ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 560/11019/21
адміністративне провадження № К/990/12826/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2022 (головуючий суддя: Ватаманюк Р.В., судді: Капустинський М.М., Полотнянко Ю.П.) у справі № 560/11019/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прокар» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Прокар» (далі - ТОВ «Прокар» або позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області або відповідач), в якому просило:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі № 8354/6/22-01-09-03-06 від 19.07.2021;
зобов`язати ГУ ДПС у Хмельницькій області видати ліцензію ТОВ «Прокар» на право роздрібної торгівлі пальним за адресою здійснення діяльності: Хмельницька область, смт. Летичів, вул. Богдана Хмельницького, 1/1.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 11.11.2021 відмовив у задоволенні позову.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 10.01.2022 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову про задоволення позову.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 29.06.2022 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 20.02.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що кіоск (диспетчерська-операторна) є пересувним виробом заводського виготовлення, встановлюється без фундаменту, отже такий, а також бетонні площадки, не відносяться до об`єктів, що підлягають прийняттю в експлуатацію. Наполягає, що ним подано повний перелік документів для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
Відповідач позов не визнав. Наполягає, що позивачем не дотримано вимоги статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» в частині надання документів, які б підтверджували прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для роздрібної торгівлі пальним.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що у липні 2021 року позивач звернувся до ГУ ДПС у Хмельницькій області із заявою щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
До цієї заяви було подано наступний пакет документів: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (земельна ділянка) від 18.12.2019 №193649739; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2019; договір оренди земельної ділянки від 02.01.2019; договір оренди бетонних площадок від 01.04.2020; лист УДАБІ у Хмельницькій області від 29.10.2019 № 1022-1.18/3720-19; технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 11.06.2020; дозвіл управління Держпраці у Хмельницькій області від 22.08.2019 №0211.19.68 про виконання робіт підвищеної небезпеки ТОВ «Прокар»; дозвіл управління Держпраці у Хмельницькій області від 22.08.2019 № 0210.19.68 про експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки ТОВ «Прокар»; платіжне доручення від 15.07.2021 № 257 на суму 2000,00 грн.
За результатами розгляду порушеного у заяві питання та доданих до неї матеріалів, ГУ ДПС у Хмельницькій області прийнято рішення від 19.07.2021 №8355/6/22-01-09-03-06 про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Рішення мотивоване тим, що позивачем не надано акти вводу в експлуатацію об`єкта або акти готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, а також не надано копій документів, що підтверджують право власності на такі об`єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 01.01.2014.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився із доводами позивача про те, що чинним законодавством України не передбачено необхідності прийняття в експлуатацію тимчасової споруди, якою є кіоск площею 6,0 квадратних метрів за адресою: Хмельницька область, смт. Летичів, вул. Богдана Хмельницького, 1/1.
Водночас суд звернув увагу на те, що ні заява позивача про видачу ліцензії, ні позовна заява, не містять інформації щодо інших об`єктів у місці роздрібної торгівлі пальним, а саме щодо резервуарів, колонок для видачі палива, тощо.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведена правомірність оскаржуваного рішення.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку. Констатував, що для здійснення господарської діяльності, зокрема, з роздрібної торгівлі пальним, суб`єкт господарювання має отримати ліцензію на здійснення такої діяльності. Вичерпний перелік документів, що подається разом із заявою про отримання ліцензії, визначений статтею 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Проаналізувавши норми законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розміщення тимчасових споруд (кіосків) для заправники автомобілів моторним паливом та зрідженим газом, установка та монтаж (зборка) яких проводилась без здійснення будівельних робіт та без улаштування фундаменту, не потребують документів, що дають право на їх виконання, а такі модульні заправники автомобілів моторним паливом та зрідженим газом, після закінчення робіт по їх установці та монтажу (зборці) не підлягають прийняттю в експлуатацію.
Відтак, оскільки встановлення Контейнерної АЗС (кіоску) не є будівництвом, та в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не відносяться до об`єктів, що підлягають прийняттю в експлуатацію, у позивача не виникло обов`язку, зокрема, щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.
У підтримання зазначеного висновку, суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19.
Також із посиланням на приписи статті 21 Закону України «Про охорону праці», суд апеляційної інстанції констатував, що управлінням Держпраці у Хмельницькій області надано позивачу дозвіл від 22.08.2019 № 0210.19.68 про експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Отже, за висновками суду апеляційної інстанції, ГУ Держпраці у Хмельницькій області фактично дозволило позивачу експлуатувати тимчасову споруду - кіоск, який установлений за адресою Хмельницька область, смт. Летичів, вул. Богдана Хмельницького, 1/1.
Зважаючи на те, що позивачем надано документи, визначені статтею 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення та наявність підстав для видачі ТОВ «Прокар» ліцензії.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до помилкового скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення абзац 3 частини 38 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Зазначив, що позивач разом із заявою про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним серед іншого, надав договір оренди бетонних площадок, схему розміщення тимчасової споруди - кіоску 6,0 м2 (під диспетчерську-операторну), схему благоустрою прилеглої території тимчасової споруди, схему ескізів фасадів тимчасової споруди.
Проте, на переконання скаржника, для здійснення діяльності з роздрібної торгівлі пальним кіоску та бетонних площадок недостатньо.
Здійснення господарської діяльності з роздрібного продажу пального за своєю суттю вимагає від суб`єктів господарювання використовувати у своїй діяльності не тільки приміщення, але і технологічне устаткування та обладнання, яке безпосередньо призначене для зберігання та відпуску пального (резервуари, колонки для видачі палива, тощо).
Зі змісту наданих позивачем документів, а саме Дозволу про експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, виданого Управлінням Держпраці у Хмельницькій області від 22.08.2019 № 0210.19.68, вбачається використання за місцем здійснення роздрібної торгівлі пальним колонок для видачі палива та зрідженого газу, резервуарів, насосного агрегату, лінійних частин газопроводів, тощо.
Отже, зазначене устаткування та обладнання розташоване в місці роздрібної торгівлі пальним, та є необхідним для здійснення господарської діяльності з продажу пального.
Проте, у порушення абзацу 3 частини 38 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», позивачем не надано документів про введення в експлуатацію вказаних об`єктів.
Також на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції помилково ототожнює «Контейнерну АЗС» та «Кіоск», який позивач використовуватиме під диспетчерську-операторну.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу без задоволення.
Наполягає, що ним виконані передумови для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним шляхом подання повного пакету документів.
Водночас встановлена автозаправна станція (тимчасова споруда, кіоск) є пересувним виробом заводського виготовлення, що встановлюється без фундаменту, а отже не відносяться до об`єктів, що підлягають прийняттю в експлуатацію.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Спірні у справі правовідносини виникли щодо видачі позивачу ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі пальним.
Згідно із вимогами пункту 7 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає у тому числі (…) такий вид господарської діяльності, як: виробництво і торгівля пальним, зберігання пального, яка ліцензується відповідно до Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 481/95-ВР).
Закон № 481/95-ВР визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
Положеннями статті 1 Закону № 481/95-ВР, серед іншого, визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Законом України від 23.11.2018 № 2628-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі - Закон №2628-VІІІ) внесено зміни до Закону № 481/95-ВР, зокрема запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Вказані зміни набирали чинності з 01 липня 2019 року.
Згідно із підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227, ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом.
Відповідно до постанови Уряду від 19.06.2019 № 545 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 01.07.2019, територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.
Отже починаючи з 1 липня 2019 року територіальні органи ДФС визначено органами ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.
Положеннями статті 15 Закону № 481/95-ВР визначено, що ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п`ять років.
Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального.
Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
Вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється. Зазначені в цьому Законі документи (крім документів, які подаються заявником для отримання ліцензії на право виробництва пального, оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального) подаються в одному примірнику в копіях, засвідчених нотаріально або органом, який видав оригінал документа, або посадовою особою органу ліцензування. Заява про видачу ліцензії та визначені цим Законом документи подаються уповноваженою особою заявника або надсилаються рекомендованим листом. У разі подання заяви про видачу ліцензії та доданих до неї документів особисто вони приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття заяви та документів і підписом особи, яка їх прийняла.
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що для здійснення господарської діяльності, зокрема, з роздрібної торгівлі пальним, суб`єкт господарювання має отримати ліцензію на здійснення такої діяльності. Вичерпний перелік документів, що подається разом із заявою про отримання ліцензії, визначений статтею 15 Закону № 481/95-ВР.
У цьому переліку, крім іншого, визначено акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 240/8544/20, від 08.06.2022 у справі № 340/3135/20, від 09.08.2022 у справі № 580/2513/21 та від 23.02.2023 у справі № 140/1784/22.
Своєю чергою, єдина підстава для неподання акта готовності об`єкта передбачена частиною четвертою статті 18 Закону № 481/95-ВР та передбачає, що тимчасово, до 1 січня 2022 року, суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через своє зареєстроване постійне представництво) можуть отримувати ліцензію, зокрема, на право роздрібної торгівлі пальним на відповідне місце здійснення такої діяльності без подання акта вводу в експлуатацію об`єкта або акта готовності об`єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо об`єктів, необхідних для здійснення відповідної діяльності, за умови подання копій документів, що підтверджують право власності на такі об`єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 1 січня 2014 року.
Інших виключень Законом № 481/95-ВР не передбачено.
За такого правового регулювання Верховний Суд критично оцінює покликання позивача на виданий Управлінням Держпраці у Хмельницькій області дозвіл на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки від 22.08.2019 № 0210.19.68, оскільки в контексті предмету спору, наявність такого дозволу не звільняє позивача від виконання вимог Закону № 481/95-ВР та надання визначених цим законом документів.
Суд апеляційної інстанції установив, що позивач на підставі договору від 02.01.2020 орендує бетонний майданчик на якому встановив кіоск, придбаний на підставі відповідного договору від 06.02.2017 № 06-02/17.
Роздрібний продаж пального за адресою Хмельницька область, смт. Летичів, вул. Богдана Хмельницького, 1/1, відбуватиметься за допомогою контейнерної автозаправної станції (кіоск під диспетчерську - операторну).
Апеляційний суд констатував, що зазначений кіоск, виготовлений у заводських умовах є суцільнометалевою конструкцією, і для його установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, фундаменту.
Відповідно, за висновками суду апеляційної інстанції, встановлення Контейнерної АЗС (кіоску) не є будівництвом, та в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не відносяться до об`єктів, що підлягають прийняттю в експлуатацію, тому у позивача не виникло обов`язку, зокрема, щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.
Водночас колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції такими, що не відповідають нормам матеріального права, відповідно є помилковими, з огляду на таке.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що тимчасова споруда - кіоск, який буде використовуватися позивачем під диспетчерську - операторну не є будівництвом, та в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не відносяться до об`єктів, що підлягають прийняттю в експлуатацію.
Водночас, суд апеляційної інстанції помилково ототожнює «Контейнерну АЗС» та «Кіоск», який позивач використовуватиме під диспетчерську-операторну.
Діючи в межах повноважень, наданих наказом Міністерства № 208, зокрема, щодо розгляду методичних рекомендацій, НТР рішенням від 10.12.2015 № 88 схвалило методичний посібник «Деякі особливості визначення класу наслідків (відповідальності) та категорії складності об`єктів будівництва» (далі - Методичні рекомендації).
Згідно із визначенням закріпленим у Методичних рекомендаціях, контейнерна АЗС - установка для відпуску нафтопродуктів, яка складається з резервуара і паливороздавальної колонки, зблокованих в єдиному контейнері.
У цих Методичних рекомендаціях зазначено, що контейнерні АЗС, виготовлені як цілісний заводський виріб відповідно до затверджених у встановленому порядку технічних умов з обов`язковим забезпеченням системами блискавкозахисту, очищення стоків тощо та розміщені на ділянці, забезпеченій інженерною інфраструктурою, що дає можливість підключення та функціонування АЗС без виконання будівельних робіт, не є об`єктом будівництва.
Водночас контейнерні АЗС не можуть бути віднесені до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, оскільки вони є об`єктами підвищеної небезпеки та екологічно небезпечними об`єктами.
Використання контейнерних АЗС дозволяється лише в автогосподарствах, на промислових і сільськогосподарських підприємствах, платних стоянках автомобілів, моторних човнів і катерів, пристанях, в гаражних кооперативах та сільській місцевості, де відсутні стаціонарні АЗС.
Своєю чергою, розміщення автомобільних газозаправних пунктів (АГЗП) має здійснюватись відповідно до Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки», що потребує проведення їх ідентифікації у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 956 «Про iдентифiкацiю та декларування безпеки об`єктiв пiдвищеної небезпеки».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
об`єкт підвищеної небезпеки - об`єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об`єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;
небезпечна речовина - хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров`я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров`ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям.
Також, колегія суддів враховує, що відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Частиною першою статті 50 Конституції передбачено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Зазначене конституційне положення передбачає, що поняття «безпека життя і здоров`я людини» слід розуміти у широкому значення, яке охоплює різноманітні сфери суспільно-управлінських відносин, в яких застосування та тлумачення законодавства слід розглядати, головним чином, в аспекті створення максимальних гарантій безпечності людини та її відчуття захищеності, що також є основою суспільного інтересу. Пріоритет такого інтересу, за загальним правилом, над приватним інтересом (зокрема, у формі права власності, права на підприємницьку діяльність) у випадку їх конкуренції підтверджується також положеннями частини першої статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Отже, експлуатація АЗС без отримання відповідного акта або сертифікату про готовність об`єкта до експлуатації, може призвести до негативних наслідків для життя та здоров`я людей, оскільки цей об`єкт у силу приписів статті 1 Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки» має ознаки об`єктів підвищеної небезпеки та таке обмеження визначено відповідним та направлено на дотримання загальновизнаних умов безпеки.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 26.01.2021 у справі № 826/10130/18, від 20.04.2021 у справі № 817/1269/17, від 09.08.2022 у справі № 580/2513/21 та від 24.02.2023 у справі № 240/29665/21.
Колегія суддів, враховує, що суд першої інстанції, погодився із твердженнями позивача про те, що чинним законодавством України не передбачено необхідності прийняття в експлуатацію тимчасової споруди, якою є кіоск площею 6,0 квадратних метрів за адресою: Хмельницька область, смт. Летичів, вул. Богдана Хмельницького, 1/1.
Отже, суд першої інстанції надав оцінку цьому об`єкту - кіоску площею 6,0 квадратних метрів.
З урахуванням оцінки та опису доказів судом першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що наявний у позивача кіоск площею 6,0 квадратних метрів в розумінні вимог наведеного законодавства не може вважатися контейнерною АЗС - установкою для відпуску нафтопродуктів.
Суд першої інстанції також слушно звернув увагу на те, що ні заява позивача про видачу ліцензії, ні позовна заява, не містять інформації щодо інших об`єктів у місці роздрібної торгівлі пальним, а саме щодо резервуарів, колонок для видачі палива, тощо.
Відповідно до інформації, зазначеній у дозволі від 22.08.2019 № 0210.19.68, за адресою здійснення діяльності: Хмельницька область, смт. Летичів, вул. Богдана Хмельницького, 1/1 також знаходяться: резервуар для ЗВГ V=9,9 м3, № 204 , 2016 р., ПАО «КРАПТ», Україна - 1 од; резервуар АБП-РГС V=11 м3, № 19-03, 2006р., Україна - 1 од; колонка для видачі палива «Геркон» 01-1 КЕД-50-0.25-1-1, № 456, 2011р., Україна - 1од.; колонка для видачі зрідженого газу «Petro Primus LPG-1-U №0510007, 2005 р., «ММ Petro», Польща - 1 од.; насосний агрегат SKC-4/08/5/1160 LPG, № 797143, 2016 р., «HYDRO-VACCUM», Польща - 1 од.; лінійні частини газопроводів ЗГВ тиском до 1,6 МПа -14,5 п.м., 2017 р., Україна.
Своєю чергою, конструкція норми частини 39 статті 15 Закону 481/95-ВР вимагає подання зацікавленою особою разом із заявою про отримання ліцензії підтверджуючих документів щодо введення в експлуатацію всіх об`єктів, що знаходяться у місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для роздрібної торгівлі пальним.
Отже, зважаючи на те, що позивачем у складі документів на отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Хмельницька область, смт. Летичів, вул. Богдана Хмельницького, 1/1 не було подано органу ліцензування документів щодо введення в експлуатацію всіх об`єктів, що знаходяться у місці роздрібної торгівлі пальним (резервуари, колонки тощо), колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість оскаржуваної відмови у видачі дозвільного документу.
Одночасно з цим, колегія суддів критично оцінює посилання суду апеляційної інстанції на правові висновки Верховного Суду, сформовані у від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19, позаяк правовідносини у справі, що розглядається, і у справі № 640/19955/19 склалися за різних фактичних обставин.
Зокрема у справі № 640/19955/19, на відміну від справи, що розглядається, судами було встановлено, що суб`єктом господарювання у місці роздрібної торгівлі пальним були установлені на бетонний майданчик Контейнерні АЗС (далі - КАЗС), які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, фундаменту. Такі КАЗС, виготовлені у заводських умовах відповідно до вимог технічних умов ТУ У 45.6-33290985-003:2010 і технічною документацією погодженою і затвердженою у встановленому законом порядку. КАЗС є автозаправною станцією з наземним розташуванням контейнера для зберігання палива, до складу якого входять резервуар зберігання палива, технологічне обладнання і паливороздавальні колонки, виконана як єдиний виріб. Контейнер є суцільнометалевою конструкцією, розділеною протипожежними перегородками 1 типу на чотири відсіки з резервуаром для зберігання пального. Платіжно-розрахункового відсіку з електрообладнанням, буферного відсіку та технологічного відсіку з паливороздавальні колонки.
Натомість у справі, що розглядається, позивачем у місці роздрібної торгівлі пальним встановлено тимчасову споруду - кіоск площею 6,0 м2 під диспетчерську - операторну, який у розумінні вимог законодавства не вважається контейнерною АЗС.
За таких обставин, приведена судом апеляційної інстанції позиція Верховного Суду у справі № 640/19955/19 не є релевантною до спірних правовідносин.
За такого правового регулювання та встановлених фактичних обставин у справі, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
VІIІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
За правилами статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2022 у справі №560/11019/21 скасувати.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.11.2021 №560/11019/21 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
А. А. Єзеров
В. М. Шарапа
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 23.02.2024 |
Оприлюднено | 26.02.2024 |
Номер документу | 117213802 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо організації господарської діяльності, з них дозвільної системи, нагляду (контролю), реалізації держ-ї регуляторної політики у сфері госп-ї д-ті; ліцензування видів господарської д-ті; розроблення і застосування національних стандар., технічних регламентів та процедур оцінки відповідності |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Чиркін С.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні