Постанова

від 14.02.2024 по справі 918/317/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року Справа № 918/317/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Навроцький Е.А.,

від органу прокуратури: Немкович І.І.;

від відповідача 1:Міщанюк О.А.;

від відповідача 2: Троянчук Д.М.;

від третьої особи 1:

від третьої особи 2:

від Управління економіки і власності Дубенської міської ради:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ТОВ "Дубно Вест Груп", Дубенської міської ради та Управління економіки і власності Дубенської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 (повний текст складено 14 вересня 2021 року, суддя Марач В.В.)

за позовом Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради

до Дубенської міської ради (відповідач 1)

та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" (відповідач 2)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державний історико-культурний заповідник м.Дубно (третя особа 1), Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації (третя особа 2)

третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Управління економіки і власності Дубенської міської ради

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та його повернення

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Дубенської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 08 листопада 2019 року, укладеного між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп", зареєстрований 08 листопада 2019 року приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" повернути нерухоме майно, а саме частину "торгівельно-житлової будівлі", передану згідно договору оренди нерухомого майна від 08 листопада 2019 року, розташовану за адресою: вул. Свободи, 14 у м. Дубно, у спільну власність територіальних громад Рівненської області в особі Рівненської обласної ради, шляхом складення акту приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 частково задоволено позов Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до Дубенської міської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державний історико-культурний заповідник м.Дубно, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та його повернення.

Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна від 08 листопада 2019 року, укладений між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп", зареєстрований 08 листопада 2019 року приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу.

В решті позову відмовлено у задоволенні.

Присуджено до стягнення з Дубенської міської ради (35600, м. Дубно, Рівненська область, вул. Замкова, 4, код ЄДРПОУ 33469166) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" (35641, с. Тараканів, Дубенський район, Рівненська область, вул. Львівська, буд. 107 А, код ЄДРПОУ 43280287) на користь прокуратури Рівненської області (UA228201720343130001000015371 2800), МФ0820172, ЗКПО 02910077, ДКСУ м. Київ, код класифікації - 2800) по 1135,00 грн. судового збору з кожного.

Вказане рішення мотивоване тим, що оскаржуваний договір укладено без належних на те правових підстав, його укладення прямо суперечить вимогам статей 5, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 43, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині дотримання процедури передачі в оренду майна, а тому він підлягає визнанню недійсним. Ні Дубенська міська рада, ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" не надали суду правовстановлючих документів, які б свідчили про правомірне набуття Дубенською міською радою чи її виконавчими органами права власності на нерухоме майно двоповерхову "торговельно-житлову" будівлю розташовану за адресою: вул. Свободи, 14 у м. Дубно. Також суд зазначив, що Рівненська обласна рада не є стороною Договору оренди від 08 листопада 2019 року, тому повернення їй орендованого майна шляхом складення акта приймання-передачі суперечить статті 216 Цивільного кодексу України.

Крім того суд зауважив, що до набрання рішенням суду про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна розташованого за адресою: вул. Свободи, 14 у м. Дубно законної сили відикаційний позов про витребування вказаного майна у ТОВ "Дубно Вест Груп" на користь Рівненської обласної ради є передчасним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 2 - ТОВ "Дубно Вест Груп" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

Однак, у апеляційній скарзі ТОВ "Дубно Вест Груп" зазначено, що рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року в частині задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та підлягає скасуванню.

Зокрема, апелянт зазначає, що відповідачем у справі вказано Дубенську міську раду, хоча учасником договору є Управління економіки і власності Дубенської міської ради, яке має власний ідентифікаційний номер 34134055 в ЄДРПОУ та печатку. Таким чином, суд першої інстанції вирішив питання про права, інтереси та обов`язки Управління економіки і власності Дубенської міської ради без залучення такої юридичної особи до участі у справі. Судом першої інстанції не встановлено поштову адресу спірного об`єкта оренди, яке, на думку позивача, включене до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад області. Будь-якої інформації про зміну поштової адреси спірного об`єкту з "майдану (площі) Незалежності" на "вулицю Свободи" в матеріалах справи немає, а суд першої інстанції такої обставини не з`ясував.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що безпідставними є твердження, що Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради укладено оскаржуваний договір оренди без відповідних делегованих Рівненською обласною радою повноважень щодо розпорядження вказаним майном, оскільки належних і допустимих доказів перебування спірного об`єкта оренди в управлінні Рівненської обласної ради в матеріалах справи немає.

Крім того, не відповідають дійсності твердження суду першої інстанції про те, що спірний об`єкт є пам`яткою архітектури місцевого значення, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази з приводу перебування будівлі за адресою: м.Дубно, вул. Свободи, 14, як пам`ятки місцевого значення.

Листом №918/317/21/6260/21 від 04 жовтня 2021 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.

08 жовтня 2021 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/317/21

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2021 року у справі №918/317/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Дубно Вест Груп" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 та призначено дату судового засідання на 03 листопада 2021 року.

Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням, особа, яка не брала участі у справі - Управління економіки і власності Дубенської міської ради звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

Управління економіки і власності Дубенської міської ради вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що позивач визначив у позові відповідачем Дубенську міську раду, хоча учасником договору є Управління економіки і власності Дубенської міської ради, яке є зареєстроване як юридична особа. Таким чином, суд першої інстанції вирішив питання про права, інтереси та обов`язки Управління економіки і власності Дубенської міської ради як учасника договору, який в резолютивній частині рішення визнав недійсним, без залучення такої юридичної особи до участі у справі.

Також скаржник вважає, що суд не встановив, чи спірний об`єкт оренди, що знаходиться за адресою: вул. Свободи, 14 м.Дубно Рівненської області було включено до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад області. Безпідставними є твердження суду про те, що Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради укладено оскаржуваний договір оренди без відповідних делегованих Рівненською обласною радою повноважень щодо розпорядження вказаним майном, оскільки належних і допустимих доказів перебування спірного об`єкта оренди в управлінні Рівненської обласної ради в матеріалах справи немає. Більше того, згідно наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №254367027 від 26 квітня 2021 року, такий об`єкт нерухомого майна перебуває на праві комунальної власності в Дубенській міській раді. У зв`язку із цим, питання передачі в оренду майна не повинно було обговорюватися на депутатських комісіях та на сесії обласної ради не має розглядатись.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2021 року у справі №918/317/21 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - Управління економіки і власності Дубенської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 та об`єднано апеляційні скарги Управління економіки і власності Дубенської міської ради та ТОВ "Дубно Вест Груп" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 для спільного розгляду в межах апеляційного провадження.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 1 - Дубенська міська рада також звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що Дубенська міська рада не була стороною договору оренди нерухомого майна від 08 листопада 2019 року. Частина 1 статті 176 Цивільного кодексу України передбачає, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. За таких умов, міська рада є неналежним відповідачем у даній справі. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. ГПК передбачає заміну первісного відповідача належним відповідачем виключно за клопотанням позивача по справі, а тому міська рада не вправі була заявляти таке клопотання.

Крім того, скаржник зауважує, що у постанові від 12 квітня 2013 року у справі №2а/1770/4705/2012 Рівненський окружний адміністративний суд не встановлював належність торгівельно-житлової будівлі, за адресою: м.Дубно, вул. Свободи, 14 до об`єктів спільної власності теритоіральних громад області в особі Рівненської обласної ради, а відтак посилання на неї є безпідставним.

Належним доказом права власності Рівненської обласної ради на об`єкт оренди мають бути відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію такого права. За відсутності таких відомостей відсутнє порушення законних прав та інтересів позивача по справі, а відтак позов не підлягає задоволенню. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність такого способу захисту, як скасування свідоцтва про право власності в судовому порядку.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2021 року у справі №918/317/21 апеляційну скаргу Дубенської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 залишено без руху та запропоновано апелянту надати докази сплати судового збору на суму 6810 грн.

23 жовтня 2021 року від Рівненської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційні скарги Дубенської міської ради та ТОВ "Дубно Вест Груп". Прокуратура вважає, що рішення суду першої інстанції від 09 вересня 2021 року є законним та обгрунтованим, а апеляційні скарги скаржників грунтуються на надуманих фактах без будь-якого належного правового обгрунтування. Щодо твердження скаржників про те, що Дубенська міська рада є неналежним відповідачем у даній справі, а належним є Управління економіки і власності Дубенської міської ради, прокуратура зазначає, що хоча Управління і є стороною спірного договору, але згідно положення воно є лише структурним підрозділом Дубенської міської ради, що утворений міською радою, є підзвітним і підконтрольним їй, її виконавчому комітету, міському голові, Головному управлінню економіки Рівненської ОДА та здійснює управління майном комунальної власності територіальної громади, зокрема шляхом передачі його в оренду відповідно до рішень міської ради. Окрім того, як зазначено в спірному договорі, Управління економіки і власності Дубенської міської ради є управителем майна та представляє інтереси територіальної громади міста Дубна. Так, як однією із підстав пред`явлення позову є те, що спірне нерухоме майно належить до комунальної власності Рівненської обласної ради, а не Дубенської міської ради, прокурором і було визначено відповідачем вищезазначену раду, яка незаконно передала в оренду вказане майно, хоч і через свій структурний підрозділ. Крім того, відповідно до частини 4 статті 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обгрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. Як вбачається із відзивів відповідачів на позовну заяву прокурора та наданих разом із відзивом доказів, відповідачі не заперечували обставин щодо того, що Дубенська міська рада є належним відповідачем у даній справі. Решта доводів апеляційних скарг спростовуються постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року у справі №2а/1770/4705/2012.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Філіпової Т.Л., судове засідання у справі №918/317/21, яке було призначене на 03 листопада 2021 року не відбулось.

02 листопада 2021 року від Дубенської міської ради надійшла заява до якої додано докази сплати судового збору.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 листопада 2021 року, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Філіпової Т.Л., внесено зміни до складу колегії суддів по розгляду апеляційної скарги Дубенської міської ради та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року у справі №918/317/21 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дубенської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 та призначено дату судового засідання на 08 грудня 2021 року.

16 листопада 2021 року від Рівненської обласної ради надійшов відзив на апеляційні скарги Управління економіки і власності Дубенської міської ради, ТОВ "Дубно Вест Груп" та Дубенської міської ради, відповідно до якого обласна рада вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційних скарг просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

26 листопада 2021 року від Державного історико-культурного заповідника м.Дубно надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника. Заявник також просить суд відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а рішення суду першої інстанції від 09 вересня 2021 року залишити в силі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 листопада 2021 року у справі №918/317/21 призначено дату судового засідання по розгляду апеляційних скарг Управління економіки і власності Дубенської міської ради та ТОВ "Дубно Вест Груп" на 08 грудня 2021 року.

Протоколом передачі судової справи раніше визначено складу колегії суддів від 29 листопада 2021 року внесено зміни до складу колегії суддів по розгляду апеляційної скарги Дубенської міської ради та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалою від 29 листопада 2021 року прийнято апеляційну скаргу Дубенської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 до свого провадження вищезазначеною колегією суддів. Об`єднано апеляційні скарги Управління економіки і власності Дубенської міської ради, ТОВ "Дубно Вест Груп" та Дубенської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 для спільного розгляду в межах апеляційного провадження.

07 грудня 2021 року від Дубенської міської ради надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №918/317/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/188/21 за позовом Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до Дубенської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державний історико-культурний заповідник м.Дубно про скасування державної реєстрації прав та визнання права власності.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08 грудня 2021 року у справі №918/317/21 розгляд апеляційних скарг відкладено на "13" грудня 2021 р. об 12:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Управління економіки і власності Дубенської міської ради (35600, м.Дубно, вул. Замкова, 4, код ЄДРПОУ 34134055).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2021 року у справі №918/317/21 задоволено клопотання Дубенської міської ради про зупинення провадження у справі. Зупинено провадження у справі №918/317/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/188/21 за позовом Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до Дубенської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державний історико-культурний заповідник м.Дубно про скасування державної реєстрації прав та визнання права власності.

19 травня 2022 року від Рівненської обласної ради надійшли письмові пояснення щодо адреси спірної торговельно-житлової будівлі загальною площею 719,1 кв.м

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05 грудня 2023 року у справі №918/317/21 поновити провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на "10" січня 2024 р. об 11:00 год. Запропоновано сторонам надати колегії суддів письмові пояснення з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного суду від 15 серпня 2023 року у справі №.

13 грудня 2023 року від представника ТОВ "Дубно Вест Груп" надійшли додаткові пояснення у справі, у яких зазначено, що судовими рішеннями по справі №918/188/21 було відмовлено в позові заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до Дубенської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державний історико-культурний заповідник м. Дубно та Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Дубно Вест Груп", ТОВ "Меркур-Україна" та Управління економіки і власності Дубенської міської ради про скасування державної реєстрації прав та визнання права власності. Тобто, право комунальної власності на спірну будівлю залишається за Дубенською міською радою. Таким чином, відсутні порушення прав та інтересів позивача внаслідок вчинення відповідачами оспорюваного правочину, тому і відсутні підстави для задоволення позовних вимог, тим більше, що відновлення порушеного права при задоволені позовних вимог не відбудеться.

08 січня 2024 року від Дубенської міської ради надійшла заява про закриття провадження у справі та повернення сплаченого судового збору. Заява обгрунтована тим, що спірний договір оренди нерухомого майна було припинено за згодою сторін з 31 жовтня 2023 року на підставі додаткової угоди №3 від 23 листопада 2023 року до нього. Орендоване майно було повернуте за актом приймання-передачі (повернення) від 31 жовтня 2023 року. Таким чином, на переконання заявника, з 01 листопада 2023 року відсутній предмет спору у справі.

09 січня 2024 року від Рівненської обласної ради надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що задоволення позову та визнання недійсним договору від 18 листопада 2019 року та зобов`язання ТОВ "Дубно Вест Груп" повернути нерухоме майно гарантує можливість отримання відповідного відшкодування за користування майном для територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області в особі Рівненської обласної ради, що в свою чергу спростовує доводи представника відповідача ТОВ "Дубно Вест Груп" про відсутність предмету спору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 січня 2024 року у справі №918/317/21 відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та відкладено розгляд апеляційної скарги на 24 січня 2024 р. об 11:15 год. Зобов`язано прокурора та Рівненському обласну раду до 17 січня 2024 надати колегії суддів письмові пояснення щодо обраного способу захисту в частині вимоги щодо повернення майна, пов`язаність даної вимоги з вимогою про визнання недійсним договору оренди. Зобов`язано Рівненському обласну раду до 17 січня 2024 надати колегії суддів письмові пояснення щодо виникнення у Рівненської обласної ради права власності на спірне нерухоме майно, з підтверджуючими документами.

16 січня 2024 року від Рівненської обласної ради надійшли письмові пояснення.

17 січня 2024 року від Дубенської міської ради надійшли додаткові пояснення у справі щодо адреси спірного об`єкта нерухомого майна та щодо відсутності документів, які підтверджують право власності Рівненської обласної ради на спірний об`єкт. На переконання заявника, пам`ятки історії, культури та архітектури м. Дубно могли перебувати у власності територіальної громади м. Дубно, в особі Дубенської міської ради, або в державній власності, в особі Рівненської обласної державної адміністрації, але, аж ніяк не у власності територіальних громад області в особі Рівненської обласної ради. Отже, Рівненська обласна рада ніколи не була власником торгівельно-житлової будівлі у м. Дубно по вул. Свободи, 14. Крім того, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником зазначеного об`єкта нерухомого майна є Дубенська міська рада.

17 січня 2024 року від Рівненської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення. Прокурор у справі стверджує, що оскільки під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що оспорюваний договір було розірвано та майно повернуто міській раді, з метою захисту інтересів держави та майнових прав територіальної громади Рівненської області, спірне майно - частина "торгівельно-житлової будівлі", що розташована за адресою: вул. Свободи, 14 у м. Дубно, на підставі статті 387 Цивільного кодексу України, підлягає поверненню Рівненській обласній раді з незаконного володіння/користування Дубенської міської ради.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Бучинської Г.Б. судове засідання у справі №918/317/21 24 січня 2024 року не відбулось.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2024 року у справі №918/317/21 розгляд апеляційної скарги призначено на 14 лютого 2024 року об 11:30 год.

Безпосередньо в судових засіданнях представники сторін повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в їх апеляційних скаргах та у відзивах на них.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Справу розглянуто у розумні строки передбачені Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Згідно частин 1, 2, 4 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву на них, письмових пояснень, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення місцевого господарського суду - скасувати.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 листопада 2019 року між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради, як Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп", як Орендарем укладено договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м.Дубно.

Вказаний договір 08 листопада 2019 року посвідчено приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу.

Згідно пункту 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду двоповерхову будівлю "торгівельно-житлова будівля", що належить до комунальної власності територіальної громади м. Дубно, розташовану за адресою: вул. Свободи, 14 (чотирнадцять) у м. Дубно Рівненської області, - для побутового обслуговування населення.

Пунктом 5.9 Договору визначено, що Орендодавець передає Орендарю частину об`єкту оренди загальною площею 593 кв.м.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що цей Договір укладено строком на п`ять років з моменту його підписання.

За Актом приймання-передачі від 08 листопада 2019 року Орендодавець передав, а Орендар прийняв нежитлові приміщення торгівельно-житлової будівлі, загальною площею 593 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Дубно, вул.Свободи, 14. Вартість об`єкта оренди площею 593 кв.м. згідно незалежної оцінки станом на 31 серпня 2019 року - 854,3 тис. грн.

Прокуратура вважає, що укладення вищевказаного правочину здійснено всупереч вимогам чинного законодавства України, із порушеннями вимог Цивільного кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про оренду державного та комунального майна, "Про охорону культурної спадщини" з огляду на наступне.

Рішенням виконавчого комітету Рівненської обласної ради народних депутатів від 28 липня 1990 року №140 "Про перебудову справи охорони, реставрації, експлуатації пам`яток архітектури та містобудування" визначено список пам`ятників архітектури місцевого значення на території Рівненської області, зокрема і у м. Дубно. Зазначені пам`ятники архітектури були взяті на державний облік та баланс Головного управління архітектури та містобудування.

05 листопада 1991 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою затверджено перелік державного майна України, що передається до власності областей, м. Києва та Севастополя.

Пунктом 3 зазначеної постанови визначено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Розмежування майна між областю та районами здійснювалось на підставі розпорядження Представника Президента України №396 від 24 листопада 1992 року "Про майно комунальної власності", яким затверджено перелік майна, яке залишається в комунальній власності області і майна, що передається у комунальну власність районів, міст Рівне, Дубно, Кузнецовська. Згідно із зазначеним розпорядженням, у комунальній власності області залишилися майнові комплекси управлінь, відділів, інспекцій обласної державної адміністрації. Згідно додатку №1 до розпорядження, нерухомі пам`ятки історії та культури як окремі об`єкти права власності та об`єкти соціальної сфери до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області не передавались.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №444 від 14 червня 1993 року "Про державний історико-культурний заповідник у м. Дубні Рівненської області", ансамбль пам`яток історії, культури й архітектури м. Дубна оголошено державним історико-культурним заповідником, що підпорядковується Рівненській обласній державній адміністрації.

На виконання зазначеної постанови, 09 липня 1993 року Представник Президента України підписав розпорядження №319 "Про державний історико-культурний заповідник у м. Дубно", відповідно до якого на базі ансамблю пам`яток історії, культури й архітектури м. Дубно створено державний історико-культурний заповідник, підпорядкований управлінню культури обласної державної адміністрації.

Вказаним розпорядженням Дубенський міськвиконком було зобов`язано передати на баланс заповідника пам`яток історії, культури й архітектури м. Дубно ряд об`єктів нерухомості, зокрема будівлю за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14.

20 листопада 1993 року підписано акт прийому-передачі пам`яток архітектури з балансу Управління архітектури обласної адміністрації на баланс Дубенського державного історико-культурного заповідника, у тому числі і вказаної будівлі.

Рішенням Рівненської обласної ради №339 від 25 травня 2007 року внесено доповнення до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад області, включивши і будівлю за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14.

З інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень /т.1, а.с.29-30/ встановлено, що право комунальної власності на торгівельно-житлову будівлю за адресою м. Дубно, вул. Свободи, 14, згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №1781809 від 19 квітня 2013 року, державним реєстратором Антонюк І.І. зареєстровано за Дубенською міською радою.

Підставою для реєстрації стало Свідоцтво про право власності №САВ 369810, видане 18 вересня 2007 року виконавчим комітетом Дубенської міської ради, на виконання рішення даного комітету від 21 серпня 2007 року №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно".

Однак, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року у справі №2а/1770/4705/2012 задоволено позов Рівненської обласної ради до виконавчого комітету Дубенської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Рівненська обласна державна адміністрація, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, Державний історико-культурний заповідник м. Дубно, та скасовано рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради №725 від 21 серпня 2007 року. Рішення суду набрало законної сили 16 липня 2013 року.

Вказаним рішенням суду встановлено, що спірний об`єкт нерухомості включено до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад області. Дубенська міська радарішень з приводу майна, право власності на яке оформлено рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 № 725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно", а саме торгівельно-житлова будівля, за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14, не приймалося.

Відповідно до пункту четвертого статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі №918/317/21 бере участь у якості позивача Рівненська обласна рада, яка брала участь у адміністративній справі №2а/1770/4705/2012 теж у якості позивача і щодо неї встановлено обставини, а саме належності торгівельно-житлової будівлі за адресою м. Дубно, вул. Свободи, 14 до об`єктів спільної власності територіальних громад області в особі Рівненської обласної ради, то, відповідно, на підставі статті 75 ГПК України, вказані обставини не потребують повторного доказування при розгляді справи №918/317/21.

Крім того, згідно паспорту об`єкта культурної спадщини, затвердженого наказом Мінкультбуду та Держбуду №295/104 від 13 травня 2004 року, житловий будинок, розташований за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14, є пам`яткою архітектури місцевого значення. Вказаний об`єкт взято на державний облік та визначено категорію пам`ятки рішенням Рівненського облвиконкому №140 від 28 липня 1990 року.

Відповідно до інформації Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації від 20 січня 2021 року, погодження на передачу в оренду пам`ятки архітектури, розташованої за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14, не надавалося.

Враховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 08 листопада 2019 року, укладеного між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп", який зареєстрований 08 листопада 2019 року приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу.

Однак, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитись з таким висновком з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції, Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Дубенської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" в якому, серед іншого, просив визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 08 листопада 2019 року, укладеного між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп".

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (частина 1 статті 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі №924/564/22.

Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17.

Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Згідно положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 цього ж Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті Цивільного кодексу України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (що і має місце у даній справі), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Як неодноразово вказував Верховний Суд (див. наприклад постанови від 30 липня 2020 року у справі №670/23/18, від 18 листопада 2020 року у справі №318/1345/17, від 14 квітня 2021 року у справі №552/3469/18) у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц вказано, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо відповідача належного.

Так, предметом позову у даній справі є, серед іншого, вимога Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Дубенської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 08 листопада 2019 року, укладеного між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп".

Позаяк позивачем при оспорюванні згаданого договору оренди нерухомого майна в якості відповідача було визначено лише одну із сторін оспорюваного правочину (ТОВ "Дубно Вест Груп"), а залучення Управління економіки і власності Дубенської міської ради в якості співвідповідача у місцевому суді не відбулося, у задоволенні заявленого у цій частині позову слід відмовити. Повноважень самостійно залучити таких осіб в якості співвідповідачів суд не має, оскільки такі процесуальні дії належить вчиняти у підготовчому провадженні господарському суду першої інстанції і лише за клопотанням позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі №925/440/18.

Залучення Управління економіки і власності Дубенської міської ради третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не нівелює обставин розгляду спору про права та обов`язки вказаної особи за відсутності у неї необхідного процесуального статусу відповідача у справі.

Колегія суддів відмічає, що у розумінні статті 50 ГПК України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме - ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред`явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі такі особи можуть мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов`язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача у справі, а не третьої особи (див. правовий висновок Верховного Суду у постановах від 20 серпня 2019 року у справі №910/13209/18, від 26 травня 2020 року у справі № 922/2743/18).

Таким чином, незалучення Управління економіки і власності Дубенської міської ради в якості відповідача у справі є самостійною підставою для відмови у вимозі про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 08 листопада 2019 року, укладеного між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп".

Щодо вимоги про зобов`язання ТОВ "Дубно Вест Груп" повернути нерухоме майно, а саме частину "торгівельно-житлової будівлі", передану згідно договору оренди нерухомого майна від 08 листопада 2019 року, розташовану за адресою: вул. Свободи, 14 у м.Дубно, у спільну власність територіальних громад Рівненської області в особі Рівненської обласної ради, шляхом складення акту приймання-передачі.

Господарський суд Рівненської області в оскаржуваному рішенні відмовив в задоволенні такої вимоги пославшись на ту обставину, що Рівненська обласна рада не є стороною договору оренди, тому повернення їй орендованого майна суперечить статті 216 Цивільного кодексу України. Крім того суд зазначив, що до набрання рішенням суду про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна розташованого за адресою: вул. Свободи, 14 у м. Дубно законної сили віндикаційний позов про витребування вказаного майна у ТОВ "Дубно Вест Груп" на користь Рівненської обласної ради є передчасним.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Способи захисту прав особи визначаються, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України та іншими нормативно-правовими актами. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту прав особи.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

З дослідженого колегією суддів вбачається, що позовна вимога про повернення спірного майна заявлена прокурором у позовній заяві, як правильно також зазначив місцевий суд, саме як наслідок визнання недійсним договору оренди, тобто прокурор просив застосувати двосторонню реституцію.

Враховуючи той факт, що апеляційним господарським судом відмовлено у вимозі про визнання недійсним договору, відсутні підстави для застосування двосторонньої реституції.

Крім того, як вже зазначалося, правило статті 216 Цивільного кодексу України про реституцію застосовується виключно до сторін правочину, в той час, як прокурор просить повернути спірне нерухоме майно у власність Рівненської обласної ради, як представницького органу територіальних громад області.

Разом з тим у письмових поясненнях поданих суду апеляційної інстанції прокурором зазначається, що така вимога заявлена в порядку статті 387 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).

Як в позовній заяві, так і в оскаржуваному рішенні йдеться про повернення спірного нерухомого майна як застосування реституції. Виправляючи свою правову позицію у суді апеляційної інстанції прокурор зазначає про те, що така вимога заявлена у порядку віндикації. Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурором таким чином порушено принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium "не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці". Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці"суперечливої поведінки" (venire contra factum proprium).

Така зміна правової позиції мала б свідчити, що прокурор не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині мотивів відмови йому в позові, де містяться висновки про двосторонню реституцію, проте прокурором апеляційну скаргу не було подано, а тому такі доводи прокурора не можуть братися до уваги. Суд звертає увагу, що в прохальній частині позовної заяви прокурор, особою, яка повинна повернути майно, визначає ТОВ "Дубно Вест Груп".

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у господарському процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо оскарження рішення), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 13, стаття 14 ГПК України).

Крім того, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам як у законі так і на практиці.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі №48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18.

Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина 1 статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини 1 статті 216, частина 1, пункт 1 частини 3 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина 1 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України).

Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95- 98), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146) та інших.

Водночас у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) викладено такі висновки: "Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту".

У частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно з частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 названого Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У частині 1 статті 388 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Зміст позову становить вимога про повернення речі, яка перебуває у володінні іншої особи (відповідача), а таке чуже володіння є незаконним.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). У випадку, коли власник (титульний володілець) не може надати такі документи у зв`язку з їх втратою або його права власності оспорюється відповідачем, у позові також має закладатися вимоги про визнання права власності.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №906/129/21.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

При цьому, до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить, зокрема, встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно, а отже, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.

Згідно з правовою позицію, сформованою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 в контексті застосування, зокрема, статті 388 Цивільного кодексу України, власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

При цьому відповідачем за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки саме така особа як книжковий володілець може бути позбавлена майна в разі задоволення позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц та постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №329/1114/19-ц, від 01 серпня 2021 року у справі №329/253/20, від 21 квітня 2022 року у справі №759/10589/13-ц).

Як вбачається з постанови Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі №918/188/21:

"Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Як безспірно встановлено судом, Дубенська міська рада рішень з приводу майна, право власності на яке оформлене рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21 серпня 2007 року №725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно", не приймала, таке майно у передбачений законом спосіб Дубенській міській раді не передавалось. Наведене спростовує доводи представника відповідача про наявність у виконавчого комітету Дубенської міської ради повноважень на видання спірного рішення.

Таким чином, суд у справі № 2а/1770/4705/2012 встановив, що рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21 серпня 2007 року № 725 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно" прийнято відповідачем поза межами наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги суд задовольнив повністю, скасувавши оспорюване рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.03.2021 № 247986585 на підставі свідоцтва про право власності від 18.09.2007 № САВ 369810 державним реєстратором Антонюк І. І. 16.04.2013 проведено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності на торгівельно-житлову будівлю, загальною площею 719,1 м2, розташовану за адресою: м. Дубно, вул. Свободи, 14, на підставі рішення державного реєстратора Антонюк І. І. від 19.04.2013 № 1781809.

Прокурор вважає, що законним власником спірної будівлі є територіальні громади сіл, селищ, міст Рівненської області, а правова підстава, на підставі якої державний реєстратор провів 19.04.2013 державну реєстрацію означеного нерухомого майна за Дубенською міською радою, відпала, - оскільки постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 у справі № 2а/1770/4705/2012 скасовано рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради від 21.08.2007 № 725, на основі якого було видано свідоцтво про право власності від 18.09.2007 № САВ 369810, видане 18.09.2007 виконавчим комітетом Дубенської міської ради.

Рішення суду у справі № 2а/1770/4705/2012 набрало законної сили 16.07.2013.

Виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 № 2а/1770/4705/2012 полягало виключно у припиненні права комунальної власності за Дубенською міською радою на спірний об`єкт нерухомого майна шляхом вчинення реєстраційних дій.

Однак, у зв`язку із тим, що Рівненська обласна рада не вчиняла дій із реєстрації спірного майна за територіальними громадами сіл, селищ, міст Рівненської області, прокурор звернувся до суду із цим позовом про скасування державної реєстрації прав та визнання права власності."

Вказані обставини преюдиційно встановлені в межах справи №918/188/21 за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради до Дубенської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Державний історико-культурний заповідник м. Дубно, 2) Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркур-Україна", 3) Управління економіки і власності Дубенської міської ради, про скасування державної реєстрації прав та визнання права власності.

Постановою Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі №918/188/21 було залишено без задоволення касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 квітня 2023 року у справі №918/188/21 було залишено без змін.

З аналізу справи №918/188/21 вбачається, що у позові прокурора в інтересах Рівненської обласної ради було відмовлено через сплив строку позовної давності. Проте, позовна давність застосовується виключно у тому випадку, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, в межах справи №918/188/21 преюдиційно встановлені обставини порушення прав спільної власності територіальних громад Рівненської області в особі Рівненської обласної ради на спірне нерухоме майно.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що належним способом захисту у даному випадку є подання Рівненською обласною радою віндикаційного позову. Однак, як зазначалося вище відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. З матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно зареєстроване за Дубенською міською радою, проте позов у даній справі щодо повернення нерухомого майна заявлено до ТОВ "Дубно Вест Груп" /у відповідності до вимог позовної заяви/, яке не може бути належним відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що прокурор в інтересах Рівненської обласної ради у вимозі про повернення нерухомого майна помилково визначив відповідачем ТОВ "Дубно Вест Груп".

Згідно частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги Дубенської міської ради, Управління економіки і власності Дубенської міської ради та ТОВ "Дубно Вест Груп" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 слід задовольнити частково, оскільки колегія суддів вважає, що обставини, на які покликаються апелянти в скаргах в частині правомірності набуття права власності Дубенською міською радою не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, а оскаржуване рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ТОВ "Дубно Вест Груп", Управління економіки і власності Дубенської міської ради та Дубенської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 09 вересня 2021 року у справі №918/317/21 повністю.

Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Прокуратури Рівненської області (UA228201720343130001000015371 2800), МФ0820172, ЗКПО 02910077, ДКСУ м. Київ, код класифікації - 2800) на користь Дубенської міської ради (35600, м. Дубно, Рівненська область, вул. Замкова, 4, код ЄДРПОУ 33469166) 3405 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з Прокуратури Рівненської області (UA228201720343130001000015371 2800), МФ0820172, ЗКПО 02910077, ДКСУ м. Київ, код класифікації - 2800) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубно Вест Груп" (35641, с. Тараканів, Дубенський район, Рівненська область, вул. Львівська, буд. 107 А, код ЄДРПОУ 43280287) 3405 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з Прокуратури Рівненської області (UA228201720343130001000015371 2800), МФ0820172, ЗКПО 02910077, ДКСУ м. Київ, код класифікації - 2800) на користь Управління економіки і власності Дубенської міської ради (35600, м.Дубно, вул. Замкова, 4, код ЄДРПОУ 34134055) 3405 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/317/21 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "22" лютого 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.