Рішення

від 26.02.2024 по справі 484/3248/23

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/3248/23

Провадження № 2/484/327/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.02.2024 р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого - судді Панькова Д.А.

секретаря судового засідання - Кузьменко Ю.О.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник, адвокат Порхун Віталій Михайлович, до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, Мигіївської сільської ради Первамойського району Миколаївської області та Фермерського господарства «СОФІЯ 2019» про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування, усунення перешкод в користування землею шляхом скасування наказу та державної реєстрації земельної ділянки, -

У С Т А Н О В И В :

22.06.2023 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів, в якому просили визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадковуваного володіння 1/2 часткою землі за кожним, загальною площею 18,4 га, яка розташована на території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, для селянського господарства, що належала померлому на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею №171 від 23.09.1991 р.

Також просили усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 18,4 га в межах території Мигіївської сільської ради, в тому числі рілля - 15,0 га, багаторічні насадження - 1,2 га та 0,4 га, болота 1,8 га, надану ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за №171 від 23.09.1991 р. наступним чином:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 14.05.2019 року №245, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 4825485100:06:000:0794, загальною площею 16,8898 га;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 16,8898 га з кадастровим номером 4825485100:06:000:0794 у державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Мотивуючи свої вимоги зазначили у позові, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , про що, 20.06.2011 р. складено відповідний актовий запис № 23 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 20.06.2011 р.).

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається зокрема з:

- житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності б\н, зареєстрованого Первомайським МБТІ в книзі 1 за №75;

- земельної ділянки розміром 0,24 га, в межах згідно з планом, цільове призначення ділянки для присадибної ділянки, що належала спадкодавцю на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії І-МК №044683 від 04.07.1997 р.

- права довічного успадковуваного володіння землею площею 18,4 га, розташованою на території Мигіївської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яке належало спадкодавцю на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за №171.

31.08.2012 р. державним нотаріусом Другої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області Грушанською І.В. видано Свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВРІ №950582, зареєстрованого в реєстрі за номером 1-1237 та серії ВРІ №950580, зареєстрованого в реєстрі за номером 1-1240.

Вказаними свідоцтвами посвідчено, що спадкоємцями майна, а саме земельної ділянки розміром 0,24 га та житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 є:

- син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на 1/2 частку спадкового майна;

- донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 1/2 частку спадкового майна.

20.08.2021 р. державним нотаріусом Другої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бутрей І.А. розглянувши документи, подані спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , прийнято Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №1020/02-31 від 20.08.2021 р.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що до складу спадкового майна входить земельна ділянка, площею 18,4 га, надана у довічне успадковуване володіння для селянського господарства, що підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого Первомайською районною радою народних депутатів на підставі рішення від 22.04.1991 р. № 87 і рішенням ХІІІ сесії ХХІ скликання від 12.07.1991 р.

В той же час, державний нотаріус дійшов висновку, що у видачі свідоцтва про право на спадщину слід відмовити, оскільки Земельним Кодексом України «право довічного успадковуваного володіння землею» не визначено, а порядок набуття фізичною особою права довічного успадковуваного володіння землею чинним законодавством не регламентовано.

Проте, з викладеними у постанові мотивами відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину погодитися не можна виходячи з наступного.

22 квітня 1991 року на VIII сесії Первомайської районної ради народних депутатів XXI скликання прийнято рішення №87 про надання ОСОБА_3 у довічне успадковуване володіння 18,4 га землі в межах згідно з планом землеволодіння, в тому числі рілля - 15,0 га, багаторічні насадження - 1,2 га та 0,4 га, болота - 1,8 га. Земельна ділянка надана у довічне успадковуване володіння для селянського господарства.

Вказане рішення було затверджено рішенням VIII сесії ХХІ скликання Первомайської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 12.07.1991 р., та з урахуванням виготовленої документації щодо відводу земельної ділянки в натурі, ОСОБА_3 було видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за №171 від 23.09.1991 р., яким посвідчено право довічного успадковуваного володіння землею площею 18,4 га, розташованою на території Мигіївської сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства.

03.12.1992 року зареєстровано селянське/фермерське господарство «Свобода», код за ЄДРПОУ 23084596. Голова господарства - ОСОБА_3 , членом господарства є ОСОБА_1 (син). Наведене підтверджується відомостями внесеними 30.06.2006 р. до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу, номер запису: 15191200000000331.

З моменту реєстрації фермерського господарства, вказана земельна ділянка використовувалася для здійснення господарської діяльності.

Основним видом діяльності господарства ФГ «Свобода» є вирощування зернових та технічних культур.

Як вище зазначалось, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Зі смертю особи відбувається припинення прав і обов`язків, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України.

В свою чергу, відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За життя, померлий отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції чинній до 16 травня 1992 року) та у відповідності до Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок затвердженого Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року N 889-XII, про що свідчить Державний акт про право довічного успадковуваного володіння землею, виданий за формою, затвердженою вказаною Постановою ВРУ РСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року (в редакції чинній до 16 травня 1992 року), у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР в тому числі, для ведення селянського (фермерського господарства).

Зважаючи на вищенаведене, видача 22 квітня 1991 року померлому ОСОБА_3 за його життя Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею відбулась з дотриманням вимог чинного на той час земельного законодавства.

В той же час, частиною другою ст. 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року визначено, що порядок успадковування права володіння земельною ділянкою визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року (в редакції чинній до 16 травня 1992 року), у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному із спадкоємців.

В свою чергу, статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акту) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом зазначених вище положень, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданого для ведення селянського (фермерського) господарства, могло належати лише фізичній особі та є об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Актуальна правова позиція викладена у Постанові ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-ц.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбулося припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємці стають учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння. Особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом, не може бути позбавлена права на таке володіння. На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та статті 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, яка конкретизована постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

До вищевикладених обставин слід зазначити, що питання правомірності використання земельної ділянки площею 18,4 га, отриманої ОСОБА_3 на праві довічного успадковуваного володіння землею, вирішувалось Господарським судом Миколаївської області

Так, 05 жовтня 2018 року керівник Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області до ФГ «Свобода» в якій просив суд зобов`язати фермерське господарство повернути у розпорядження держави земельну ділянку загальною площею 18,4 га, для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Мигіївської сільської ради, що належала ОСОБА_3 на праві довічного успадковуваного володіння.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.01.2019 р. у справі №915/1101/18 позов керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області задоволено та зобов`язано ФГ «Свобода» повернути у розпорядження держави земельну ділянку.

Приймаючи рішення у справі № 915/1101/18, Господарським судом Миколаївської області було долучено як доказ та враховано при прийнятті рішення наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області від 15.11.2018 р. № 7942/0/14-18-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою».

Вказане рішення суду було оскаржено фермерським господарством в апеляційному порядку. В ході розгляду апеляційної скарги від Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області надійшли клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову, мотивуючи його тим, що з урахуванням новосформованої правової позиції ВП Верховного Суду викладеної у постанові від 23.06.2020 р. у справі № 179/1043/16-ц, ФГ «Свобода» наділене правомочностями по користуванню спірною земельною ділянкою. 17.09.2020 р. ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду закрито провадження у справі, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.01.2019 р. у справі № 915/1101/18 визнано нечинним.

Щодо наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області від 15.11.2018 р. № 7942/0/14-18-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» слід зазначити, що під час апеляційного оскарження рішення в справі № 179/1043/16-ц, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області подало клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову, зміст якого свідчить про визнання ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області права користування землею яке виникло на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за № 171 від 23.09.1991 р.

В свою чергу, вимога про визнання наказу ГУ Держгеокадастру від 15.11.2018 р. № 7942/0/14-18-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» недійсним є не ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. При цьому, у межах розгляду даної справи вправі наголошую на незаконність (протиправність) зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на яке воно спрямоване.

Схожі за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.

10.09.2021 р. спадкоємець ОСОБА_1 як голова ФГ «Свобода» звернувся до ТОВ «Землевпорядник» із заявою про відновлення меж та внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку надану ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за №171.

08.10.2021 р. державним кадастровим реєстратором розглянуто заяву та прийнято рішення № РВ-4601970382021 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Однією з підстав відмови стало розташування в межах земельної ділянки, яку передбачалося зареєструвати, іншої земельної ділянки кадастровий номер 4825485100:06:000:0794 (співпадіння її частини площі становить 89,721%).

З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 280079560 від 19.10.2021 р. встановлено наступне:

Земельна ділянка з кадастровим номером 4825485100:06:000:0794 загальною площею 16,8898 га зареєстрована 08.05.2019 року. Реєстрацію проведено Відділом у Первомайському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

25.10.2019 р. між ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, код ЄДРПОУ 39825404 (орендодавець) та ФГ «Софія», код ЄДРПОУ 43283398 (орендар) укладено договір оренди землі б/н, відповідно до якого об`єктом оренди є земельна ділянка з кадастровим номером 4825485100:06:000:0794.

07.11.2019 державним реєстратором Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області проведено реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки, про що вчинено запис про інше речове право за номером 34150443 (індексний номер 49683951 від 14.11.2019 р.).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 23.06.2021 р. державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права комунальної власності на вказану земельну ділянку за територіальною громадою в особі Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, код ЄДРПОУ 04376937. Номер запису про право в державному реєстрі прав: 43325955.

В свою чергу, з інформації (матеріалів), розміщеної на офіційному веб-сайті Держгеокадастру України (http://torgy.land.gov.ua/auction/lot-card/400) щодо проведення аукціону № 20785, а саме лоту № 40060 встановлено наступне.

28.11.2018 року ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області прийнято Наказ № 414 «Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах», відповідно до якого, земельну ділянку площею 18,4007 га розташованої на території Мигіївської сільської ради включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах (п. 1 Наказу та п. 10 додатку №1 до нього) та надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав на земельних торгах (п. 2 Наказу та п. 10 додатку № 2 до нього).

14.05.2019 року ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області прийнято Наказ № 245, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в межах території Мигіївської сільської ради, кадастровий номер 4825485100:06:000:0794 (п. 1 цього Наказу) та внесені зміни до п. 10 додатку №1 до Наказу №414 від 28.11.2018 р.

19.09.2019 року ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області прийнято Наказ № 405, яким прийнято рішення продати право оренди строком на 7 років на земельні ділянки (п.1 Наказу), в тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 4825485100:06:000:0794, загальною площею 16,88898 га (п. 19 додатку № 1 до цього Наказу).

25.10.2019 р. за результатами земельних торгів, між ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області (за договором Орендодавець) та ФГ «Софія 19» (за договором Орендар) укладено Договір оренди землі за яким Орендар приймає в користування строком на 7 років земельну ділянку з кадастровим номером 4825485100:06:000:0794 загальною площею 16,8898 га.

ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області (їх посадові особи), як орган державної влади, зобов`язане діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Проте, з огляду на нижченаведене, очевидним є те, що приймаючи Наказ № 245 від 14.05.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах, посадові особи ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області діяли не у спосіб визначений законодавством України в сфері земельних відносин (чинним на момент прийняття наказу).

Так, згідно зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).

Ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених ст. 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до ст. 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, який затверджено Постановою №1051 Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Відповідно до пунктів 2 та 10 Розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини, якщо така справа прийнята до провадження судом. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (ч. 4), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (ч. 6)

Зокрема, ч. 6 цієї статті передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є зокрема, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Держгеокадастр відповідно до покладених (які діяли в період прийняття оскаржуваного наказу) на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (п.п. 50 п. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру).

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року № 308 (яке було чинним на час прийняття спірного наказу), Головне управління Держгеокадастру в Миколаївської області було територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

08.05.2019 р. Відділ у Первомайському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 28.12.2018 р., затвердженого Наказом ГУ Держгеокадастру в Миколаївській № 245 від 14.05.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, здійснив державну реєстрацію земельної ділянки в Державному кадастрі з кадастровим номером 4825485100:06:000:0794, залишаючи поза увагою те, що в межах земельної ділянки, яку передбачалося зареєструвати, вже знаходиться частина сформованої земельної ділянки, яка належна ОСОБА_3 на праві довічного успадковуваного володіння.

Вказаним наказом, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області порушило права позивачів, яке полягає у неможливості внесення відомостей до Державного земельного кадастру (формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав) щодо належності померлому ОСОБА_3 земельної ділянки на праві довічного успадковуваного володінні, що позбавляє позивачів можливості реалізовувати свої права, як спадкоємців після смерті свого батька.

Статтею 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю... (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Вищевказані приписи цивільного та земельного законодавства передбачають, що захисту підлягає право особи на земельну ділянку, яке порушено іншою особою.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанова Великої Палати Верховного суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 ЗУ Про Державний земельний кадастр однією з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Частиною 10 статті 24 цього Закону передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Системний аналіз вищевказаних норм дає підстави стверджувати, що ефективним способом захисту, яким буде відновлено порушені права позивачів є усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 18,4 га в межах згідно з планом землеволодіння, в тому числі рілля - 15,0 га, багаторічні насадження - 1,2 га та 0,4 га, болота - 1,8 га, надану ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за №171, шляхом:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 14.05.2019 року №245, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах, кадастровий номер 4825485100:06:000:0794, загальною площею 16,8898;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 16,8898 га з кадастровим номером 4825485100:06:000:0794 у державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Відповідач Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, відзиву не надіслав.

Відповідач Мигіївська сільська рада Первомайського району Миколаївської області подав до суду заяву з проханням слухати справу у його відсутність, позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача ФГ «СОФІЯ 2019» надав суду заяву з проханням слухати справу у його відсутність, позов визнав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, надані суду докази, суд приходить до наступного висновку.

Викладені у позові обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.

Судом встановлено, що позивачі фактично прийняли спадщину у вигляді права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою загальною площею 18,4 га, яка розташована на території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, для селянського господарства, що належала померлому на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею № 171 від 23.09.1991 р., після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не оформили спадкових прав із вищезазначених причин.

В силу статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство» також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

За змістом статті 6, статті 50 ЗК України 18 грудня 1990 року (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Окремо законодавець виділяв іншу правову конструкцію - право постійного користування земельною ділянкою, підстави виникнення якого передбачено у статті 7 цього Кодексу.

Таким чином, починаючи з 1990 року законодавець чітко розмежовував поняття права постійного користування та права довічного успадковуваного володіння, правові режими яких не визнавалися тотожними. При цьому, кодекс передбачав лише одне право володіння земельною ділянкою, наданої для ведення сільського (фермерського) господарства, - право довічного успадковуваного володіння.

Щодо можливості успадкування права володіння вказана редакція кодексу також була однозначною.

Так, відповідно до вимог статті 55 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року у вказаній редакції у разі смерті громадянина, який вів сільське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному зі спадкоємців. Крім того, вже із самої назви правової конструкції можна говорити про можливість такого права бути успадкованим - право довічного успадковуваного володіння.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Разом із тим, ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року виключив згадку про право довічного успадковуваного володіння та передбачав надання земель лише у постійне та тимчасове користування.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. Так, відповідно до статті 7 Кодексу земельні ділянки у постійне користування надавалися громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

Втім, виключення з Кодексу правил про право довічного успадковування володіння не означало припинення цього права, як і не було передбачено його автоматичного переходу в іншу організаційну форму. Як суб`єктивне право, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що виникло свого часу відповідно до закону, могло бути припинене лише з підстав, передбачених законом, проте в законі таких підстав наведено не було.

Відповідно до пункту 8 постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

У подальшому ЗК України у редакції від 25 жовтня 2001 року, починаючи з 01 січня 2002 року, обмежив коло суб`єктів права постійного користування землею виключно юридичними особами і зобов`язав постійних землекористувачів до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди (пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року).

У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковувань володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому, в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до частини другої статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України.

У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Закону України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року № 563-ХII «Про земельну реформу» з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом, не може бути позбавлена права на таке володіння.

На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.

Таким чином, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Аналіз зазначених змін у земельному законодавстві свідчить про наявність певної правової колізії, у тому числі щодо розмежування різних правових конструкцій, як то право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння, та щодо можливості успадкування цих прав.

З урахуванням зазначеного можна зробити висновок про те, що хоч дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Крім того, при вирішенні питання щодо права довічного успадковуваного володіння важливо враховувати також норми спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», що був прийнятий 20 грудня 1991 року та діяв до введення у дію Закону України «Про фермерське господарство».

Зазначеними законами встановлений особливий порядок створення таких юридичних осіб як фермерське господарство. Згідно з цими законами однією з основних особливостей правового статусу фермерського та селянського (фермерського) господарств є те, що для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у власність або користування земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства», а вже потім зареєструвати і вести фермерське господарство.

Таким чином, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а тому, враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступила і в постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, та застосовано в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 663/2123/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 311/706/18.

Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 1268 ЦК Україна спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийнята її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Враховуючи вищевикладене, встановивши характер спірних правовідносин, надавши оцінку доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, може бути визнано таким, що успадковане позивачами в рівних частках, по кожним.

Враховуючи рішення суду, щодо визнання за позивачами права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, суд погоджується, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Отже слід усунути перешкоди в користуванні спірною земельною ділянкою у спосіб, запропонований позивачами, а саме:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 14.05.2019 року №245, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 4825485100:06:000:0794, загальною площею 16,8898 га;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 16,8898 га з кадастровим номером 4825485100:06:000:0794 у державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНПП - НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНПП - НОМЕР_3 ) до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (місце розташування: пр. Миру, 34, м. Миколаїв, ЄДРПОУ - 39825404), Мигіївської сільської ради Первамойського району Миколаївської області (місце розташування: вул. Первомайська, 50, с. Мигія, Первомайського району Миколаївської області, ЄДРПОУ - 04376937) та Фермерського господарства «СОФІЯ 2019» (місце розташування: вул. Центральна, 6, с. Софіївка, Первомайського району Миколаївської області, ЄДРПОУ - 43283398) про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування, усунення перешкод в користування землею шляхом скасування наказу та державної реєстрації земельної ділянки - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадковуваного володіння 1/2 часткою землі, загальною площею 18,4 га, яка розташована на території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, для селянського господарства, що належала померлому на підставі Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею №171 від 23.09.1991 р.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадковуваного володіння 1/2 часткою землі, загальною площею 18,4 га, яка розташована на території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, для селянського господарства, що належала померлому на підставі Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею №171 від 23.09.1991 р.

Усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 18,4 га в межах території Мигіївської сільської ради, в тому числі рілля - 15,0 га, багаторічні насадження - 1,2 га та 0,4 га, болота 1,8 га, надану ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння за №171 від 23.09.1991 р. наступним чином:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 14.05.2019 року №245, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 4825485100:06:000:0794, загальною площею 16,8898 га;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 16,8898 га з кадастровим номером 4825485100:06:000:0794 у державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Дата складання повного тексту рішення - 23.02.2024 року.

Суддя: