільно з директором КП «ГК «Україна» ОСОБА_1. визначити можливі шляхи погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам підприємства.

1 квітня 2021 року голова Житомирської обласної державної адміністрації звернувся до голови Житомирської обласної ради щодо поданої КП «ГК «Україна» інформації до статистичних органів про заборгованість із виплати заробітної плати працівникам підприємства у сумі 199 000 грн і просив спільно з керівництвом підприємства визначити можливі шляхи погашення боргів із заробітної плати. На вказані листи позивач надав відповідь про причини заборгованості з виплати заробітної плати та зазначив, що з відновленням роботи після карантину будуть складені графіки погашення такої заборгованості.

22 квітня 2021 року розпорядженням голови Житомирської обласної ради

Федоренка В. І. № 144-к позивача звільнено з посади виконуючого обов`язки директора КП «ГК «Україна» на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач вважав вказане розпорядження незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у ньому чітко не визначена правова підстава звільнення (чи за грубе порушення трудових обов`язків, чи за невиплату заробітної плати працівникам підприємства).

Крім того, прийняттю такого рішення Головою обласної ради передує рішення депутатських комісій та рішення депутатів обласної ради на пленарних засіданнях, чого в даному випадку не зроблено.

Зазначав, що в порушення вимог статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання звільнення керівника комунального підприємства не було предметом обговорення на засіданні постійних комісій ради.

Голова Житомирської обласної ради, прийнявши спірне розпорядження

від 22 квітня 2021 року, діяв поза межами наданих йому повноважень, передбачених статтями 55, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тому порушив вимоги статті 19 Конституції України».

За таких обставин просив: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної ради Федоренка В. І. № 144-к від 22 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора

КП «ГК «Україна» Житомирської обласної ради; поновити його на посаді виконуючого обов`язки директора КП «ГК «Україна» Житомирської обласної ради

з 22 квітня 2021 року та стягнути з Житомирської обласної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 квітня 2021 року до дня поновлення на роботі.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачем КП «ГК «Україна», яке є належним відповідачем за вимогами його позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомир від 25 червня 2021 року залучено до участі у справі КП «ГК «Україна» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і ухвалою цього ж суду від 18 жовтня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 і змінено процесуальний статус вказаного підприємства на відповідача у справі.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що звільнення позивача відбулось з додержанням вимог трудового законодавства, оскільки останній допустив одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке призвело до невиплати працівникам підприємства заробітної плати.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської обласної ради

Федоренка В. І. № 144-к від 22 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора Комунального підприємства «Готельний

комплекс «Україна» Житомирської обласної ради.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Стягнено з Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 7 566,66 грн на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Апеляційний суд не погодився з вказаними висновками місцевого суду та вказав, що зазначені відповідачем підстави для звільнення ОСОБА_1 не є одноразовим грубим порушенням, яке дає підстави для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 41 України, оскільки незабезпечення виконуючим обов`язки директора підприємства своєчасної виплати заробітної плати, викладені в листах

від 1 квітня 2021 року № 1803/2-21/45 та від 16 квітня 2021 року № 27, є триваючими. Вказані порушення не можуть розцінюватися як одноразове грубе порушення працівником трудових обов`язків, що підпадають під дію пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а відтак є підставою для розірвання трудового договору згідно з цією нормою. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про незаконність оспорюваного розпорядження про звільнення позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поновлення на роботі, апеляційний суд зазначив, що сам по собі факт незаконного звільнення позивача з посади виконуючого обов`язки директора комунального підприємства не може бути підставою для поновлення його на цій посаді, оскільки питання виконання обов`язків відсутнього керівника підприємства, що є у комунальній власності, віднесено до повноважень вищого органу управління таким підприємством і здійснюється у передбаченому законом порядку на період до призначення керівника на постійній основі. Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 7 лютого 2018 року

у справі № 333/7100/15-ц (провадження № 61-766св17).

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши, що позивач перебував у трудових відносинах з КП «ГК «Україна» і отримував від нього заробітну плату, тому Житомирська обласна рада, з якої позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, не є належним відповідачем за цими вимогами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18) про те, що тлумачення статті 5-1, частини першої статті 235 КЗпП України свідчить, що на особу, яка є виконуючим обов`язки, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах

від 10 червня 2021 року у справі № 766/14286/17 (провадження № 61-18218св20),

від 27 січня 2021 року у справі № 686/21123/19 (провадження № 61-22928св19),

від 17 листопада 2021 року у справі № 199/9361/19 (провадження № 61-14387св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 569/14889/19 (провадження № 61-1194св20).

Також вказує на порушення судом апеляційної інстанції статті 51 ЦПК України, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача. Апеляційний суд не врахував, що 18 жовтня 2021 року позивач подав до суду клопотання про залучення КП «ГК «Україна» до участі у справі в якості співвідповідача та ухвалою від 18 жовтня 2021 року суд першої інстанції задовольнив клопотання і залучив вказане підприємство співвідповідачем.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки змісту клопотання позивача

від 18 жовтня 2021 року, в якому зазначено, що КП «ГК «Україна» є відповідачем за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позиція інших учасників справи

У липні 2022 року Житомирська обласна рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову. Просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18),

у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 766/14286/17 (провадження № 61-18218св20), від 27 січня 2021 року у справі № 686/21123/19 (провадження № 61-22928св19), від 17 листопада 2021 року у справі № 199/9361/19 (провадження № 61-14387св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 569/14889/19 (провадження № 61-1194св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 19 березня 2015 року Житомирською обласною радою в особі голови цієї ради Француза В. Й. та ОСОБА_1 укладено контракт, за умовами якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора КП «ГК «Україна» на строк з 19 березня 2015 року до 18 березня 2020 року.

Відповідно до розпорядження голови Житомирської обласної ради від 21 квітня

2020 року № 132-к ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки директора

КП «ГК «Україна» тимчасово з 22 квітня 2020 року до призначення обласною радою керівника цього підприємства.

Розпорядженням голови Житомирської обласної ради Федоренка В. І. від 22 квітня 2021 року № 144-к ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки директора КП «ГК «Україна» з 22 квітня 2021 року у зв`язку з допущенням грубого порушення трудових обов`язків, що призвело до виникнення заборгованості із виплати заробітної плати працівникам підприємства, відповідно до пункту 1

частини першої статті 41 КЗпП України.

У вказаному розпорядженні від 22 квітня 2021 року зазначено, що підставою для звільнення позивача були лист Житомирської обласної державної адміністрації

від 1 квітня 2021 року № 1803/2-21/45 та лист директора КП «ГК «Україна»

від 16 квітня 2021 року № 27.

Суди встановили, що 1 квітня 2021 року голова Житомирської обласної державної адміністрації Бунечко В. звернувся до голови Житомирської обласної ради

Федоренка В. І. з листом № 1803/2-21/34 щодо поданої КП «ГК «Україна» до статистичних органів інформації про наявність заборгованості з виплати заробітної плати працівникам підприємства у сумі 199 000 грн та просив спільно з керівництвом підприємства визначити можливі шляхи погашення боргів із заробітної плати.

З листа КП «ГК «Україна» від 16 квітня 2021 року № 27, підписаного ОСОБА_1 , суди встановили, що заборгованість із заробітної плати на підприємстві виникла у зв`язку з пандемією коронавірусу СОVID-19, спричиненою коронавірусом SAR-CoV-2, та введеними обмежувальними санкціями Кабінету Міністрів України, а також введенням карантину з 8 січня до 21 січня 2021 року включно по всій території України. При цьому підприємство наразі не отримує доходів у зв`язку з віднесенням

з 4 березня 2021 року Житомирської області до «червоної зони». З відновленням роботи будуть складені графіки погашення заборгованості із заробітної плати. Також просив Житомирську обласну раду надати фінансову підтримку КП «ГК «Україна» для погашення заборгованості із заробітної плати працівникам підприємства.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Верховний Суд у постановах від 5 грудня 2018 року у справі № 666/557/16-ц (провадження № 61-14113св18), від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц (провадження № 61-32014св18) зазначив, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. Водночас суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов`язків характеризується характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає певний трудовий спір.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені відповідачем підстави звільнення ОСОБА_1 не є одноразовим грубим порушенням, яке дає підстави для звільнення працівника за пунктом 1

частини першої статті 41 України, оскільки незабезпечення виконуючим обов`язки директора підприємства своєчасної виплати заробітної плати, про що зазначено в листах від 1 квітня 2021 року № 1803/2-21/45 та від 16 квітня 2021 року № 27, є триваючими. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про незаконне звільнення відповідача.

Учасники справи не оскаржили в касаційному порядку постанову апеляційного суду в частині визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення позивача, тобто фактичного погодились з судовим рішенням суду апеляційної інстанції в цій частині. Постанова суду апеляційної інстанції в цій частині в касаційному порядку не переглядається.

Щодо підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора

Відмовляючи у задоволенні вимог про поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції зазначив, що сам по собі факт незаконного звільнення позивача з посади виконуючого обов`язки директора комунального підприємства не може бути підставою для поновлення його на цій посаді, оскільки питання виконання обов`язків відсутнього керівника підприємства, що є у комунальній власності, віднесено до повноважень вищого органу управління таким підприємством і здійснюється у передбаченому законом порядку на період до призначення керівника на постійній основі. Такого висновку апеляційний суд дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 7 лютого 2018 року у справі № 333/7100/15-ц (провадження № 61-766св17).

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він суперечить висновку, викладеному об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня

2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18), про те, що тлумачення статті 5-1, частини першої статті 235 КЗпП України доводить, що на особу, яка є виконуючим обов`язки за певною посадою, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення.

Колегія суддів враховує, що висновок Верховного Суду, викладений у постанові

від 7 лютого 2018 року у справі № 333/7100/15-ц (провадження № 61-766св17), був неактуальним на час апеляційного перегляду цієї справи, тому апеляційний суд помилково його врахував, заливши поза увагою зміст постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року

у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18).

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду,

викладеними у постановах від 10 червня 2021 року у справі № 766/14286/17 (провадження № 61-18218св20), від 27 січня 2021 року у справі № 686/21123/19 (провадження № 61-22928св19), від 17 листопада 2021 року у справі № 199/9361/19 (провадження № 61-14387св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 569/14889/19 (провадження № 61-1194св20).

Вирішуючи питання про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, необхідно врахувати, що заявника призначено виконуючим обов`язки директора комунального підприємства тимчасово, на період до призначення засновником на цю посаду керівника підприємства.

Призначення виконуючим обов`язки за своєю природою є укладенням з працівником строкового трудового договору, строк закінчення якого пов`язується з настанням певної події - призначенням працівника на цю посаду на постійній основі.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3

статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли складав і підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Враховуючи, що позивач не обіймав на підприємстві іншої посади на час виконання обов`язків директора, він є таким, який перебував у строкових трудових відносинах з підприємством з метою тимчасового виконання ним обов`язків керівника цієї організації до моменту призначення засновником на цю посаду керівника підприємства.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові

від 14 вересня 2022 року у справі № 752/3341/19 (провадження № 61-20146св21).

Помилково зазначивши про неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора підприємства, суд апеляційної інстанції не врахував, що заявника призначено виконуючим обов`язки директора комунального підприємства тимчасово, на період до призначення засновником на цю посаду керівника підприємства.

У справі, яка переглядається, необхідно встановити обставини щодо призначення засновником на посаду директора КП «ГК «Україна».

Від встановлення вказаних обставин залежить можливість поновлення

ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов`язки директора КП «ГК «Україна», оскільки з часу призначення Житомирською обласною радою директора

КП «ГК «Україна» припиняються трудові відносини з позивачем як із тимчасово виконуючим обов`язки директора підприємства.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції зазначив про пред`явлення позову в цій частині до неналежного відповідача - Житомирської обласної ради; належним відповідачем за вказаними вимогами апеляційний суд вважав КП «ГК «Україна».

За загальним правилом сторонами трудових правовідносин є працівник та роботодавець. Працівник - фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, котра використовує найману працю. Роботодавець - юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

Трудові правовідносини визначають як суспільні відносини, врегульовані нормами трудового права, що складають між працівником і роботодавцем (підприємством, установою, організацією, а також фізичною особою), в силу якого одна сторона (працівник) зобов`язана виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посади, підпорядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, колективним договором та угодою сторін. Трудові права та обов`язки не можуть існувати за межами трудового правовідношення.

Отже трудовий спір за загальним правилом виникає (існує) між сторонами трудових правовідносин, а саме: між працівником та роботодавцем.

Позивачем і відповідачем у цивільній справі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦК України юридичною особою є організація, створена

і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Згідно зі статтею 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами.

У трудових спорах, які стосуються поновлення на роботі та звільнення, сторонами спору є працівник та роботодавець.

Для оцінки того чи до належного відповідача позивачем пред`явлено вимогу про вирішення трудового спору про поновлення чи про звільнення, потрібно встановити особу роботодавця, тобто ту юридичну чи фізичну особу-підприємця, з ким у позивача (працівника) виникли трудові відносини, оскільки саме роботодавець є належним відповідачем у справах про поновлення на роботі чи звільнення.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2022 року

у справі № 369/1906/18 (провадження № 61-1706св22).

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 733/1093/21 (провадження № 61-5550св22) вказано, що «при зверненні із позовом працівник просила, зокрема, стягнути з Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі; при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що фінансове забезпечення Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради, в тому числі виплату заробітної плати, покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради, який не було залучено до участі у справі співвідповідачем; апеляційний суд не врахував, що позивач перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату; за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відділ освіти Ічнянської міської ради».

Аналогічний висновок щодо належного суб`єктного складу сторін у справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено

у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 672/1292/21 (провадження № 61-3862св22) та від 1 березня 2023 року у справі № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22).

Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з Житомирської обласної ради.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про залучення до участі у справі у якості співвідповідача КП «ГК «Україна». У клопотанні позивач зазначив, що вказане підприємство є належним відповідачем за вимогами його позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомир від 18 жовтня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та змінено процесуальний

статус КП «ГП «Україна» з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на співвідповідача.

Апеляційний суд правильно вважав, що належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є

КП «ГП «Україна», проте не врахував, що позов в цій частині (з урахуванням заяви

від 18 жовтня 2021 року) пред`явлено саме до цієї юридичної особи, яку ухвалою суду першої інстанції від 18 жовтня 2021 року залучено співвідповідачем.

Помилково зазначивши про пред`явлення позову в цій частині до неналежного відповідача, суд апеляційної інстанції фактично не вирішив по суті позовні вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, доводи заявника про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18), у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 766/14286/17 (провадження № 61-18218св20), від 27 січня 2021 року

у справі № 686/21123/19 (провадження № 61-22928св19), від 17 листопада 2021 року у справі № 199/9361/19 (провадження № 61-14387св20), від 24 листопада 2021 року

у справі № 569/14889/19 (провадження № 61-1194св20), є обґрунтованими.

Отже, в ході касаційного перегляду справи знайшли своє підтвердження і доводи заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо висновку про пред`явлення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до неналежного відповідача.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає в цій частині скасуванню з передачею справи у відповідній частині на новий розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду з урахуванням змісту цієї постанови необхідно перевірити обставини щодо строку виконання ОСОБА_1 обов`язків директора КП «ГК «Україна», можливості його поновлення на вказаній посаді, з урахуванням чого встановити період вимушеного прогулу; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Житомирської обласної ради, Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк