Постанова

від 13.02.2024 по справі 904/6691/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6691/20 (904/3704/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники учасників провадження:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1 (від арбітражного керуючого Шимана Є.О.): Данильченко М.С., адвокат (в залі суду);

від відповідача-2: Малік Т.І., адвокат (поза межами суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компанії "Саревін Інвестментс ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2023 (суддя Владимиренко І.В., повний текст якого підписаний 15.09.2023) у справі № 904/6691/20(904/3704/23)

за позовом Представництва Компанії "Саревін Інвестментс ЛТД", м. Лімасол, Кіпр

до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства "АВТОМОБІЛЬНА КОМПАНІЯ "БОГДАН МОТОРС", м. Дніпро

відповідача-2: Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ

про визнання недійсними правочинів,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/6691/20 про визнання банкрутом Приватного акціонерного товариства "Автомобільна Компанія "Богдан Моторс".

18.05.2023 до суду від представника Компанії Саревін Інвестментс ЛТД надійшла заява від 29.04.2023 про визнання недійсним Іпотечного договору №18-1ZS0019 від 13.12.2018, укладеного між ПАТ АК Богдан Моторс та АТ Державний експортно-імпортний банк України, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 1092.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2023 у справі №904/6691/20(904/3704/23) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Компанія "Саревін Інвестментс ЛТД", в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що станом на 23.12.2020 (день відкриття провадження у справі про банкрутство), заборгованість боржника перед апелянтом складала 2 349 658 671,08 грн., а як вбачається з ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2021 у справі № 904/6691/20, загальний розмір визнаних грошових вимог кредиторів складав 6 628 886 541,92 грн.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 31.12.2020 № 7732, показник забезпечення зобов`язань боржника станом на 31.12.2020 знизився у порівнянні до цього показника станом на 31.12.2018 з 0,33 до 0,25.

Також у Висновку експерта зазначено наступне: «розмір даного показника протягом всього періоду, що досліджується менше одиниці, що свідчить про недостатність у підприємства активів (оборотних та необоротних) необхідних для погашення зобов`язань».

Водночас, у Висновку експерта зазначено, що станом на 31.12.2019 непокритий збиток боржника становив 5 808 921 тис. грн.

Крім того, з Висновку експерта вбачається, що протягом всього періоду дослідження значення коефіцієнта абсолютної ліквідності боржника є значно нижчим за нормативно визначений показник, що демонструє недостатність грошових коштів та їх еквівалентів для негайного погашення поточних зобов`язань.

Також з висновків щодо проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника вбачається, що на момент відкриття провадження у справі про банкрутство, а також у місяці, що передував цьому:

- фінансовий стан боржника мав ознаки надкритичної неплатоспроможності, а загальний розмір заборгованості перед кредиторами складав 6 336 674 тис. грн.;

- розмір кредиторської заборгованості суттєво перевищував розмір дебіторської заборгованості, тому, відповідно, боржник не міг розрахуватися з іншими кредиторами за рахунок погашення дебіторської заборгованості; показники ліквідності не відповідали нормативному значенню;

- у підприємства був відсутній потенціал оплачувати свої поточні зобов`язання;

- у боржника була постійна відсутність необхідних розмірів платіжних засобів або активів, які могли б бути негайно перетвореними у платіжні засоби.

Зазначені вище обставини фінансового стану боржника були встановлені також судом та викладені у постанові Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2021 у справі № 904/6691/20.

Перебуваючи у стані надкритичної неплатоспроможності, у той час як загальний розмір грошових зобов`язань значно перевищував вартість активів боржника, а боржник був позбавлений можливості в повній мірі виконати всі свої грошові зобов`язання, за два роки перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, боржником вчинений правочин, насідком якого стала передача не обтяженого майна в іпотеку АТ «Укрексімбанк», чим унеможливлено таким чином здійснити погашення вимог інших кредиторів за рахунок продажу цього майна, в тому числі, у межах справи про банкрутство, оскільки відповідно до вимог ч. 6 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово.

Таким чином, 13.12.2018 на підставі зазначеного вище договору, у «підозрілий період», тобто за 2 роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, боржником було взято на себе додаткові заставні зобов`язання, а саме, - передано в іпотеку Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» власне необтяжене нерухоме майно.

Вчинене це було в умовах надкритичної неплатоспроможності, при наявності обов`язку боржника утриматися від будь-яких дій, спрямованих на відчуження або взяття на себе заставних зобов`язань щодо активів.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що обов`язок надання банку додаткового забезпечення, який виник, зі слів представника АТ «Укрексімбанк» ще 21.06.2018, також підпадає під «сумнівний» період, визначений ч. 1. ст. 42 КУзПБ, а укладання оскаржуваних договорів відбулось пізніше - через шість місяців, коли загальний фінансовий стан АТ «АК «Богдан Моторс» ще більше погіршився. З огляду на те, що грошові кошти від продажу майна банкрута, що є предметом забезпечення, направляються кредитору вимоги, якого вони забезпечують, банкрут, передавши в іпотеку майно згідно оскаржуваного договору, фактично надав перевагу в погашенні вимог АТ «Укрексімбанк» перед іншими кредиторами.

Відповідач-2, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами недобросовісності дій відповідача-1 при укладенні спірного договору, наявність факту зловживання правами з його боку, що призвело до порушення прав позивача, інших кредиторів та зменшення активів.

Також, судом першої інстанції здійснено обґрунтований висновок, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань того, що вчиняючи оспорюваний правочин відповідач-1 мав намір завдати шкоди іншій особі. Суд вказав, що при укладенні спірного правочину, відповідач-1 діяв на виконання умов реструктуризації його заборгованості, метою здійснення якої було відновлення господарської діяльності, можливості обслуговувати свої боргові зобов`язання.

Також суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивачем не доведено фраудаторності оспорюваного Іпотечного договору№18-^0019 від 13.12.2018, укладеного між АТ "АК "Богдан Моторс" та АТ "Укрексімбанк" та недобросовісності дій сторін при їх укладенні, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Поведінка скаржника свідчить про відсутність дійсного наміру щодо належного оскарження рішення суду першої інстанції згідно з вимогами процесуального права та належним обґрунтуванням нормами матеріального права. Скаржник очевидно розуміє та розраховує на ухвалення судового рішення не на його користь, тому не дотримується вимог Господарського процесуального кодексу України. Відтак, в силу наведених обставин та норм процесуального права, скарга представництва компанії «Саревін Інвестментс ЛТД» повинна бути залишена без розгляду в силу приписів ч.3 ст. 42 ГПК України.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надали. Згідно ч. 3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.10.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 02.11.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/6691/20(904/3704/23) із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

08.11.2023 матеріали справи №904/6691/20(904/3704/23) надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2023 (суддя доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу залишено без руху . Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії "Саревін Інвестментс ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2023 у справі №904/6691/20(904/3704/23); розгляд справи призначено в судовому засіданні на 13.02.2024.

В судовому засіданні 13.02.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Між АТ Укрексімбанк та АТ АК Богдан Моторс було укладено Договір №151118К3 від 21.06.2018 із змінами та доповненнями, внесеними до нього Додатковими угодами №151118К3-0001 від 26.10.2018, № 151118К3-0002 від 13.12.2018, №151118К3-0003 від 13.03.2020.

Відповідно до умов п. 2.1 ст. 2 Договору № 151118К3 від 21.06.2018 сторони здійснюють заміну (новацію) Первісного зобов`язання на нове зобов`язання, в результаті чого Первісне зобов`язання припиняється, а у Позичальника виникає Борг на умовах цього Договору, який Позичальник зобов`язується погасити та сплатити Проценти за Основним боргом, комісії та інші платежі за цим Договором.

Пунктом 2.2 ст. 2 Договору № 151118К3 від 21.06.2018 сторони погодили, що Первісне зобов`язання Позичальника перед Банком замінюється зобов`язанням з погашення суми в розмірі 1 311 582 624,86 гривень, що є сумою Боргу за цим Договором та складається з наступних складових Боргу (далі - складові Боргу): основний борг - 974 570 200,18грн., проценти за кредитом - 146 631 064,59 грн., комісія з управління кредитом - 8 169 349,11 грн., комісія за зміну умов договору - 28 440,00 грн., інші зобов`язання згідно з рішеннями судів - 182 183 570,98 грн.

Проценти, комісії та інші зобов`язання згідно з Рішеннями судів по Позичальнику вважаються платою за Основним боргом, який включає основний борг за Кредитними договорами та заборгованість за облігаціями серії В емітованими Позичальником, згідно з Рішеннями судів за облігаціями, та є частиною Боргу.

Кінцевий термін погашення Боргу: 25 грудня 2031 року (включно) (п. 2.3. ст. 2 Договору № 151118К3 від 21.06,2018).

Згідно з п. 2.4 ст. 2 Договору № 151118К3 від 21.06.2018 у межах цього Договору Позичальник сплачує Банку Проценти за Основним боргом, комісію за управління Основним боргом та інші комісії, плати за цим Договором, у розмірах та на умовах цього Договору.

Для цілей Договору № 151118К3 від 21.06.2018 сторони у ст. 1 Договору визначили, що: Первісне зобов`язання - зобов`язання Позичальника, які виникли на підставі Кредитних договорів та у зв`язку з простроченням зобов`язань за Кредитними договорами та заборгованість згідно з Рішеннями судів за облігаціями, що підлягають виконанню шляхом сплати на користь Банку відповідних сум, а саме: кредит - 974 570 200,18грн., проценти за кредитом - 146 631 064,59 грн., комісія з управління кредитом - 8 169 349,11 грн., комісія за зміну умов договору - 28 440,00 грн., інші зобов`язання згідно з рішеннями судів - 182 183 570,98 грн.

Отже, предметом Договору № 151118КЗ від 21.06.2018 є домовленість сторін про заміну первісних зобов`язань АТ АК Богдан Моторс перед АТ Укрексімбанк (зобов`язань за кредитними договорами та облігаціями, з урахуванням пред`явлених до стягнення у судовому порядку 3% річних, інфляційних втрат, а також витрат по сплаті судового збору, що підлягають відшкодуванню АТ АК Богдан Моторс на користь АТ Укрексімбанк), новим зобов`язанням (зобов`язанням з погашення 1 311 582 624,86 грн.), в результаті чого первісні зобов`язання АТ АК Богдан Моторс перед АТ Укрексімбанк припиняються, а нове зобов`язання АТ АК Богдан Моторс перед АТ Укрексімбанк виникає та підлягає виконанню на умовах Договору № 151118К3 від 21.06.2018.

На виконання умов Договору № 151118К3 від 21.06.2018 Позичальник зобов`язався: здійснити погашення Боргу згідно з Графіком погашення Боргу, наведеного в Додатку № 1 до Договору (п. 6.3 ст. 6, п. 9.2.2 ст. 9 Договору), щомісячно до дати повного погашення Основного боргу сплачувати у розмірах, передбачених цим Договором, проценти за Основним боргом. Проценти за Основним боргом нараховуються протягом усього строку існування Боргу на залишок Основного боргу на кінець календарного дня за кожний день існування основного боргу на основі Банківського року (п. 3.1 ст. 3, п. 6.6 ст. 6, п. 9.2.2 ст. 9 Договору), щомісячно до дати повного погашення Основного боргу сплачувати у розмірах, передбачених цим Договором, комісію за управління Основним боргом. Комісія за управління Основним боргом нараховується пропорційно кількості днів існування Основного боргу з урахуванням погашення (на фактичну заборгованість за Основним боргом), кількості календарних днів у місяці, на який припадає період нарахування комісії за управління (п. 3.2 ст. 3, п. 6.7 ст. 6, п. 9.2.2 ст. 9 Договору); сплачувати за прострочення виконання будь-яких грошових зобов`язань пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 10.2 Договору).

В забезпечення виконання зобов`язань за Договором № 151118К3 від 21.06.2018 між ПАТ АК Богдан Моторс та АТ Державний експортно-імпортний банк України, було укладено зокрема Іпотечний договір №18-1ZS0019 від 13.12.2018, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 1092.

Відповідно до п. 1.1. Іпотечного договору, іпотекою за цим Договором забезпечуються вимоги іпотекодерджателя, що випливають з договору від 21.06.2018 року №151118КЗ (з усіма чинними змінами, доповненнями, додатками та додатковими угодами (договорами) до нього, у тому числі внесеними та укладеними після набуття чинності цим Договором, які є невід`ємними частинами вказаного договору та складають з ним єдиний документ) (далі - Кредитний договір), укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, відповідно до якого у іпотекодавця виник борг у сумі 1 311 582 624,86 гривні на умовах Кредитного договору, який іпотекодавець зобов`язується погасити та сплатити проценти, комісії та сплатити інші платежі у відповідності до умов Кредитного договору, з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитним договором - 25.12.2031 (включно).

Згідно з п. 1.3. Іпотечного договору, предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у Кредитному договорі, зобов`язань іпотекодавця, є нерухоме майно - земельна ділянка, що зареєстрована за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Зв`язківців, а також розташовані на ній будівлі та споруди (далі - Предмет іпотеки), зареєстровані за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Зв`язківців, 15.

Відповідно до п. 1.4 договору, станом на дату укладення цього Договору заставна вартість Предмету іпотеки становить 14 152 050,00 гривень, в тому числі: заставна вартість Предмету іпотеки 1 - 140 250,00 гривень, заставна вартість Предмету іпотеки 2 - 60 750,00 гривень, заставна вартість Предмету іпотеки 3- 79800 гривень, заставна вартість Предмету іпотеки 4 - 152 250,00 гривень, заставна вартість Предмету іпотеки 5 - 13 719 000,00 гривень (ринкова вартість Предмета іпотеки, визначена у звіті про оцінку Предмету іпотеки від 27.11.2018, виконаному ТОВ М КОНСАЛТИНГ, помножена на розмір заставного дисконта, який становить 0,75 - для Предметів Іпотеки 1-2 та 4-5, а також 0,7 - для Предмета іпотеки 3. Рецензія на вказаний звіт про оцінку Предмету іпотеки в розділі - визначення вартості земельної ділянки виконана ТОВ Докос 27.11.2018). В подальшому заставна вартість Предмету іпотеки змінюється з урахуванням положень пп.2.1.10 цього договору.

Звертаючись із цим позовом до суду Представництво Саревін Інвестментс ЛТД просить суд про визнання недійсним Іпотечного договору №18-1ZS0019 від 13.12.2018, укладеного між ПАТ АК Богдан Моторс та АТ Державний експортно-імпортний банк України, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 1092.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Представництво Саревін Інвестментс ЛТД приймає участь у справі як кредитор. Заявником отримано відомості та документи, які свідчать про вчинення банкрутом правочину напередодні відкриття провадження у справі про банкрутство, який завдав шкоду як самому банкруту, так і заявнику, як кредитору банкрута, внаслідок його вчинення на користь заінтересованої до банкрута юридичної особи були відчужені значні активи банкрута, з метою недопущення задоволення вимог кредиторів за рахунок цього майна. Представництво Саревін Інвестментс ЛТД з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів вимушене звернутись до суду з цією заявою для визнання окремого правочину, що був вчинений банкрутом на шкоду інтересам кредиторів, недійсними в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Так, позивач вказав, що станом на 23.12.2020 (день відкриття провадження у справі про банкрутство), заборгованість боржника перед заявником складала 2 349 658 671,08 грн., а як вбачається з ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2021 у справі № 904/6691/20, загальний розмір визнаних грошових вимог кредиторів складав 6 628 886 541,92 грн.

Як вбачається з висновку експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 31.12.2020 № 7732, показник забезпечення зобов`язань боржника станом на 31.12.2020 збільшився у порівнянні до цього показника станом на 31.12.2018 з 0,33 до 0,25. Також у Висновку експерта зазначено наступне: розмір даного показника протягом всього періоду, що досліджується менше одиниці, що свідчить про недостатність у підприємства активів (оборотних та необоротних) необхідних для погашення зобов`язань. Водночас, у Висновку експерта зазначено, що станом на 31.12.2019 непокритий збиток боржника становив 5 808 921 тис. грн. Крім того, з Висновку експерта вбачається, що протягом всього періоду дослідження значення коефіцієнта абсолютної ліквідності боржника є значно нижчим за нормативно визначений показник, що демонструє недостатність грошових коштів та їх еквівалентів для негайного погашення поточних зобов`язань. Також з висновків щодо проведеного аналізу фінансової - господарської діяльності боржника, звіт за результатами проведення якого було долучено до матеріалів справи розпорядником майна, вбачається, що загальна вартість майна підприємства станом на 31.12.2017 становила 1 551 640 тис.грн., а станом на 30.09.2020 вже складала 1 207 524 тис. грн.

Також у звіті зазначено наступне: необоротні активи підприємства впродовж аналізованого періоду зменшились на 196 876 тис. грн. та представлені нематеріальними активами, основними засобами та іншими фінансовими інвестиціями. Коефіцієнт зносу основних засобів більший 50%, отже, основні засоби підприємства мають критичну міру зношеності.

Вартість оборотних активів підприємства за звітний період зменшилась на 503 825 тис. грн. і склала станом на 30.09.2020 - 332 067 тис. грн.... ...Вартість поточних зобов`язань та забезпечень підприємства станом на 30.09.2020 склала 6 336 674 тис. грн.... ...Станом на 30.09.2020 значну частину зобов`язань підприємства займають короткострокові кредити банків 74% та інші поточні зобов`язання 26%. Протягом аналізованого періоду кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську.... У звіті також зазначено, що таке співвідношення (кредиторської та дебіторської) заборгованості) є нераціональним, оскільки кредиторська заборгованість не повинна перевищувати дебіторську заборгованість більше ніж на 10%, що на думку позивача вказує на те, що підприємство не мало можливості розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом аналізованого періоду.

Як висновок у звіті зазначено наступне: Протягом аналізованого періоду присутні ознаки надкритичної неплатоспроможності та відповідають фінансовому стану потенційного банкрута. Значення коефіцієнта відновлення платоспроможності менше одиниці свідчить про те, що ПрАТ Автомобільна Компанія Богдан Моторс у найближчі шість місяців не матиме реальної можливості відновити свою платоспроможність.

Таким чином, з огляду на зазначене вище, на момент відкриття провадження у справі про банкрутство, а також у місяці, що передували цьому: фінансовий стан боржника мав ознаки надкритичної неплатоспроможності, а загальний розмір заборгованості перед кредиторами складав 6 336 674 тис. грн.; - розмір кредиторської заборгованості суттєво перевищував розмір дебіторської заборгованості, а відповідно боржник не міг розрахуватися з іншими кредиторами за рахунок погашення дебіторської заборгованості; - показники ліквідності не відповідали нормативному значенню; - у підприємства був відсутній потенціал оплачувати свої поточні зобов`язання; - у боржника була постійна відсутність необхідних розмірів платіжних засобів або активів, які могли б бути негайно перетвореними у платіжні засоби, зазначені вище обставини фінансового стану боржника були встановлені також судом та викладені у постанові Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2021 у справі №904/6691/20.

Позивач вважає, що перебуваючи у стані надкритичної неплатоспроможності, у той час як загальний розмір грошових зобов`язань значно перевищував вартість активів боржника, а боржник був позбавлений можливості в повній мірі виконати всі свої грошові зобов`язання, за два роки перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, боржником вчинено правочин, насідком якого стало відчуження залишків не обтяжених активів боржника та унеможливлення таким чином задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу цього майна в межах справи про банкрутство.

Зокрема, позивач звернувся з цією заявою для визнання недійсним наступного правочину боржника, з ознаками фраудаторності: Іпотечного договору №18-1ZS0019 від 13.12.2018, укладеного між ПАТ АК Богдан Моторс та АТ Державний експортно-імпортний банк України, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 1092.

Вчинення цього правочину позбавлено будь-якого економічного сенсу для боржника, натомість майновий стан боржника суттєво погіршився.

Так, на підставі Іпотечного договору № 18-1ZS0019 від 13.12.2018 було забезпечено вимоги Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України як іпотекодержателя, що випливають з Договору від 21.06.2018 № 151118КЗ, укладеного між іпотекодержателем та ПрАТ Автомобільна Компанія Богдан Моторс як іпотекодавцем, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку наступне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за цим договором, а саме земельна ділянка, що зареєстрована за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Зв`язківців, а також розташовані на ній будівлі і споруди, зареєстровані за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Зв`язківців, 15, а саме:

1) склад-ангар ВМТП (літера Б-1), загальною площею 477,9 кв.м., реєстраційний номер майна 1165540707101;

2) офісний будинок В3 (літера В-1), загальною площею 70,7 кв.м., реєстраційний номер майна 1166162107101;

3) насосна станція системи пожежогасіння (літера А-1), загальною площею 52,9 кв.м., реєстраційний номер майна 1165841407101;

4) блок складів відділу капітального будівництва площадка № 2, загальною площею 854 кв.м., реєстраційний номер майна 1414796207101.

Таким чином, 13.12.2018 на підставі зазначеного вище договору, у підозрілий період, тобто за 2 роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, боржником було взято на себе додаткові заставні зобов`язання, а саме передано в іпотеку Акціонерному товариству Державний експортно-імпортний банк України власне необтяжене нерухоме майно.

Вчинене це було в умовах надкритичної неплатоспроможності, при наявності обов`язку боржника утриматися від будь-яких дій, спрямованих на відчуження активів, та звернутися до господарського суду із заявою про банкрутство.

Позивач вважає, що з огляду на період та обставини вчинення вказаного правочину, його учасників, а також наслідки його вчинення для заявника та боржника, наявні обґрунтовані підстави стверджувати про те, що вказаний правочин вчинений з метою уникнення включення майна боржника до складу ліквідаційної маси, реалізації його в процедурі банкрутства та задоволення грошових вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу цього манна. Вчиненням вказаного правочину у підозрілий період безпідставно надано переваги у задоволенні своїх вимог одному конкурсному кредитору на шкоду іншим кредиторам банкрута. Вчинення боржником з Акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України оспорюваного правочину, призвело до суттєвого зменшення активів боржника, у той час як строк виконання зобов`язання перед заявником уже настав, що у свою чергу свідчить про те, що боржник очевидно недобросовісно зловживав правами стосовно інших кредиторів, у тому числі заявника.

У випадку неможливості задовольнити в повному обсязі вимогу кредитору-1, а також інших кредиторів, боржник у відповідності до приписів ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства зобов`язаний був звернутись до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство і надалі, в межах процедур банкрутства, відновлювати свою платоспроможність або ж переходити до процедури ліквідації, здійснювати продаж всього майна та за рахунок отриманих коштів задовольнити вимоги всіх кредиторів.

Як вбачається з ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020, провадження у справі № 904/6691/20 про банкрутство боржника відкрито лише 23.12.2020, тобто вже після відчуження активів боржника, за заявою ТОВ ФК Фінворк, а не боржника.

Тобто, позивач зазначає, що перебуваючи в стані надкритичної неплатоспроможності, боржник із заявою до господарського суду не звернувся, передав майно в іпотеку, а потім задовольнив за рахунок переданого майна частину грошових вимог перед єдиним кредитором.

З огляду на вищезазначені обставини та наведені докази, позивач вважає, що зазначений вище правочин повинен бути визнаний судом недійсними з підстав, передбачених абз. 5 ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2020 у справі №904/6691/20, визнано грошові вимоги заявника до боржника у розмірі 4 540,00 грн.(1 черга задоволення); 2 349 658 671,08 грн. (4 черга задоволення).

Таким чином, заявник як кредитор правомірно розраховує задовольнити свої грошові вимоги на суму 2 349 658 671,08 грн. за рахунок коштів, які будуть отримані під час здійснення ліквідаційної процедури боржника в ході реалізації майна боржника, яке не входить до складу забезпечення грошових вимог жодного з кредиторів.

Разом з тим, позивач вважає, що вчиняючи оспорюваний правочин, боржник здійснив відчуження активів у вигляді нерухомого майна загальною вартістю 20 879 680 грн., уникнувши таким чином включення цього майна до складу ліквідаційної маси, частково задовольнив вимоги лише одного кредитора боржника.

З огляду на викладені вище обставини, позивач зазначає, що вчинений боржником правочин не відповідає критеріям добросовісності, містить всі ознаки фраудаторного, тому в даному випадку є підстави для визнання його недійсним в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства - боржник протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових зобов`язань.

На підставі викладеного Представництво Саревін Інвестментс ЛТД просило суд визнати недійсним Іпотечний договір №18-1ZS0019 від 13.12.2018, укладений між ПАТ АК Богдан Моторс та АТ Державний експортно-імпортний банк України, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гудь Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 1092.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що вчинення оспорюваного правочину відбулося на виконання умов укладеного між Відповідачами-1,2 договору новації його зобов`язань, метою чого було відновлення діяльності Відповідача-1, його виробництва, а також можливості виконати всі свої зобов`язання перед Відповідачем-2 зокрема, а також решти кредиторів, при цьому, вчиняючи оспорюваний правочин, Відповідачі переслідували легітимну мету.

Після відкриття провадження у справі про банкрутство предмет іпотеки за оспорюваним договором включено до складу ліквідаційної маси.

З урахуванням наведеного, господарський суд прийшов до висновку, що звертаючись до суду із цим позовом, позивачем не доведено належними та допустимими доказами недобросовісності дій Відповідача-1 при укладення спірного договору, наявність факту зловживання правами з його боку, що призвело до порушення прав Позивача, інших кредиторів, зменшення активів.

Також позивачем не доведено, що укладення оспорюваного договору іпотеки відбулося задля введення позивача в оману (до або в момент укладення угоди) щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, та що сторони такого спірного договору мали свідомий намір невиконання зобов`язань за ним і приховування їхніх справжніх намірів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 42 Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Отже, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

Частиною 1статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути визнання правочину недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

З урахуванням наведеного, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки Позивач є кредитором боржника (Відповідача-1), останнє виступає заінтересованою особою у визнанні оспорюваних договорів недійсним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається про людське око, таким критеріям відповідати не може.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог дружнього кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Приписами ч. 1 ст. 579 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

В силу ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону України "Про іпотеку").

Аналіз приписів ст. 572, ч. 1 ст. 576 ЦК України, ст. 1, ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" свідчить, що за своє правовою природою іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, з урахуванням чого не може існувати самостійно без основного зобов`язання, а укладення договору іпотеки, як похідного від договору основного зобов`язання, не є підставою для виникнення майнових зобов`язань до моменту порушення виконання боржником основного договору зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, укладення боржником оспорюваного договору Іпотеки №18-1ZS0019 від 13.12.2018 та передання АТ АК Богдан Моторс майна в іпотеку, відбулось на виконання зобов`язань перед банком згідно договору новації від 21.06.2018 № 151118K3.

З урахуванням встановлених судом обставин вбачається, що вчинення оспорюваного правочину відбулося на виконання умов укладеного між Відповідачами-1,2 договору новації його зобов`язань, метою чого було відновлення діяльності Відповідача-1, його виробництва, а також можливості виконати всі свої зобов`язання перед Відповідачем-2 зокрема, а також решти кредиторів, при цьому вчиняючи оспорюваний правочин Відповідачі переслідували легітимну мету.

Отже, з огляду на зазначене, твердження заявника апеляційної скарги про те, що внаслідок укладення оспорюваного правочину на користь заінтересованої особи було відчужено значні активи є необґрунтованими та безпідставними, а також з огляду на те, що такий вид забезпечення виконання зобов`язань як іпотека не передбачає відчуження майна.

Також слід зазначити, що після відкриття провадження у справі про банкрутство предмет іпотеки за оспорюваним договором було включено до складу ліквідаційної маси.

Так, в ході здійснення ліквідаційної процедури у справі №904/6691/20 про банкрутство Відповідача-1 ліквідатором проведено інвентаризацію, включено до складу ліквідаційної маси зокрема майно, що є предметом іпотеки за оспорюваним договором.

У подальшому, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у цій справі від 24.01.2022 надано згоду ліквідатору Відповідача-1 арбітражному керуючому Шиману Є.О. на продаж предмету іпотеки за оспорюваним договором, зокрема: Склад ангар ВМТП (літера Б-1) загальною площею 477,9 кв. м., реєстраційний номер майна 1165540707101, що розташований за адресою: м. Луцьк, вул. Зв`язківців, 15; Офісний будинок В3 (літер В-1), загальною площею 70,6 кв.м., реєстраційний номер майна 1166162107101, що розташований за адресою: м. Луцьк, вул. Зв`язківців, 15; Насосна станція системи пожежогасіння (літер А-1), загальною площею 52,9 кв.м, реєстраційний номер майна 1165841407101, що розташована за адресою: м. Луцьк, вул. Зв`язківців, 15; Блок складів відділу капітального будівництва площадка № 2, загальною площею 854 кв.м, реєстраційний номер майна 1414796207101, що розташований за адресою: м. Луцьк, вул. Зв`язківців, 15.

У подальшому зазначене майно у встановленому законом порядку було реалізовано в межах процедур банкрутства під час проведення повторного аукціону Відповідача-1 (ідентифікатор аукціону UA-РS-2022-04-21-000041-3) із ціною реалізації 60 945 280 гривень 00 копійок.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що звертаючись до суду із цим позовом позивачем не доведено належними та допустимими доказами недобросовісності дій Відповідача-1 при укладення спірного договору, наявність факту зловживання правами з його боку, що призвело до порушення прав Позивача, інших кредиторів, зменшення активів.

Також колегія суддів приймає до уваги, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань того, що вчиняючи оспорюваний правочин Відповідач-1 мав намір завдати шкоди іншій особі, натомість при укладенні спірного правочину, Відповідач-1 діяв на виконання умов реструктуризації його заборгованості, метою здійснення якої було відновлення господарської діяльності, можливості обслуговувати свої боргові зобов`язання. Також, позивачем не надано доказів того, наявності ознак пов`язаності, заінтересованості, контрольованості Відповідача-1 та Відповідача-2.

За наведених обставин позивачем не доведено обставин укладення між відповідачами-1,2 оспорюваного договору іпотеки саме з метою завдання шкоди майновим інтересам позивача та не виконання перед ним грошових зобов`язань.

До того ж, за своєї правовою природою іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, з урахуванням чого не може існувати самостійно без основного зобов`язання, а укладення договору іпотеки, як похідного від договору основного зобов`язання, не є підставою для виникнення майнових зобов`язань до моменту порушення виконання боржником основного договору зобов`язання.

Отже, укладення договору іпотеки для забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у іпотекодавця майнових зобов`язань з моменту укладання такого договору та до моменту порушення боржником основного зобов`язання, і не вимагає вчинення боржником на користь кредитора майнових дій з моменту укладення договору іпотеки.

У свою чергу, позивачем не доведено, що укладення оспорюваного договору іпотеки відбулося задля введення позивача в оману (до або в момент укладення угоди) щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, та що сторони такого спірного договору мали свідомий намір невиконання зобов`язань за ним і приховування їхніх справжніх намірів.

У постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/2960/17 викладено правовий висновок про те, що не може бути визнаним недійсним укладений боржником договір іпотеки з підстав визначених абзацом другим частини першої статті 20 Закону про банкрутство (абзацом другим частини другої статті 42 КУзПБ) - прийняття (взяття) боржником на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, оскільки його укладення не зумовлює виникнення майнових зобов`язань між сторонами такого правочину, а лише має наслідком виникнення у майнового поручителя акцесорного (додаткового) зобов`язання стосовно основного зобов`язання (зобов`язання за кредитним договором).

Матеріалами справи наявність ознак фраудаторності спростовується наступним:

- вчинення оспорюваного правочину відбулося на виконання умов укладеного між відповідачами договору новації його зобов`язань, метою чого було відновлення діяльності Відповідача-1, його виробництва, а також можливості виконати всі свої зобов`язання перед Відповідачем-2, а також решти кредиторів в цілому;

- за наведених умов, отримання кредитором додаткових гарантій у вигляді додаткового забезпечення, при пом`якшені умов виконання зобов`язань, зокрема, збільшення строку їх виконання, є нормальною діловою практикою у подібних цивільних правовідносинах;

- вчиняючи оспорюваний правочин Відповідачі переслідували легітимну мету, а саме Відповідач-1 мав на меті виконання умов договору новації, тим самим зменшивши боргове навантаження на себе та відновлення своєї діяльності і здатності виконувати свої зобов`язання перед кредиторами, Відповідач-2 - отримати додаткові гарантії у вигляді забезпечення виконання Відповідачем 1 своїх зобов`язань;

- за наслідками вчинення оспорюваного правочину не було відчужене жодне майно Відповідача-1, Відповідач-2 не отримав жодних прав щодо предмету іпотеки до моменту порушення Відповідачем-1 своїх зобов`язань;

- після відкриття провадження у справі про банкрутство предмети іпотеки за оспорюваним договором були включені до складу ліквідаційної маси та реалізовані в порядку визначеному законодавством з питань банкрутства, за наявності судового контролю на всіх етапах здійснення реалізації.

Відтак, вчинений між Відповідачами оспорюваний правочин не містить жодних ознак, які б могли характеризувати його як фраудаторний, натомість сам по собі факт його вчинення за два роки до відкриття провадження у справі про банкрутство не може свідчити про його фраудаторність.

За наведених обставин, виходячи з наданих учасниками справи доказів, господарський суд дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем фраудаторності оспорюваного Іпотечного договору №18-1ZS0019 від 13.12.2018, укладеного між ПАТ АК Богдан Моторс та АТ Державний експортно-імпортний банк України та недобросовісності дій сторін при їх укладенні, що є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання такого договору недійсним.

У апеляційній скарзі доводи апелянта зводяться до констатування недобросовісності дій відповідача-1 при укладення спірного договору, наявність факту зловживання правами з його боку, що в результаті призвело до порушення прав скаржника та інших кредиторів, а також зменшення активів.

Натомість Позивачем не зазначено, в чому саме проявилася недобросовісність відповідача-1, яким чином завдано шкоди кредиторам та зменшено активи відповідача-1.

З матеріалів справи вбачається та доведено відповідачем-2, що дії відповідача-1, які проявились у наданні додаткового забезпечення за зобов`язаннями перед кредитором під час реструктуризації його зобов`язань кредитором, повністю відповідають нормальній діловій практиці та звичаям, укладенням оспорюваного правочину, відповідачем-1 не здійснено жодної дії, яку б можна було вважати як поведінку, яка перетинає межу допустимої поведінки учасників цивільних правовідносин.

Апелянт, посилаючись на факт зловживання правом, не навів також обставин, які свідчать зокрема про наміри відповідача-1 в майбутньому порушити права інших осіб, натомість наведені Відповідачем-2 обставини свідчать про те, що саме задля недопущення порушення прав та законних інтересів як власних кредиторів, так і замовників його продукції, в тому числі оборонного призначення, відповідач-1 уникав примусового стягнення заборгованості шляхом реструктуризації зобов`язань, цілком обґрунтованою умовою якої, в свою чергу, було надання Банку додаткового забезпечення.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування заявника апеляційної скарги прийняті колегією суддів до уваги та розцінюються як такі, що не спростовують висновків суду.

Таким чином, господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, через що правомірно відмовив у позові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Компанії "Саревін Інвестментс ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2023 у справі №904/6691/20(904/3704/23) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2023 у справі №904/6691/20(904/3704/23) залишити без змін.

Судові витрати Компанії "Саревін Інвестментс ЛТД" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддями Івановим О.Г. та Верхогляд Т.А. 23.02.2024, суддею Парусніковим Ю.Б. 26.02.2024.

Головуючий суддяО.Г. Іванов

СуддяТ.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков