Постанова

від 24.04.2024 по справі 296/4222/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/4222/21 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 77 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Борисюка Р.М., Трояновської Г.С.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/4222/21 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної ради, Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Драча Ю.І. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної ради Федоренка В.І. №144-к від 22.04.2021 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради, поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради з 22 квітня 2021 року та стягнути з Житомирської обласної ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.04.2021 року до дня поновлення на роботі. Позов мотивовано тим, що з 21 січня 2014 року працював директором Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради (далі КП «ГК «Україна») відповідно до укладеного контракту. В зв`язку із закінченням контракту, 22 квітня 2020 року його було призначено виконуючим обов`язки директора КП «ГК «Україна». 25 березня 2021 року на засіданні Житомирської обласної комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат було вирішено просити Житомирську обласну раду спільно з директором КП «ГК «Україна» ОСОБА_1 визначити можливі шляхи погашення заборгованості із виплати заробітної плати працівникам підприємства. 01 квітня 2021 року Голова Житомирської обласної державної адміністрації звернувся до Голови Житомирської обласної ради щодо поданої КП «ГК «Україна» інформації до статистичних органів про заборгованість із виплати заробітної плати працівникам підприємства у сумі 199000,00 грн і попросив спільно з керівництвом підприємства визначити можливі шляхи погашення боргів із заробітної плати. На листи позивачем було надано відповідь про причини заборгованості з виплати заробітної плати та зазначено, що з відновленням роботи після карантину будуть складені графіки погашення заборгованості із заробітної плати. Однак, 22 квітня 2021 року за розпорядженням голови Житомирської обласної ради Федоренка В.І. № 144-к від 22.04.2021 без пояснення причин позивача було звільнено з посади виконуючого обов`язки директора КП «ГК «Україна» на підставі п.1 ч.1 ст.41 Кодексу Законів про працю України. Позивач зазначав, що вказане розпорядження є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у ньому чітко не визначена правова підстава звільнення чи за грубе порушення трудових обов`язків чи за невиплату заробітної плати працівникам підприємства. Крім того, прийняттю такого рішення Головою обласної ради передує рішення депутатських комісій та рішення депутатів обласної ради на пленарних засіданнях, чого в даному випадку зроблено не було. Також в порушення вимог ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання звільнення керівника комунального підприємства не було предметом обговорення на засіданні постійних комісій ради. Тому вважає, що голова Житомирської обласної ради, прийнявши спірне розпорядження від 22.04.2021, діяв всупереч наданих йому повноважень, передбачених ст.55, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а відтак порушив вимоги ст.19 Конституції України». З урахуванням вищевикладеного просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги послався на обставини, якими обґрунтовувався позов і яким, на думку заявника, суд не дав належної оцінки. При цьому зазначив, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не звернув увагу, що розпорядження голови обласної ради не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки в ньому чітко не зазначено яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків допустив позивач, яке призвело до виникнення заборгованості із виплати заробітної плати працівників, а також в чому полягають його винні дії. При цьому звертає увагу, що до будь-якої відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати заявник не притягувався і з цього приводу будь-які перевірки уповноважених органів, зокрема Держпраці, не проводилися.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник Житомирської обласноїради просиввідмовити узадоволенні апеляційноїскарги позивача,рішення судупершої інстанціїзалишити беззмін.При цьомузазначає,що рішеннясуду єзаконним таобґрунтованим,оскільки судпершої інстанціїпід часрозгляду справивірно встановивобставини справи,правильно застосувавматеріальний закон,дотримався процедурирозгляду справита вирішивспір увідповідності знормами чинногозаконодавства.Зазначає,що позивачемдопущено одноразовегрубе порушеннясвоїх трудовихобов`язків,внаслідок чогозаробітна платапрацівникам підприємстване булавиплачена.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18.04.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Корольовського районногосуду м.Житомира від29листопада 2021року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Житомирської обласної ради, Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано незаконним розпорядження голови Житомирської обласної ради Федоренка В.І. № 144-к від 22.04.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7566 грн. 66 коп.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 18.04.2022 в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Житомирської обласної ради, Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Житомирського апеляційного суду, якою визнано незаконним розпорядження голови Житомирської обласної ради Федоренка В.І. № 144-к від 22.04.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки директора КП «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради в цій частині до суду касаційної інстанції не оскаржувалась.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.

Встановлено, що 19 березня 2015 року Житомирською обласною радою в особі голови цієї ради Француза В. Й. та ОСОБА_1 укладено контракт, за умовами якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора КП «ГК «Україна» на строк з 19 березня 2015 року до 18 березня 2020 року.

Відповідно до розпорядження голови Житомирської обласної ради від 21 квітня 2020 року за № 132-к ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки директора КП «ГК «Україна» тимчасово з 22 квітня 2020 року до призначення обласною радою керівника цього підприємства.

Розпорядженням голови Житомирської обласної ради Федоренка В. І. від 22 квітня 2021 року №144-к ОСОБА_1 було звільнено з посади виконуючого обов`язки і директора КП «ГК «Україна» з 22 квітня 2021 року у зв`язку з допущенням грубого порушення трудових обов`язків, що призвело до виникнення заборгованості із виплати заробітної плати працівникам підприємства, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

У вказаному розпорядженні від 22 квітня 2021 року зазначено, що підставою для звільнення позивача були лист Житомирської обласної державної адміністрації від 01 квітня 2021 року за № 1803/2-21/45 та лист директора КП «ГК «Україна» від 16 квітня 2021 року №27.

01 квітня 2021 року голова Житомирської обласної державної адміністрації Бунечко В. звернувся до голови Житомирської обласної ради Федоренка В.І. з листом № 1803/2-21/34 щодо поданої КП «ГК «Україна» до статистичних органів інформації про наявність заборгованості з виплати заробітної плати працівникам підприємства у сумі 199 000 грн та просив спільно з керівництвом підприємства визначити можливі шляхи погашення боргів із заробітної плати.

З листа КГ «ГК «Україна» від 16 квітня 2021 року № 27, підписаного ОСОБА_1 , вбачається, що заборгованість із заробітної плати на підприємстві виникла у зв`язку з пандемією коронавірусу СОVID-19 та введеними обмежувальними санкціями Кабінету Міністрів України, а також введенням карантину з 08 січня до 21 січня 2021 року включно по всій території України. При цьому підприємство наразі не отримує доходів у зв`язку з віднесенням з 04 березня 2021 року Житомирської області до «червоної зони». З відновленням роботи будуть складені графіки погашення заборгованості із заробітної плати. Також просив Житомирську обласну раду надати фінансову підтримку КП «ГК «Україна» для погашення заборгованості із заробітної плати працівникам підприємства.

Статтею 43 Конституції Україникожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно достатті 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 41 КЗпП Українитрудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Верховний Суд у постановах від 5 грудня 2018 року у справі № 666/557/16-ц (провадження № 61-14113св18), від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц (провадження № 61-32014св18) зазначив, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. Водночас суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов`язків характеризується характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає певний трудовий спір.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першоїстатті 41 КЗпП Україниє звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.

Щодо підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора.

Відповідно до вимогст. 417 ЦПК Українивказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Направляючи справу на новий апеляційний перегляд в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд касаційної інстанції зазначив, що у справі, яка переглядається, необхідно встановити обставини щодо призначення засновником на посаду директора КП «ГК «Україна».

Від встановлення вказаних обставин залежить можливість поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора КП «ГК «Україна», оскільки з часу призначення Житомирською обласною радою директора КП «ГК «Україна» припиняються трудові відносини з позивачем як із тимчасово виконуючим обов`язки директора підприємства.

Встановлено, що розпорядженням голови Житомирської обласної ради від 21 квітня 2020 року за № 132-к ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки директора КП «ГК «Україна» тимчасово з 22 квітня 2020 року до призначення обласною радою керівника цього підприємства.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18) сформулювала висновок, що тлумачення статті5-1, частини першої статті235 КЗпП Українидоводить, що на особу, яка є виконуючим обов`язки за певною посадою, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення.

Призначення виконуючим обов`язки за своєю природою є укладенням з працівником строкового трудового договору, строк закінчення якого пов`язується з настанням певної події - призначенням працівника на цю посаду на постійній основі.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина першастатті 21 КЗпП України).

Відповідно достатті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до частин третьої, четвертоїстатті 24 КЗпП Україниукладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли складав і підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України.

З огляду на те, що позивач не обіймав на підприємстві іншої посади на час виконання обов`язків директора, він є таким, який перебував у строкових трудових відносинах з підприємством з метою тимчасового виконання ним обов`язків керівника цієї організації до моменту призначення засновником на цю посаду керівника підприємства.

Вказане узгоджуєтьсяз висновкомВерховного Суду,викладеним упостанові від14вересня 2022року усправі №752/3341/19(провадження№ 61-20146св21).

Розпорядженням голови Житомирської обласної ради №92 від 10.11.2021 року створено конкурсну комісію на заміщення вакантної посади директора комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради.

В апеляційній інстанції представник Житомирської обласної ради Сечін Р.С. пояснив, конкурсний відбір на посаду директораКП «ГК» Україна» не був закінчений, а рішенням одинадцятої сесії Житомирської обласної №432 від 14.07.2022 на посаду директораКП «ГК» Україна» був призначений ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Указом Президента України №64/2022 від 24.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно ч.5 ст.10 Закону України "Проправовий режимвоєнного стану" у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов`язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов`язків керівника державного органу.

Згідно п. 5.1. Положення про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Житомирської області, затвердженого рішенням Житомирської обласної ради №352 від 16.12.2021 призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства, установи, організації об`єкта спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, здійснюється: для підприємств, установ та організацій згідно з рекомендацією профільної постійної комісії обласної ради рішенням ради.

Призначення на посаду керівника підприємства, установи, організації відбувається за результатами проведеного конкурсного відбору за процедурою, встановленою рішеннями обласної ради.

08 липня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Житомирської обласної ради із заявою про призначення його на посаду директора КП «ГК «Україна» відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Рішенням одинадцятої сесії Житомирської обласної ради №432 від 14.07.2022 ОСОБА_2 призначено на посаду директора КП «ГК «Україна» Житомирської обласної ради з 15 липня 2022 року, з укладенням контракту строком з 15 липня 2022 року до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку після припинення чи скасування воєнного стану.

14 липня 2022 року між Житомирською обласною радою в особі заступника Житомирської обласної ради Ширми В.В. та ОСОБА_2 укладено контракт, за умовами якого ОСОБА_2 призначається на посаду директора КП «ГК «Україна» до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку після припинення чи скасування воєнного стану з 15 липня 2022 року.

З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником КП «ГК «Україна» Житомирської обласної ради зазначений ОСОБА_2 .

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань визначає про обов`язковість включення відомостей до ЄДР лише щодо керівника.

Так, відповідно до п. 13 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва).

При цьому, відповідно доп. 13-1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», за бажанням юридичної особи до ЄДР також можуть включатися відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у т. ч. підписувати договори, подавати документи для держреєстрації тощо. Йдеться про таку інформацію, як прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта.

Таким чином, до ЄДР обов`язково має бути включено відомості лише про керівника - про його призначення, а також про нового керівника (у разі заміни попереднього новим).

Будь-які призначення виконувача обов`язків керівника або делегування повноважень заступнику (члену дирекції/правління) до ЄДР не потрапляють.

Оскільки між Житомирською обласною радою та ОСОБА_3 був укладений строковий трудовий договір, термін дії якого визначався настанням юридичного факту, зокрема призначенням керівника підприємства у встановленому порядку, тому з часу призначення Житомирською обласною радою директора КП «ГК «Україна», а саме з 15.07.2022 року припинилися трудові відносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України, як із тимчасово виконуючим обов`язки директора підприємства.

У постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 800/7/17 (провадження № 11-1198заі19) Велика Палата Верховного Суду вказано, що поновлення позивача на займаній посаді було неможливим, оскільки фактично могло призвести до поновлення особи (позивача) на посаді, якої в юридичному значенні для нього не існує.

Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2022 року у справі №752/3341/19 вказав, що у правовідносинах, які склалися між сторонами цього спору, вимагати від відповідача в примусовому порядку поновити позивача на посаді є неприйнятним та неналежним способом захисту.

За наведених обставин, колегія суддів не встановила підстав для поновлення позивача на роботі, незважаючи на встановлені судом порушення під час його звільнення. Неможливість поновлення позивача зумовлена строковим характером трудових відносин його з підприємством та настанням моменту, з яким пов`язується безумовне припинення таких правових відносин.

Тому рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає скасуванню, оскільки суд помилково вважав, що звільнення позивача було правомірним.

З оглядуна наведене,колегія суддів участині вирішенняпозовних вимогпро поновлення ОСОБА_1 напосаді виконуючогообов`язки директораКП «ГК«Україна» ухвалюєнове рішенняпро відмовуу задоволенніпозову зтих підстав,що поновленняпрацівника напосаді єнеможливим узв`язкуіз закінченнямстроку діїтрудового договору.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За загальним правилом сторонами трудових правовідносин є працівник та роботодавець. Працівник - фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, котра використовує найману працю. Роботодавець - юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

Трудові правовідносини визначають як суспільні відносини, врегульовані нормами трудового права, що складають між працівником і роботодавцем (підприємством, установою, організацією, а також фізичною особою), в силу якого одна сторона (працівник) зобов`язана виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посади, підпорядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, колективним договором та угодою сторін. Трудові права та обов`язки не можуть існувати за межами трудового правовідношення.

Отже трудовий спір за загальним правилом виникає (існує) між сторонами трудових правовідносин, а саме: між працівником та роботодавцем.

Позивачем і відповідачем у цивільній справі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно достатті 89 ЦК Україниюридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Згідно зістаттею 92 ЦК Україниюридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами.

У трудових спорах, які стосуються поновлення на роботі та звільнення, сторонами спору є працівник та роботодавець.

Для оцінки того чи до належного відповідача позивачем пред`явлено вимогу про вирішення трудового спору про поновлення чи про звільнення, потрібно встановити особу роботодавця, тобто ту юридичну чи фізичну особу-підприємця, з ким у позивача (працівника) виникли трудові відносини, оскільки саме роботодавець є належним відповідачем у справах про поновлення на роботі чи звільнення.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 (провадження № 61-1706св22).

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 733/1093/21 (провадження № 61-5550св22) вказано, що «при зверненні із позовом працівник просила, зокрема, стягнути з Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі; при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що фінансове забезпечення Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради, в тому числі виплату заробітної плати, покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради, який не було залучено до участі у справі співвідповідачем; апеляційний суд не врахував, що позивач перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбаченийстаттею 21 КЗпП Україниобов`язок виплачувати працівникові заробітну плату; за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відділ освіти Ічнянської міської ради».

Аналогічний висновок щодо належного суб`єктного складу сторін у справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 672/1292/21 (провадження № 61-3862св22) та від 1 березня 2023 року у справі № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22).

Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з Житомирської обласної ради.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про залучення до участі у справі у якості співвідповідача КП «ГК «Україна». У клопотанні позивач зазначив, що вказане підприємство є належним відповідачем за вимогами його позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомир від 18 жовтня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та змінено процесуальний статус КП «ГП «Україна» з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на співвідповідача.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника. При цьому, вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/1262319 (провадження №№ 14-47цс21).

У справі,що переглядається,встановлено,що ОСОБА_1 незаконно бувзвільнений зпосади виконуючого обов`язківдиректора підприємства,він неотримував заробітнуплату,на посадудиректора КП«ГК «Україна» ОСОБА_4 був призначений з 15.07.2022року, узв`язкуз цим позивачперебував увимушеному прогуліз 22.04.2021по 14.07.2022року,а томуз відповідача КП«ГК «Україна»Житомирської обласноїради підлягає стягненню на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою КабінетуМіністрів України№ 100від 08.02.1995року ( далі Порядок), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період ( п.8 Порядку).

Оскільки, ОСОБА_1 звільнений з роботи 22.04.2021, то для обрахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно брати до уваги розмір заробітної плати та кількість відпрацьованих днів за лютий та березень 2021 року.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 948,46 грн ( із розрахунку (21375,00 грн + 18 460,24 грн = 39835,24 грн :42робочих дні).

Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 22.04.2021 по 14.07.2022 включно складає 294971,06 грн (948,46 грн х 311 робочих днів).

Тому звідповідача КП«ГК «Україна»Житомирської обласноїради на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.04.2021 по 14.07.2022 включно в сумі 294971,06 грн з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Завстановлених колегієюсуддів обставин,рішення судупершої інстанціїв частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року№ 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції.Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим(пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно достатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третійстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто,ЦПК Українипередбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У письмових поясненнях ОСОБА_1 заявлено клопотання про стягнення з відповідачів 12112,00 грн витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесених витрат позивач надав копію додаткового договору №1 від 27.04.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 28.04.2022, копію акту-звіту прийому передачі наданої правової допомоги від 04.04.2024 року.

Колегія суддів приймає вказані документи в якості доказів на підтвердження виконання адвокатом Верещак В.М. робіт на підставі договору від 03.07.2023, а також на підтвердження вартості наданих адвокатом послуг на загальну суму 12112,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.

Враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатом роботи, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, керуючись принципами справедливості та верховенства права, колегія суддів дійшла висновку, що судові витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 12112,00 грн у даному випадку є завищеними, оскільки не є співмірним із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягу наданих ним послуг, а тому їх розмір має бути зменшений.

Таким чином враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг в апеляційній інстанції та виходячи звимог розумностіта справедливості, колегіясуддів дійшла довисновку простягнення ізвідповідача КП «ГК»Україна» на користь ОСОБА_1 7000, 00 грн судових витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції.

Оскільки ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову про поновлення на роботі, тому відсутні правові підстави для стягнення з Житомирської обласної ради витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

Згідно зчастиною 13статті 141ЦПК України,якщо судапеляційної інстанції,не передаючисправи нановий розгляд,змінює рішенняабо ухвалюєнове,цей судвідповідно змінюєрозподіл судовихвитрат.

Згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на наведене, позивач ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом, на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відтак, із КП «ГК«Україна» Житомирськоїобласної ради в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7374,27 грн, з яких 2 949,71 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 4424,56 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29листопада 2021року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Житомирської обласної ради, Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Житомирської обласної ради про поновлення на роботі відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 294971,06 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Стягнути з Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 7000,00 грн витратна професійнуправничу допомогупонесених за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Стягнути з Комунального підприємства«Готельний комплекс«Україна» Житомирськоїобласної ради в дохід держави 7374,27 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25 квітня 2024 року.

Головуючий

Судді