Рішення

від 13.02.2024 по справі 754/6388/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/249/24

Справа №754/6388/23

РІШЕННЯ

Іменем України

13 лютого 2024 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретаря судового засідання Нагорної М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту» про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту» про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Наказом Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, 04.01.2022 року позивач був прийнятий на роботу на посаду головного юрисконсульта відділу судової роботи Служби правового забезпечення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків з 05.01.2022 року. В подальшому на підставі розпорядження КМУ від 24.10.2018 року №863-р «Про передачу державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту» зі змінами внесеними згідно розпорядженням КМУ від 05.03.2022 року №201-р, та на виконання контрольних заходів, Інспекцію, 22.02.2022 року передано до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту України. Наказом №23/к від 20.01.2023 року, 01.03.2023 позивача було звільнено у зв`язку з реорганізацією Інспекції, згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Позивач таке звільнення вважає незаконним, оскільки дія трудового договору продовжується в установі в якій він працював, при звільненні не враховано його переважне право на залишення в Інспекції, з моменту попередження його про звільнення і до моменту самого звільнення, а саме 01.03.2023 року, відповідачами обов`язок по працевлаштуванню виконаний не був, разом з тим переважна кількість запропонованих вакантних посад знаходилася у м. Маріуполь та Херсон, які тимчасово окуповані російськими загарбниками, що вказує на порушення останніми встановленого порядку вивільнення, а відтак звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просить суд визнати незаконним з моменту його прийняття та скасувати наказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 01.03.2023 №24/К «Про звільнення ОСОБА_3 »; поновити ОСОБА_1 на посаді головного юристконсульта відділу судової роботи Служби правового забезпечення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків; стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2023 до дня поновлення на роботі, моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Ухвалою судді від 15.05.2023 вищевказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

В оновленій позовній заяві позивач просив суд: визнати незаконним з моменту його прийняття та скасувати наказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 01.03.2023 №24/К «Про звільнення ОСОБА_3 »; поновити ОСОБА_1 на посаді головного юристконсульта відділу судової роботи Служби правового забезпечення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків; стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2023 до дня поновлення на роботі у розмірі 69 404,56 грн..

Ухвалою судді від 22.05.2023 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.

22.08.2023 на адресу суду від Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого заперечують проти позовних вимог, посилаючись на те, що на виконання вимог законодавства позивачу було надано для ознайомлення з переліком посад наданих ДП «Моррічсервіс», з моменту попередження минуло більше 2 місяців, таким чином Інспекцією строки для попередження працівника про наступне звільнення та строки передбачені ст.49-2 КЗпП України було дотримано, а відтак просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

21.09.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву від ДП «Моррічсервіс», відповідно до якого проти позову заперечували, оскільки звільнення позивача було здійснено у відповідності до вимог чинного трудового законодавства. Зазначили, що у відповідача не було необхідності змінювати штатний розпис, оскільки жодних нових функцій ДП «Моррічсервіс», не отримало, тому працівникам Інспекції пропонувалися наявні на підприємстві вакансії, позивачу надавалася можливість працевлаштування у ДП «Моррічсервіс», на наявні вакантні посади, відповідно до переліку, однак він не прийняв пропозиції про переведення. Щодо моральної шкоди зазначили про те, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральної шкоди, а тому посилаючись на безпідставність та недоведеність позовних вимог, просили суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідно до розпорядження від 07.11.2023 року у зв`язку з прийняттям 31 жовтня 2023 року Вищою радою правосуддя рішення №1016/0/15-23 про звільнення судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_4 , відповідно до пункту 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 (зі змінами), п.2.3.40 Засад використання автоматизованої системи документообігу Деснянського районного суду міста Києва (зі змінами) призначити повторний автоматизований розподіл по справі №754/6388/23 (провадження №2/754/3301/23) за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту» про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 08.11.2023 року вище зазначена цивільна справа передана судді Зотько Т.А.

Ухвалою судді від 10.11.2023 року прийнято позовну заяву до провадження та призначено судове засідання.

Позивач у судовому засіданні надаючи пояснення позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача ДП «Сервісний центр морського та річкового транспорту» - Лугова - Купрієнко І.І. категорично заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на викладені обставини у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Судом встановлено, у період з 04 січня 2022 по 01 березня 2023, позивач ОСОБА_1 , перебував у трудових відносинах з Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків, Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту» на посаді головного юрисконсульта відділу судової роботи Служби правового забезпечення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, що підтверджується записами в трудовій книжці.

В подальшому на підставі розпорядження КМУ від 24.10.2018 року №863-р «Про передачу державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту» зі змінами внесеними згідно розпорядженням КМУ від 05.03.2022 року №201-р, та на виконання контрольних заходів, Інспекцію, 22.02.2022 року передано до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту України.

Наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 26.04.2022 року № 113 «Про реорганізацію Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків» припинено юридичну особу - державну організацію «Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків», реорганізувавши її шляхом приєднання до Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту».

27.06.2022 року позивачу надано попередження про наступне вивільнення від 27.06.2022 року, де попереджалося про наступне звільнення через два місяці з дати цього попередження на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку згідно зі ст. 44 КЗпП України та надано перелік вакантних посад, який надало Державне підприємство «Сервісний центр морського та річкового транспорту». З вказаним попередження ОСОБА_1 ознайомлений 27.06.2022 року (а.с. 10).

30.08.2022 року позивачу надано для ознайомлення повідомлення від 30.08.2022 року з переліком вакантних посад наданих ДП «Сервісний центр морського та річкового транспорту». З даним попередженням ОСОБА_1 ознайомлений 30.08.2022 року (а.с. 11).

01.03.2023 року ОСОБА_1 був звільнений з посади головного юрисконсульта відділу судової роботи Служби правового забезпечення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків згідно п.1ч.1 ст. 40 КЗпП України (наказ № 23-к від 01.03.2023 р.).

Положеннями ст.43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст. 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадк у змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Приписами ч. 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підставою виникнення спірних правовідносин є звільненням ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта відділу судової роботи Служби правового забезпечення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряківвід 01.03.2023 року № 23-к у зв`язку з реорганізацією Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

При зверненні до суду з позовом позивач посилається на те,що при звільненні відповідачами не враховано його переважне право на залишення в Інспекції, з моменту попередження його про звільнення і до моменту самого звільнення, а саме 01.03.2023 року, обов`язок по працевлаштуванню відповідачами виконаний не був, переважна кількість запропонованих вакантних посад знаходилася у м. Маріуполь та у м. Херсон, які знаходилися під тимчасовою окупацією російських загарбників, що вказує на порушення встановленого порядку вивільнення.

Аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, свідчить, що вирішуючи спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджений він за два місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП України).

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Тобто, звільнення, у зв`язку з реорганізацією, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. В іншому випадку - дія трудового договору працівника продовжується.

ДО «Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків» припинене, будучи реорганізованою шляхом приєднання до ДП «МОРРІЧСЕРВІС», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ДО «Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків».

Як вбачається з наданого ДП «МОРРІЧСЕРВІС» листа від 24.01.2024 року № 05-05/1000, наданого на виконання ухвали суду від 19.12.2023 року, в секторі юридичної роботи підприємства було всього 2 штатні одиниці, в організаційну структуру та штатний розпис Інспекції, а саме в сектор юридичної роботи зміни не вносились.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Отже, положення ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України декларує дві імперативні норми. По-перше, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення пропонує працівникові іншу роботу. По-друге, під іншою роботою на тому ж підприємстві, установі, організації в даній статті КЗпП України мається на увазі, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров`я і які може виконувати працівник, і не лише за місцем роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які були в юридичної особи упродовж періоду від вручення працівнику письмового попередження про звільнення із займаної посади у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці по день його звільнення.

Тобто, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Як встановлено судом у двохмісячний період з моменту попередження про наступне вивільнення позивачу надавались пропозиції щодо переведення на вакантні посади. Вказаного не заперечував й позивач. Разом з тим, позивачу було запропоновано вакантні посади, які знаходилися на території тимчасово окупованих м. Маріуполь та м. Херсон.

За таких обставин суд вважає, що при звільненні позивача у зв`язку з реорганізацією Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України не було дотримано вимог чинного законодавства, а відтак вказане звільнення позивача є протиправним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнаня незаконним з моменту його прийняття та скасування наказу Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків №24/К від 01 березня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді головного юристконсульта відділу судової роботи Служби правового забезпечення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Так, згідно з п. 21 Постанови Пленуму ВСУ N 13 від 24.12.1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями), далі - Порядок. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Згідно з п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачений прямий обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, не проведення розрахунку з працівником у зазначені строки в свою чергу є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як вбачається зі змісту частини другої статті 233 КЗпП України, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2023 до дня поновлення на роботі у розмірі 69 404,56 грн..

Як вбачається з наданої позивачем розрахунку, середньоденна заробітна плата - 1 309, 52 грн..

Таким чином, здійснивши самостійно розрахунок середнього заробітоку, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплаті середній заробіток за період з 02.03.2023 (час звільнення) по дату ухвалення рішення судом (248 робочих днів * 1 309, 52 грн.) у розмірі 324 760, 96 грн..

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як на підставу звернення з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач посилається на те, що незаконні дії відповідача щодо звільнення позивача, призвели до погіршення психологічного його самопочуття, а відтак позивач оцінює нанесену йому відповідачем моральну шкоду у розмірі 60 000 грн..

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Разом з тим, дослідивши письмові матеріали справи судом встановлено, що позивачем у мотивувальній частині позову (в новій редакції) вказано обгрунтування та здійснено обрахунок спричиненої йому незаконними діями відповідача моральної шкоди у розмірі 60 000 грн., однак не заявлено дану вимогу у прохальній частині свого позову.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вирішення судом даної вимоги позивача.

За таких обставин, з огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати - у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 147, 20 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 5, 36, 40, 41, 48, 49, 97, 116, 117, 233, 235 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 2, 12, 13, 17, 19, 23, 76-81, 83, 89, 113, 141, 178, 191, 209, 223, 235, 258-259, 263-265, 280- 289, 352, 354- 355 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту» про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним з моменту його прийняття та скасувати наказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків №24/К від 01 березня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного юристконсульта відділу судової роботи Служби правового забезпечення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків.

Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь ОСОБА_1 324 760 гривень 96 копійок, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В задоволенні інших вимог позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного юристконсульта відділу судової роботи Служби правового забезпечення Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків допустити до негайного виконання.

Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь держави судовий збір у сумі 2 147 гривні 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дані позивача: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ).

Дані відповідачів: Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків (Код ЄДРПОУ 25958804, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 104);

Державне підприємство «Сервісний центр морського та річкового транспорту» (Код ЄДРПОУ 42615235, місцезнаходження: м. Київ, вул. Преображенська, 23).

Повний текст рішення суду виготовлено 23.02.2024.

Суддя: